Свято зимуючих птахів

Вчитель початкових класів

  Ліцею № 2  м. Шепетівки

             Хмельницької  області

             Стецюк Ніна  Василівна

 

Свято зимуючих птахів

Мета: розширити і закріпити знання учнів про птахів, їхню поведінку і спосіб життя, про роль і місце у природі, про значення у житті людини й у природі; поглибити знання учнів про зимуючих птахів нашої місцевості, екологічні зв’язки між ними та навколишнім середовищем; розвивати  інтерес, спостережливість; навчити правил поведінки в природі, учити замислюватися над наслідками своїх дій; виховувати в дітей дбайливе ставлення до пернатих друзів, любов і милосердя до всього живого на землі, розвивати логічне мислення.

Обладнання: малюнки  птахів, пташині будиночки, плакати з написами:  Птахи – частина природи, без яких її врода була б неповною. Птахи – наші друзі.  Птахи – вірні наші помічники, захисники лісів, полів, садів від шкідників і гризунів.  Охороняй і бережи пташину, піклуйсь про неї і допоможи їй

у важку хвилину.

Хід уроку

І. Організація класу.

ІІ. Актуалізація опорних знань.

- Твердження, що краса врятує світ, відомо всім, бо людина стала людиною, коли побачила яскраве різнобарв’я рідної природи, коли почула спів жайворонка й тьохкання солов’я, коли відчула тонкі пахощі бузкового цвіту й медові розливи білої акації. Але людина інколи забуває, що вона є лише часточкою природи, із законами й силами якої необхідно рахуватися.

ІІІ. Повідомлення теми заняття.

•          Ми сьогодні поговоримо про наших пернатих друзів, довідаємося багато цікавого про життя зимуючих птахів.

ІV. Осмислення та систематизація знань про зимуючих птахів.

1.     Ляльковий театр. Казка «Чи буває зима?»

Одного осіннього дня виповзла черепаха на лужок і неквапливо почалапала шукати собі сніданок. Аж раптом чує – хтось гукає її:

Сорока. Доброго ранку, черепахо!

Глянула черепаха вгору, а то сорока сидить на пеньку.

Черепаха. Добридень, сороко! Які новини в лісі?

 

Сорока. Новина є! Вже багато звірів поховалися в нори, птахи відлетіли в теплі краї, бо скоро прибуде в ліс зима.  Як же ти втечеш від зими, коли так повільно чалапаєш?

Черепаха. Дурниці ти верзеш! Яка там ще зима?

Сорока. Як яка?! Холодна, з морозами! Коли вся земля вкривається снігом. Та й їжі нема.

Черепаха. Щось не пригадую такого. Багато років живу, а снігу не бачила.

Сорока. Не віриш – то давай ще когось спитаємо.

Коли це назустріч їм зайчик. От черепаха й питає:

Черепаха. Скажи, зайчику, ти бачив зиму? А то сорока скрекоче мені про сніг, морози.

Зайчик. Так, черепахо, зима приходить із завірюхами. Всю землю вкриває білим, пухнастим снігом. І мені шубку біленьку в дарунок приносить. Тільки їжі мені мало, бо всю травичку закриває сніг. То я їм кору дерев та кущів.

Білочка. Бо не треба лінуватись. А я восени насушила грибочків, назбирала горішків. Сховала їх у своїй хатинці, та й маю, що їсти. І хатинка в мене тепла, бо я її мохом утеплила.

Їжачок. Хто це тут так кричить?

Черепаха. Та то білочка й зайчик розповідають про зиму. Хіба ж є зима? Я її ніколи не бачила.

Черепаха. Ні, ніякої зими нема. Де ви її бачили? От осінь буває. Я тоді яблучка, грушки збираю. А листочки які тоді гарні: жовті, рожеві, коричневі. Яка  зима? Ні, зими не буває.

Лисичка. От я тебе, їжаче, зараз з’їм. Тоді ти вже, дійсно, зими ніколи не побачиш.  А зима буває. Вона сніжна і морозна. Але я її не боюся. Я хвостиком своїм  пухнастим вкриюся і ніякий мороз мені не страшний.

Ведмідь. Хто це тут розкричався?

Черепаха .То це лисичка і зайчик розповідають, що скоро настане зима. З морозами та снігами.

Ведмідь. Яка зима? Буває осінь. Ще  я  люблю  весну  і літо.  Тоді багато їжі. А зими   не буває. Не буває – кажу вам я, Михайло  Потапович!

Синичка. Буває. Буває.  Я – синичка. І я точно знаю, що зима буває. Все снігом замете, і птахам нічого їсти.  Добре, що діти в саду розвішують годівнички. От ми й літаємо до пташиної їдальні.

Їжачок. Ні не буває зими!  Не буває і все!

Синичка. Буває, їжачку. Ми тоді дуже мерзнемо в лапки. Ти не сердься, їжаче. Ти, черепаха, ведмідь восени як ляжете спати, то навесні просинаєтесь. От зими й не бачите.

Але раптом на землю впала одна сніжинка, друга, третя…

Черепаха. Ой, лишенько! Невже і справді сніг!  Це вже прийшла зима?

Зайчик. Так – так! Ура! Як весело!

Черепаха. Треба нам ховатись, а то холодно!

Всі. Ой весела, білолиця наша зима – чарівниця.

       Сніг літає і літає  всі доріжки замітає.

2.     Інсценізація вірша Л. Українки «Мамо, іде вже зима»

Мамо, іде вже зима,

 Снігом травицю вкриває,

 В гаю пташок вже нема…

 Мамо, чи кожна пташина

 В вирій на зиму літає?» –

 В неньки спитала дитина.

 «Ні, не кожна, – одказує мати, –

 Онде, бачиш, пташина сивенька

 Скаче швидко отам біля хати, –

 Ще зосталась пташина маленька».

 «Чом же вона не втіка?

 Нащо морозу чека?»

 «Не боїться морозу вона,

 Не покине країни рідної,

 Не боїться зими навісної.

 Жде, що знову прилине весна».

 «Мамо, ті сиві пташки

 Сміливі, певно, ще й дуже,

 Чи то безпечні такі, –

 Чуєш, цвірінькають так,

 Мов їм про зиму байдуже!

 Бач – розспівалися як !»

 «Не байдуже тій пташці, мій синку,

 Мусить пташка малесенька дбати,

 Де б водиці дістати краплинку,

 Де під снігом поживку шукати».

 «Нащо ж співає? Чудна!

 Краще шукала б зерна!»

 «Спів пташині потіха одна, –

 Хоч голодна, співа веселенько,

 Розважає пташине серденько,

 Жде, що знову прилине весна».

 

3.     Інсценізація «Гуси, гуси, гусенята».

Коли гуси відлітали у теплі краї, горобчику захотілося полетіти з ними.

Горобчик. Гуси, гуси, гусенята. Візьміть і мене до теплого сонячного краю.

Гуси. То полетіли.

Горобчик. Ага, у вас крила великі, ви раз – два махнете і будете далеко. Я залишусь і заблукаю.

Гуси. То сідай мені на спину. Я тебе понесу.

Горобчик. У вас пуху багато, а в мене мало, я й замерзну.

Гуси.  Ну, чіпляйся під крило.

   Горобчик. Ви махнете крилами, я не втримаюсь, впаду і розіб’юся.

Гуси. Ну тоді ми нічим не допоможемо, - сказали гуси і полетіли.

   Горобчик. Добре, що залишився вдома, бо кращого місця, ніж рідний край,   немає. Тільки зиму важко пережити.

 

4.     Інсценізація «Розмова зимуючих птахів».  (Під  мелодію пісні «Горобець» (https://www.youtube.com/watch?v=xemIeAniZOg ) вибігають два учні в масках горобців)

  Перший горобчик

  Я горобчик – гарний хлопчик

По дворах літаю,

Серед лютої зими

Зернятка шукаю.

Взимку то біда така

Зовсім їстоньки нема.

рад би й крихточку вхопить.

Люди, ви допоможіть!

 

Другий  горобчик . Гарно було влітку – тут зернятко знайдеш, там крихту хлібну підбереш. І ситий, і веселий.

Перший горобчик А зараз снігом все замело, льодом скувало – не поїсти, не попити.

Другий  горобчик . Так, бойового духу не губимо! Ми ж горобці! Летимо в різні боки і шукаємо їжу. Хто перший знайде, той кличе інших.

Перший горобчик. Хоч би крихту хліба знайти, бо їсти так хочеться, що сил немає. О, ціла хлібна шкоринка! Оце удача.

Другий  горобчик . Треба і інших покликати. Гей, братці-горобці…(замовкає, бо до нього й шкоринки повільно підходять дві ворони)

Ворона. А хто тут верещить? О, а я хлібну шкоринку знайшла. Поласую смачно!

Другий  горобчик. Це моя шкоринка! Я її перший знайшов!

Ворона. Та ні це моя шкоринка. Я летіла і з кишені її впустила.

Перший горобчик. Де ж у вас кишені? У вас же її немає!

Ворона. Кишень немає, а хлібна шкоринка є. А ти йди звідси, малеча!

І не лови гав!

(Ворона забирає шкоринку і сміючись йде, а горобчик залишається)

Перший горобчик. (сердиться, стрибає, імітуючи удари). Та я їй в наступний раз спочатку правою, потім лівою! Та я… та я…(зупиняється). А їсти як хотілося, так ще дужче захотілося…

(Прилітають снігур і шишкар, сідають біля горобини).

Снігур. Як багато їжі! Та ще такої смачної! Зараз підкріплюся і полечу у справах.

Другий  горобчик. Їжа? Де їжа? І мені покажіть, бо я від голоду вже ледь цвірінькаю!

Снігур. Та ось же їжа прямо перед тобою. І вистачить її на всіх Пригощайся!

Другий  горобчик. Горобина?

Снігур. Саме так! Взимку нічого немає смачнішого і поживного за ягоди горобини.

Шишкар. Я з вами не згоден! Найсмачніше – це насіння з шишок сосон або ялин. Його із задоволенням їдять і мої дітки, які нещодавно з’явилися.

Перший горобчик Ви смієтеся з мене. Це ж у кого в люту зиму пташенята з’являються?!

Шишкар. Охолоньте, юначе. У горобців – не з’являються, а у нас, шишкарів, щозими народжуються здоровенькі пташенята. І морозів вони зовсім не бояться, тому що їдять соснове і ялинове насіння. Тому і вам рекомендую.

(Снігур і шишкар збирають горобину і улітають. А горобчик стрибає, намагаючись зігрітися).

Перший горобчик. Ялинове насіння! Найсмачніше! А як я його з шишки дістану, запитується. У мене ж нема такого загнутого дзьобика як у шишкаря. А той ягоди горобини пропонував. ну, спробую!

Перший горобчик . Тьху! І не смачні вони взагалі. не для горобців поспіли такі яскраві. Що ж робити. Їсти - то хочеться!

(Прислухається. Чує стукіт і починає скрадатися).

Другий горобчик.  О! Хтось стукає. Певно, знайшов їжу і не хоче ділитися! Зараз захоче!

(Виглядає з-за дерева і бачить дятла)

Перший горобчик Що ви робите, дядьку Дятле? Навіщо і ви дереву боляче робите?

Дятел. Оце так! Я роблю боляче?! Під корою цього дерева заховалися різні комахи, які його точать зсередини. Я тих комах дістаю і тим самим дерево лікую.

Другий  горобчик. Та комахи такі маленькі, а дерево – велике. Чи багато від них шкоди?

Дятел. Зараз взимку, коли комахи сплять, шкода невелика. А коли прокинуться вони навесні та всі разом візьмуться дерево їсти. Ото біда! А чого ти все запитуєш? Може ти не місцевий?

Перший горобчик. Я – не місцевий?! Та я живу тут з діда-прадіда!

Дятел. Чого ж, знаючи, що зима іде, не полетів до вирію?

Перший горобчик Чому? Чому? Бо я – зимуючий птах!

Дятел.  Діти, чи правду горобець говорить?

5.     Парад зимуючих птахів

На сцену по черзі виходять учні з малюнками пташки після того , як учні відгадали про неї загадку.

Снігур.                                

    У лісі, в скверах, на алейках

     Птахи у чорних тюбетейках.

     А самі аж із тайги

     Принесли до нас сніги.

Я дуже красивий. Прилетів до вас із далекої Півночі, бо у вас достигли ягоди горобини, насіння ясеня, яке я дуже полюбляю.

Синиця.   А я пташка невеличка,

     В мене білі щічки,

     Сірі лапки, чорна шапка,

     Фартушок жовтенький.

     Люблю їсти з годівнички,

     Називаюсь я …

Я -  пташка лісова, але з першими морозами прилітаю до людських осель. Синичок ще називають жовтобрюшками. Синичка весела та допитлива, дуже любить несолоне сало.

Ворона.   Дзьоб у мене гостренький,

     А сама я чорненька.

     Дуже проворна і кмітлива,

     Друг полів і садів,

     Поїдаю черв’яків.

Ох і важко нам, воронам. Всіх боятися доводиться. Особливо дітлахів, бо  сніжками хочуть попасти.

Дятел.   Вірно людям я служу,

     Їм дерева стережу.

     Дзьоб міцний і гострий маю,

     Шкідників ним добуваю.

Я дуже гарна пташка. Поїдаю комах-шкідників, тому маю найдовший язик.

Шишкар.   В хвойнім лісі я живу,

     Там пісні співаю.

     Шишки дуже полюбляю,

     З них зернятка маю.

     В лісі я ще санітар,

     А зовуть мене…

У мене дуже цікавий дзьоб, яким зручно діставати насіння з шишок. А ще у мене  серед зими  вилуплюються пташенята, бо достигає насіння у шишках.

Сова.    Вдень я спочиваю,

     Маю круглі очі,

     Що бачать серед ночі.

     Хто мене пізнав.

     Прошу, щоб сказав.

Я теж зимую у наших краях. Підгодовувати мене не потрібно, бо я хижа пташка І полюю на різних гризунів.

Синиця.  Скільки тут пташок співало

Веселилося щодня

Коли сонце пригрівало

І літала комашня

Кожен кущик, кожну гілку

Обсідали залюбки

Щоб не шкодили ніскільки

Їм зажерливі жучки

Сили в крильцях не жаліла,

Кожна пташка – ой лю-лі!

І комах і гусінь їла

На зеленому гіллі

Я одна тоді, бувало,

Не хвалюся задарма,

За добу комах з’їдала

Скільки важила сама

А тепер кругом зима –

Ні комашечки нема.

Зяблик

 Ой, як холодно,як зябко,

 Дуже змерзли в мене лапки,

 Скрізь глибокий сніг лежить.

 Що нам їсти, що нам пить?

 Як нам літечко вернуть?

 (З'являється сорока)

 Сорока.

 Вам пора про все забути,

 Скре-ке-ке!

 Чим сидіти й сумувати,

 Краще лісом політати,

 Може щось смачне знайдеться,

 А за тим й зима минеться.(Виходить зі сцени)

 Дятел

 Ох вже ця мені сорока,

 Невсидюча білобока,

 Завжди всюди облітає,

 Все почує і все знає.

 

 Сорока

 Скре-ке-ке!

 Поки ви отут журились

 Я смачненько поживилась,

 Там пшениця і пшонце,

 І свіженькеє сальце.

 Там щодня змітають сніг,

 Їжі вистачить на всіх.

 Там прекрасні годівнички.

 Хтось з вас хоче подивиться?

 Дятел

 То чого ми сидимо,

 Швидше до них летимо!

 Гей, сороко, не спіши,

 Нам дорогу покажи!

Чечітка.

Їжі мало, бо зима!

Ну, то я – до зали!

Годівниці недарма,

Значить, майстрували!

Заготовили кормів

Для пташок доволі.

Є насіння бур’янів,

Є зерно у школі…

Різних ягід також є –

Все, як бачте вчасно

Сяде пташка, поклює-

І зими не страшно!

6)  Пташина вікторина  (відповіді демонструються через презентацію)

1.Який птах має найдовший язик? (дятел 14 см)

2.Чому шишкар виводить своїх пташенят взимку? (основна їжа насіння шишок)

3.Який птах витримує температуру до мінус 110 градусів С? (гусак)

4.У кого з птахів найдовший дьоб? (лелека до 19 см)

5.Яка пташка України має найбільшу вагу? (дрофа 16кг)

6.У якого птаха найбільші крила? (беркут З м)

7.Який птах літає найшвидше? (сокіл-сапсан до 300км/год)

8.Яка пташка найдовше живе? (сокіл 162 роки)

9.Яєчка якої пташки найменші у світі? (колібрі)Якої найбільші? (страус)

10.Які пташки занесені до Червоної книги України? (лелека чорний, журавель сірий, дрофа, сич, стрепет, орлан-білохвіст, сокіл-сапсан)

7)  Загадки.

-   Із сонечком рано встає пташеня!

 Цвірінька, стрибає, шука черв’ячка.

 Хто відгадає – той молодець.

 Сіренька пташка – це…   (Горобець)

•          Вірно людям я служу,

 Їм дерева стережу,

 Дзьоб міцний і гострий маю,

 Шкідників ним добуваю.  (Дятел)

•          Має біле, як сніг, чорне,як жук,

 Вертиться, як біс, і повертається в ліс.  (Сорока)

 Усі в блакитнім піджаку,рожевій сорочці

 У нас зимою по саду гуляють, як гості  (Снігурі)

•          В хвойнім лісі я живу,

 Там пісні співаю.

 Шишки дуже я люблю,

 З них зернятка маю.

 В лісі я ще санітар,

 А зовуть мене …  (Шишкар)

•          Ворона

 Чому ворона чорна?

 Наїлася чорниць.

 Якби ж ота ворона

 Наїлася ожин

 Була б вона не чорна,

 А синя стала б.

 Коли калини з'їла,

 То й зовсім зчервоніла б.

 Ну, а коли б вже снігу

 Пташина тая зїла,

 Ніхто її би не знайшов ,

 Була б ворона біла.

7)  Цікаве про птахів.

•          На нашій планеті понад 8600 видів птахів. А  в Україні понад 360 видів осілих, перелітних, зимуючих та залітних птахів.

 

•          Птахи прикрашають землю. Їх весела, дзвінка пісня, яскраве забарвлення оживляє природу, вселяє в нас бадьорість і радість.

 

•          Ми любимо наших пернатих друзів. Вони - помічники людини в боротьбі за врожай. Вони знищують шкідників сільського й лісового господарства.

 

•          Птахи – наші друзі! Їх можна побачити й почути скрізь: у парках, скверах, садах, лісах, на полях, біля водойм, у містах і селах або просто на вулицях.

 

•          Птахи – це голоси наших лісів, полів, гір і пустель. Їхні пісні звучать на Землі цілий рік. Їхні голоси ми чуємо вдень і вночі.

 

•          Птахи – діти повітря. Вони можуть підніматися вище гір і хмар, перелетіли пустелю, море, океан.

 

•          Птахи – діти веселки. Пір’я переливається всіма кольорами веселки. Вони несуть радість людям.

 

•          Птахи – частина природи, без них її врода була б неповною.

 

•          Птахи – вірні наші помічники, захисники лісів, полів, садів від шкідників і гризунів.

 

•          Їх потрібно охороняти й берегти. Про них потрібно піклуватися й допомагати їм у важку хвилину.

V. Підсумок заняття.

У мороз і заметілі птахи замовкають. Вони ховаються в затишні місця й настовбурчують пір’я. Так вони зберігають тепло. В морозяні ночі зграйки синиць залазять у дупла, щілини будівель і сплять, тісно притулившись одна до одної, утворюючи пухнасту кулю, із якої стирчать хвостики.Часто взимку птахи гинуть від голоду. Саме голод для пташки страшніше , ніж холод.

Разом ми виготовили годівнички і звичайно розвісимо їх у шкільному саду.