"Театр корифеїв". І.Карпенко-Карий. Життєвий і творчий шлях

Урок української літератури в 10 класі

Тема. Українська драматургія і «театр корифеїв». І.Карпенко Карий. Життєвий і творчий шлях

Мета: узагальнити і систематизувати знання про драму як літературний рід, повторити етапи розвитку театрального мистецтва; дослідити процес становлення «театру корифеїв», розвивати мовлення, навички самостійної роботи; виховувати інтерес до вивчення історії та культури України, любов до рідного слова.

Тип уроку:  урок вивчення нового матеріалу.

Методи та прийоми: слово вчителя, гранування, евристична  бесіда, теорія літератури, пояснення.

Обладнання: підручник, тлумачний словник, дидактичний матеріал.

ХІД УРОКУ

І. Мотивація навчальної діяльності. Оголошення теми й мети уроку.

1.Робота з епіграфом.

Театр - це така кафедра, з якої

можна багато сказати світу добра.

М. Гоголь

 

ІІ. Сприйняття й засвоєння учнями навчального матеріалу

1. Слово вчитетя

Тихо лунає мелодія Р. Паулса із кінофільму “Театр”.

Театр – особливий і прекрасний світ. У ньому все надзвичайне. Перебуваючи у театрі, ми бачимо декорації, намальовані художником і виготовлені в театральних майстернях. На сцені – надзвичайні люди, котрі не існують у повсякденному житті: їх придумав драматург, а зіграли актори. Та, дивлячись на сцену, забуваєш про все: про декорації, освітлення, акторів – тут поринаєш у зовсім інший світ, той, що існує лише на сцені, стаєш свідком чудового процесу, коли літературний твір оживає у сценічних образах. Події у театрі відбуваються і розвиваються на твоїх очах – ти ніби сам береш у них участь, знайомишся з персонажами п’єси, співчуваєш горю і радієш щастю одних, обурюєшся поведінкою інших. Театр вчить бачити прекрасне в житті та людях. 

2. Екскурс у минуле. Виступ дослідницьких груп

А. Мистецтвознавці

Театр – вид мистецтва, в якому образне відтворення дійсності відбувається у формі драматичної дії, сценічної гри, що здійснюється акторами перед глядачами.

Театр займає особливе місце серед інших форм мистецтва, бо належить до так званих синтетичних видів мистецтва, тобто об'єднує у собі різні види мистецтва. Основа театру –драматургія. Жанри драматургії:трагедія, комедія, драма. Елементи процесу створення вистави –режисерський задум, сценографія, музика, костюми, грим, освітлення, реквізит, бутафорія, декорації.

Існують різні форми театрального мистецтва: театр драматичний, музичний, ляльковий. Надзвичайно важливим є вплив на формування театру як виду мистецтва національних традицій і психологічнихособливостей буття народу. Загальновідомо, що театр Китаю, Індії, Японії з особливим ритуалом використання масок, гримом, системою символів дуже відрізняється від європейського театру.

Б. Історики

Зароджується театр у далекі часи становлення духовної культури людства. Перші елементи театру містяться у первісних релігійних ритуалах, шаманських діях. Відомо, що у Стародавньому Єгипті відбувалися культові містерії, які передбачали виконання приписаних ролей. Тасправжнє народження театру як виду мистецтва відбулося в античній культурі.

Основні історичні етапи розвитку театру:

давньогрецька трагедія (Есхіл, Софокл, Еврипід)

давньоримська театральна культура (Горацій, Сенека)

середньовічний театр (літургійна драма, містерії, міраклі, мораліте, фарс, інтермедія)

театр епохи Відродження

придворний театр в Італії XVI ст. (Аріосто, Маккіавеллі)

комедія дель арте

театр Лопе де Вега, Шекспіра

театр класицизму у Франції (Корнель, Расін, Мольєр)

В. Українознавці

Українське театральне мистецтво виступає невід'ємною складовою загальносвітового процесу. Елементи театральної гри ми можемо знайти в обрядах й іграх давніх часів – це хороводи, веснянки, трудові пісні, весільна драма, культові ритуали.

Важливим етапом розвитку цього виду мистецтва став театр братських шкіл ХVІІ-ХVІІІ ст. Тут зароджується такий жанр, як схоластична драма. А курс поетики та риторики Феофана Прокоповича був першою спробою сформулювати принципи української драматургії і театру. У цей же час відбувається зародження лялькового театру-вертепу у різних формах його побутування.

Найважливішим кроком на шляху до професійного театру стала поява українського народного репертуару. Тут необхідно згадати перш за все творчість І.П. Котляревського. Перші акторські трупи виникають у Харкові, Полтаві, Києві.Михайло Щепкін, Карпо Соленик стали першими українськими акторами.

У XIX ст. реалістичні принципи нового українського театру утвердилися вдіяльності труп Марка Кропивницького, Михайла Старицького. Величезним було їх значення для піднесення української національної культури. ДраматургіяІвана Карповича Карпенка-Карого, корифеї українського театру –Марія Костянтинівна Заньковецька, Микола Карпович Садовський, Ганна Петрівна Затиркевич-Карпінська – вписані золотими літерами в історію світового театрального мистецтва.

3. Словникова робота

Корифей — найвидатніший діяч у  певній галузі мистецтва, науки.

Аматорський — самодіяльний.

Українофільство — напрям, склад думок і дій прихильника українців і всього українського.

 

4. Слово вчителя

Для українського народу театр ніколи не був лише розвагою. Він — складова його життя, арена боротьби за національні інтереси, школа виховання патріотичних почуттів.

В умовах колоніального поневолення в першій половині XIX ст. театр повністю занепадає. Невелика кількість п’єс і поодинокі постановки не могли протистояти широкому наступу реакції на українську культуру. Але потяг народу до театралізованих вистав залишався.

Але в другій половині XIX ст. з'явилися тенденції до відродження театру. У деяких містах України поступово починають зароджуватися аматорські гуртки: у 1 858 р. при Київському університеті Святого Володимира (керівники — тоді ще студенти М. Лисенко, М. Старицький і П. Чубинський); 1861 р. — «Товариство, кохаюче рідну мову» в Чернігові (керівники — Л. Глібов, О. Маркович); 1863 р. — «Артистичне товариство» в м. Бобринці (керівники — М. Кропивниць-кий та І. Тобілевич), театральні гуртки в Єлисаветграді, Харкові, Одесі. «Увага» царського уряду до україномовних театральних колективів була особливо пильною. Ще з кінця 1860-х років вона взяла їх під таємний нагляд, щоб не допустити, вільнолюбства й українофільства:

 1.    Перед спектаклем українською мовою обов’язково показували виставу російською. За дотриманням цієї вимоги стежили спеціально приставлені жандарми, які повинні були бути присутні на всіх постановках. Оскільки театральні вистави тривали по п’ять—шість годин, терпіння чиновника часто вистачало лише на спектакль російською мовою, на українську ж частину приходили прості люди та місцева інтелігенція.

2.    Вистава не повинна зображувати минуле українського народу чи життя інтелігенції. Цензура забороняла ставити драматичні твори, у яких би згадувалося слово « козак р.Дозвіл цензури найшвидше отримували низькохудожні п’єси побутового характеру, де переважали народні пісні й танці, гуляння, горілка, любовні сцени тощо.

3.    Не можна було перекладати драматичні твори з інших мов на українську та ставити їх ни сцені. У такий спосіб українську літературу й театр на тривалий час було позбавлено контактів зі світовою драматургією, а отже, українській культурі було закрито шлях до засвоєння надбань інших народів.

4.    Для постановки вистави театральний колектив мав отримати дозвіл від місцевої влади. У такий спосіб до цензурних заборон додавалися ще й адміністративні. Прикладом таких подвійних перепон може бути заборона в 1883—1893 рр. ставити п’єси українською мовою в Київському генерал-губернаторстві (а це була майже третина території Наддніпрянської України!).

Отже, український театр заганяли в прокрустове ложе побутово-етнографічного примітивного дійства. Царські укази обмежували розвиток драматургії, збіднювали її тематично та жанрово, знижували якісний рівень художніх творів.

Указ 1881 р., всупереч жорстким обмеженням, легалізував постановку вистав українською мовою. Це був невеликий крок уперед.

Працю театральних діячів у цих несприятливих для розвитку української культури умовах можна назвати героїчною. Вражає їхня самопожертва в ім’я мистецтва. Серед великої кількості ентузіастів найвидатні-шу роль у другій половині XIX ст. відіграли театральні діячі, що увійшли в історію під назвою «корифеї».

5. Робота по підручнику с. 61 – 63. Підготовка індивідуальних усних повідомлень про «корифеїв» українського театру.
6. Виступи учнів
7. Слово вчителя

Видатним діячем українського театру, одним із його засновників є Іван Карпович Тобілевич. Його перу належить багато чудових драм. Особливо радимо переглянути постановки “Мартина Борулі”, “Грошей” чи “Ста тисяч”. Їх досі можна побачити на сценах багатьох українських театрів. І це, безперечно, свідчить про їхню актуальність і до сьогодні!

Чи знали ви, що у псевдонімі Карпенко-Карий поєдналися імена батька та улюбленого літературного персонажа драматурга — Гната Карого — героя п’єси Т. Шевченка «Назар Стодоля»).

8. Складання компакт-біографії І.Карпенка-Карого (с. 64 - 71)

Зразок

Чи знали ви, що у псевдонімі Карпенко-Карий поєдналися імена батька та улюбленого літературного персонажа драматурга — Гната Карого — героя п’єси Т. Шевченка «Назар Стодоля»).

 

Проміжок часу	Подія з життя
29 вересня 1845р	Народився Іван Карпович Тобілевич. в с. Арсенівка поблизу Єлисаветграда
З 1859 р.	Працював писарчуком станового пристава в містечку Мала Виска, пізніше — канцеляристом міської управи.
З 1864 року	На службі в повітовому суді.
1865 р.	Переїхав до Єлисаветграда, де працював столоначальником повітового поліцейського управління, брав участь у аматорських виставах О. Тарковського, публікував літературно-критичні статті, став членом нелегального народовольського гуртка Опанаса Михалевича.
1870 р.	Одружився з Надією Тарковською, тіткою єлисаветградського поета й журналіста Арсенія Тарковського. Як посаг отримав родинний хутір Тарковських.
1881 р.	Втратив дружину Надію, наступного року померла дочка Галина.
1883 р.	В альманасі «Рада» надрукував оповідання «Новобранець», підписане псевдонімом Гнат Карий. За неблагонадійність був звільнений із посади секретаря поліції. Вступив до театральної трупи М. Старицького.
1883 р.	Одружився з Софією Дітковською, хористкою трупи М. Старицького.
1884 р.	Заарештований і засланий до Новочеркаська. Працював ковалем, пізніше відкрив палітурну майстерню. У засланні написав свою першу драму «Чабан» («Бурлака»), а також п’єси «Бондарівна», «Розумний і дурень», «Наймичка», «Безталанна».
1886–1887 рр.	Опублікував п’єси «Бондарівна», «Розумний і дурень», «Наймичка», «Безталанна», «Мартин Боруля».
1886 р.	У Херсоні вийшов перший «Збірник драматичних творів» І. Карпенка-Карого.
1887 р.	Отримавши дозвіл на звільнення, повернувся з дружиною Софією в Україну й оселився на хуторі, названому на честь першої дружини Надії (у Єлисаветградському повіті). Нині хутір є історико-культурним заповідником.
1900–1904 р.	Створив власну трупу, написав п’єси «Хазяїн», «Суєта», «Житейське море».
1906 р.	Захворів, залишив сцену й виїхав на лікування до Берліна.
15 вересня  1907 року	Карпенко-Карий помер після тяжкої хвороби у Берліні, куди їздив на лікування; поховано його на хуторі Надія.

 

ІІІ. Закріплення вивченого матеріалу

1. Створення грона на тему «драма»

(протягом однієї хвилини учні виконують завдання)

2. Бліц-опитування

1. Літературний рід, що зображує дійсність безпосередньо через висловлювання та дію самих персонажів….. (драма).

2. Драматичний твір поділяється …. (на дії (акти)), кожна з яких, своєю чергою, — на….. (яви).

3. Авторська примітка в тексті п'єси, що містить стислу характеристику обставин дії, зовнішності та поведінки дійових осіб. Зазвичай у тексті її виділяють курсивом…. (ремарка).

4. Драматичний твір, що ґрунтується на непримиренному конфлікті особистості з представниками протилежних суспільно-політичних поглядів або виразниками інших моральних переконань …. (трагедія).

5.  Драматичний твір, де автор висміює вади суспільного буття, а головна зброя — сміх – це….. (комедія).

6. Колектив артистів театру або цирку… (трупа)

 

3. Експрес-тестування

1.                В Україні «корифеями» стали називати: а) режисерів, акторів, драматургів, співаків, які започаткували перший професійний театр;

б) акторів та співаків, які грали в театрі;

в) письменників, які писали виключно драматичні твори.

2.               Головну рольу п’єсі І.Котляревського «Наталка Полтавка» зіграла:

а) Ганна Затиркевич-Карпинська

б) Марія Садовська-Барілотті;

в) Марія Заньковецька.

3.               Першим директором нового театру був:

а) І.Карпенко-Карий;

б) М.Старицький;

в) М.Кропивницький.

4.               Карпенко-Карий – це літературний псевдонім:

а) М. Старицького;

б) М. Кропивницького;

в) І. Тобілевича.

5. І. Карпенко-Карий – автор п’єси:

а) «Наталка Полтавка»; 

б) «Сто тисяч»;

в) «За двома зайцями»

6. За неблагонадійність І.Карпенка-Карого:

а) відправили в адміністративне заслання до Новочеркаська;

б) заарештували і заслали до Сибіру;

в) вислали на Кавказ.

ІV. Підсумок уроку

 V. Домашнє завдання

1. Прочитати п’єсу «Мартин Буруля»;

2. Презентувати дійових осіб.

3. Розіграти найбільш захопливі діалоги з п’єси