Навчальні цілі: Розкрити зміст історичних понять: більшовики, диктатура пролетаріату, український націонал-комунізм; застосовувати теоретичні поняття для аналізу й пояснення історичних фактів, зіставляти різні інтерпретації;працювати з джерелами історичної інформації, визначати їх наочність, виявляти і критично аналізувати розбіжності в державотворчому процесі;оперувати хронологічним і понятійним матеріалом для пояснення історичних явищ.
Ліквідація багатопартійності. Утвердження монопольного становища КП(б)У диктатура партійно-державної верхівки більшовицької партії;розпад та саморозпуск більшості політичних партій; 1920 р. згорнула свою діяльність Українська комуністична партія (боротьбистів). Основна частина її членів тоді поповнила ряди КП(б)У;1925 р. оголосила про саморозпуск Українська комуністична партія (УКП);утвердження ВКП(б) і КП(б)У , як провідних політичних сил
2. Діяльність громадських організацій: Після проголошення нової економічної політики громадські товариства набули функції «передавального пасу» між трудящими і диктатурою правлячої партії. 1920-ті рр. були добою найбільшої активності й урізноманітнення радянських громадських організацій і об'єднань. 1928 в Україні налічувалося близько 60 добровільних товариств проти 14 на початку 1920-х рр: Організації,що підконтрольні партії: (профспілки, комсомол, піонерія);Українські організації та організації національних меншин:(«Просвіти»,скаутські організації…)Добровільні організації за інтересами: («Геть неписьменність», «Спілка безвірників»…)
3. Націонал-комунізм за доби непу. На хвилі національного відродження в Україні виникло так зване "націонал-ухильництво" — форма націонал-комунізму, представники якого намагалися поєднати комунізм з національним рухом. Його речниками в Україні були Микола Хвильовий, Олександр Шумський, Михайло Волобуєв і Микола Скрипник. Г. Гринько М. Полоз М. Хвильовий М. Волобуєв
О. Шумський, працюючи наркомом (міністром) освіти, виступив за розширення українізації, неформальне її проведення. Своє розуміння українізації він виклав у квітні 1925 р. на пленумі ЦК КП(б)У, акцентуючи на двох завданнях у національному питанні: "вирощування і зміцнення кадрів з місцевих людей і наближення радянської влади у національних республіках до трудящих цих республік . Поняття "українізація" він тлумачив як вивчення української мови й культури, а не перетворення будь-кого в представника української національності. "Крамольна" суть позиції Шумського полягала в тому, що він пропонував дозволити ЦК КП(б)У самому обирати зі свого середовища керівника, бажано етнічного українця.
М. Скрипникнарком освіти (1927—1933), який провів гігантську роботу на ниві національно-культурного розвитку України та сприяв запровадженню українізації. Під його керівництвом була завершена українізація преси (наклад україномовних газет у 1933 р. сягнув 3,5 млн. примірників), початкового та середнього шкільництва, значною мірою було українізоване викладання у вищій школі (в установах Всеукраїнської академії наук послуговувалися тільки українською мовою). З ініціативи Миколи Скрипника було здійснено спроби поширити українізацію на етнічно українські території РРФСР. Він бажав, щоб в історично україномовних Курській, Воронезькій, Саратовській областях, Ставропольському краї, на Кубані було запроваджено україномовне шкільництво, театр, пресу тощо
М. Скрипник вважав, що Україна як держава повинна і спроможна мати власну мову, літературу, мистецтво, які є не гіршими від мов, літератури й мистецтва інших народів. Він активно підтримував, захищав діячів, які працювали на користь національного відродження України (режисера Л. Курбаса, вченого О. Богдана-Яворенка), пропонував запросити 1500 вчителів із Західної України для поліпшення викладання української мови і літератури в школі. Багато уваги він приділив підготовці та впровадженню нового українського правопису (1928)
М. Хвильовий виступив на захист теорії боротьби двох культур в Україні (російської та української). У цій боротьбі, зазначив він, треба "негайно встати на сторожі активного молодого українського суспільства«. Слабкість українських позицій Хвильовий вбачав у рабській природі української інтелігенції, яка "північну культуру завжди обожнювала і тим не давала можливості Україні виявити свій національний геній". Точку зору Хвильового щодо орієнтації на Європу підтримував й О. Шумський, не поділяючи лише форми, в якій її висловив письменник.
4. Економічна теорія М. Волобуєва. На початку 1928 p. М. Волобуєв опублікував у журналі "Більшовик України" дискусійну статтю "До проблем української економіки", у якій на основі аналізу основних фаз розвитку колоніальної політики царизму в Україні спростував поширену тезу про єдність російської та української економік. Цим він заперечував ставлення до українського народного господарства як до південного економічного району СРСР, ігнорування необхідності самостійного розвитку економіки України як частини світового економічного господарства.
Він заперечував ставлення до українського народного господарства як до південного економічного району СРСР, ігнорування необхідності самостійного розвитку економіки України як частини світового економічного господарства. У вступі до статті Волобуєв застеріг, що використовуватиме термін "Україна", оскільки він точніший, ніж УСРР. Автор стверджував, що СРСР продовжує колонізаторську політику царизму щодо України, обґрунтував свої пропозиції про надання українським економічним центрам права й можливості здійснювати управління народним господарством, необхідність перегляду бюджетного законодавства, зменшення відрахувань з прибутків до всесоюзного бюджету України.
1. Політика коренізації затверджена на: А) ХІІ з’їзді РКП(б) у квітні 1923 року. Б) Х з’їзді РКП(б) у березні 1921 року. В) ХІ з’їзді РКП(б) березень-квітень 1922 року. Г) ХІІ з’їзді РКП(б) у травні 1924 року2. Суть політики українізації полягала: А) насадження російської мови в Україні;Б) насадження української мови національним меншинам;В) запровадження української мови в школах і закладах культури;Г) русифікація національних меншин;3. Яку політику більшовиків С. Петлюра характеризував таким чином:«... У цьому напрямку нинішньої політики більшовиків я вбачаю чергову їхню поступку стихійній силі українського національного руху, а водночас логічно послідовний і політичний захід з метою оволодіння силою цього руху й зміцнення своїх позицій в Україні...»?А) Воєнний комунізм. Б)НЕПВ)Українізацію. Г)Колективізацію4. «Ніде на базарах та квітникових крамницях не зосталося квіток – усі розкуплено задля привітання митрополита. Коло Софії робилося якесь столпотвореніє вавилонське... От тобі й боротьба з релігією!» – згадував С. Єфремов про приїзд до Києва 19 вересня 1926 року митрополита
А) Й. Сліпого. Б) А. Шептицького. В) В. Липківського. Г)І. Огієнка5. Народний комісар освіти УСРР у 1927 – 1933 рр., активний прибічник українізації преси та освіти, прихильник незалежної культурно-освітньої політики Радянської України, ініціатор скликання Всеукраїнської правописної конференції 1927 р., яка затвердила правопис української мови: А)Микола Скрипник Б)Християн Раковський В)Олександр Шумський. Г)Г. Гринько6. Економічний курс більшовиків 1921 – 1928 рр. в Радянській Україні, упродовж якого впроваджувалися елементи ринкової економіки: «воєнний комунізм» неп ГОЕЛРО «договірна федерація»
У яких регіонах України був найбільшим вплив партії більшовиків?Чому?А На Донбасі та Харківщині;В на Полтавщині;Г на Київщині. Б у Західній Україні;Які методи застосовували більшовики для здобуття влади на території України: А політичні й силові методи;В переконання;Г підкуп чиновників. Б силові;