Створення сприятливого виховного середовища для розвитку особистості в умовах нових стандартів освіти

Створення сприятливого виховного середовища для розвитку особистості в умовах нових стандартів освіти

Кращий спосіб зробити дітей хорошими – це зробити їх щасливими.

Оскар Уайльд

В основі виховного процесу школи лежить система виховних відносин, що забезпечує взаємодію педагогів, батьків та учнів згідно з суспільно заданими цілями виховання. Система виховної роботи школи спрямована на те, щоб розвивати кожну дитину всебічно,дати можливість їй розкрити свої здібності, зробити її щасливою. Реалізуючи концепцію освіти, як процес розвитку творчої особистості, наш педагогічний колектив постійно веде пошук нових педагогічних технологій, що сприяють формуванню середовища, яке розвиває, навчає та виховує.

14 грудня 2016 р. розпорядженням Кабінету Міністрів України схвалено Концепцію реалізації державної політики у сфері реформування загальної середньої освіти "Нова українська школа" на період до 2029 року.

Як зазначає Міністр освіти України Лілія Гриневич:«Нова українська школа — це школа для життя  у XXI столітті. Ви бачите, як змінюються технології, як розвивається суспільство, зараз ми не можемо точно знати, з  якими викликами зустрінуться діти, які зараз навчаються  у школі. Тому ми хочемо перейти від школи, яка напихає дітей знаннями, які дуже швидко застарівають, до школи, яка вчить знання використовувати».

У Концепції наголошено на суб’єктності учіння, необхідності оволодіння учнями способами навчальної діяльності, досвіді взаємодії з іншими людьми. Мета загальної середньої освіти визначена у Проекті Закону України «Про освіту». «Метою повної загальної середньої освіти є різнобічний розвиток, виховання і соціалізація особистості, яка усвідомлює себе громадянином України, здатна до життя в суспільстві та цивілізованої взаємодії з природою, має прагнення до самовдосконалення і навчання впродовж життя, готова до свідомого життєвого вибору та самореалізації, трудової діяльності та громадянської активності».

Концепцією визначено складники, якими з боку держави та місцевої громади як повноправного учасника освіти має забезпечуватися успішна організація навчально-виховного процесу, а саме:

• Умотивований учитель, який має свободу творчості й розвивається професійно.
• Децентралізація та ефективне управління, що надасть школі реальну автономію.
• Нова структура школи, яка дає змогу добре засвоїти новий зміст і набути компетентності для життя.
• Справедливий розподіл публічних коштів, який забезпечує рівний доступ усіх дітей до якісної освіти. Сучасне освітнє середовище, яке забезпечить необхідні умови, засоби і технології для навчання учнів, освітян, батьків не лише в приміщенні навчального закладу.

ФОРМУЛА НОВОЇ ШКОЛИ СКЛАДАЄТЬСЯ З ДЕВ’ЯТИ КЛЮЧОВИХ КОМПОНЕНТІВ:

1. Новий зміст освіти, заснований на формуванні компетентностей, потрібних для успішної самореалізації в суспільстві.
2. Умотивований учитель, який має свободу творчості й розвивається професійно.
3. Децентралізація та ефективне управління, що надасть школі реальну автономію.
4. Педагогіка, що ґрунтується на партнерстві між учнем, учителем і батьками.
5. Орієнтація на потреби учня в освітньому процесі, дитиноцентризм.
6. Нова структура школи, яка дає змогу добре засвоїти новий зміст і набути компетентності для життя.
7. Справедливий розподіл публічних коштів, який забезпечує рівний доступ усіх дітей до якісної освіти.
8. Сучасне освітнє середовище, яке забезпечить необхідні умови, засоби і технології для навчання учнів, освітян, батьків не лише в приміщенні навчального закладу.
9. Наскрізний процес виховання, який формує цінності.

Освічені українці, всебічно розвинені, відповідальні громадяни і патріоти, ось хто поведе українську економіку вперед у ХХІ столітті. Концепція  Нової  української  школи (НУШ) залишила виховний момент в освіті, задекларувавши, що школа буде не лише навчати, але й "формувати

ціннісні ставлення і судження,  які слугують базою для щасливого особистого життя та успішної взаємодії з суспільством".

Розробники концепції аргументували це тим, що найосвіченіша людина може стати злочинцем, якщо не поділяє загальнолюдські цінності.

Формування цінностей проходить саме у навчальному закладі, бо до 7 років дитина наслідує дорослих (так званий імпринтинг), з 8 до 13 років моделює  свою поведінку, а у віці 14-20 років проходить процес соціалізації. Цінності формують характер, отже, визначать долю людини.

Світогляд людини закладається саме в школі. У школі формується особистість, її громадянська позиція та професійні якості. Школа для дитини – це не просто дім знань із предметів, а дім, де дають освіту для життя. Цінність предметів (знань та умінь) у їх виховній спрямованості.

Одним із дев’яти компонентів формули нової школи є наскрізний процес виховання, який формує цінності. Це виховання на цінностях.

Виховний процес орієнтуватиметься на цінності, які ми називаємо загальнолюдськими.

У сучасному світі загальнолюдськими цінностями прийнято вважати такі:

• Любов, дружба
• Оптимізм
• Миролюбність
• Толерантність
• Чуйність
• Довіра
• Душевна щедрість
• Гідність
• Самоконтроль
• Самоповага

Питання навчання цінностей є контроверсійним, адже те, що буде стандартом для однієї людини може не подобатися іншій, і вчителі не мали б засуджувати батьків та дітей за "неправильні цінності", адже це було б втручання у свободу переконань. Але ж часто буває і так, що сам вчитель не є носієм тих цінностей, які, так би мовити, намагається виховати у дітях. Це найбільша проблема у сучасній освіті, коли вчитель не є взірцем у словах, поведінці, своїх вчинках. 

З іншого боку про цінності важливо говорити, можливо навіть допомагати учням зрозуміти власні цінності та переконання, пояснювати як переконання і дії людини впливають на співжиття суспільства, що означає демократія і з яких принципів вона складається.

Навіть ті освітяни, для яких цінності, закладені в Концепції будуть близькими, можуть мати складнощі переконати дітей у тому, що ці цінності дійсно важливі й варті того, аби за них боротися. Наприклад, може буде складно продемонструвати, що демократичні інституції працюють, адже суспільство не довіряє своїй державі, органам управління і правосуддя; що відносини між людьми мають будуватися на повазі до гідності, відповідальності, коли щодня діти зіштовхуються із більш ефективними способами вирішення життєвих питань.

Вчителі мають бути готовими до цього, а також до власних помилок.

Це, ймовірно, буде деяким осмисленням – чи готові ми визнати, що ми є носіями пост-радянських цінностей і чи готові ми спільно з учнями працювати над переосмисленням власних цінностей заради блага суспільства в цілому.

Діти вчаться взаємодії в школі не через викладання правил поведінки на уроках, а через культуру, яка панує в школі, через спостереження взаємодій вчителів між собою, вчителів і директора, школи і батьків, через ставлення вчителя до учнів.

Із переходом до демократії, роль освіти теж змінюється – це більше не виховання слухняних потрібних державі кадрів, це формування самостійних та ініціативних громадян.

Було б чудово, якщо б школа змогла стати простором довіри і ціннісних дискусій, середовищем, в якому ми усі вчимося не нав’язувати свої принципи іншим, не примушувати, а бути прикладом, надихати і допомагати один одному у цьому непростому процесі.

КОМПЕТЕНТНІСНИЙ ПІДХІД, КЛЮЧОВІ КОМПЕТЕНТНОСТІ

Передусім, це орієнтація освітнього процесу на досягнення результату, що відображається ключовими компетентностями, але не обмежується ними. Нині у світовій практиці ефективність освіти пов’язується з реалізацією компетентнісного підходу.

«Компетентність – динамічна комбінація знань, способів мислення, поглядів, цінностей, навичок, умінь, інших особистих якостей, що визначає здатність особи успішно провадити професійну та подальшу навчальну діяльність»

СУТНІСНІ ОЗНАКИ КОМПЕТЕНТНОСТІ

У світовому досвіді склалось розуміння компетентності як інтегрованого результату освіти, присвоєного особистістю. Таке досягнення передбачає зміщення акцентів з накопичення нормативно визначених знань, умінь і навичок на вироблення і розвиток умінь діяти, застосовувати досвід у проблемних умовах (коли, наприклад, неповні дані умови задачі, дефіцит інформації про щось, обмаль часу для розгорненого пошуку відповіді, коли невідомі причиново-наслідкові зв’язки, коли не спрацьовують типові варіанти рішення тощо). Саме тоді створюються умови для включення механізмів компетентності – здатності діяти в конкретних умовах і мотивів досягти результату.

Як випливає із зазначеного вище, компетентність – цілісна, тобто ні знання, ні вміння, ні досвід діяльності самі по собі не є компетентністю. усунення суперечливості між засвоєними теоретичними відомостями та їх використанням Компетентності дозволяють усунути суперечливості між засвоєними теоретичними відомостями та їх використанням для розв’язання конкретних життєвих задач:

• уміти розрізняти об’єкти, ознаки, властивості;

• аналізувати і пояснювати причини і наслідки подій, вчинків, явищ;

 • створювати тексти, вироби, проекти;

• висловлювати ставлення до подій, вчинків своїх та інших;

• брати участь в колективних справах; у розв’язанні навчальних завдань; оцінювати вчинки, різні моделі поведінки та ін.;

• користуватись певними предметами та ін.

Ключові компетентності пов’язують воєдино особистісне і соціальне в освіті, відображають комплексне оволодіння сукупністю способів діяльностей, що створює передумови для розроблення індикаторів їх вимірювання; вони виявляються не взагалі, а в конкретній справі чи ситуації; набуваються молодою людиною не лише під час вивчення предметів, але й засобами неформальної освіти.

У Концепції викладені ключові компетентності, визначені «Рекомендаціями Європейського парламенту та Ради Європи щодо формування ключових компетентностей освіти впродовж життя» (18.12.2006). До їх числа належать такі:

• спілкування державною мовою;
• спілкування іноземними мовами;
• математична компетентність;
• основні компетентності у природничих науках і технологіях;
• інформаційно-цифрова компетентність;
• уміння вчитися впродовж життя;
• ініціативність і підприємливість;
• соціальна та громадська компетентність;
• обізнаність та самовираження у сфері культури;
• екологічна грамотність і здорове життя.

Вони тісно переплітаються з уміннями… 

•   вміння читати
•   уміння доносити думку
•   критичне мислення
•   логічний захист позиції
•   ініціативність
•   проблеми, ризики і рішення
•   емоційний інтелект
•   робота в команді

Важливий акцент новозмін пов’язаний із тим, що визнається рівнозначність усіх ключових компетентностей на всіх етапах навчання і виховання. Тобто, кожна освітня галузь (мовно-літературна, іншомовна, математична, природнича, технологічна, інформатична, соціальна і здоров’язбережна, фізкультурна, громадянська та історична, мистецька) володіє освітнім потенціалом, необхідним для формування кожної ключової компетентності. Цей потенціал має бути реалізований наскрізно у процесі навчання кожного предмета або курсу.

ПЕДАГОГІКА ПАРТНЕРСТВА

Великого значення в Концепції набуває аспект педагогіки партнерства між всіма учасниками освітнього процесу.

 «Якщо вчитель став другом дитини, якщо ця дружба осяяна благородним захопленням, поривом до чогось світлого, розумного, у серці дитини ніколи не з’явиться зло», – писав Василь Сухомлинський.

Педагогіка партнерства (співробітництва) ґрунтується на принципах гуманізму й творчого підходу до розвитку особистості. Її метою є створення нового гуманного суспільства, вільного від тоталітаризму і офіціозу.

Головним завданням педагогіки партнерства є подолання інертності мислення, перехід на якісно новий рівень побудови взаємовідносин між учасниками освітнього процесу. Це завдання реалізовується у спільній діяльності учителя й учнів, учителя й батьків, що передбачає взаєморозуміння, єдність інтересів і прагнень з метою особистісного розвитку школярів.

Принципи партнерства в педагогіці є такими:

 • повага до особистості;

 • доброзичливість і позитивне ставлення;

 • довіра у відносинах;

• діалог – взаємодія – взаємоповага;

 • розподілене лідерство (проактивність, право вибору та відповідальність за нього, горизонтальність зв’язків);

 • принципи соціального партнерства (рівність сторін, добровільність прийняття зобов’язань, обов’язковість виконання домовленостей).

Утілюючи ідеї педагогіки партнерства, вчителю необхідно використовувати в своїй роботі не тільки стандартні методи організації навчально-виховного процесу, але в більшій мірі виявляти ініціативу і будувати навчання і виховання таким чином, щоб дитина була постійно залучена до спільної діяльності. Як інструменти педагогіки партнерства можна використовувати цікаві й захоплюючі розповіді, відверту бесіду, справедливу і незалежну оцінку, заохочення творчих успіхів, особистий приклад, зустрічі з цікавими людьми, спільний пошук рішень, спільні суспільно корисні справи, благодійні акції тощо.

При здійсненні виховного процесу мають ураховуватися такі організаційні орієнтири:

• виховання не зводиться до окремих виховних занять;
• до створення виховного середовища залучається весь колектив школи;
• учитель є взірцем людини вихованої, своїм прикладом він надихає і зацікавлює дитину;
• у плануванні діяльності враховуються індивідуальні нахили і здібності кожної дитини, створюються належні умови для їх реалізації;
• співробітництво з позашкільними закладами освіти;
• активне залучення до співпраці психологів і соціальних педагогів;
• налагодження постійного діалогу з батьківською спільнотою.

Виховний процес буде невід’ємною складовою усього освітнього процесу й орієнтуватиметься на загальнолюдські цінності. Виховання не буде винесено в окремі “заняття з моралі”. Формування характеру можливе лише через наскрізний досвід.

Усе життя Нової школи буде організоване за моделлю поваги прав людини та демократії. Нова школа плекатиме українську ідентичність.

Тож, оновлення змісту освіти передбачає планування індивідуально-психологічних особливостей та інтересів школярів, забезпечення індивідуальної та особистісної реалізації потенціалу кожного учня, що є одним із основних принципів діяльності закладу.

Адже, “схильність до змін, – як говорив французький теоретик Нікола Буало, – доля всього живого”.