Т ема. Несміливе дитя Підгір’я .Урок - проект

Т ема.     Несміливе дитя Підгір’я .

Мета проекту.  Провести підсумок з вивчення  біографії та творчості видатної української письменниці та поетеси Марії Підгірянки  (Марії Омелянівни Ленерт – Домбровської) ; розвивати виразне читання, пам'ять, інтерес до вивчення нового; виховувати почуття любові до поетичного слова, бажання досліджувати історію рідного села, гордість за видатних людей, що в свій час в ньому проживали.

Обладнання. Фотографії, малюнки, вирізки з газет, дитячі малюнки.

Тип проекту. Інформаційно – пошуковий.

Навчальний предмет. Позакласне читання. 3 клас.

Методична мета. Виховувати інтерес до пошукової роботи, самостійність та відповідальність; виховувати особисті якості учнів на прикладі життя і творчості поетів рідного краю; розвивати творчі здібності, бажання приносити користь своєму народу, Батьківщині.

Завдання проекту.

• Дізнатись про життя і творчість видатної письменниці М. Підгірянки.
• Ознайомитись  з її творами для дітей
• Учитись працювати з додатковою літературою.
• Учитись вести пошукову роботу по вивченню історії рідного села.
• Створити брошуру  із знайденого матеріалу.

Рекомендації.

• Заздалегідь формувати творчі групи, які працюють у різних напрямках:

• «біографи» досліджують біографічні дані поетеси М. Підгірянки;
• «Всезнайки» добирають матеріал для читання;
• «пошуковці» шукають матеріал  про роки роботи                              М. Підгірянки в селі Рибне Косівського району;
• «художники» готують малюнки до творів М. Підгірянки;
• «декламатори» вивчають  вірші любимої поетеси .

Тривалість.  Два тижні.

Захист проекту

Учень.

До тебе, Творче, звертаємо очі,

До твоїх ясних небес –

Прийми подяку за свої ласки

                                    За сотні тисяч чудес.

       Так писала велика українська письменниця і поетеса Марія Підгірянка.

Учитель.   Вона розуміла щебет пташок у діброві і голос лісових тварин, шум гірських потоків і заповітний шелест дерев. Вона знала, про що промовляє напоєне сонцем весняне зілля і далека біла хмара в високому небі. А ще вона вміла своє власне бачення Всесвіту перевести в співучі рядки поезії, зрозумілої кожному українцю, бо їхня мелодика була такою знайомою і рідною, якою буває лише усмішка неньки. Цей благословенний дар властивий тільки справжнім поетам. «А писала, бо чула душевну потребу вилити на папір враження. Якими напувала мене краса природи…Списувала, що мені старі ліси розказували. Та не знаю, чи добре зрозуміла смерекову мову», -  говорила вона сама про себе. 

    Діти, сьогодні у нас незвичайний урок, до якого ми так довго і старанно готувались.  Ми будемо говорити про творчість незвичайної  і звичайної людини – поетеси Марії Підгірянки, яку довго вважали поетом – початківцем. До спілки письменників її прийняли лише тоді, коли їй виповнилось 79 років. Але на її віршах, пісеньках, скоромовках і загадках виховувалося не одне покоління школярів – українців.

   «Я -  самоук, несміливе дитя Підгір’я». Це - дійсно так, бо нелегко , раніше майже неможливо було здобути освіту жінці-українці в Карпатських горах, забутих коли й не Богом, то вже владою напевне. Слово мають «біографи».

1. Звіт «біографів».

   Марія Омелянівна Ленерт – Домбровська ( Марія Підгірянка) народилася 29 березня 1881 року в сім’ї лісничого у селі Білі Ослави Надвірнянського району. Коли марійці виповнилось 5 років батьки переїхали в с. Уторопи  Косівського району. Тут вона закінчила двокласну школу. Завдяки винятковій наполегливості через самоосвіту у липні 1896 року екстерном  складає іспит за 8 – класну жіночу школу у Коломийській гімназії.   Обдарованій дівчинці запропонували вчитися далі. У червні 1900 року склала екстерном іспит у Львівській вчительській гімназії, що надавало право викладати в народній школі. У тому ж році на шпальтах періодики з’являються її перші вірші, підписані псевдонімом Підгірянка, який вона обрала собі на згадку про край, де зросла.

Вчитель.    Справжній поет на Україні – завжди Вчитель. Навіть коли всі мовчать, онімілі від жаху, український Поет у часи найстрашніших лихоліть словом своїм постійно нагадує, що люди є люди і повинні такими залишатися доки світить сонце і земля не розпалась на космічний пил.

  Школа – підмурок будь-якої національної культури. Покликання вчителя – найбільше і найвідповідальніше з людських покликань. Марія Підгірянка стала Вчителем за покликанням і фахом.

2. Звіт «всезнайок».

     Ми підготували текст про творчий шлях Марії Підгірянки.

    Чудовий край «Карпатське Підгір’я». Звідси родом багато митців. Серед них – поетеса Марія Підгірянка. Змалку Марія любила природу. Виростаючи в селі добре знала традиції, побут та звичаї свого народу. Писати Марійка почала з 14 років. Перший друкований вірш з’явився у щоденній газеті  «Діло». З того часу її твори безперервно друкувалися у різних українських газетах, журналах, календарях, підручниках, таких як газета «Свобода», журнали «Дзвіночок», «Українська хата», «Світ дитини», «Жіноча доля».  ( показують слайди)

    Багато віршів М. Підгірянки загубилося у вихорі війни.

    Випущено такі збірки віршів: «Гірські квіти» -1962р., «Безконечні казочки» -1970, «Грай бджілко» - 1978, «Ростіть великі» - 1979, «Зозуленька накувала» - 2003 роки.

  Вже в перших поезіях М. Підгірянки помітний вплив народної пісенної творчості.

Ой із-за гори, Верховини дує вітер

Дуже чогось в мене, моя нене,

Серденько банує, чогось у мене,

Моя мати вмліває серденько

Та як стане лише грати

Сопілка дрібненько…..

     Поетеса твердо вірила в світле майбутнє народу, у те, що діти бідняків сядуть колись за парти. Школу і дітей любила понад усе – їм вона віддала все своє життя, їм посвятила багато своїх творів.

Школо, наша школо, приголуб нас мила.

Приголуб усіх нас, як голуб під крила,

Ти нас всіх научиш, як у світі жити,

Як зло оминати, а добро чинити.

     Були надруковані оповідання «Малий Василько», п’єси  «Сон на могилі» (1918р), «Вертеп» (1921 р), «В чужім пір’ю» (1922р).

    Марійка Підгірянка була талановитою, інтелігентною, високоосвіченою жінкою, палкою патріоткою України. Вона знала п’ять мов: чеську, французьку, словацьку, польську, німецьку, розуміла грецьку, італійську, латинську. Займалася перекладами творів на українську мову. Перу письменниці належить понад сімсот  віршів, шість драматичних творів, чотири нариси, три поеми, майже 30 перекладів і переспівів. Звичайно написала Підгірянка значно більше, та частина її творів потрапила до рук жандармів (під час обшуків) і було знищена, частина згоріла під час пожежі.  Ряд творів було не надруковано через заборону. А тепер попросимо «пошуковців» повідомити нас про учительську діяльність поетеси та роки її проживання в нашому селі.

3. Звіт «пошуковців».

  Свою учительську роботу  М. Підгірянка  розпочала у селі Уторопи.  Як педагог від Бога, бачила в дітях справжні особистості, котрі лише треба  вміло і вчасно розвивати. Нашим односельцям дуже поталанило, що колись в нашому селі вчителем працювала М. Підгірянка.  Вчителювала вона в Рибному з листопада 1905 року по квітень 1910 року. Проживала вона разом зі своїм чоловіком Августином  Домбровським.  З захопленням відзивалась про тутешні місця над Черемошем. Тут в подружжя народилось двоє дітей.  На Гуцульщині Марія Підгірянка  подружилась з Ольгою Кобилянською, Г. Хоткевичем,  І. Трушем та іншими відомими людьми. Письмовий стіл поетеси прикрашав гарний різьблений пенал і вишиті серветки, подаровані гуцулами з нагоди різних свят.

   Вчителюючи в початковій школі с. Рибне Марійка Підгірянка не пропускала нагоди побувати на славному річному ярмарку в Косові, що відбувався 7 -10 липня. Тут, за її словами, можна було налюбуватися красою етнографії  Косівської  Гуцульщини, проглянути, наче в музеї, чоловічі і жіночі вбрання, декоративні вироби з дерева, художні вироби ткаль, вишивальниць, гончарів, а також послухати троїсту музику, а навіть бачити опришківський танець «Аркан». Враження від баченого і почутого залишались на все життя.

     Довгожителі села розповідають, що часто за порадою до «мудрої вчительки» приходили не тільки учні, а їхні матері. Й усім вона намагалась передати свої знання, які можуть знадобитися кожній господині в повсякденному житті, прагнула навчити їх раціонально господарювати, надавати першу медичну допомогу.

   Не було підручників, необхідних посібників і наочного обладнання. не було елементарних умов для  життя та праці. Та недарма ж поважні старі гуцули першими знімали крисані, вітаючи шановну пані вчительку. І виростали діти Людьми, що через усе життя пронесли слова своєї першої вчительки:

Дитячі наші серця,

Та щире в них чуття,

Любити Україну

Будуть ціле життя.

 

Маленькі наші руки

Та кріпнуть і ростуть

На службу Україні

Весь труд свій віддадуть.

Вчитель.    Розмовляти з дітьми зрозумілою для них мовою – здатність небагатьох. Може, тому так мало було і є поетів, котрі гарно пишуть для дітей і про дітей, адже зовсім не просто не збитися на солодке сюсюкання, а говорити з дитиною як з рівнею, природно прищеплювати високі моральні засади задля виховання патріота і громадянина.  Зараз наші декламатори прочитають  декілька віршів, які вони підготували до нашого уроку. До речі ці вірші переписані її чоловіком Августином Домбровським і зберігаються в нашій школі, як пам'ять про велику вчительку і поетесу М. Підгірянку. Окремі з цих віршів якраз і написані в нашому селі Рибне. Запрошуємо наших «декламаторів» продемонструвати свої творчі навики.

4. Звіт «декламаторів»

 

1. До скелі  хата приліпилась

Неначе гніздечко до стріх;

Кругом смерека коло них

Бездонна пропасть отворилась.

 

Буває ранком роси перла

Сіяє на шибках дрібних

І так колишеться на них,

Як сльоза в болю заумерло.

 

У тій хатині живуть люди.

Доле! Веди мене до тих

Людей знедолених, сумних,

Що біль відвічний давлять в груди.

Доле, веди мене до них.  

                                                                                  (Буркут 1907 р. серпень).

2. Дід Мороз

У місяці зимові

Ходить Мороз по дворі,

Гей, по горах, по долах

У пухових постолах.

Старий він. Сивий він

З  бородою до колін.

 

Ходить в шубі сніговій

Та у шапці медовій

Ходить лютий, сердитий,

Хоче когось вкусити.

Старий він….

 

Як діточок зустрітить

То очками засвітить

То зубами заблисне

То за пальчик потисне

Старий він…

 

А діточки не дбають,

Санки з горба спускають;

Скоро, скоро, скоренько

Аж червоне личенько.

Не злякає їх Він

З бородою до колін.

 

А за Дідом Морозом

Дує вітер з погрозом,

Дує вітер сердитий

 В метелицю сповитий.

Свище собі, гуляє,

Пісню грізну співає.

 

А як в селі ночує,

То всі шляхи задує;

Гори снігу натрусить, дітей в школу не пустить.

Свище собі ….

 

Та діточки не дбають

Сніг із шляху згортають.

Вчасно прийдуть до школи

Не запізнять ніколи

Дармо вітер гуляє

Пісню грізну співає.

                                                                                          ( Ужгорож 1920р.)

3. Пісня без слів

В душі моїй все якось пісня грає,

Пісня без слів

Ніби легіт тихесенько злітає

З темних лісів,

Ніби вітронько срібний колос клонить

Доспілих жит,

Ніби пільний дзвіночок  пісню дзвонить

Вона ж дрижить.

В душі моїй, у серці моєму

Відгуки піль

Виграли тиху, жалісну поему

І жаль, і біль.

І ніби стогне замучена воля

В журбі німій

І ірко плаче України доля

 В душу моїй.

                                                                                                      (Рибне 1906р.)

4.  

Пожовтіло листячко на лозах

Дрібненьке ніжне

Чогось мої оченьки у сльозах,

Гей, у сльозах все!

 

Пожовтіло листячко на буці,

Обсипалось собі,

Чогось моє серденько у муці,

Гей, у муці журбі.

 

Гей піду я над Черемош, над кручу

Та й слізоньки зітру,

Та й у хвилю Черемоша рвучу

Кину мою журбу.

 

Гей, поплине моя журба – туга

Аж у сьому ріку;

Тай спочине моя журба – туга

На біленьким піску.

                                                                                                                     ( Рибне 1906р.)

5. Україні

В удовиній одежі йдеш

Через цей світ

І ноги на терня кладеш

Вже сотні літ.

 

На тернях болісно кладеш

Кривавий слід.

І руки в оковах несеш

Вже сотні літ.

 

Падеш, як пада на сніги

Замерзлий цвіт,

Бо мучать тебе вороги

Вже сотні літ.

 

І чорна зрада гріб гребе

Тобі в привіт,

Бо   діти зраджують Тебе

Вже сотні літ.

                                                                                                                              ( Рибне 1907р.)

6. Моя мама

Снилось мені ясне сонце,

Що в хаті світило,

А то лиш так моя мама

Дивилася мило.

 

Приснивсь мені легкий вітрик,

Що пестив колосся, -

А то мені моя мама

Гладила волосся.

 

Снилась мені ягідочка

Як мед солоденька, -

А то мене цілувала

Мама дорогенька.

                                                                                                   ( Антонівка 1930р.)

5. Звіт «художників»

  Подивіться на роботи нашої  групи «художників». Вони всі різні. Ми  змалювали і природу Прикарпаття, і село, і школу, і Україну, так як описувала в своїх віршах Марія Підгірянка.

Вчитель.

   Ось і дійшов кінця наш урок. Ми з вами розкрили  маловідомі сторінки з життя М. Підгірянки, зокрема її роки педагогічної і творчої праці  в нашому селі. Ми повинні гордитись, що по наших дорогах ходила така велика Людина, повинні вчитись і здобувати знання, щоб може, колись, у майбутньому прославити своє рідне село.

    Весь цей матеріал ми надрукуємо в посібнику «Життя і творчість   М. Підгірянки в с. Рибне».