Стоянки первісних людей на території України

Основні стоянки та пам’ятки первісних людей на території України

Стоя́нка в археології  - короткочасне поселення мисливців палеоліту і мезоліту, а також місце зимового перебування кочових скотарів, мисливців лісової смуги Євразії та інших материків в історичні часи. Термін «стоянка» запроваджений на зламі XIX—XX століть. Стоянки поділяються на печерні та відкритого типу, одношарові та багатошарові. Культурний шар стоянок бідний, зосереджений біля вогнищ. Під час розкопок знаходять вогнища, залишки жител тощо. Археологічні матеріали зі стоянок мають важливе значення для вивчення історії первісного суспільства.

Найвідоміші стоянки на території України знаходяться в південних і північних передгір'ях Східних Карпат (Королеве, Молодово), у Криму, на берегах Дніпра та Поліссі. Особливий інтерес викликають стоянки на торфовищах країн Балтії, на Півночі і Сході Європи.

Перші люди на території України давнього кам’яного віку. Перші люди в світі з’явилися на території сучасної Африки від 3 до 2,5 млн років тому. На територію сучасної України вони проникли приблизно у 1 млн років тому, у період раннього палеоліту (кам’яного віку). Це були пітекантропи – перехідний вид від мавпи до людини. Вони жили первісними стадами і займались збиральництвом, полюванням на мілких тварин. На території України знайдено біля 30 стоянок пітекантропів, в основному на території Західної України (20 стоянок знайдено на Закарпатті), на Дністрі, біля с Лука-Врубловецька (Кам'янець-Подільський район Хмельницької області), на Донбасі поблизу с. Амвросіївка, на березі ріки Кринки, неподалік від Житомира тощо.

Стоянок первісної людини часів середнього палеоліту в Україні нараховується більш 200. Вони розташовані по всій території України :в місцевості над порогами Дніпра;на Волині;у Наддністрянщині;в Приазов’ї;у Криму.

На території України виявлено понад 500 неолітичних пам’яток. Найбільш ранні з них знаходились на Закарпатті, у басейні Тиси та у Наддністрянщині і Надбужжі. Серед стоянок доби неоліту найбільшу цікавість археологів викликають:Ізюмські в Харківській області;Сокільця Вінницької області;Віту-Литовська в Київській області.

Королево – найдавніша стоянка первісних людей на УкраїніЗакарпаття відоме своїм надзвичайно-своєрідним і давнім минулим. Серед пам’яток старовини є  дуже цікавою й оригінальною, навіть у європейському масштабі, багатошарова стоянка первісних людей поблизу селища Королево Виноградівського р-ну. Пам’ятка була відкрита в 1974 р. археологічною експедицією під керівництвом Владислава Гладиліна. Стоянка розташована на північно – східній околиці селища на горі Гострий Верх і Бейвар. Кам’яні знаряддя праці зустрічаються у глині, яка прикриває вулканічну скалу. У товщі відкладів археологи зафіксували близько десяти шарів із різноманітними знахідками. Найдавніші артефакти були зібрані вченими на глибині 10 – 12м від сучасної поверхні. Вони датуються часом близько 1 млн. років. Це найдавніші сліди первісних людей не тільки в Україні, а й у всьому Карпатському басейні. Як показують дослідження первісні люди жили на березі стародавньої Тиси.

Час від часу, особливо в льодовикові періоди вони покидали околиці сучасного Королева. Потім під час потеплінь знову поверталися сюди. У Королеві з різних шарів вченими зібрано понад 60 тис. кам’яних знарядь праці віком від 1млн. до 30 тис. років до н. е. Як показав їхній аналіз виготовлялися наконечники списів, скребла, ножі, січки майже виключно із місцевого андезиту. Виявилося, що Королівське місцезнаходження протягом сотень тисяч років функціонувало як стоянка – майстерня з виготовлення кам’яних знарядь праці і зброї. Жили стародавні люди у мінливих кліматичних і природних умовах, які часом дуже відрізнялися від сучасних. Як показують королівські знахідки займалися найдавніші мешканці України полюванням і збиральництвом. Вони вміли добре обробляти камінь, дерево, кістку і шкіру. Очевидно, вони, як це показують знахідки з інших територій вже знали і використовували вогонь, оскільки нерідко клімат в той час був холодніший, ніж сьогодні. Королівська стоянка як найдавніша стоянка первісних людей на Україні по праву могла б стати об’єктом туризму.

Мізинська стоянка — одна з найвизначніших археологічних пам'яток пізнього палеоліту в історії не лише України та Європи, а й світу. Її дослідження дозволило відкрити нову для науки історичну культуру кроманьйонців європеоїдного типу. Розташована вона на Сіверщині, поблизу села Мізин (Коропський район, Чернігівська область). Тут знайдено першу у світі колекцію давніх музичних інструментів.Історія відкриття. Восени 1907 року на подвір'ї козака Кошеля з села Мізин було знайдено якісь великі кістки. Новина швидко поширилася і зацікавила археологів. Як з'ясувалося згодом, тут було поселення давніх людей (кроманьйонців). За сторічний період досліджень археологи відкопали п'ять круглих жител діаметром близько семи метрів і площею до 25 м². Ці куполоподібні житла були схожі на «чуми» північних народів: споруджені з дерев'яних жердин, вкритих шкірами тварин, а ззовні обкладені тваринними кістками та рогами. Поблизу них було місця обробки каменю та кісток. Крім житлових і господарських споруд на цій території знайдено чимало оригінальних високохудожніх виробів з бивня мамота: скульптури-ідоли, стилізовані жіночі статуетки, фігурки тварин, пташок, браслети, прикрашені орнаментами.

Безцінною знахідкою на Мізинській стоянці є дивні вироби з кісток (також з орнаментом), що являють собою музичні інструменти, які застосовувалися для супроводу танців. До так званих звучних інструментів належить також «шумлячий» мізинський набірний браслет, який складається з п'яти окремих незамкнених кілець. Це своєрідні кастаньєти, які поки що є єдиним свідченням про наявність танців у палеолітичній культурі Східної Європи. Стоянка розкопувалась і вивчалась багатьма відомими українськими істориками та археологами: Ф. К. Вовком, Л. Х. Чикаленком, В. Є. Куриленком та ін. Найвідомішим дослідником Мізинської стоянки став відомий археолог Іван Гаврилович Шовкопляс, який протягом семи років (1954-1961) досліджував знахідки. Пам'ятка археології «Мізинська стоянка» розташована на території Мезинського національного природного парку. Браслет з меандром (орнамент)

Печера Киїк-Коба

Ки́їк-Ко́ба — двошарове середньопалеолітичне поселення в гроті на річці Зуя в Білогірському районі Криму. Киїк-Коба є найдавнішою пам'яткою неандертальського поселення на території України. Грот Киїк-Коба утворився під впливом просочування ґрунтових вод і вивітрювання. Грот знаходиться на висоті близько 90 м над гірською річкою Зуя, на її правому березі за 25 км на схід від Сімферополя. Грот схований у лісових заростях і серед скелястих обвалів. Недалеко від грота є джерело. Пам'ятку відкрив і досліджував Гліб Бонч-Осмоловський в 1924—1926. У нижньому культурному шарі (ранньомустьєрський час) знайдені невеликі крем'яні знаряддя - гостроконечники, скребла, ножі, кістки тварин — мамонта, бізона, шерстистого носорога, гігантського й шляхетного оленя, сайги, диких коней, осла. Виявлені також залишки стінки, спорудженої в мустьєрський час для захисту мешканців грота від холодних вітрів. Збереглися сліди древніх вогнищ. Усюди в границях житлової площі зустрічаються розколотий кремінь, знаряддя, кістки тварин, вугіллячка.

Кожне печерне поселення людина зазвичай займала восени або взимку і, як правило, у закритих вузьких долинах гірських річок, біля виходу на низинні ділянки рельєфу — основні мисливські угіддя. Площа скельних жител-сховищ, кількість і розміри знайдених тут вогнищ свідчать про те, що в печерах переважно мешкало одночасно дві-чотири сім'ї з чисельністю 6-7 осіб кожна. У видовбаному в скелястому дні грота заглибленні знайдене поховання неандерталки так званого класичного типу, що лежала на правому боці зі злегка підігнутими ногами (збереглися кості стіп, гомілки, кисті й зуб). Поблизу розташовувалося поховання однорічної дитини, теж покладеної у скорченому, «утробному» положенні. Подібні поховання зустрічаються й на інших найдавніших стоянках Криму.

Кирилівська стоянка — пізньопалеолітична стоянка, відкрита археологом Вікентієм Хвойко в 1893 році у межах м. Києва по вулиці Кирилівській. Це найдавніше поселення на території сучасного Києва (звідси її назва). Датується приблизно 25 000 рр. до н. е., але висловлюються думки про ще більшу давність поселення. Знаходилась на високому мисі борової тераси понад Дніпром розмірами 120 на 50 м. Складалася з двох культурних горизонтів (шарів) — нижнього та верхнього. Нижній шар розташовувався на глибині бл. 30 м — довготривале поселення пізнього палеоліту — 17-20 тис. років до н.е.; розкопана площа становила бл. 10 тис. кв. м. Виявлено кістки 67 мамонтів та вогнищь. Крем’яні вироби малочисельні. Колекція знарядь складається переважно з різців серединного і кутового типів, їхніх нуклеподібних зразків та двох скребачок типу укорочених пропорцій. Знахідки мистецтва представлені бивнем із гравіюванням у вигляді ліній вертикальних нарізок і бивнем зі стилізованими зображеннями тварин.

Верхній культурний шар, що розташовувався на глибині 20-22 м, також відноситься до часів пізнього палеоліту. Зібрано близько 3000 знарядь праці з кременю (скребачки, різці тощо). Верхній культурний шар містив 20 округлих скупчень крем’яних знарядь, перепалених кісток, вугілля та попелу діаметром близько 2 м і товщиною близько 10–15 см. Фауністичні рештки належать левові, вовкові, гієні, а також, ймовірно, мамонтові й ведмедю. Виявлено також кістки сибірського носорога і дикого коня. Основним заняттям мешканців стоянки (кроманьйонців) було полювання на великого звіра. Мешкали вони в наземних напівсферичних будівлях, споруджених з жердин (кісток мамонта), вкритих шкірами. Зовні житла укріплювалися черепами та бивнями мамонтів. Всередині (площею близько 20 кв. м) мали одне, подекуди два — три вогнища. Такі самі житла виявлено під час розкопок знаменитої Мізинської стоянки на Чернігівщині. Художня реконструкція Кирилівської палеолітичної стоянки неоантропа (кроманьонець) 15-20 тисяч р. до р. х

Унікальною неолітичною пам’яткою є Кам’яна могила – пагорб із кам'яних брил у степу поблизу Мелітополя. Також вчені виявили коло 10 археологічних культур неоліту, серед яких буго-дністровська, дніпроводонецька культури і культура ямково-гребінцевої кераміки.

У період енеоліту на території України існувала унікальна трипільська культура. Її представники перейшли від матріархату до патріархату – це явище історики вважають ознакою розкладу первіснообщинного ладу, знаменням останнього його періоду. Трипільці мешкали у великих поселеннях, деякі з яких вчені називають першими мегаполісами з населенням у 15-20 тисяч чоловік. Вони будували землянки або глинобитні хижі, мали розвинену культуру, вміли виготовляти керамічні посуд та фігурки, майстерність у виробництві яких і досі викликає здивування вчених. Основним заняттям трипільців було землеробство, а також скотарство, тому вони селились близько до водних ресурсів – на берегах річок. Цікаво, що коли ґрунти виснажувались, раз на 30-60 років, трипільці переходили на нове місце, перед тим спаливши попереднє поселення. На території сучасної України було виявлено понад 2000 трипільських пам’яток. Найвизначніші зі знайдених поселень – Майданецьке і Тальянки у сучасній Черкаській області України.