Сутність понять «екологія» та «екологічне виховання»

Сутність понять «екологія» та «екологічне виховання»

 Екологія- наука, що вивчає взаємини живої і неживої природи. Термін вперше запропонував в книзі «Загальна морфологія організмів» в 1866 році німецький біолог Ернст Геккель.

Сучасне значення слова екологія має ширше значення, ніж в перші десятиліття розвитку цієї науки. Навіть більше того, найчастіше під екологічними питаннями розуміються, перш за все, питання охорони навколишнього середовища. Багато в чому таке зміщення сенсу сталося завдяки все більш відчутних наслідків впливу людини на навколишнє середовище.

Головне завдання прикладної екології - розробка принципів раціонального використання природних ресурсів на основі сформульованих загальних закономірностей організації життя.

На сучасному етапі розвитку вітчизняної освіти одними з його провідних напрямків є екологічна освіта і виховання. Свідоме і дбайливе ставлення кожної людини до природи можливе тільки при наявності екологічної культури, широких екологічних знань, які повинні формуватися, починаючи з дитинства. У зв'язку з цим в контексті даного дослідження перед нами стоїть проблема вивчення процесу формування екологічної культури дітей дошкільного віку. З огляду на той факт, що формування компонентів того чи іншого виду культури є результатом процесу виховання, звернімося до розгляду сутності поняття «екологічне виховання».

На думку Н.А. Рижової, екологічне виховання являє собою «безперервний процес освіти і розвитку дитини, спрямований на формування системи екологічних уявлень і знань, екологічної культури, яка проявляється в емоційно-позитивному ставленні до природи, у відповідальному ставленні до стану навколишнього середовища» [48, с. 7].

Метою екологічного виховання виступає формування особистості, здатної усвідомлювати наслідки своїх дій по відношенню до навколишнього природного середовища і здатної жити з природою у відносній гармонії. З огляду на зазначеної мети екологічного виховання його завданнями в рамках організації навчально  виховного процесу є:

-  формування в дітей наукових уявлень про взаємодію людини з природним середовищем, про закономірності функціонування і розвитку природи як глобальної системи;

- виховання у молодшого покоління ціннісних орієнтацій і моральних ідеалів екологічного характеру;

-  розвиток інтелектуальних здібностей дошкільників щодо здійснення екологічної оцінки конкретної ситуації;

- формування в дітей дошкільного віку умінь і навичок екологічної діяльності та екологічно доцільної поведінки у взаємодії з об'єктами живої і неживої природи.

На думку М.Н. Маркової, реалізація завдань по екологізації національної системи освіти і здійснення екологічного виховання повинно базуватися на врахуванні ряду принципів, серед яких принципи:

1.          наступності;
2.          інтегративності;
3.          міждисциплінарності;
4.          проблемності [44]

Успіх екологічного виховання в значній мірі залежить від урахування ряду педагогічних вимог. Так, при реалізації вимог екологічного виховання дітей дошкільного віку необхідний комплекс таких методичних засобів і прийомів, які б обов'язково впливали на їхні почуття і свідомість, на емоційно-вольову сферу, а також сприяли формуванню ціннісних орієнтацій екологічного характеру.

На думку М.В. Каліннікова «екологічну культуру варто розглядати як певний ідеал, новий тип культури, підставою якого можуть стати екологічно орієнтоване мислення і гуманістичний світогляд, органічно включають як етичний ідеал прагнення до узгодженого розвитку людини, суспільства і природи, а також глибоке усвідомлення самоцінності і взаємозалежності природного і соціального місця існування »[41, с. 4].

Формування екологічної культури особистості базується на основі рівня сформованості екологічної свідомості. Звернемося до розгляду даного поняття. На думку Г.В. Платонова, екологічна свідомість являє собою індивідуальну або колективну (суспільну) «здатність усвідомлювати нерозривний зв'язок кожної окремої людини і всього людства в цілому з цілісністю і відносною незмінністю природного місця існування людини, усвідомлення необхідності використання цього розуміння в практичній діяльності, вміння і звичка діяти щодо природи, не порушуючи зв'язок і круговорот природного середовища, сприяти їх поліпшенню для життя нинішнього і майбутніх поколінь людей » [47, с. 168].

Згідно з визначенням Є.В. Гірусова, які аналізуються поняття є сукупністю поглядів, теорій та емоцій, що відображають проблеми співвідношення суспільства і природи в плані їх вирішення відповідно до конкретних соціальних і природними можливостями [22]. Автор підкреслює, що екологічна свідомість грунтується на ідеологічних і моральних цінностях, проте передбачає їх індивідуальне осмислення [22].

С.Д Дерябо і В.А. Ясвін під екологічною свідомістю розуміють «сукупність уявлень про взаємозв'язки в системі« людина - природа »і в самій природі, існуючого ставлення до природи, а також відповідних стратегій взаємодії з нею» [26, с. 54]; «Вищий рівень психічного відображення природного, штучного і соціального середовища і свого внутрішнього світу, рефлексія місця і ролі людини в екологічному світі, а також саморегуляція даного відображення» [2, с. 104].

Є імена педагогів, розвиваючі ідею гармонізації взаємовідносин людини і природи на цьому історичному етапі (Е.А.Валер'янова,М.Н. Скаткін). Підтвердженням є оригінальна система морального виховання дітей засобами навколишньої природи видатного педагога В.І. Сухомлинського. Його система виховання була побудована на принципах гуманізації, регіоналізму та природолюбів.У своїх книгах він неодноразово підкреслював унікальні можливості природи в розвитку особистості дитини: «Людина була і завжди залишиться сином природи, і те, що ріднить його з природою, має використовуватися для залучення до багатств духовної культури. Світ, що оточує дитину, - це,перш за все, світ природи з безмежним багатством явищ, з невичерпною красою. Тут, в природі, вічне джерело дитячого розуму ». Далі читаємо: «Я бачу виховний сенс в тому, щоб дитина бачила, розуміла,відчував, переживав, осягав, як велику таємницю, прилучення до життя в природі ... ». [30]

Слід враховувати, що сама природа не є вихователем, а виховує дитину тільки активна взаємодія з нею: «Милування красою - це лише перший паросток доброго почуття, яке треба розвивати, перетворювати в активне прагнення до діяльності». Важливо, вважав великий практик, з самого раннього дитинства створити такі умови, щоб дитина могла доглядати за тваринами, садити рослини, турбуватися про них ( «живий куточок», «пташина лікарня» і т.д.) Це пробуджує у дітей думки про єдність людини і природи,почуття тривоги за її багатства, а в кінцевому підсумку формує екологічний світогляд. [38]

Щоб дитина навчилася розуміти природу, читати її мову, з раннього дошкільного віку повинен бути зроблений акцент на природоохоронне виховання на прикладі природних об'єктів рідного краю, найближчого оточення,так як «природа - це той край, та земля, яка нас виростила і годує». [48]

Великий вплив робіт В.А. Сухомлинського на розвиток методики екологічного виховання дошкільнят. Ось один з його методичних рад вихователям: «Ідіть в поле, в парк, пийте з джерела думки, і ця жива вода зробить ваших вихованців мудрими дослідниками, допитливими, допитливими людьми, поетами »[31]. На думку В.А. Сухомлинського, наочність і доступність природних об'єктів, їх краса і різноманітність сприяють не тільки накопиченню знань, а й формують навички поведінки в природі, пробуджують чуйність, сприйнятливість, гуманність. Розглядаючи питання про виховання гуманних почуттів, В.А. Сухомлинський відзначав, що вже в дошкільному віці відбувається розвиток емоційного ставлення до навколишнього, формується вміння сприймати красу. Дитина вчиться розуміти природу, читати її мову, а значить, на думку автора, берегти її в сьогоденні і майбутньому: «Досвід показує, що добрі почуття повинні йти своїм корінням в дитинство, а людяність, доброта, ласка, доброзичливість народжуються у праці, турботах , заворушеннях про красу навколишнього світу » [31].

Таким чином, починаючи з В.А. Сухомлинського, в методиці екологічного виховання дошкільнят знову історично сформований принцип екологічного виховання, який призводить до осмислення важливості культури взаємин в системі «людина - природа», а досвід творчої роботи школи, де він працював, служить прообразом сучасної системи екологічного виховання.

Таким чином, аналіз різних точок зору вчених показує, що екологічне виховання являє собою комплексний, багатоаспектний, що розвивається процес формування оптимальних відносини між людиною і природою з одного боку і процес формування особистісних якостей, що стосуються знань, відносин, переконань, діяльності, пов'язаних з навколишнім середовищем , з іншого боку. В цілому, мета екологічного виховання - формування почав екологічної культури, повністю узгодженими із загальною метою екологічної освіти - формування екологічної свідомості та екологічної культури. В умовах сучасного соціуму особливої ​​актуальності набуває наукова позиція С.Н. Ніколаєвої, яка визначає мету екологічного виховання «як становлення почав екологічної культури у дітей, розвиток їх екологічної свідомості, мислення» [55, с.14]. Це дозволяє прийти до підсумкового висновку про те, що мета екологічного виховання дошкільнят - формування базису екологічної культури, тобто усвідомлено-правильного ставлення безпосередньо до самої природи в усьому її різномаїтті, до людей, що охороняє і творить на основі її матеріальні і духовні багатства, до себе як частини природи [56].

Спираючись на різні погляди вчених (Н. Кондратьєва, С. Ніколаєва, Н.А. Рижова, Л.П. Салєєва, О.А. Соломенникова і ін.),сформулювали наступні завдання екологічного виховання дітей дошкільного віку :

1) виховання у дошкільників норм ставлення до природного середовища, екологічної відповідальності за її стан;

2) формування у дітей дошкільного віку переконання у важливості природоохоронної діяльності, а також умінь і навичок даної діяльності;

3) формування у дошкільнят потреби спілкування з живою природою, інтересу до пізнання її законів;

4) виховання гуманного ставлення до всього живого, високої культури поведінки при спілкуванні з природою через розуміння специфіки живого організму;

5) виховання ціннісних орієнтацій особистості дитини, екологічно мотивованої поведінки дітей в природі. Комплексний аналіз понять «екологічне виховання» і «екологічне навчання» дозволив прийти до висновку про те, що багатьма вченими дані поняття розглядаються як провідні складові базового поняття «екологічна освіта». Проаналізуємо третю складову екологічної освіти - поняття «екологічний розвиток дошкільнят». До теперішнього часу склалися три основні концепції навчання і розвитку: Е. Торндайка, Ж. Піаже та Л.С. Виготського. Так, Е. Торндайк ототожнює процеси розвитку і навчання. Ж. Піаже вважає, що навчання повинно йти за розвитком. Згідно Л.С. Виготському, навчання веде за собою розвиток. Перераховані концепції по-своєму правильні, але при їх оцінці все залежить від того, що розуміється під розвитком [41].

Розвиток розуміється як «об'єктивний процес внутрішнього послідовного кількісного і якісного зміни фізичних і духовних сил людини, а навчання і виховання є форми розвитку» [44]. Розвиток проявляється як прогресивне ускладнення, поглиблення, розширення чого б то не було в людині. Розвиток включає в себе фізичну, фізіологічну, психологічну, соціальну та духовну еволюцію людини [44]. Ми згодні з визначенням екологічного розвитку, яке дає в своєму дослідженні В.М. Ворошилова: «екологічний розвиток можна визначити як становлення особистості людини під впливом навколишнього природно-соціального середовища, яке визначається мірою становлення екологічної культури» [41]

А.В. Міхєєв виділяє три напрямки екологічного розвитку. [14]  Стосовно особливостей нашого дослідження це буде означати:

-  розвиток у дошкільнят здатності до цільового, причинному і імовірнісного аналізу екологічних ситуацій - розвиток інтелектуальної сфери;

- розвиток у дошкільнят естетичного сприйняття і здатності до оцінки стану навколишнього середовища - розвиток емоційної сфери;

-  розвиток у дошкільнят переконання в можливості вирішення екологічних проблем, прагнення до поширення екологічних знань та особистій участі в практичних справах по захисту навколишнього середовища - розвиток вольової сфери.

Визначення поняття «екологічний розвиток дошкільнят» з точки зору В.М. Ворошилова означатиме, що «екологічний розвиток дітей - це об'єктивний процес послідовного кількісного і якісного зміни психофізичних задатків в результаті взаємодії з навколишнім природно-соціальним середовищем, яке виражається в практичній екологічно орієнтованої діяльності» [41].

Таким чином, аналіз наукової та методичної літератури дозволив визначити мету екологічного розвитку дошкільників. Її слід подати так: сприяти загальному розвитку дитини засобами природи; формувати екологічно доцільне взаємодія дитини з природою; закладати основи екологічної культури. Досягти цієї мети дозволяють: трансформація екологічних знань в відношення, активну участь дошкільнят в соціально-значущій роботі;  включення дошкільнят в екологічно спрямовану діяльність при взаємодії з природою;  розвиток у дошкільнят пізнавального ставлення до природи, емоційної сприйнятливості, досвіду практичної діяльності; підвищення морально-естетичного потенціалу процесу екологічного розвитку: вивчення історико-регіональних особливостей краю, найближчого природного оточення, участь дітей в суспільно-корисній праці для захисту і поліпшення природи в знайомої для дитини місцевості в посильних для виконання роботах.

Таким чином, аналіз трьох позначених нами раніше процесів екологічної освіти дошкільників: навчання, виховання і розвитку показав, що вони найтіснішим чином взаємопов'язані між собою. Так, навчання і виховання є формами екологічного розвитку, яке в свою чергу проявляється як розвиток в інтелектуальної, емоційної, вольової та ін. Сферах особистості дошкільника, спрямовані на становлення у нього базису екологічної культури.

Існування людини на нашій планеті нерозривно пов'язане з навколишнім його природою. Науково-технічна революція увірвалася в наш світ бурхливо і стрімко, що на якийсь час людська цивілізація загордилася собі, що настав час, коли природа практично скорилася людині і немає необхідності жити з оглядкою на неї, але як же вона (цивілізація) помилялася в торжестві людського розуму. Такі побічні ефекти, як: виснаження природних ресурсів і забруднення навколишнього середовища ознаменували передумови екологічної катастрофи, що підсилюється на тлі неконтрольованого зростання людського населення, розростання мегаполісів, контрасту злиднів і пересиченість. Письменники XIX століття описали б ці події, як найбільшу трагедію сучасності, в якій природа ставати головною дійовою особою, а не є лише фоном історичних подій [9, с 8].

Мати-природа, що дала людині життя, наділила його розумом, промовою, дала можливість працювати і здобувати собі необхідні для повноцінного життя ресурси. Не визнаючи рамки дозволеного, людина жорстоко  експлуатує ресурси Землі, що сприяє перетворенню частини біосфери в техносферу. Чи не він (чоловік) творіння природи, а природа зобов'язана людині своїм існуванням - ось як мислить людський розум тепер, не розуміючи, що, знищуючи годину за годиною частинку природи, він знищує і людську цивілізацію в цілому. І навіть розуміючи це він не в силах зупинитися, обмежити свої потреби, дати матері-природі вільно зітхнути і відновитися - відвик чоловік клопотатися про інших, нехтуючи своїми особистими інтересами. Тиск людини на природу привело до сучасного екологічної кризи, коли виживання цивілізації знаходиться під загрозою [10, с.12].

Рішенням даної проблеми ставати усвідомлення кожною людиною самоцінності природи, а не її споживчої значущості. І якщо переконати дорослої людини відійти від своїх споживчих потреб досить складно, то є необхідність в розумінні людиною глибокого морального починаючи з віку, в якому формуються основні моральні підвалини. Культурний потенціал необхідно закладати вже в фундаменті формування особистості, і тут дошкільний вік і дошкільна освітня організація стають основними критеріями, наявність яких здатне позитивно впливати на формування моральних основ майбутньої повноцінної особистості, що включає в себе і екологічну складову. Для цього необхідно вести інтенсивну просвітницьку роботу щодо формування у дітей екологічної свідомості та культури природокористування. Дошкільна дитинство - початковий етап формування особистості людини, його ціннісної орієнтації в навколишньому світі. У цей період закладається позитивне ставлення до природи, до «рукотворного світу», до себе і навколишніх людей [31, с.5].