Театралізована вистава „Визвольна війна українського народу”.

Театралізована вистава

„Визвольна війна українського народу”.

Дія перша. В українському селі. Польсько-литовське панування на Україні.

Дія друга. На Запорозькій Січі.

Дія третя. На зимівниках.

Дія четверта. Засідання ради старшин під Львовом.

Дія п’ята. Переяславська рада.

Дія перша „В українському селі”

Голос (за кадром). Україна! Багатий і чудовий край.

То горе ходить по Україні. Річ Посполита панує.

Дівчата співають пісню „Зелений дубочок”. Заходить Марія( мати Івана) і слухає пісню.

Марія. Ой, що це дівчата завели таку сумну пісню? Як почують ляхи – горе вам буде. Тяжко стало жити на Україні.  ( Співає пісню „Віють вітри, віють буйні”).

Входить син Іван.

Іван. Що це ви, мамо, сумно завели та очі мокрі? Невже знову плакали? Я тільки-но почув новину – поляки, мало того, що заборонили козацьку старшину вибирати та зменшили кількість реєстрових козаків, ще й поставили на Дніпрі військову фортецю перед Козацьким порогом, яку козаки руйнують, а вони відбудовують. А тепер ще одну поставили, щоб перетинати шлях запорожцям із Січі. Невже польський король думає, що настав „золотий спокій” для нього?

Мати. Ой, тихіше, синку, тихіше. Ніби хтось йде. (Заходить батько).

Батько. До чого ці порядки народ довели?! Скаргу поніс українською мовою, так не прийняли.

Мати. Тихіше, ой тихіше.

Батько. Та що тихіше. Їм треба такої крові й такого страху, як у 20 – 30 –х роках. Ще ці масові втечі селян на Січ, на Слобідську землю, відмови виконувати повинності, потрави посівів.

               Доки Рось зоветься Россю,

               Дніпро в море ллється,

               Поки серце українське

               З панським не вживеться.

Іван. Правильно, тату. Говорять, що є така людина на Запорозькій Січі – новий гетьман Богдан Хмельницький, який добре пам’ятає про права й вольності українського народу, коли Україна входила до складу Великого князівства Литовського та мала власну державність за часів Київської Русі. Кажуть, до загонів Хмельницького записуються не тільки козаки, а й селяни, міщани, навіть панство та духовенство. Він всіх піднімає на боротьбу за волю. Мамо, тату, я теж піду до Хмельницького.

Мати. Синку, ти ж такий молодий.

Батько.        Іди, синку, нехай буде.

                     Нехай буде, поки Божа воля,

                     Щоб росла в боях кривавих

                     Українська воля.

Інсценізація пісні „Засвистали козаченьки”.

Мати.            Іди, іди, мій синочку,

                      Та не забаряйся.

 За чотири неділеньки    (Двічі)          

 Додому вертайся!

Дівчата.       Стоїть місяць над горою,

                     А сонця немає ....

                     Мати сина в доріженьку   (Двічі)          

                     Слізно проводжає.

 Син.            Ой не плачте, не журітесь,

                     В тугу не вдавайтесь:

                     Заграв мій кінь вороненький –  (Двічі)          

                     Назад сподівайтесь!

Дія друга. На Запорозькій Січі.

Голос( за кадром). Росло незадоволення серед різних верств населення України. Потрібна була людина, яка очолила справжній народ. Цією людиною став Богдан Хмельницький. Мабуть, слова польського короля Владислава запалили в ньому іскру до боротьби. „Ви – воїни, і несете шаблю, то хто ж вам забороняє захистити себе?”. Центром цієї боротьби стала Запорозька Січ.

Писар пиши. Заходить осавул. Вітається.

Писар. Ну, як тобі новий гетьман?

Осавул. Зовні простий, невидний, але говорять, що розумний, сміливий козак був.

Писар. Його батько – чигиринський сотник – все зробив, щоб син був освічений. Знає латинську, польську та турецьку мови.

Осавул. А хоробрий який! Воював з турками, брав участь у збройних виступах проти польської шляхти. Два роки навіть пробув у турецькому полоні. Нелегко його життя було, хоч і вірою ніби   служить польському королю, і чигиринським сотником був, і хутір Суботів мав. Та все-таки шляхта насміялась над ним. Зрозуміло, чому й гнів великий в його душі палає, бо хутір його пограбували, сина вбили, а коли він скаргу написав, так самого ув’язнили.

Писар. Добре, що врятувався та й на Січ подався. Але вже не молодий гетьман, 52 роки має.

Осавул. Розіслав по всій Україні гінців піднімати народ на повстання.

Писар. Тільки не подобається мені, що союзником собі бере кримського хана. Скільки народ натерпівся від тих турків і татар ?!

Осавул. Хмельницький знає, що поляки переможуть козаків тільки через відсутність кінноти, тому й попросив турецького султана допомогти. Той послав кримських татар на чолі з Тугай-Беєм.

Писар. Ой, не вірю я, що вони допоможуть нам поляків розбити й народ не вірить.

Звучить пісня „Зажурилась Україна”.

Голос ( за кадром). Навесні 1648 р. Хмельницький підняв народ на боротьбу проти Речі Посполитої. Восьмитисячне козацьке військо під проводом гетьмана Богдана та з допомогою воїнів кримського хана Іслам-Герея розбили польську армію під керівництвом Потоцького під Жовтими Водами, Корсунем, Пилявцями. І почав визволення західноукраїнських земель. Біля Львова Хмельницький зібрав козацьку старшину на раду.

Дія третя. Засідання ради старшин під Львовом.

Звучить пісня „Гей гук, мати гук”.

Хмельницький (дивиться у вікно). Погляньте на це диво-місто. Серце болить, як дивлюся на цю першокласну фортецю, не можу воїнів на штурм посилати. Треба вступити у переговори з міською шляхтою. А далі що робити? Як ви думаєте, старшини?

1-й старшина. Осіння негода настає, труднощі з постачанням військ, чума косить воїнів. Не знаю, гетьмане.

2-й старшина. від цієї хвороби-пропасниці загинув хоробрий козак максим Кривоніс та й багато інших воїнів. Ніби переді мною він лежить на коні, а за ним кіннота. Пам’ятаєте ці битви?

3-й старшина. Битва під Жовтими Водами, Корсунем, Пилявцями.

4-й старшина. З Подніпров’я все почалося. Як у народі говорять: „Висипав хміль з міха й наробив ляхам лиха”. Польський король думав, що придушить народ, як було у 30-х роках, та не той вже народ.

1-й старшина. Мудро тоді ти розставив воїнів, Богдане, 30 тисяч поляків на чолі з гетьманом Потоцьким і Калиновським було розбито в урочищі Жовті Води.

2-й старшина. та полякам цього за мало було. Направили своїх воїнів під Корсунь. Не забуде народ України козака Самійла Зарудного, який був провідником у поляків і повідом тебе, Богдане, про те, що противник переміщає свої війська в районі Богуслава й Паволочі. От тут і влаштував їм пастку 6- тисячний загін Максима Кривоноса.

3-й старшина. Переможною була весна цього року. Все Лівобережжя звільнили від поляків і Правобережжя наше.

4-й старшина. Не схотіла Річ Посполита миру за наших умов. Послали нове військо до річки Івки (Пилявки). Який табір ми там збудували! Кращий ніж у поляків. Битву вирішальну 13 вересня провели таку, що „пани-пилявки” все своє добро залишили.

5-й старшина. По всій Галичині народні повстанські загони громили шляхту. А ось тепер, після штурму фортеці Замостя, стоїмо біля Львова.

Гетьман. Так. Цей рік наших перемог, важких перемог. Кращі сини України полягли в боротьбі за волю Україна вільна.

1-й старшина. Так. Я думаю, що новим королем буде Ян Казимир. Як він буде правити, ще побачимо. Хай нам місцева шляхта контрибуцію сплатить, а місто руйнувати не будемо – це ж краса України.

Звучить пісня „Гей послухайте, гей повідайте”.

Голос (за кадром). Величезна повстанська армія рухалась на Схід. У містах і селах зустрічали Хмельницького як українського Мойсея, що звільнив народ від польського панства. Час перебування в Києві був часом роздумів гетьмана над долею України. Який шлях обрати? Хмельницький мріяв про створення незалежної української держави. Але попереду ще були довгі роки боротьби.

   Жінки, діти проливали сльози за своїми батьками, чоловіками, синами, які не повертались з поля бою. Після поразки повстанської армії під Берестечком шляхта ще жорстокіше стала поводитися з українським народом. Особливо на зимівниках – хуторах, де господарювали козаки, коли не воювали.

Дія 4. На зимівниках.

Біля тину на лаві сидять жінки. Співає старець, якого супроводжує поводир. Звучить пісня „Ой, Морозе, Морозенку”.

1-а жінка. Співай, старче, хай всі пам’ятають і знають про хороброго Морозенка, який загинув під час облоги польської армії під Збаражем. Та ще й багато козаків – наших чоловіків, синів, батьків тоді полягло.

2-а жінка. Ну й ляхів наші козаки теж чимало перебили, що аж сам король очолив військо на допомогу оточеним під Збаражем полякам.

3-а жінка. А Хмельницький який мудрий та розумний полководець! Таку переправу шляхтичам на річці Стрипі 5 серпня 1649 року організував, що довго про це ляхи пам’ятати будуть.

4-а жінка. За народ, за волю боровся Хмельницький, та не було в нього допомоги. Хан кримський зрадив його й під Зборовом, а найстрашніше – під Берестечком. Самого гетьмана тоді в полон забрав. Скільки крові було пролито.

5-а жінка. А Іван Богун з частиною повстанців таки вирвався з оточення під Берестечком.

6-ажінка. Із сусіднього зимівника приходили люди й говорили, що наробили литовці, як вдерлися у самий Київ на чолі з їх князем Радзивіллом. Десять днів руйнували церкви, монастирі, будинки князів. Сотні людей знищили, а хто живий лишився – у навколишні ліси втекли. А Поділ – мальовничий район Києва – теж спалили, вандали, а не люди.

Старець. За це їм і Божа кара буде.

7-а жінка. Умови Білоцерківського договору були важчі, ніж Зборівського. Козацький реєстр становив тепер 20 тисяч, а було 40. Територія гетьмана –  лише Київське воєводство, а було Чернігівське, й Брацлавське. Шляхта поверталася у свої маєтки. Народ бурлив – деякі йшли до Московії й там селилися. Тепер цю територію називають Слобідською Україною, а інші підіймали нову селянську війну.

Старець. Вже 6 років триває війна України з Річчю Посполитою.

8-а жінка. А Хмельницький народ на війну піднімає. У 1652 році знову переміг у битві під містечком Жванець, оточивши 80 тисяч польського війська.

9-а жінка. Ну й що? А кримський хан його знову зрадив, не допоміг розбити вщент поляків. Хмельницький і повів своїх воїнів назад у Подніпров’я.

10-а жінка. А що робити далі? Яким буде наше життя? Чоловіків своїх не бачимо, живемо в журбі. Очі від сліз не висихають.

Старець. Та скільки ж тобі, український народе, волі треба чекати?

1-а жінка. Годі вам, жінки, серце краяти горем. Заграй щось, кобзарю.

Звучить пісня.

Голос ( за кадром). Зажурилася Хмельницького сива голова, бо спливає кров’ю Україна і лишився він без спільників. Немає довіри ні турецькому султану, ані кримському хану. А ляхи прокляті наступають тепер під проводом самого польського короля. Знову козаки стали під знамена гетьмана, знов билися славетно, повикидали бусурманів з України любої. І пише тоді Хмельницький лист до московського царя, щоб прийняв Військо Запорозьке під свою протекцію. 1 жовтня 1653 року в Москві на Земському соборі вирішили: „Гетьмана Б. Хмельницького і все Військо Запорозьке з містами і землями прийняти”. До України спорядили велике посольство на чолі з боярином Батуріним. 6 січня 1654 р. зібралася генеральна старшина.

Дія п’ята. Переяславська рада.

Гетьман. Панове полковники, сотники! Між нами військом кошовим і городовим, брані не було, тільки брат за брата, а товариш за товариша, вірно і любовно всі вкупі жили.  Вам відомо, що вже 6 років живемо в безперестанних кровопролиттях з ворогами нашими. І єдиний порятунок наш у возз’єднанні з російським народом. До нас прибули російські посли. Чекаю від вас поради, як бути?

Полковник. Батьку-гетьмане, будь обережний і розсудливий.

Сотник. Як би не вийшло чогось недоброго від цієї протекції ненці Україні!

Чи не зашкодить це правам і вольностям козацьким?

Гетьман ( до І. Богуна). А що скажеш ти, брацлавський полковник, славний отамане?

Богун. Здається мені, що не щиро чинить московський цар, треба взяти з нього присягу, що він не порушить прав і вольностей козаків, хай надасть він старшині права на маєтності. Так як я думають І. Сірко та уманський полковник Йосип Глух. Обдурить нас московський цар, ох обдурить! Особисто я з своїм полком присягати не буду.

Голос ( за кадром). Зашуміла, засперечалася генеральна старшина. Замислився, схиливши голову, Богдан.

Гетьман. Побоююсь, що не витримаємо нового тиску поляків, не дамо добру відсіч, втратимо славне військо козацьке. Всіх поб’ємо ляхів, станемо на ноги і будемо самостійними. Не можуть скривдити нас, брати-християни, це ж не бусурмани!

Російські посли. Цар московський слово приймає і обіцяє боронити і захищати Б. Хмельницького і все Військо Запорозьке. Царське слово перемінне не буває.

Голоси полковників та старшин. Волимо під московського царя, царя православного.

Голос (за кадром). 8 січня 1654 р. в Переяславі на Євангелії присягали гетьман, старшина, козаки різних полків, всього284 особи. Після цього присягу російському цареві було складено ще у 117 містах і містечках України. Так було укладено воєнно-політичний союз України і Московії. Невдовзі козаки разом із царським військом продовжили бойові дії проти Речі Посполитої. Але не вдалося Хмельницькому закінчити війну так, як він мріяв. Україна не стала незалежною і вільною. Не звільнились від польського ярма Волинь, Покуття, Поділля, Полісся.  Але в історії нашого народу, попри всі негаразди, Національно-визвольна війна відіграла виключно важливу роль, оскільки сприяла відновленню української державності, мала вирішальний вплив на її подальший розвиток.