Тарас Григорович Шевченко

Тарас Шевченко. Брунько Ярослав

Тарас Шевченко народився 9 березня 1814 року в селі Моринці Пединівської волості Звенигородського повіту Київської губернії. Був третьою дитиною селян-кріпаків Григорія Івановича Шевченка і Катерини Якимівни після сестри Катерини (1804 — близько 1848) та брата Микити (1811 — близько 1870). За родинними переказами, Тарасові діди й прадіди з батьківського боку походили від козака Андрія, який на початку XVIII століття прийшов із Запорізької Січі. Дід по матері Бойко Яким Іванович, був вихідцем з Прикарпаття, за однією з версій сином опришка Івана Бойчука.1816 року сім'я Шевченків переїхала до села Кирилівки Звенигородського повіту, звідки походив Григорій Іванович. Дитячі роки Тараса пройшли в цьому селі. 1816 року народилася Тарасова сестра Ярина, 1819 року — сестра Марія, а 1821 року народився Тарасів брат Йосип. Моринці — село в Україні, у Звенигородській міській громаді Звенигородського району Черкаської області. Село лежить за 25 км від районного центру — міста Звенигородки.

Батько Тарасів був хліборобом, стельмахував та чумакував, умів читати й писати. У 1822 році Тараса віддали «в науку» до кирилівського дяка Павла Рубана, де він навчився грамоти. Наступного року від важкої праці померла мати, батько одружився вдруге з Терещенчихою, яка мала своїх трьох дітей. Тарас був змушений покинути навчання, щоб доглядати менших дітей. У родині точилися постійні сварки між батьком і мачухою та між дітьми. У 1825 році батько теж помер і Тарас залишився сиротою. Перед смертю, за свідченням родичів, батько сказав: «Синові Тарасу із мого хазяйства нічого не треба; він не буде абияким чоловіком: з його буде або щось дуже добре, або велике ледащо; для його моє наслідство або нічого не буде значить, або нічого не поможе».

Мачуха повернулася зі своїми дітьми в Моринці, а Тарас деякий час жив «школярем-попихачем» у дяка-п'яниці Петра Богорського, якого призначили замість попереднього учителя. Він часто бив хлопця, і не стільки вчив, скільки примушував працювати на нього. «Цей перший деспот, на якого я натрапив у моєму житті, поселив у мені на все життя глибоку огиду і зневагу до будь-якого насильства однієї людини над іншою. Моє дитяче серце було ображене цим виснаженням деспотичних семінарій мільйон разів, і я скінчив з ним так, як взагалі закінчують виведені з терпіння беззахисні люди, – помстою та втечею. Знайшовши його одного разу байдуже п'яним, я вжив проти нього власну його зброю – різки, і, на скільки вистачило дитячих сил, відплатив йому за всі його жорстокості». Шевченко втік від Богорського у село Лисянки до тамтешнього дяка-маляра, бо мріяв вивчитися на художника – талант до цього виду мистецтва прокинувся у Тараса дуже рано. Але зміг протриматися у нового вчителя лише кілька днів – той теж виявився жорстокою людиною. З елементарними прийомами малювання Шевченко ознайомився у малярів-живописців із села Стеблева Канівського повіту та села Тарасівки Звенигородського повіту. У 1827 році Шевченко повернувся в рідне село, пас чужі ягнята, але мрія стати художником його не полишала.

Навесні 1845 р. поет виїхав на Україну, де збирався постійно жити і працювати. У 1846 році, перебуваючи в Києві, вступив до таємного Кирило-Мефодіївського товариства, яке ставило перед собою завдання – ширити освіту серед українського народу шляхом закладання шкіл, видання науково-популярних та літературних книг, журналів, а також – провадження наукових досліджень з української історії, мови, етнографії та фольклору. Кирило-Мефодіївське братство— перша українська таємна політична організація, що виникла в Києві наприкінці 1845 року та спиралася на традиції українського визвольного й автономістського руху. Була одним з проявів піднесення національного руху на українських землях та активізації загальнослов'янського руху під впливом визвольних ідей періоду назрівання загальноєвропейської революційної кризи — «Весни народів». Членами товариства, які називали себе братчиками, стали вихованці й співробітники Київського та Харківського університетів. Провідну роль серед них відігравали М. Костомаров, Т. Шевченко, Г. Андрузький, В. Білозерський, М. Гулак, П. Куліш. Упродовж існування товариства його ідеологія зазнавала істотних змін. Завдання об'єднання слов'ян, що стало підставою виникнення таємної організації, згодом конкретизувалось у двох напрямах — рівноправного співробітництва слов'янських народів і відродження України.

Т. Шевченко почав писати вірші у другій половині 30-х років. У 1840 році в Петербурзі вийшла його перша збірка поезій "Кобзар", у 1845 році - героїчно-романтична поема "Гайдамаки". В 1843-45 роках він написав цикл поезій "Три літа" (центральним твором якого є "Сон"), поему "Кавказ", послання "І мертвим і живим…", поезії "Чигирине, Чигирине", "Великий льох", "Стоїть в селі Суботові" та ін., в яких гостро виступив проти соціально-національного гноблення українського народу. Під час ув'язнення писав вірші, які згодом об'єднав у цикл"В казематі". У 1854-1858 роках написав російською мовою повісті "Музикант", "Художник", "Нещасний", "Капітанша", "Близнята". Останніми прозовими творами Т. Шевченка є повість "Прогулянка з задоволенням і не без моралі" (1856-1858) та щоденникові записи "Журнал". В Україні у 1858 році Т. Шевченко написав низку високих зразків інтимної та пейзажної лірики. Кілька творів Т. Шевченка цього періоду опубліковано в журналі "Основа" та альманасі "Хата".

Т. Шевченко є одним з найвидатніших майстрів українського образотворчого мистецтва. Він працював у галузях станкового живопису, графіки, монументально-декоративного розпису та скульптури, досконало володів технікою акварелі, олії, офорту, малюнка олівцем і пером. Він є автором понад тисячі мистецьких творів (втрачено бiльше 160). У 1859-1860 роках виконав офорти з творів зарубіжних та російських художників, за які отримав звання академіка гравірування.

Пам'ятників Тарасу Григоровичу Шевченку в світі вже поставлено аж 1384 !Ім'я Тараса Шевченка відоме в усьому світі: у багатьох країнах йому встановлені пам'ятники, його твори перекладені майже на всі мови світу, його ім'ям в Україні названі навчальні заклади, театри, площі, вулиці, міста. Національна опера України, Київський національний університет, центральний бульвар міста Києва носять ім'я видатного сина Українського народу.