"Така її доля". Жіноча доля у творчості Кобзаря.

Жіноча доля в творчості Кобзаря.

Частина І вступ.

Учитель: В історії кожної літератури є твори, які володіють магічним даром безсмертя. Саме до таких шедеврів належить поезія Великого Кобзаря. Йому було властиве глибинне відчуття кревної причетності до долі рідного народу, до його трагічної історії. Саме тому він спрямовує свої твори на захист погнобленого люду, і неможливо сьогодні уявити українську літературу і навіть культуру в цілому без творчого доробку Тараса Григоровича Шевченка.

     Великий Кобзар українського народу був справжнім митцем. Його творчий геній надихав його і малювати картини, і писати літературні твори, як поетичні, так і прозаїчні. Навіть якщо взяти окремо лише лірику, виявиться, що її тематика була різноманітною, як саме життя.

    Поряд із громадянською лірикою, сатирично – викривальними творами, віршами пейзажного характеру окреме місце займають твори про жіночу долю. Доля дівчини, жінки, матері глибоко хвилювала Шевченка, адже жіноча доля – це насамперед щастя бути коханою, щасливою матір’ю, та, зрештою,  – просто жінкою, що нести у цей світ любов, яка тримає все на цій землі.

   Послухаймо поезії Кобзаря, станьмо на хвильку учасниками тих подій, які і по сьогодні хвилюють своєю правдивістю,

«Дівочі ночі»

 «Лілея» (Уривок)

«Відьма» » (У ривок)

« Гака її доля»,

Частина II. Які вони, «шевченківські» жінки?

Поряд із величними постатями героїчних борців, народних месників, поряд з історичними діячами визвольного руху у творчості ТЖ. Шевченка проходить прекрасний своєю моральною силою і чистотою образ трудящої жінки-матері,. І коли цю кохану чи матір, цю святиню топчуть, знущаються з неї ожирілі пани і підпанки, чесна людина, а тим більше поет-трибун мовчати не може.

 «Такого полум'яного культу материнства, — писав М.Рильський, — такого апофеозу жіночого кохання і жіночої муки не знайти, мабуть, ні в одного з поетів світу. Нещасний в особистому житті, Шевченко найвищу і найчистішу красу світу бачив у жінці, в матері». Тому Шевченко на весь голос заговорив про жінку.

Для поета доля дівчат і жінок була не просто однією з тем його творчості, а, ніби своїм власним болем, що зробив болючу рану у його широкому серпі. Доля жінки-кріпачки для нього — насамперед доля його рідної матері, без якої він ріс, котру передчасно «у могилу нужда та праця положила», це його рідні сестри: Катря, Ярина та Марія, оті «голубки молодії», в яких у наймах коси побіліли. Це, зрештою, його перша трепетна юнача любов - Оксана Коваленко.

Жіноча доля для нього не тільки була соціальною, але й особистою трагедією. Йому боліла доля всіх нещасних жінок, що «німі па панщину ідуть і діточок своїх ведуть», Він ніби зібрав воєдино у своєму зболеному серці страждання поневолених жінок усіх епох і схвильовано розповів про них цілому світові.

Доля жінки в кріпосницькому суспільстві була справді трагічною. Хто тільки над нею не знущався?! На панщині вона працювала однаково з чоловіками, вдома виконувала всю хатню роботу., народжувала, годувала і виховувала дітей. А скільки жінок ставали жертвами поміщицької розпусти, скільки наклало па себе руки! і все-таки він дуже любив дітей, завжди їм співчував, і улюблений його образ мати з дитям. Щаслива мати, вільна, яку тому «сні», що приснився кріпачці:

 «На панщині пшеницю жала»

Та уже в маленькій дівчинці бачив Тарас майбутню жінку-страдницю, її тяжку долю і співчував їй, тужив, плакав разом з нею. У 1845 році в Переяслав - Хмельницькому районі, в селі В’юнищах зустрів молодий Шевченко дівча з відрами. Карооке, красиве, наче маківка в цвіту. Ллє одяг на ньому - одне лахміття, уже спадає останнє листя, а воно босе. Це була сирота Мар’яна, яка служила за харч наймичкою у багатих. Поет дав їй грошей на хустину. Під враженням цієї зустрічі він написав вірш “Маленькій Мар'яні”.

Поезія “Маленькій Мар’яні”.

Для Тараса Шевченка жіноча недоля була згустком болю, що запікся в його серці. Його жіночі образи - це насамперед невигойна, найболючіша рана кріпацтва. Згадаймо цих жінок

Поема «Катерина» — один із хрестоматійних творів на цю тему. Його назва промовисто вказує на те, що саме образ Катрі концентрує довкола себе авторську розповідь. Яка вона, Катерина? Жінка, здатна на велике, безоглядне, пристрасне кохання, ошукана у своєму почутті й покарана за нецноту.

Кохайтеся, чорнобриві,

Та не з москалями,

Бо москалі чужі люде,

Роблять лихо з вами. Москаль любить жартуючи,

Жартуючи кине;

Піде в свою Московщину,

А дівчина гине...

Кличе мати вечеряти,

А донька не чує;

Де жартує з москаликом,

і заночує.

Не дві ночі карі очі

Любо цілувала,

Поки слава на все село

Недобрая стала.

Нехай собі тії люде,

Що хотять, говорять:

Вона любить, то й не чує,

Що вкралося горе.

Сидить батько кінець стола,на руки схилився;

Не дивиться на світ божий:

Тяжко зажурився.

Коло його стара мати

Сидить на ослоні.

За сльозами ледве-ледве

Вимовляє доні:

Мати:"Що весілля, доню моя?

А де ж твоя пара?

Де світилки з друженьками,

Старости, бояре?

В Московщині, доню моя!

Іди ж їх шукати,

Та не кажи добрим людям,

Що є в тебе мати.

Проклятий час-годинонька,

Що ти народилась!

Якби знала, до схід сонця

Була б утопила...

Здалась тоді б ти гадині,

Тепер - москалеві...

Доню моя, доню моя,

Цвіте мій рожевий!

Як ягодку, як пташечку.

Кохала, ростила На лишенько...

Доню моя,Що ти наробила?..

Оддячила!.. Іди ж, шукай

У Москві свекрухи.

Не слухала моїх речей.

То її послухай.

Іди, доню, найди її,

Найди, привітайся,

Будь щаслива в чужих людях,

До нас не вертайся!

Не вертайся, дитя моє,

З далекого краю...

А хто ж мою головоньку Без тебе сховає?

Хто заплаче наді мною.

Як рідна дитина?

Хто посадить на могилі

Червону калину?

Хто без тебе грішну душу

Поминати буде?

Доню моя, доню моя.

Дитя моє любе!

Іди од нас..."

Читець: Ледве-ледве

Поблагословила::"Бог з тобою!" –

 та, як мертва на діл повалилась...

Читець: Обізвався старий батько:

Батько: "Чого ждеш, небого

Читець: Заридала Катерина

Та бух йому в ноги:

Батько:Нехай тебе бої прощає

Та добрії люде;

Молись богу та йди собі –

Мені легше буде".

Катерина:"Прости мені, мій батечку,

що я наробила!

Прости мені, мій голубе,

Мій соколе милий!"

Читець: Ледве встала, поклонилась,

Вийшла мовчки з хати;

Осталися сиротами

Старий батько й мати,

Пішла в садок у вишневий.

Богу помолилась,

Взяла землі під вишнею.

Па хрест почепила;

Промовила:

"Не вернуся!

В далекому краю,

В чужу землю, чужі люде

Мене заховають;

А своєї ся крихотка 

надо мною ляже

Та про долю, моє горе.

Чужим людям скаже...

Образ Катерини справді типовий. Поетові-романтикові йшлося про те, щоб підкреслити «чорні брови» (символ краси), гаряче серце, шал емоцій і відчуттів (символ романтичної, свавільної натури), вірність слову (символ приреченості). Отак від вишневого саду шляхом горя і поневірянь, крізь снігову хуртовину аж до ополонки — таку долину печалі пройшла Шсвченкова страждальниця. Шевченко розповідає нам не тільки трагічну долю жінки, жінки-покритки, а й допомагає заглянути в її душу відчути її психологічний стан. І цим і заявляє про себе як про майстра славетного малюнка.

Трагізм образу мазері в поемі Т.Г.ІПевченка «Наймичка»

У поемі «Наймичка» митець простежує, як складається доля бідної дівчини, позбавленої права на щасливе материнство. Пост її не засуджує, його серце сповнене глибокого жалю до цієї скривдженої жінки. Він наголошує, що її дитина то плід великого почуття. І не її вина, що своє щире, безоглядне кохання вона подарувала негідній людині.

Кожен з нас має свою межу терпіння. Один може витримати все, винести па своїх плечах, а інший може схибити, вчинити якийсь гріх. Ганна вчинила по - іншому. Вона не залишила свого сина напризволяще. Вона була натурою сильнішою, ніж Катерина. Ганна не піддалася на спокусу, а навпаки витримала все, здолала все, аби знаходитися поруч з власним сином. Відчуймо атмосферу ІІІевченкового слова, глибину його почуттів і прослухаймо кульмінаційний момент, який є апофеозом йог о поеми, бо передає найглибші, най трагічніші почуття.

Вийди, Каїре, з хати:

Я  щось маю розпитати.

Дещо розказати».

та й оніміла.

Марко плакав, дивувався.

 Знов очі одкрила,

Пильно, пильно подивилась

Сльози покотились.

«Прости мене! Я каралась

Весь вік в чужій хаті...

Прости мене, мій синочку!

Я... я твоя маги».

" Та й замовкла.. .Зомлів Марко,

Й земля задрижала.

Прокинувся... до мазері 

А маги вже спала!

Іван Франко писав, що «наймичка — натура безмірно глибока, чуття у неї сильне та високе, любов до дитини така могуча, що перемагає все інше, ... заставляє забути про себе саму, віддати все своє життя на користь своєї дитини».

Відео.

   На найвищу до Всевишнього, сходинку, підіймається Марія. Вона очистила свій церковний гріх спасінням плоду цього гріха - спаса, який приніс спасіння людям. Але не тільки це. Після розп'яття Сина Пречиста Діва, хоч сама падала трупом від болю й скорботи, знайшла духовні сили надихнути апостолів, що виявилися нетвердими й душеубогими (бо ж люди).

Ця слабка, змучена жінка єдина в найтяжчу хвилину не втратила віру, підхопила добро, не дала його зупинити - уможливила майбутній порятунок людства, яке вбило її дитину. Отак покритка стала Покровою - заступницею і надією стражденного світу

А сонце праведне швиденько

Додолу котиться. І глядь!

 Сховалося, і смеркло в полі.

І диво дивнеє!

Ніколи ніхто не бачив і не чув

Такого дива. Аж здрогнув

Святий тесляр.

Мітла з востоку

Над самим Віфліємом, боком,

Мітла огненная зійшла.

І степ і гори осіяла.

Марія з шляху не вставала,

Марія сина привела.

єдиную тую дитину,

Що нас од каторги спасла!

1 Пресвятая, неповинна,

За нас, лукавих, розп’ялась!

О люди! люди! —

Чабан якийсь біжить, кричить.

Пророчество Ієремія,

Ісаія збулось! збулось!

У нас, у пастирей, Месія

Родився вчора! —

Загуло У Віфліємі на майдані:

Месія! Іісус! Осанна! —

І люд розходивсь. Слава вам,Убогим людям, чабанам,

     Що привітали, заховали

1 нам Спасигеля спасли.

Од Ірода. Нагодували,

1 напоїли, і дали

Кожух і свиту на дорогу,

І, небораки, додали Ослицю дійну. І небогу

З її дитяточком малим

І посадили й провели

Вночі гайними манівцями

На шлях мемфіський.

А мітла, Мітла огненная світила,

Неначе сонце, і дивилась

На ту ослицю, що несла

В Єгипет кроткую Марію

 І нарожденного Месію.

Пішла тинятись попідтинню,

Аж поки, поки не дійшла

Аж до Голгофи.

Бо за Сином

Святая Мати всюди йшла,

Його слова, його діла —

Все чула, й бачила, і мліла,

І мовчки трепетно раділа,

На Сина дивлячись....

Поніс лукавим правди слово!

Не вняли слову! Розп’яли

Маріє! Горенько з тобою!

Молися, серденько, молись!

Окуй свою святую силу...

Долготерпенієм окуй,

В сльозах кровавих загартуй!.

Розп’ялась

Твоя єдиная дитина!

Брати Його, ученики,

Нетвердії, душсубогі,

Катам па муку не дались,

Сховались, потім розійшлись,

І Ти їх мусила збирати...

Отож вони якось зійшлись

 Вночі круг Тебе сумувати.

І Ти, великая в женах!

І їх униніс і страх

Розвіяла, мов ту полову,

Своїм святим огненним словом!

Ти дух святий свій пронесла

В їх душі вбогії! Хвала!

І похвала Гобі, Маріє!

Мужі воспрянули святиє.

1 Іо всьому світу розійшлись,

І іменем Твойого сина,

Твоєї скорбної дитини,

Любов і правду рознесли

 І Іо всьому світу. Ти ж під тином,

Сумуючи, у бур’яні

Умерла з голоду. Амінь.

Так! Шевченкові образи дівчат та жінок не лише багатостраждальні, а й

високоморальні. Найбільша заслуга великого Кобзаря не в тому, що він показав понівечену жіночу долю, а в тому, що підніс жінку-кріпачку на високий п’єдестал чистоти, глибини й вірності почуттів, моральної краси і материнської величі. Такими є  Ганна з “Наймички”, Оксана з поеми “Слепая”, Сова, Катерина і Марія з одноіменних творів.

Ма і и з дитиною завжди були для Шевченка найсвітлішим образом, естетичним уособленням краси, ніжності й благородства. Чи не тому стали нині крилатими оці мелодійні слова

У нашім раї на землі

Нічого кращого немає,

Як тая мати молодая

З своїм дитяточком малим.

відео

Так, жінка в світ приходить для любові!

Люби ти маму - поки ще мала,

Любити ляльку - трохи підросла,

А коли вперше вийшла за поріг,

Любити сонце і м'який моріг,

Дім батьківський і квіти чорноброві,

Бо жінка в світ приходить для любові.

Вона росте - рос те її любов.

Ростуть її бажання і надії.

І от приходять роки молодії,

І по землі вона не йде - несеться.

'Тривожно прислухаючись до серця,

Що в гулі міст чи шелесті дібров !

І скаже їй: Оце твоя любов!

 Це та любов, що перша і остання!

Такої ще на світі не було!

її діткнутися не сміє зло!

Вона яркіш, ніж сотня сонць сія

 Вона - твоя ! Вона лише твоя.

 Тобі її на сотню років стане!

Це  та любов, що перша і остання.

І відшумить весільний водограй,

Та як же знову світу не радіти,

Коли народжуються в тебе діти!

І ночі всі недоспані дарма,

Коли воно лепече вперше: - Ма...

І ти свята. І в серці в тебе рай,

Хоч здаленів весільний водограй.

І от пливуть літа, літа, літа...

Годуєш всіх, сама, бува , голодна,

Часами все те винести не годна,

Та будеш захищати як в бою,

Оту домашню каторгу свою

Хоч сум торкає очі і уста,

1 хоч пливуть літа, літа, літа....

Але якби усе почати знов?

Адже обід щоденний - це любов!

Сорочка, чисто випрана, - любов!

І ночі, що не спала ти - любов!

1 пісня, що співала ти, — любов!

І квіти, що посіяла, - любов!

 і очі правнуків ясні — любов!

1 Україна вся - одна любов!

 було б все гак, якби почати знов.

Жіноча доля в світі - це любов.