Сучасні виклики в управлінні освітою та навчанням.

                   Сучасні виклики в управлінні освітою та навчанням.

Перше, що спадає на думку, коли ми думаємо про освіту – це здобуття знань. Освіта – це інструмент, який дає людям знання, вміння, інформацію, дозволяє їм знати свої права та обов’язки щодо своєї сім’ї, суспільства, нації. Принципи державного управління в сфері освіти – це фундаментальні засади та орієнтири, на які спирається державне управління в освітній сфері. Вони визначають загальні цілі, цінності та напрямки діяльності в управлінській системі, можуть включати принципи рівного доступу до освіти, якості освіти, прозорості та об'єктивності в оцінюванні тощо.

Механізми та принципи державного управління в сфері освіти тісно взаємопов'язані. Механізми управління використовуються для реалізації принципів управління. З іншого боку, принципи управління виступають як основа, на якій формуються і діють механізми управління. Тому ефективність механізмів управління залежить від того, наскільки добре вони відображають та слугують реалізації встановлених принципів управління.

Сучасний етап трансформації системи вищої освіти відзначається глибокою проникністю в значення і смисли соціальної сфери та економічної діяльності, виходом на глобальні ринки праці, достовірно-істинних індексацій послуг, товарів і капіталу. За таких умов результативне реформування системи вищої освіти неможливе за рахунок лише адміністративних методів самої системи освіти. Необхідні консолідовані зусилля владних структур усіх рівнів, працедавців, населення з урахуванням стану економіки та суспільних потреб.

Питання управління освітою перебувають у полі особливої уваги світових організацій, світової наукової та освітньої спільноти в умовах швидкого розвитку світових ринків та розробки глобалізаційних напрямів політик державних систем, що вимагає постійного вдосконалення людського капіталу задля його конкурентності шляхом забезпечення якісної освіти у поєднанні з активністю та узгодженістю дій суспільства і держави.

Нагальна потреба безперервного вдосконалення управління шкільною освітою за реалій глобалізаційних змін акцентує питання інновацій у цьому освітньому секторі, як ключовому секторі, що власне є, створює та функціонує у своїх кордонах як модель взаємодії освіти та суспільства за участі усіх зацікавлених сторін, що у свою чергу спонукає до змін освітнє середовище та суспільство у цілому.

 Сучасне управління освітою та навчанням на мою думку  стикається з рядом викликів, які виникають внаслідок швидких змін у суспільстві, технологічному прогресі, глобалізації та інших чинників. Деякі з найважливіших викликів включають:

-Технологічний розвиток: Зміни в технологіях вимагають від управлінців освіти адаптації та інтеграції нових засобів у навчальний процес. Це також включає в себе розвиток онлайн-освіти та використання цифрових ресурсів.

-Глобалізація: Зростаюча взаємодія між країнами ставить завдання з розвитку міжнародних стандартів, адаптації освіти до потреб глобального ринку праці та підготовки громадян до міжнародної співпраці.

-Зміни в економіці та ринку праці: Зміна економічних умов вимагає від освітніх систем зміни підходів до підготовки студентів. Розвиток нових професій та навичок, що відповідають потребам ринку праці, стає важливим завданням.

- Інклюзивність та різноманітність: Забезпечення рівних можливостей для всіх учнів, незалежно від їхнього соціального становища, фізичних можливостей чи культурних особливостей, вимагає розвитку інклюзивних освітніх практик.

- Зміни в підходах до навчання та оцінювання: Розвиток нових методик навчання, акцент на розвитку критичного мислення, творчих навичок та самоосвіти потребує переосмислення традиційних методів навчання та оцінювання.

-Фінансування освіти: Забезпечення достатнього фінансування для освіти залишається проблемою у багатьох країнах. Недостатні кошти можуть обмежувати доступ до якісної освіти та розвитку необхідної інфраструктури.

-Пандемія та дистанційне навчання: Пандемія COVID-19 значно змінила умови навчання, змусивши введення дистанційних та гібридних форматів. Це викликало необхідність адаптації та розробки нових стратегій управління освітніми процесами.

Вирішення цих викликів вимагає співпраці між урядовими органами, освітніми установами, громадськістю та приватним сектором для створення ефективних та узгоджених стратегій управління освітою.

                           Список використаної літератури

1. Домбровська С.М. Теоретичні аспекти формування механізмів державного управління у реформуванні вищої освіти України. Державне будівництво. 2010. № 2. Режим доступу: http:// nbuv.gov.ua/UJRN/DeBu.2010-29.

2. Древаль Ю.Д., Механізми державного управління вищою освітою в Україні: проблеми формування та вдосконалення. Вісник Національного університету цивільного захисту України. Серія: "Державне управління". 2014. Вип. 2. С. 107–111.

3. Онаць О. М., Калініна Л. М. Концептуальні засади організаційних механізмів і технологій громадсько-державного управління: посібник. – К.: Видавничий дім «Сам», 2017. – 64

4.Локшина, О. І. (2009). Зміст шкільної освіти в країнах Європейського Союзу: теорія і практика (друга половина ХХ - початок ХХІ ст.). СПД Богданова А.М. https://lib.iitta.gov.ua/5435/

5.Сбруєва, А. А. (2005). Тенденції реформування середньої освіти розвинених англомовних країн в контексті глобалізації (90-ті рр. ХХ - початок ХХІ ст.). Ін-т педагогіки АПН України. http://repository.sspu.sumy.ua/handle/123456789/427

6.Семяновський, В. М. (2018). Партисипативне управління як модель управління територіальними громадами. Статистика України 1, 47–51. http://194.44.12.92:8080/jspui/handle/123456789/3424

7.Тимошко, Г. М. (2011). Сутність поняття «управління» та «менеджмент» в педагогічній теорії і практиці. Теорія та методика управління освітою, 7. http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/ttmuo/2011_7/13.pdf

.