Свято у 1 класі "Мамина вишиванка"

Сценарій родинного свята у 1 класі

Мамина вишиванка  

Мета. Виховувати любов і бережне ставлення до оберегів українського народу – вишиванок, до людей цієї творчої праці; розвивати бажання до освоєння техніками вишиванок , створювати свої художні твори; викликати почуття гідності за свою родину, за свій народ.                                      

Зал прибраний різними видами вишивок. На видному місці-вишиті сорочки:чоловічі, жіночі, дитячі, вишиті хрестиком, гладдю,бісером. На столах- виставка серветок, ікон, картин виконаних різними видами вишивок . Підібрана література по навчанню вишиванню. Учні та дорослі  у вишиванках.

Ведучий. Дорогі діти. ми живемо з вами на Україні, чудовому і благодатному краї. У нас чарівна природа,казкові ліси і загадкові поля,безмежні степи, сині моря,повноводні ріки, цілющі джерела, родючі грунти-це наша матінка Земля. Вона жива, вона промовляє до нас живими квітами, повіває прохолодою легкого вітру, співає нам щирі пісні про свою любов до людей,шепоче ніжні слова… Вона жива!

Ведуча. І з давніх-давен наші предки знали про це і глибоко шанували ясне Сонце, живу Землю, рідну Матір, святу Берегиню, вічне Дерево життя. Адже це все, без чого вони не уявляли свого буття і тому ставились з глибокою пошаною до них.

Ведучий. Люди любили і шанували все це і вірили, що без цього не було б самого життя, тому складали казки і легенди, повір’я і думи. І, найголовніше, свою любов наші предки висловлювали в чарівних природних узорах, якими прикрашали свій одяг, взуття, помешкання, бо здавна в благородній душі українця,жила краса і любов до всього земного. Україна - це чудовий і благодатний край, і в ній із сивої давнини живе мудрий і добрий, творчий і натхненний народ.

Діти виконують пісню «Голочка за ниточкою»

 Учні

1. Україно моя, найчарівніший краю,

Де билини, казки і легенди живуть.

Линуть щирі пісні із зеленого гаю,

 І струмочки з джерел відправляються в путь.

 

2. Тут усе найрідніше, найкраще, пісенне,

 рушники вишивані й простори ясні,

Дороге, миле серцю, святкове й буденне,

Й вишиванка, що в спадок дісталась мені.

 

3.  Я до серця горну оберіг полотняний,

Бо у ньому минуле і доля моя.

Прохолодний од вітру, од поля духм’яний,

В ньому мамине серце і спів солов’я.

 

4.  Вишиванко моя, я з тобою повсюди,

У хвилини щасливі і в миті круті.

Українцем іду й пізнають мене люди.

Ну, а я славлю мамині руки святі,

Що з любов’ю сорочку мені вишивали,

Додавали у неї і світла й тепла,

Щиру пісню і думу у виріб вкладали,

Щоб щаслива в дітей їхня доля  була.

 

5.  Не цурайтесь традицій своїх, добрі люди,

Оберегів святих, що живуть у віках.

Бо без них українців із нас вже не буде,

Як і квітів зимою у білих полях.

Учень виконує пісню «Рушники»

Ведучий. Вишивання – це давнє заняття людей в Україні. Йому тисячі років! Люди вишивали чарівні рушники, які дарували потім своїм дітям у далеку і щасливу дорогу.  На барвистих вишитих рушниках. На барвистих вишитих рушниках у нас підносять дорогим гостям хліб, як найбільшу і найдорожчу святиню, бо хліб – це саме життя. Прикрашали рушниками домівку і вони оберігали її від злих духів; вивішували рушники над образами і над світлинами дорогих людей; над вікнами і над дверима, щоб у хаті панували мир і злагода, затишок і спокій.

Ведуча. Але найкращим оберегом була вишита сорочка, бо вона захищала не тільки від хвороб, але й душу від злих духів. Традиційно в Україні сорочку вишивала мати для сина чи доньки, вкладаючи у цей виріб свою любов, думи, мрії і світлі надії, щоб ішли сини у складну дорогу життя з маминим благословенням сміливими і сильними, мужніми і відважними,справжніми українцями.

Мама учня читає вірш « Дитино».

Вдягни, дитино, рідну вишиванку

І українцем йди у білий світ.

Дивуйся світу в росянім серпанку

Й люби цю землю вже з дитячих літ.

А щире й рідне українське слово

Ти гордо через все життя неси.

Живи активно, гордо, веселково

І милостиню в ката не проси.

Вдягни, дитино, рідну вишиванку

І з чистим серцем в білий світ іди.

Вона зігріє сонцем на світанку

І оберегом стане від біди.

Мами та бабусі виконують пісню « А мати вишивала рушники».

Учень. І донечці мама вишивала сорочечку, але до того часу, поки дівчинка вже підросла і сама навчилася вміло вишивати. А вчилися дівчатка вишивати  з раннього дитинства, щоб стати майстринею. А як навчилися, то кожна собі вишивала, та так майстерно, щоб сорочка була найкращою, якої нема ні в кого, проявляли свою фантазію, творчість, видумку, старання…

Учениця. Крім того, вишивання як національна традиція традиція,сприяла формуванню у дівчат і жінок терпіння, наполегливості,відчуття краси, бажання творити добро, дбати про дорогих і милих серцю людей. Що й казати, адже дівчина мусила вишити милому – судженому сорочку, хустинку, рушники – це було найкращим показником її працьовитості і таланту, її смаку. То ж кожна дівчина вишивала свій неповторний візерунок,який відрізнявся від усіх інших і виражав настрій і думки, її ставлення до людей, до природи і краси навколишнього світу.

Мами з бабусями виконують пісню « Вишиванка»

Мама учениці читає вірш « Моя вишиванка»

                      Моя вишиванка

Я встану рано – вранці на світанку,

Як спалахне на квіточці роса.

Вдягну найкращу в світі вишиванку

І оживе, засвітиться краса

В промінні сонця. І моя сорочка

У рунах, в квітах зразу оживе…

З чарівних квітів я сплету віночка

Й над світом щира пісня попливе.

Сорочка, що матуся вишивала,

 Сердечко гріє, душу веселить.

Бо ж мама щастя-долю закликала.

Цей оберіг в житті нас захистить.

Учениця. От і сьогодні, уже в 21 столітті, народна традиція не зникає, а набирає обертів, популярності, стає актуально і підсилюється сучасними формами одягу, новими візерунками, взятими все з тої живої Землі-матінки, з рідної природи. Народу дуже близькі і дорогі давні традиції, милі серцю вишиті рушники, доріжки, серветки, подушечки, наволічки, килими,скатертини і штори, якими часто прикрашають оселі. То ж кожна хата вирізняється своєю самобутністю, власним баченням краси і затишку.

Учень. І коли все це вишите власними руками з любов’ю і добром, то в домі панує затишок, любов, хороша і благодатна аура. Та й сорочка-вишиванка сьогодні стала модною, її одягають на свято і в будень, від малих дітей до людей поважного віку.

Учні. 1. А я іду по світу в вишиванці.

Встає над світом щире сонце вранці

І землю гріє променем яснимє

А я іду по світу в вишиванці.

 

2. Я – українець! І горджуся цим.

В нас обереги  вишивають здавна.

Така традиція в народі прижилась.

Вона прадавня, вічна й дуже славна.

 

3. В культурі й до сьогодні збереглась.

Ані вікам, ні моді не здолати…

Вона в людському серці і в душі.

У ній любові, мрій, надій багато

І ти традиції забути не спіши.

Учениця виконує пісню « Рушничок»

Мама учениці читає вірш «Учіться вишивати».

                 Учіться вишивати

Учись , дитино, гарно вишивати –

Це творчість і поезія душі.

У вишивці закладено багато…

Від неї відцуратись не спіши.

У ній краса, билина, дума й казка,

В ній подих вітру, шепіт квітів й трав,

Любов, турбота, ніжність мами, ласка,

Чарівність й диво сонячних заграв.

Учись, дитино, гарно вишивати,

У вишиваночку вдягнеш колись дитя

І будеш колискової співати.

Усе повториться, таке воно – життя.

Учні. 1. Якщо людина хоче вишивати,

 Знайдеться в неї голка, нитка, час…

Зуміє всі відтінки підібрати,

Й шедеври вийдуть з-під руки не раз.

2. Якщо людина хоче вишивати,

 Побачить в цьому радість і красу.

І по узорах буде мандрувати,

І вишиє на квіточці росу,

3. І створить диво, первозданну казку,

Їй усміхнеться сонечко в вікні,

 Бо відіб’ється і любов, і ласка

У хрестиках на білім полотні.

Вчитель. Якщо людина хоче вишивати… все залежить від нашого бажання,наполегливості, працелюбності. Бо ж мудрий народ каже: «Під лежачий камінь вода не тече». До всього треба докласти рук, розуму, старання, бажання.

  Вчитель показує літературу, за якою можна навчитися різним видам вишивок чи скористатися візерунками.

 Майстрині показують майстер-клас вишивання в різних техніках.