Суть особистісно - орієнтованої освіти: психолого – дидактична характеристика.

Суть особистісно - орієнтованої освіти:   психолого – дидактична характеристика.

Наукова стаття

Пилипчук Світлана

Мелітополь. Україна. 2019р.

  Анотація

У статті розкривається сутність особистісно – орієнтованої освіти. В статті аналізуються: тактика, мета і способи спілкування з дитиною. Ким виступає вчитель на особистісно – орієнтованому уроці, і як гнучко розподілити дітей по групах, з урахування їх особливостей з метою створення  максимальних сприятливих умов для вияву цих особливостей, для актуалізації особистісного потенціалу учнів. Також розглядаються різні позиції педагога.

Ключові слова: освіта, тактика, мета, функції, способи, позиції, темп, ступень.

МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ:

• Теоретичні (аналіз наукової літератури з проблемою дослідження)

• Емпіричні (бесіда, спостереження).

Особистісно орієнтований підхід до освіти, з одного боку, припускає усвідомлену орієнтацію вчителя на особистість учня, що є умовою його розвитку, і, з другого боку, сама особистісна орієнтація як процес взаємо дії вчителя і учня є суттю їх розвитку.

 У педагогічній літературі наводиться ґрунтовна характеристика парадигми особистісно-орієнтованої освіти, що розкриває сутнісні, змістові, функціональні, технологічні її характеристики. Призначення особистісно-орієнтованого підходу до освіти полягає в тому, щоб сприяти становленню людини: її неповторної індивідуальності, духовності, творчого начала. О. Бандаревська зазначає, що створити людину – це допомогти стати їй суб’єктом культури, навчити життєтворчості, що припускає залучення в цей процес самої дитини. Звернемо увагу на те, що йдеться не про формування яких – небудь якостей, наперед заданих педагогом, не про перетворення дитини в напрямі, визначеному педагогом, а про допомогу дитині в розвитку якостей, здібностей, можливостей, закладених у ній від самого початку.

 Особистісно-орієнтований підхід до освіти припускає нове розуміння таких невідривних від педагогіки термінів, як норми, нормативність, критерії і т. д. Традиційний підхід до певної міри характеризувався фетишизацією норм, прагнення до догматизму, нормативним мислення, бажанням будь – що досягти якоїсь проголошуваної норми. Особливість нового уявлення полягає в тому, щоб визнати цінністю динаміку позитивних змін в особистісному розвитку учня і прагнення до них, а «норму» розглядати як проміжну, а не кінцеву мету освітнього процесу.

 Можна вважати, що ціль особистісно-орієнтованої освіти полягає в тому, щоб «закласти в дитині механізм самореалізації саморозвитку, пристосування, саморегуляції, самозахисту, самовиховання й інші, необхідні для становлення самобутнього особистісного образу і діалогічної взаємодії з людьми, природою, культурою, цивілізацією». Виходячи з цієї трактовки мети особистісно-орієнтованої освіти, визначаються її основні людино-утворюючі функції. Назвемо їх:

            гуманітарна, суть якої полягає у визнанні самоцінності людини і забезпеченні фізичного і етичного здоров’я, усвідомлення сенсу життя і активної позиції в ньому, особистісної свободи і можливості максимальної реалізації власного потенціалу. Засобом (механізмами) реалізації функції є розуміння, взаєморозуміння, спілкування і співпраця;

             культуро-утворююча, спрямована на збереження, передачу, відтворення і розвиток культури засобами освіти. Реалізація цієї функції дає змогу залучити людину до світу культури, дати їй відчути спільність з іншими людьми за допомогою єдиної (у тому числі і національної) культури. Механізмом реалізації цієї функції є культурна ідентифікація як установлення духовного взаємозв’язку між людиною і її народом, як переживання відчуття належності до національної культури, ухвалення її цінностей як своїх і побудова власного життя з їх урахування;

             соціалізація, яка припускає забезпечення засвоєння і відтворення індивідом соціального досвіду, необхідного і достатнього для безболісного входження людини в життя суспільства. Результатом реалізації цієї функції є особистісні значення, які визначають ставлення людини до світу, соціальна позиція, самосвідомість, світоглядні цінності і відносини. Соціалізація відбувається в процесі спільної діяльності  і спілкування в певному культурному середовищі. Відповідно, механізмами реалізації цієї функції є рефлексія, збереження індивідуальності, творчість як особиста позиція в будь – якій діяльності і засіб самовизначення.

 Реалізація цих функцій не може здійснюватися в умовах командно -адміністративного, авторитарного стилю відносин учителя й учнів, подання їх як об’єкт педагогічної дії. В особистісно орієнтованій освіті передбачається інша позиція педагога:

•     Оптимістичний підхід до дитини і її майбутнього як прагнення педагога бачити перспективи розвитку особистісного потенціалу дитини й уміння максимально стимулювати цей розвиток нею самою за допомогою адекватних засобів;
•     Ставлення до дитини як суб’єкта власної навчальної діяльності, як до особи, здатної вчитися не з примусу, а добровільно, за власним бажанням  і вибором і виявляти власну активність;
•     Опора на особистісні сенси й інтереси (пізнавальні і соціальні) кожної дитини в навчанні, сприяння їх отриманню і розвитку.

 Характеристика  особистісно-орієнтовної освіти не може бути повною, якщо не розкриті її змістовні аспекти. Зміст особистісно-орієнтованої освіти покликаний допомогти людині у вибудовуванні власної особистості, визначенні власної особистісної позиції в житті: вибрати значущі для себе цінності, оволодіти певною системою знань, виявити коло наукових і життєвих проблем, які справді є цікавими, освіти способи їх вирішення, відкрити рефлексивний світ власного «Я» і навчитися керувати ним. Відповідно до цього зміст особистісно орієнтованої освіти має включати такі компоненти:

                   Аксіологічний (має на меті введення учнів у світі цінностей і надання їм допомоги у виборі особистісно значущої системи ціннісних орієнтацій);

                   Когнітивний (забезпечує учнів системою наукових знань про людину, культуру, історію, природу, ноосферу як підвалини духовного розвитку);

                   Діяльнісно – творчій  (має на меті формування в учнів різноманітних способів діяльності, творчих здібностей);

                   Особистісний (забезпечує самопізнання, розвиток рефлексивних здібностей, оволодінні способами саморегуляції, самовдосконалення і самовизначення, формування життєвої позиції).

                В особистісно – педагогічному плані різноманіття освіти створює умови для реалізації особистісного вибору і для учнів, і для вчителя. Воно забезпечує реалізацію права дитини на вибір власної траєкторії освіти і розвитку, відкриває можливості для самореалізації вчителя, для здійснення ним у ході педагогічного процесу різнобічного вибору.

   Основним змістом особистісно-орієнтованої освіти певною мірою близький цільовим устремлінням індивідуального підходу до учнів. Така організація освітнього процесу припускає виявлення інтересів, можливостей (здібностей), запитів учнів і їх реалізацію в шкільних умовах, імовірно, тільки з тим або іншим ступенем наближеності (найбільш поширений спосіб – групування учнів на основі спільних або близьких інтересів.

   Особливості організації процесу індивідуалізації навчання досить докладно розглянуті педагогічній літературі. Тому доцільно звернути увагу педагогів на те, в чому може виявлятися індивідуальність учнів в освітньому процесі і які діагностичні і коригувально – розвиваючи дії вчителя при цьому необхідні:

  - Різний ступень засвоєння учнями попереднього матеріалу. Різний рівень підготовки учнів і, отже, різний ступень готовності їх до засвоєння нового  матеріалу вимагають, щоб учитель одночасно використовував різні варіанти подачі нового матеріалу для успішного розуміння й засвоєння учнями на можливих для них рівнях складності. Для цього вчителю необхідно з’ясувати ступінь засвоєння попереднього матеріалу шляхом аналізу отриманих оцінок, так і за допомогою спеціального зрізу якості засвоєних раніше знань і способів дії (об’єктивні методи контролю);

  - Індивідуальний темп, швидкість просування учнів у навчанні. В умовах класно – урочної системи невеликий ступень впливу педагога на ці характеристики учнів, тому урахування цієї індивідуальної особливості можливе в умовах індивідуальних занять і позаурочної діяльності. Основним діагностичним способом, найбільш доступним у шкільних умовах, є спостереження вчителя;

  - Різний ступень сформованості соціальних і пізнавальних мотивів і як наслідок – різний ступінь зацікавленості учнів у вивченні конкретних тем того або іншого предмета і в цілому навчальної дисципліни. Учителю важливо визначити індивідуальні засоби розвитку пізнавального інтересу учнів до навчального матеріалу (предмета), запропонувати на вибір завдання, що розвивають навчально – пізнавальну мотивацію, залучити учнів до різних форм позаурочної роботи, організувати на уроці різні види діяльності на основі навчальної взаємодії.

  - Різний ступень сформованості навчальної діяльності. Учителю необхідно забезпечити освоєння і закріплення основних компонентів навчальної діяльності: навчальне завдання, навчальна дія, самоконтроль і самооцінка.

Отже, в діагностичному плані найбільш перспективним виявляється визначення ступеня самостійності учня при успішному виконанні завдань, що подаються вчителем. Стандартизованих (інструментальних, масово орієнтованих) методик визначення сформованості навчальної діяльності небагато, до того ж практично всі вони є експертними, тобто побудованими на визначенні результату через суб’єктивні думки вчителів;

  - Індивідуально – типологічні особливості учнів (темперамент, характер, особливості емоційно – вольової сфери). Ступень впливу вчителя на ці характеристики мінімальні, та і сам вплив у принципі не може бути позитивним, оскільки спричиняє розвиток невротичних реакцій у дітей, порушує їх психо – фізіологічну рівновагу. Урахування цих особливостей, як правило, здійснюється шляхом різноманітності форм виконання навчальних завдань (дозована допомога з боку вчителя, надання різного часу для виконання завдання, використання різних форм контролю – фронтального, індивідуального, організація групової роботи учнів, можливість виконувати ті види діяльності, які для певного учня є найбільш успішними – письмова або усна відповідь, теоретичне або практичне завдання, інформаційне повідомлення, аналіз відповідей інших учнів і т.д.). діагностичні методики, що дають змогу виявити індивідуально – типологічні особливості, достатньо поширені і доступні. Їх використання дає вчителю можливість побудувати освітній процес з урахуванням знання реальних особливостей дітей і підлаштуватися  під них. Особистісно орієнтований підхід до освіти припускає й іншу модель взаємо дії всіх учасників освітнього процесу. Вона характеризується такими рисами.

    Мета спілкування: забезпечити дитину відчуттям психологічної захищеності, довірою до світу, радістю існування. Педагог у цьому випадку не підганяє розвиток дітей під наперед задані вимоги дорослих, а попереджає виникнення можливих тупиків у їх особистісному розвитку, співвідносить і коригує свої очікування і вимоги, що висувають до дитини, із завданням створити максимально сприятливі умови для забезпечення найбільш повного розвитку здібностей дітей.

   Тактика спілкування: розуміння, визнання і схвалення особистості дитини, засновані на здатності дорослих до децентрації (уміння ставати на позицію іншого, враховувати точку зору дитини, не ігнорувати її відчуття й емоції).

   Способи спілкування: співпраця, створення і використання ситуації, що вимагають від дітей вияву інтелектуальної й моральної активності, самостійності, використання різноманітних стилів спілкування з дитиною і її варіювання.

   Позиція педагога в спілкуванні: погляд на дитину як на повноправного партнера в умовах співпраці, заперечення маніпулятивного підходу до дітей, орієнтація на інтереси дитини і перспективи її розвитку.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛУТЕРАТУРИ

• Особистісно орієнтований урок: конструювання та діагностика. – Х.:веста: видавницьтво «ранок», 2007. – 176с.
• Теоретичні основи виховання і навчання в музичних учбових закладах/Н.Г. Д’яченко, І.А. котляревський, Ю.А. Полянський/ . – К.: муз. України. 1987. – 110с.
• Нілл А. Саммерхілл: виховання свободою. – М.2000. – 165с.

Серекав В. В. Особистісно – орієнтоване освіта // Педагогіка. – 1994 - №5. – 260с.