Сутність технології особистісно - зорієнтованого навчання

1. Сутність технології  особистісно - зорієнтованого навчання

 Динамічні зміни життя, постійне оновлення інформації та колосальні темпи її накопичення зумовлюють потребу в таких фахівцях і членах суспільства, які здатні гнучко й оперативно адаптуватися до нових умов, адекватно реагувати на нові завдання, критично ставитися до інформації, що поширюється засобами мас-медіа, рекламою, навчатися протягом свого життя, розвиватися і творити.

Компетентнісний підхід в освіті – відповідь на вимоги часу.

Аби досягти позитивного результату в житті, особистість повинна навчитися застосовувати знання творчо, перебуваючи в ситуації постійного пошуку, вибору, що вимагає дисциплінованості, вміння працювати в колективі, комунікабельності, широти, глибини, креативності мислення.  Сформувати таку людину можна, тільки розвинувши в ній відповідні компетентності:

- соціальні (здатність до співробітництва в групі та команді, мобільність, уміння адаптуватись і визначати особисті цілі та виконувати різні ролі й функції в колективі, планувати, розробляти й реалізовувати соціальні проекти індивідуальних і колективних дій; уміння визначати й реалізовувати мету комунікації в залежності від обставин; підтримувати взаємини; розв’язувати проблеми в різних життєвих ситуаціях, розуміння й пошанування загальнолюдських і національних цінностей, іншої особистості, її права на власну думку, власне світобачення);

- навчальні (вміння здобувати інформацію з різноманітних джерел різними способами, виділяти головне, аналізувати, оцінювати, використовувати на практиці; складати алгоритм навчальної діяльності; здійснювати навчальну діяльність у взаємодії; прогнозувати результат такої діяльності, докладати зусилля до його досягнення; формулювати, висловлювати, доводити власну думку; здатність навчатися протягом усього життя, підвищувати професійний рівень);

- здоров’язбережувальні (здатність зберігати фізичне, соціальне, психічне та духовне здоров’я – своє та інших людей);

- полікультурні (знання, розуміння, поважання власної та інших культур, орієнтація в світовому культурному просторі);

- комунікативні (вміння спілкуватися, співпрацювати в колективі, прислухатися і враховувати чужу думку);

- ділові (ініціативність, активність, критичність та креативність мислення, готовність відстоювати свою думку, працювати в умовах жорсткої конкуренції);

- інформаційні (вміння здобувати й переробляти інформацію);

- самоорганізації (готовність до постійного підвищення загальноосвітнього й професійного рівня, самоосвіти й самонавчання, самореалізації).

- компетентність щодо інформаційних і комунікативних технологій/ інформаційно-цифрова  (уміння використовувати джерела інформації, зокрема ІКТ, для власного розвитку, технічна компетентність, уміння раціонально використовувати комп’ютер/гаджети для пошуку, опрацювання й систематизації, зберігання й передавання  інформації, оперувати технологіями та знаннями, що задовольнять потреби інформаційного суспільства);

Загальнопредметні компетенції з біології:

• Екологічна;
• Дослідницька;
• Логічна; 
• Інформаційна;
• Мовленнєва тощо.

Шляхи формування компетентностей:

• Переорієнтація педагогічного процесу на головне – особистість учня.
• Співробітництво учитель-учень.
• Впровадження інноваційних технологій: інтерактивних, розвивального навчання, проектних технологій, інших.

Відповідно весь навчальний процес повинен будуватися, маючи на меті, як кінцевий результат, вироблення важливих ключових компетентностей, з обов’язковим урахуванням психофізіологічних особливостей школярів, їхніх ціннісних орієнтацій, максимальним наближенням до життєвих реалій.

Особливості методики

Освітній процес будується на навчальному діалозі учня й учителя, спрямованому на спіль­не конструювання програмової діяльності. При цьому обов'язково враховують індивідуальну схильність учня до змісту, вигляду та форми на­вчального матеріалу, його мотивацію, прагнення використовувати набуті знання самостійно, за власною ініціативою, в ситуаціях, не заданих на­вчанням.

Оскільки центром усієї освітньої системи в цій технології є індивідуальність дитини, то її методична основа полягає в індивідуалізації та диференціації навчального процесу. Почат­ковим пунктом будь-якої предметної методики є розкриття індивідуальних особливостей і можливостей кожного учня. Потім визначають струк­туру, в якій ці можливості оптимально здійсню­ватимуться.

Технологія особистісного орієнтованого освіт­нього процесу припускає спеціальне конструюван­ня навчального тексту, дидактичного матеріалу, методичних рекомендацій до його використання, типів навчального діалогу, форм контролю особис­того розвитку учня під час оволодіння знаннями. Тільки за наявності дидактичного забезпечення, що реалізовує принцип суб'єктної освіти, можна говорити про побудову особистісно орієнтованого процесу.

Основні вимоги до розробки дидактичного за­безпечення особистісно - зорієнтованого освітнього процесу

•   навчальний матеріал (характер його по­дання) має забезпечувати виявлення змісту суб'єктного досвіду учня, включаючи досвід його попереднього навчання;

•   виклад знань у підручнику (вчителем) пови­нен бути спрямований не лише на розширення їх обсягу, структуризацію, інтеграцію, уза­гальнення предметного змісту, але й на пере­творення наявного досвіду кожного учня;

•   під час навчання необхідно постійно узгоджу­вати досвід учня з науковим змістом пропоно­ваних знань;

•   активне стимулювання учня до самооцінної освітньої діяльності має забезпечувати можли­вість самоосвіти, саморозвитку, самовиражен­ня під час оволодіння знаннями;

•   навчальний матеріал слід організувати так, щоб учень мав можливість вибору під час ви­конання завдань, розв'язання задач;

•   необхідно стимулювати учнів до самостійного вибору й використання найбільш значущих для них способів опрацьовування навчального матеріалу;

•   у разі введення знань про прийоми виконання навчальних дій необхідно виділяти загальнологічні та специфічні предметні прийоми на­вчальної роботи з урахуванням їхніх функцій в особистісному розвитку;

•   необхідно забезпечувати контроль і оцінюван­ня не тільки результату, але й, головним чи­ном, процесу навчання, тобто тих трансформа­цій, які здійснює учень, засвоюючи навчаль­ний матеріал;

•   освітній матеріал повинен забезпечувати побу­дову, реалізацію, рефлексію, оцінювання на­вчання як суб'єктної діяльності.

Позиція вчителя:

•   ініціювання суб'єктного досвіду навчання;

•   розвиток індивідуальності кожної дитини;

•   визнання індивідуальності, самобутності, самоцінності кожної людини.

Позиція учня:

•   вільний вибір елементів навчально-виховного процесу;

•   самопізнання, самовизначення, самореалізація.

Цілі особистісно - зорієнтованого навчання:

• визначити життєвий досвід кожного учня, пізнавальні здібнос­ті, рівень інтелекту, інтереси, які спочатку треба розкрити, а потім розвинути в навчальному процесі;
• формувати позитивну моти­вацію до пізнавальної діяльності, потребу в самопізнанні, самореалізації та самовдосконаленні шко­лярів;
• озброїти учнів механізмами адаптації, саморегуляції, самоза­хисту, самовиховання, необхідних для сучасної людини.

Основні завдання особистісно - зорієнтованого навчання:

• розвинути індивідуальні пози­тивні здібності кожного школяра;
• максимально виявити і ви­користати індивідуальний досвід учня;
• допомогти дитині пізнати себе, самовизначитися та самореалізуватися;
• сформувати культуру життє­діяльності, навчити правильно ви­значати лінії поведінки.

Основні ознаки особистісно - зорі­єнтованого навчання:

• стимулювання розвитку, са­морозвитку і відповідальності учнів;
• зосередження на потребах дитини;
• гуманізація навчального спіл­кування;
• співпраця, співтворчість учня і вчителя;
• переважання навчального діалогу;
• турбота про фізичне та емо­ційне здоров'я;
• пристосування методики до можливостей учнів.

 Принципи особистісно - зорієнто­ваного навчання (за Л.Друзь):

1. Принцип «розвивальної допо­моги» — не робити за учня, не вказувати йому, що робити, а до­помогти спробувати власні сили і власну активність, щоб він сам обирав рішення і відповідав за них. Потрібно не подавати готові знання, а створити умови, у яких виявляється власна пізнавальна активність дитини і вона визна­чить для себе цілі, зміст та мето­ди роботи, власні цінності. На­вчання повинно бути дослідниць­ким. Урок –  це час, протягом якого діти вчаться самостійно дія­ти, дискутувати і приймати рішен­ня. При цьому розвивається са­мосвідомість і самореалізується особистість.

2. Принцип «свобода вміння».

 Учні вільно обговорюють пробле­ми, співпрацюють один з одним, а вчитель виступає в ролі старшо­го члена колективу, консультан­та, джерела досвіду.

 Учень –  суб'єкт навчання. Знання для нього є сплавом су­спільного та індивідуального до­свіду, які він засвоює тільки тоді, коли сприйняття, переро­бка та використання забезпече­ні активною психологічною ді­яльністю.

Учителю недостатньо організу­вати навчальний процес, потріб­но ще визначити спосіб засвоєн­ня знань, тобто види діяльності учня.

Однією з основних вимог до сучасних педагогічних технологій, які застосовуються для організації  навчально-виховного процесу з біології та хімії в старшій школі, є забезпечення цілісного психолого-дидактичного проектування та моделювання навчального процесу в умовах рівневої і профільної диференціації навчання та передбачення багатоваріативності методик і можливість навчання одночасно на різних рівнях складності.

2. Зміст особистісно - зорієнтованого навчання

Освіта, яка не вчить жити  успішно в сучасному світі, не має ніякої цінності. Кожен із нас приходить у життя з природженою здатністю жити успішно й щасливо. А ми повинні збагатити цю здатність знаннями і навичками, які допомогли б нам її реалізувати якомога ефективніше.       

 Р.Т.Кіосакі

Характерні ознаки (за Селевко Г. К.)

• Позиція вчителя. Він - консультант, що допомагає учневі у його розвитку.
• Створені умови для вибору різного за змістом, формою навчального матеріалу, у способі виконання навчальних завдань, у використанні індивідуальних програм навчання.
• Вільна   атмосфера,   за   якої   учні   не   бояться   робити помилки, звертаються за допомогою до вчителя.  
• Створення умов для творчості в самостійній діяльності
• Аналіз    і    самоаналіз    процесу    своєї    роботи    та    її результатів, стимулювання до самооцінки.
• Індивідуалізований   підхід   до   формування   програми навчання і розвитку учня.

Однак, попри всі позитивні моменти даної системи навчання, треба мати на увазі, що неможливо визначити зміст, форми і методи навчання лише на основі інтересів школярів.

В умовах навчання відбувається становлення та розвиток таких важливих якостей особистості, як рефлективність, спонтанність, критичність мислення, вміння працювати з інформацією, спілкуватися та нести відповідальність за наслідки власних дій.

Орієнтація навчання на особистість передбачає створення оптимальних умов використання різних джерел наукової інформації для кожного учня при опануванні знань.

Працюючи над розробкою моделей уроків, треба прагнути побудувати їх на оптимальному поєднанні традиційних, перевірених часом принципів дидактики, таких як науковість, відповідність віковим особливостям з інноваційними підходами особистісно - зорієнтованого навчання. Ознаками цієї технології є:

• учень усвідомлює мету уроку як важливу особисто для себе;
• засвоєння знань відбувається переважно під час активної діяльності учнів;
• учень – особистість з власним досвідом, тому результативність навчання у значній мірі залежить від уміння використовувати індивідуальний досвід дитини, задовільнити потреби кожного учня;
• при застосування активних методів навчання важливою є стадія евокації, тобто актуалізації знань окремого учня, групи, класу в цілому;
• сучасний урок – це продуктивний урок, на якому учень відтворює набуті знання при опануванні нового змісту;
• ефективне навчання не може бути нудним;
• на уроках школярі вчаться вчитися, бо не можливо всього навчити, але можна навчитися вчитися. Ось чому прогресивним методом є диференціація з індивідуальними програмами діяльності учнів;
• важливою ознакою є надання школярам свободи вибору варіантів завдань, способів їх виконання, форм звіту за результати роботи;
• діти пам’ятають, що право вибору завжди має врівноважуватися усвідомленою відповідальністю за свій вибір;
• на уроках оцінюють механізм творчості учнів, завдяки якому досягається  результат;
• найважливішим джерелом мотивації є потреби та інтереси самих учнів.

Позитивне налаштування на урок значною мірою залежить від спланованої мети: “Що, навіщо, як ми будемо вивчати? Де можна використати ці знання?” Спостереження показують, що найбільший інтерес викликає пов’язування матеріалу з очевидними явищами або з таємницями буття (3).

Застосування активних методів потребує створення атмосфери відповідальної та відвертої взаємодії, використання засобів комунікації, інтерактивних вправ “Обери позицію”, “Карусель”, “Репортер”, “Мікрофон” та ін.

Особливого значення набуває при цьому позитивний зворотний зв’язок, оцінка зусиль, створення ситуації успіху.

Раціональний вибір методів та їх застосування обумовлений конкретною метою. Використання проблемного методу навчання значною мірою сприяє розвитку мислення. Для активізації процесу застосовують такі методи:

• метод вживання в образ.

Вживаючись в певний образ (“Я – річка”, “Я – ромашка”), спробувати відповісти на питання “Яким я бачу світ?”, “Що я хочу сказати людям?”.

• метод смислового бачення.

В чому причина явищ. Яке його походження?

• метод евристичних запитань.

Цей метод дає змогу визначити суть окремих аспектів навчальної проблеми. Найчастіше запитання починаються словами: де, коли, як, навіщо.

• метод символічного бачення.

Визначається зв’язок між явищем та його символом (весна – відродження, світло – символ добра).

• метод порівняння дає змогу аналізувати, структурувати матеріал, визначати спільні риси та відмінності.
• метод конструювання понять, правил та гіпотез знайомить з технологією дослідницької діяльності.

Розв’язання різноманітних проблем може відбуватись у формі гри, дискусії, дебатів тощо.

Особливе місце в сучасному навчанні має робота в парах або малих групах. У такій діяльності засвоюється досвід співробітництва, спілкування, відповідальності. До речі, дуже важливо, щоб склад груп був динамічний, увесь час змінювався, що позитивно впливає на взаємини та мікроклімат.

Групова робота може бути побудована за принципами парного навчання, взаємного консультування, роботи над проблемним питанням, розподілу ролей тощо.

Зазначимо, що застосування сучасних методів роботи робить процес навчання активним, а мислення учнів – творчим і самостійним.

Таким чином, призначення особистісно - зорієнтованих технологій полягає в тому, щоб підтримувати та розвивати природні якості дитини її здоров’я та індивідуальні здібності, допомагати в становленні її суб’єктивності, соціальності, творчої самореалізації особистості.

3. Особистісно-зорієнтований урок: технологія проведення

Особистісно -  зорієнтований урок, на відміну від традиційного, в першу чергу змінює тип взаємодії «вчитель-учень». Від командного стилю педагог переходить до співпраці, орієнтуючись на аналіз не стільки результатів, скільки процесуальної діяльності учня. Змінюються позиції учня – від старанного виконання до активної творчості, іншим стає його мислення: рефлексивним, тобто націленим на результат. Змінюється і характер створених на уроці відносин.
Основні відмінності між традиційним та особистісно орієнтованим уроком                                                                                    

У підготовці до особистісно орієнтованого уроку виділя­ють три етапи:

1. Діагностичний – передбачає врахування особливостей та інте­ресів учнів, їхнього рівня підготов­ки, аналіз навчального матеріалу.

2. Прогнозування – вибір най­більш оптимальної стратегії на­вчання й оцінку різних варіантів проведення уроків у контексті обраної стратегії.

3. Планування – має на меті створення плану та програми
управління навчальною діяльніс­тю учнів.

Складання плану уроку має три стадії:

• визначення мети;
• розробку дидактичної моде­лі процесу;
• визначення структури уроку.

 У підготовці та проведенні уро­ку вчитель виконує роль сцена­риста, режисера, постановника та водночас є виконавцем головної ролі в написаному ним творі.

 До основних компонентів уро­ку як системи відносять: зміст навчального матеріалу, методи та засоби навчання, форми органі­зації навчальної діяльності учнів. Усі вони перебувають у тісному зв'язку та визначаються метою.

 Суттєвий вплив на визначен­ня структури уроку та його ком­позиції, а також на перебіг і ре­зультати здійснюють учасники навчально-виховного процесу — учні та вчителі. Від особливостей кожного з них значною мірою за­лежать і вибір прийомів пізна­вальної діяльності, і продуктив­ність їх реалізації.

Готуючись до особистісно– зорієнтованого уроку вчителю слід дотримуватись основних вимог , а саме :

• пріоритет особистості учня в організації освітнього процесу;
• орієнтація на процес навчання;,
• орієнтація на особистісні досягнення учня;
• створення емоційно - актуаль­ного фону уроку;
• чітке визначення освітніх, виховних та розвивальних завдань уроку;
• раціональна єдність словес­них, наукових і практичних методів навчання;
• зв'язок з раніше набутим до­свідом;
• формування вмінь самостій­но здобувати знання і застосову­вати їх на

практиці;.

• заохочення прагнень учнів знаходити свій спосіб роботи з навчальним

матеріалом.

Метою особистісно орієнто­ваного уроку є створення умов для виявлення пізнавальної активності учнів. Засобами до­сягнення вчителем цієї мети мо­жуть бути:

•        використання різних форм та методів навчальної діяльності, які дають

змогу розкрити суб'єктивний досвід учнів;

•        створення атмосфери заці­кавленості кожної дитини в ре­зультатах

роботи всього класу;

•        стимулювання школярів до висловлювань, використання різ­них способів

виконання завдань без побоювань помилитися, отри­мати хибну відповідь

тощо;

•        використання протягом уро­ку дидактичного матеріалу, який дасть

можливість учневі отрима­ти найбільш значущі для нього вид та форму змісту навчального ма­теріалу;

•        оцінювання досягнень про­тягом усього процесу діяльності учня, а не

тільки за кінцевим ре­зультатом;

•        заохочення прагнень знахо­дити свій спосіб роботи, аналізу­вати

протягом уроку роботи од­нокласників, вибирати та освою­вати найбільш раціональні з них;

•        створення на уроці педагогіч­них ситуацій спілкування, завдя­ки яким

кожен зможе виявити іні­ціативу, самостійність, створення ситуацій для природного самови­раження дитини.

 Основні завдання та засоби організації особистісно - зорієнтова­ного уроку конкретизуються за­лежно від типу уроку, його тематичного змісту.

                Структура особистісно  орієнтованого уроку

1. Етап орієнтації:

• мотивація вчителем заплано­ваної діяльності, позитивна наста­нова на

роботу;

• орієнтація учнів щодо місця певних знань в цілому курсі, розділі, темі

за допомогою схем, таблиць, опор, вербальних засо­бів тощо;

• визначення особистісного досвіду учнів і пов'язання цього досвіду з

проблемами заняття.

2.Етап визначення мети перед­бачає:

• що може дати робота саме на цьому уроці для складання те­матичного

заліку, державної атес­тації, майбутнього життя;

• визначення показників до­сягнення поставлених завдань.

Методи і прийоми реалізації першого та другого етапів: актуа­лізація, проблематизація, інтрига, ігрова ситуація, прийоми розвит­ку пізнавального інтересу.

3. Етап проектування:

• залучення учнів до виконан­ня випереджальних завдань, під­готовки

повідомлень, рефератів, ви­готовлення та відбору наочності;

• складання плану роботи;
• обговорення плану уроку.

4. Етап виконання плану діяль­ності:

• подання можливих варіантів і способів виконання навчальної діяльності

(усна чи письмова фор­ма, типи завдань, форми звітнос­ті, індивідуальна робота чи робо­та в групах, робота з текстом чи іншими засобами одержання ін­формації);

• вибір учнями способу фікса­ції нового матеріалу (конспект, схема,

таблиця, опора, план, тези, висновки тощо);

• варіативність домашнього зав­дання (диференціація за рівнем складності

та способом виконання).

 Методи та засоби психолого-педагогічної підтримки діяльності учнів: заохочення, створення яск­равих наочно-образних уявлень; навчально-пізнавальна гра; ство­рення ситуації успіху, пізнаваль­ний інтерес; створення проблем­ної ситуації, спонукання до по­шуку альтернативних рішень; ви­конання творчих завдань; коопе­рація учнів, створення ситуації взаємодопомоги тощо.

5. Етап контрольно-оціню­вальний:

• заохочення учнів до різ­них видів контролю, самокон­тролю,

взаємоконтролю, робо­ти в групах;

• участь у виправленні поми­лок і недоліків у знаннях, усвідом­лення їх

причин шляхом взаємо-та самоаналізу;

• надання можливості дітям самостійно або за участю вчите­ля, інших учнів

порівнювати отри­мані результати з критеріями стан­дарту, закладеного у навчальній програмі;

• використання механізмів ці­нування (позитивного ставлення до успіхів

школяра), оцінювання (виставлення рівневих оцінок за 12-бальною системою, поурочним балом, рейтингом) не тільки ре­зультатів, а й самого процесу навчання.

6. Заключний етап:

• усвідомлення учнями ситуа­ції досягнення мети;
• відчуття успіху;
• підкріплення позитивної мо­тивації,тобто реалізація«мето­ду«Цінування».(4)

Співдружність учителя й учня – запорука успішного навчання.

Суттєвою ознакою сучасної освіти є толерантне ставлення до особистості дитини. За такого підходу учень є співавтором уроку, а завдання вчителя полягає в тому, щоб виявити індивідуальні здібності та нахили дітей, створити сприятливі умови для їхнього розвитку.

Особистісно орієнтований  урок – це, перш за все, урок, на якому створено реальні умови для інтелектуального, соціального, морального становлення особистості учня, що дозволяє досягти високих результатів за визначеними метою і завданнями.

Напрями діяльності учителя на уроці особистісно-зорієнтованого спрямування. Шляхи та засоби реалізації

     При підготовці та проведенні особистісно-зорієнтованого уроку вчитель повинен виділити основні напрямки своєї діяльності, висуваючи на перший план учня, потім діяльність, визначаючи власну позицію. 

Діяльність учителя на уроці особистісно орієнтованого спрямування

1) наявність у вчителя навчального плану проведення уроку в залежності від готовності класу;

2) використання проблемних творчих завдань;

3) застосування завдань, що дозволяють учневі самому вибирати тип, вид і форму матеріалу (словесну, графічну, умовно-символічну);

4) створення позитивного емоційного настрою на роботу учнів протягом уроку;

5) повідомлення на початку уроку не тільки теми, але й організаційних моментів навчальної діяльності;

 6) обговорення з дітьми наприкінці уроку не тільки того, що «ми пізнали» (чим оволоділи) але й того, що сподобалося (не сподобалося) і чому, що б хотілося виконати ще раз, а що  зробити по-іншому;

7) стимулювання учнів до вибору і самостійного використання різних способів виконання завдань;

8) оцінювання (заохочення) під час опитування на уроці не тільки правильних відповідей, але й аналіз того, як учень розмірковував, який спосіб використовував, чому і в чому помилявся;

9) оцінку,  виставлену учневі наприкінці уроку, слід аргументувати  за низкою параметрів: правильність, самостійність, оригінальність;

10)  Диференціація домашніх завдань з біології:

• на виконання домашнього завдання повинно відводитися не більше, ніж півгодини;
• усі учні мають знати, що робити і як виконувати домашнє завдання (чіткість і зрозумілість в поясненні домашнього завдання);
• уникати старого формулювання    домашнього     завдання: «Вивчити § .... с....». Домашнє зав­дання слід формулювати у вигляді і запитань, на які учні складатимуть відповідь, добираючи необхідний матеріал у параграфі підручника, а не завчаючи його текст для пере­казу в класі;
• домашні завдання не повинні бути одноманітними та однотипними, необхідно підходити диференційо­вано при плануванні домашнього завдання. Одному учневі (чи групі учнів) дати завдання скласти план і відповіді на конкретне запитання, другому  – тези, третьому – завдання за карткою з пошуком від­повіді у тексті підручника, четвер­тому – складання схеми,  п'ято­му – складання таблиці, шостому – підготувати цікаве повідомлен­ня, сьомому – пошук додаткової інформації з теми, восьмому – скласти   кросворд, дев'ятому – скласти  алгоритм,  десятому   – поставити дослід і підготува­ти доповідь про результати спостереження тощо.
• домашнє завдання має орієнтува­ти учнів на пошук рішення із застосуванням знань з біології в різ­них життєвих ситуаціях;
• кожне домашнє завдання повинно містити запитання для повторення основних тем, розділів програми;
• за допомогою контролю домаш­нього завдання вчитель формує в учнів особистісні якості: акурат­ність, точність, ретельність, відпо­відальність, впевненість в своїх си­лах, ініціативність;
• домашні завдання з біології повин­ні бути регламентованими й узго­дженими із завданнями інших шкільних предметів у цьому класі.