Театралізоване дійство "Ніч перед Різдвом" (за мотивами п'єси М.Гоголя)

 

 

Де студент якнайкраще зможе показати свою креа-тивність, творче мислення?

 Позааудиторна робота у процесі навчання формує у студентів ряд якостей, які в кінцевому підсумку позитивно позначаться на їх характерах. Практика переконує, що для формування багатого внутрішнього світу студентів потрібно вибирати такі прийоми і способи спонукання до активної творчої діяльності, які розкривають перед ними привабливу перспективу подолання труднощів, розвиток творчого мислення.

Для того щоб у сучасної молоді розвивався творчий потенціал, необхідно формувати у них впевненість у своїх силах, віру в здатність вирішувати творчі завдання. Той, хто не вірить в себе, вже приречений на неуспіх. Зрозуміло, ця віра повинна бути обгрунтованою.

Ми вважаємо, що саме проведення нетрадиційних позааудиторних заходів спрямоване на розв’язання актуальних завдань сучасної освіти: формування інтелектуального потенціалу особистості, розкриття та підтримку здібностей кожної особистості, стимулювання допитливості.

 Театралізовані дійства - це те, що ми пропонуємо вашій увазі. Підготовка і проведення таких заходів дали нам змогу побачити наскільки талановиті наші студенти, зрозуміти, наскільки велике їхнє бажання розвивати свої здібності, наскільки безмежні їхні можливості.

 

 

 

 

 

 

«НІЧ ПЕРЕД РІЗДВОМ» (за мотивами п’єси Миколи Гоголя)

У цьому святі було задіяно велику кількість студентів, підготовка до нього тривала майже місяць;студенти збиралися на репетиції не тільки у відведені для гуртка дні, а практично жили на сцені, тому й вистава вдалася на славу!

   На задньому тлі  сцени світить місяць та зорі. Музична заставка.

Останній день перед Різдвом минув. Зимова  ясна ніч настала. Глянули зірки. Місяць велично виплив на небо посвітити добрим людям та всьому світові, щоб усім було весело колядувати й славити Христа. Морозило дужче, як зранку: але зате так було тихо, що рипіння морозу під чоботом чути було за півверсти. Ще ні одна юрба парубків не з'являлась під вікнами хат; тільки місяць здирав до них крадькома, ніби викликаючи дівчат, що прибиралися та чепурилися, хутчій вибігати на рипучий сніг.

З'являється чорт, підкрадається до місяця з різних сторін. Краде місяць і втікає.

Чуб: То ти, куме, ще не був у дяка в новій хаті? Там тепер буде добра гульба! Якби  нам тільки не спізнитись! Що за дідько! Дивись! дивись, Панасе!..

 

Кум: А що?

Чуб:  Як то що? місяця нема .

Кум: Що за лиха година! справді нема місяця .

Чуб:  То ж бо й воно, що нема! тобі, мабуть, і за вухом не свербить.

 Кум: А що мені робити?

Чуб:  Треба ж було якомусь дідькові, бодай йому не довелося, собаці, зранку чарку горілки випити,  устряти!.. Далебі, начебто на сміх... Навмисно, сидівши в хаті, дивився у вікно: ніч - навдивовижу. Ясно: сніг виблискує -  наче проти сонця. Все було видно, як удень. Не встиг вийти за поріг, і ось, хоч око виколи!

Чуб: То таки нема, куме, місяця?

Кум: Нема.

Чуб:  Дивно. А дай понюхати табаки! У тебе, куме, добряча табака! Де ти береш її? 

Кум: Де в біса добряча! Стара курка не чхне!

 Чуб:  Я пам 'ятаю, мені покійний шинкар Зозуля якось привіз табаки з Ніжина. Ех, табака була! Добряча табака була! Та що ж, куме, що будемо робити? Адже темно.

Кум: То, мабуть, залишимося вдома.

Чуб:  Ні, куме, ходім!  Не можна, треба йти! 

                                (Хата Чуба)

Оксана: І чого людям надумалось розславляти, ніби -то я гарна?

 Брешуть люди, я зовсім не гарна. Хіба чорні брови та очі мої  такі гарні, що вже  подібних до них немає й на світі? Яка тут  краса в цьому кирпатенькому носі? І в щоках? Ніби гарні мої чорні коси? Ух! Їх можна злякатися увечері: вони,  як довгі  гадюки, переплелись та обвились круг моєї голови. Я бачу тепер, що я зовсім не гарна! Ні, гарна я! Ой, яка гарна! Диво! Яку радість принесу я тому, кому буду жоною! Як милуватиметься з мене мій чоловік! Він нестямиться від радості! Він зацілує мене на смерть!

(Співає пісню «Я ж йому казала».)

Вакула: Чарівна дівка! І вихваляється вона мало! З годину стоїть, видивляючись у дзеркало, і не надивиться, та ще й хвалить себе вголос!

Оксана: Еге ж, парубки, чи ж вам до пари я? Ви погляньте на мене: як я плавно виступаю, у мене сорочка вишита червоним шовком. А які стрічки на голові! Всього цього накупив мені батько мій, щоб одружився зо мною найкращий молодець у світі!

(Вакула стукає в двері і заходить до хати Чуба.)

Чого ти прийшов сюди? Хіба хочеться, щоб випровадила за двері лопатою? Ви всі майстри під 'їжджати до нас! Вмить пронюхаєте, коли батьків нема вдома. О! Я знаю вас! Що, скриня моя готова?

Вакула: Буде готова, моє серденько, після свят буде готова. Коли б ти знала, скільки попрацював я коло неї: дві ночі не виходив з кузні. Зате в жодної попівни не буде такої скрині. Залізо поклав таке, якого не клав на сотникову таратайку, коли  ходив на роботу до Полтави. А як буде розмальована! Хоч усю околицю виходи своїми біленькими ніжками, не знайдеш такої! По всьому полю будуть розкидані червоні  квіти. Горітиме, як жар. Не сердься ж на мене! Дозволь хоч поговорити,  хоч подивитись на тебе!

Оксана:  Хто ж тобі боронить,  говори й дивись!

Вакула:  Дозволь і мені сісти біля тебе!

Оксана:  Сідай!

Вакула:  Чарівна, люба Оксано,  дозволь поцілувати тебе!

Оксана:  Чого тобі ще хочеться? Йому як мед, то й ложку! Геть від мене! В тебе руки цупкіші за залізо. Та й сам ти пахнеш димом. Я думаю, геть мене забруднив сажею.

Вакула:  Не любить вона мене! Їй усе іграшки, а я стою перед нею, як дурень, і очей не зводжу з неї. І все б стояв перед нею, і повік би не зводив з неї очей! Чарівна дівчина! Чого б я не дав, щоб дізнатися, що в неї на серці, кого вона кохає. Та ні, вона і гадки немає ні про кого. Вона милується сама собою, мучить мене, бідолашного, а я за журбою не бачу світу,  а я її так люблю, як ні один чоловік на світі не любив і ніколи не любитиме.

Оксана:  Чи правда, що твоя мати відьма?

Вакула:  Що мені мати? Ти в мене і мати, і батько, і все, що тільки є найдорожчого в світі. Якби мене покликав цар і сказав: ковалю Вакуло, проси  в мене всього, що тільки є найкращого в моєму царстві, все віддам тобі. Звелю тобі зробити золоту кузню, і будеш ти кувати срібними молотами. «Я не хочу, -  сказав би я цареві, -  ні самоцвітів дорогих, ні золотої кузні, ні всього твого царства. Дай мені краще мою Оксану!»

Оксана:  Бачиш який ти! Тільки ж батько мій сам маху не дасть. Побачиш, коли він не ожениться на твоїй матері. Але щось дівчата не приходять... Що воно за знак? Давно б уже час колядувати. Мені стає нудно.

Вакула: Бог з ними, моя красуне!

Оксана:  Коли б не так! З ними, певно, прийдуть парубки. Ото підуть гулі! Уявляю, яких наговорять смішних історій!

Вакула:  То тобі весело з ними?

Оксана:  Та вже ж веселіше, як з тобою. Ага! Хтось стукнув! Певно, дівчата з парубками.

Вакула:  Чого мені більше чекати? Вона глузує з мене. Їй я такий же дорогий, як переіржавіла підкова. Та коли так, то не діжде ж принаймі інший насміятися з мене. Нехай тільки добре придивлюся, хто їй більше подобається більше за мене; я відучу...

( До хати Чуба вбігає гурт дівчат з мішками, обступили  Оксану.)

Дівчина 1:  Оксано, подивися що ми наколядували, які запашні паляниці.

Дівчина 2:  Та що ти паляниці показуєш, ковбаса яка!

Дівчина 3:   А вареники які!

Оксана:    Ой, дівчатонька, мабуть веселих та гарних колядок колядували, що стільки добра вам давали!

Дівчина 4:  Одягайся мерщій та й гайда з нами разом на вулицю!

Оксана:   Е, Одарко, у тебе нові черевички, ой які ж хороші, із золотом! Добре тобі, Одарко, в тебе є така людина, яка все тобі купує, а мені нема кому дістати такі черевички.

Вакула:   Не тужи, моя люба Оксано, я тобі дістану такі черевички, що мало яка й панночка носить.

Оксана: Ти? Подивлюся я, де ти дістанеш такі черевички, які могла б надіти на свою ногу. Хіба принесеш ті самі, що носить цариця?

Гурт:  Бачиш, яких захотіла!

Оксана: А так! Будьте ви всі за свідків, якщо коваль Вакула принесе ті самі черевики, які носить цариця то, от вам моє слово, що вийду зараз - таки за нього заміж!

( Дівчата виходять з хати, слідом за ним Вакула.)

Вакула: Смійся, смійся, я й сам сміюся з себе, думаю, і не можу  надумати куди дівся розум мій. Вона мене не любить — ну, бог з нею. Ніби тільки на всьому світі й є  Оксана. Хвалити бога, дівчат багато є хороших і без неї на селі. Та й що Оксана? З неї ніколи не буде доброї хазяйки, вона вміє тільки чепуритися. Ну годі, час покинути ці дурощі.

 (Іде слідом за гуртом.) 

 (Хата Солохи, Солоха чепуриться біля дзеркала наспівуючи пісню... через димар влітає чорт. Солоха перелякано дивиться на нього.)    

Чорт: Ой, Солошко, моя миленька, ти одна?

Солоха: Я скільки раз тобі казала, не лякай так. А з ким же ж мені бути, я -  одинока жінка!

 Чорт:  Ой, як добре, що я застав тебе одненьку дома! (цілує руки) Я так жадав тебе побачити, що аж серце вискакує, ось дай свою біленьку ручку (кладе руку до серця). Солохо, прошу вдовільни мою спрагу.

Солоха: Ой, чортисько, бісова твоя душа, що ж мені з тобою робити...

 (Фонограма, співають пісню на мотив Потапа і Насті.Стук в двері, чорт з переляку залазить в мішок, заходить Голова.)          

Голова: Доброго вечора, Солошко. А я оце збирався йти до Дяка, та знялася така заметіль, що аж світу білого не видно. Аж раптом бачу світло в твоїй хаті. От я і звернув до неї. Дай, думаю, проведу вечір з тобою, а може і на нічку залишиш?

Солоха:  Та годі вам так жартувати над бідною жінкою. Знімайте вже свій капелюх та вип’ємо кваску, а далі буде видно. Ось, випийте з моїх рук.

Голова:   То що, Солошко, залишиш мене на нічку?

Солоха:   Та  я ж його...

( стук в двері)

Голова:   Сховай мене куди -небудь! Мені не хочеться тепер зустрітися з Дяком!                                             

Дяк:  Солохо, Солохо. Одчіні!

(Солоха висипає вугілля, Голова залазить у мішок.)

Солоха: А, це ви, Йосипе Некифировичу?

Дяк:  Я, преподобная Солоха! Я должон признаться, що ожидал дома гостей, но бог помилував. Відать оні іспугались мєтєлі і сердечно радий, что у мєня єсть нагода погуляти трохи у вас.

 (Підходить до неї ближче, кашлянув, усміхнувся, доторкнувся своїми довгими пальцями до оголеної руки.)

Дяк:   А що це у вас, велеліпная Солохо? 

Солоха:  Як то що? Рука, Йосипе Никифоровичу!

Дяк: Гм! Рука! Хе! Хе! Хе! А це що у вас, дражайшая Солохо?  (тор-кається за шию.)

Солоха:  Ніби не бачите, Йосипе Никифоровичу, шия, а на шиї намисто.

Дяк:  Гм! На шиї намисто! Хе! Хе! Хе!  А це що у вас, незрівнянная Со-лохо?  (Потирає руку об руку. Стук в двері, чути голос Чуба.)

Чуб:  Солохо,  відчини!

Дяк:  Ой, боже мій, стороння особа! Що ж тепер, як застануть особу мого звання?.. Дійде до отця Кіндрата!.. Бога  ради,  доброчесна Солохо,  ваша добрість, як сказано в писанії Луки, глава трина... трин... Стукають, їй  богу, стукають! Ой, сховайте мене куди - небудь.

Солоха:   Куди, куди? От наказаніє мені. (Висипає з мішка дрова, подає мішок Дяку) Швидко сюди!

Дяк: (перехрестившись) Прості мою безгрєшную душу! (залазить у мі-шок, Солоха відчиняє двері)

Солоха:  О, це ви, пане Чуб, рада вас бачити!

Чуб:  Здорова  будь, Солохо! Ти, може, і не чекала мене, га?

Солоха:  Та навіщо ж ви так? Я ото і кажу, що рада вас завжди бачити!

(заметушилась по хаті)

 Чуб:  Правда ж,  не чекала? Може, я перебив...

 Солоха:  Про що це ви?

Чуб:    Може, ви тут і розважалися з ким - небудь!.. може, ти кого- небудь і сховала вже, га?

Солоха: (Підбігла до мішків, ніби прикриваючи їх) Ну що ви собі видуму-єте?                                                     

Чуб: Ну, Солохо, дай тепер випити горілки. Я думаю, в мене горло за-мерзло від проклятого морозу.

Солоха:   А як же, чому не випити? Я таким гостям завжди рада.

(Підходить до столу, наливає чарку.)

Чуб:  І послав бог таку ніч перед Різдвом! Як здійнялася, чуєш, Солохо, як здійнялася... Ото задубіли руки: не розстебну кожуха! Як здійнялася метелиця...

 ( Стук в двері):  Відчини!

Чуб: Стукає хтось?

Вакула: Відчини!

Чуб: Це коваль! Слухай, Солохо,  куди хочеш сховай мене, я нізащо в світі не хочу потрапити на очі цьому виродкові проклятому, бодай йому, чортовому синові, набігло під обома очима по пухиреві з копицю завбільшки!

(Солоха, злякавшись, заметушилася по хаті, дала знак Чубові лізти

в той самий мішок, де сидів Дяк. Коваль увійшов, сів на лавку, в цей момент хтось постукав у двері. Солоха виходить  з хати.)

Коваль:  Чого лежать тут оці мішки, їх давно час прибрати звідси. Через оту безглузду любов я здурів зовсім. Завтра свято, а в хаті досі валяється всякий мотлох, віднесу їх у кузню.

(Коваль присів на один із мішків.)

Коваль:  Невже не виб'ється з голови моєї ця негідна Оксана? Не

хочу думати про неї, а воно все думається, як навмисно про неї саму тільки. Чого це так, що думка проти волі лізе в голову? Що за чорт, мішки начебто чогось поважчали. Тут, певно, накладено ще чого - небудь, крім вугілля. Дурень я! Я й забув, що тепер мені все здається важчим. Перше, бувало, я міг зігнути, розігнути в одній руці мідний п'ятак та кінську підкову, а тепер мішка з вугіллям не підійму. Скоро вже й від вітру валитимусь. Та ні, що я  баба! Не дам нікому сміятися з себе! Хоч десять таких мішків, усі підійму .

(І бадьоро завдав собі на плечі мішки, що їх не понесли б і двоє дужих чоловіків.

Зміна декорації. Вулиця: парубки та дівчата співають веселих пісень, жартують, шум, гам.)

Коваль:  Так, це вона! Стоїть,  як цариця, блискає чорними очима. Їй розказує щось показний парубок, мабуть, забавне, бо вона завжди сміється.

Оксана:  А, Вакуло, ти тут, здоров! Ну, багато наколядував? Е, який ма-ленький мішок! А черевички, які носить цариця, дістав? Дістань черевики, вийду за тебе заміж! (побігла з гуртом дівчат).

Коваль:  Ні, не можу, несила більше... Але, боже ти мій, чому вона така з біса гарна? Ті погляд і мова, і все, ну,  от так і палить, так і палить... Ні,  немає вже снаги перемогти себе. Час покласти край усьому: пропадай душа! Піду втоплюся в ополонці та й поминай як звали. Прощай, Оксано! Шукай собі якого хочеш жениха! Мороч кого хочеш, а мене не побачиш на цьому світі!

Гурт:  Куди, Вакуло?

Вакула: Прощайте, браття? Дасть бог, побачимось на тому світі. А на цьому вже не гуляти нам разом! Прощайте, не згадуйте лихом! Перекажіть отцю Кіндратові, щоб одслужив панахиду по моїй грішній душі. Все добро, яке знайдеться в моїй скрині, на церкву. Прощайте!

Гурт:  Він збожеволів, пропаща душа!

 (Вакула побіг)

Коваль: Куди це я справді біжу? Пошукаю ще способу, зайду до  запорожця Пузатого Пацюка! Він, кажуть, знає всіх чортів і все зробить, що тільки схоче. Піду, адже душі однаково доведеться гинути! (Вдарив по мішку кулаком, закинув на плечі та пішов.)

(Хата Пацюка. Пацюк їсть галушки.)

Коваль: Ще ледачіший від Чуба, той, принаймі, хоч ложкою їсть! І  руки не хоче підняти (вклоняється). Я до твоєї милості прийшов, Пацюк! Ти, кажуть, не прогнівишся на цьому слові...я веду для цього мову не для того, щоб тобі завдати якоїсь кривди, доводишся трохи родичем чортові (злякався, що Пацюк розгнівається, але той не реагує). До тебе прийшов Пацюк, дай тобі Боже  всього: добра всякого досхочу, хліба в пропорції. Пропадати доводиться мені грішному ! Ніщо не помагає на світі. Що буде то буде, але доводиться просити ласки в самого чорта. Що ж Пацюк? Що маю робити?

Пацюк:   Треба чорта, то й  іди собі до чорта.

Вакула: Для того я й прийшов до тебе, крім тебе, думаю, ніхто на світі не знає до нього дороги. Зроби ласку, чоловіче добрий, не відмов! Чи свинини, ковбас, борошна гречаного, ну, полотна, пшона, чи ще чогось іншого, коли треба буде як звичайно між добрими людьми водиться...не поску-пимося...розкажи хоч… як приміром сказати, потрапити до нього на дорогу?

Пацюк:  Тому не треба далеко ходити,  в кого Чорт за плечима.

 (Коваль вибіг з хати, з мішка вилазить Чорт.)

Чорт: Це я - твій друг, все зроблю для товариша і друга! Грошей дам  скільки хочеш. Оксана буде сьогодні ж наша.

Вакула:  Згода, за таку ціну готовий бути твоїм.

Чорт: Тепер уже попався Коваль. Тепер я віддячу тобі за всі твої  малювання та небилиці, голубчику, що ти вигадував на чортів. Що тепер скажуть мої товариші коли дізнаються, що  найпобожніший на все село чоловік у моїх руках? (від радості затупцював на місці). Ну, Вакуло, ти знаєш, що без контракту нічого не робиться.

Вакула: Я згоден. У вас я чув розписуються кров 'ю, стривай же, я дістану з кишені цвяха (Схватив Чорта за хвоста.)

Чорт:  Бач, який жартун, ну годі, кинь уже жартувати.

 Вакула:  Стривай, голубчику. А ось це як тобі вдасться? (перехрестився). Постривай же, знатимеш ти в мене, як підбурювати на гріх добрих людей і чесних християн. (намагається сісти на Чорта)

Чорт:  Змилуйся, Вакуло. Все чого тобі треба, все зроблю,  пусти тільки душу на покаяння: не клади на мене страшного хреста.

Вакула:   Ага, ось яким голосом заспівав німець проклятий. Тепер я знаю, що робити. Вези мене зараз - таки на собі! Чуєш? Лети, як птиця.

Чорт:  Куди?

Вакула: В Петербург, просто до цариці.(Чорт з Ковалем  під музику зникають.)

(З'являється гурт дівчат.)                   

Оксана: Що,  коли він справді наважиться на що- небудь страшне? Чого доброго! Може,  він з горя намислить закохатися в іншу і з досади стане на-зивати її першою красунею на селі, та ні, він мене любить. Я така гарна! Він мене нізащо не проміняє, він пустує, прикидається. Не мене й хвилини десять, як він, мабуть, прийде глянути на мене. Я й справді сувора. Треба буде  йому дати ніби  поцілувати себе. Ото й він зрадіє.

Дівчина: Стривайте, Коваль забув мішки свої, гляньте, які страшні мішки. Він не по-нашому наколядував. Я думаю, сюди по цілій чверті барана кидали, а ковбас та хліба мабуть і не злічити! 

Оксана: Це Ковалеві мішки, тягнімо мерщій їх до мене в хату, розди-вимось гарненько, чого він сюди наклав.

Дівчата: Але ми не піднімемо їх.

Оксана: Постривайте, ви посторожіть мішки, а я хутенько побіжу по санки та одвеземо мішки санками.

Дівчата: От цікаво, що в цих мішках? В цьому великому, мабуть, цілий кабан? Або теля?

Дівчата: А може шинки та ковбаси? Або солодкі пироги та паляниці? (сміються)

Одарка: А давайте не будемо гадати, подивимось що в великому мішку лежить (Розв'язують мішок, побачивши голову Чуба, відскакують.)

Чуб: Що, полякалися? А ви, мабуть, хотіли мене з'їсти замість свинини?

Дівчата: Та це ж батько Оксани!

Чуб:  Що, гарно я втяв з вами штуку? Стривайте ж, я вас ще потішу! В мішку лежить ще щось!

Дівчата:  Що, що там може бути?

Чуб:  Коли не кабан, то, мабуть, порося або інша живність. Підо мною без перестанку щось ворушилось.

 (Чуб з дівчатами полізли в мішок.)

Ось і другий ще!

Чорт знає  як повелось на світі, голова обертом іде... Не ковбаси й паляниці, а людей кидають у мішки. (З мішка вилазить Дяк.)

Дяк:  Добрий вечір в цей святий вечір!

Чуб:  Це Дяк! От тобі й маєш! От так Солоха! Посадити в мішок...

Що ж то я бачу в неї повна хата мішків... Тепер я все знаю: у неї в кожному мішку сиділо по два чоловіка, а я думав, що вона тільки мені самому... От тобі й Солоха!

Дяк: Солоха,  Солоха, прості мєня Господі! Должон вам откланятся, утром на утреню готовітся буду. 

Оксана:  Ось і санки! Ой, татусю, ти де взявся?

Чуб:  Ой, не питай, дочко! ( Заворушився мішок.)

Оксана: У мішку сидить хтось!

Чуб:  В мішку? Де ви взяли цей мішок?

Олена:  Коваль кинув його серед дороги.

Чуб: Так хіба ж я не казав? (сміється) Чого ж ви злякалися?

Подивимося, ану чоловіче! Не прогнівайся, що не називаю на ім’я та по- батькові. Вилазь з мішка.  (Голова виліз.)

Дівчата: Ой!

Чуб:  І голова вліз туди ж. Он як ... Е!..

Голова:   Холодно надворі.

Чуб:  Морозець є. (чухає голову) А як ти... А дозволь спитати тебе, чим ти мастиш собі чоботи? Смальцем чи дьогтем?

Голова: Дьогтем краще. Ну, бувай здоров, Чубе! ( Йде, поправляючи капелюх).

Чуб:  Навіщо я запитав здуру чим він мастить чоботи? Ну і Солоха! Такого чоловіка засадити в мішок! Бач, чортова баба! А  я дурень... Та де ж то й проклятий мішок?

 Оксана:  Ось він, татку! Там більше нічого немає!

 Чуб:  Знаю я ці штуки, нічого нема. Там ще один сидить! Струсніть його гарненько... що, нема?

 Дівчата: Та нема, нема!

 Чуб:  Бач, проклята баба, а подивитись на неї, як свята. Наче й скоромного не брала в рот.

 (Вбігає до гурту жінка.)

 Жінка:  Коваль утопився! Їй богу утопивсь!

Дівчата: Звідки ти знаєш це?

 Жінка 1:  Що ж  я брехуха яка? Що  я,  в кого корову вкрала? Чи кому хіба наврочила? Що мені не ймуть віри.

 Жінка 2:  От щоб мені води не захотілось пити, що стара Петрівчиха не бачила на власні очі, як повісивсь коваль Вакула.

  Жінка 1:  Треба бути такій божевільній як ти, щоб повіситися. Він уто-пився в ополонці! Це я так само знаю як те, що ти була оце в шинкарці.

  Жінка 2: Соромниця, бач, чим стала дорікати! Мовчала б, негіднице! Хіба я не знаю, що до тебе Дяк ходить щовечора!

  Жінка 1: Що, Дяк, до кого Дяк? Що ти брешеш? То це ти, суко, розпускаєш слухи?

 Жінка 2:  А це ти, відьмо, напуваєш нечистим зіллям, напускаєш на нього туману, щоб ходив до тебе!

 Жінка1:  Відчепись від мене, сатана!

 Жінка 2: Ач, проклята відьма, бодай ти  негіднице! Тьху! ( Плюнула поміж очі, розійшлися по різних сторонах.)

(Співають пісню на мотив Верки Сердючки «Він втопився».)

Гурт: Як повісився?

 Олена: Як втопився?

 Чуб: А який був коваль, що нікому на селі у вус не дув, згинав у руці

п 'ятака й підкови, як гречані млинці. Чого він мені так був не до вподоби?

 Оксана:  Не можу повірити, що його немає в живих. Він не міг накласти на себе руки, адже Вакула занадто побожний, щоб зважитися, занапастити собі душу. Та що, коли він і справді пішов з наміром, ніколи не вертатись у село. А навряд чи в іншому місці знайдеться такий молодець. Він же так кохав мене! Він довше за усіх зносив мої вередування.

Чуб:  Не сумуй, доню.

Дівчата: Оксано, може,  це неправда?

(Фонограма, з'являється Вакула з чортом, тримаючи в руці  зав'язану хустку, зодягнутий в костюм запорожця)    

 Чуб: Ой, очам своїм не вірю! Вакула воскрес!

Вакула: (підходить до Чуба, стає на коліна) Змилуйся, батьку, не

гнівайся! Прийми подарунок запорозький! Тобі сам отаман запорозький передав! Та й мене зоділи. Ось, любий,  нагайка: бий та не гнівайся тільки! Ти ж колись братався з покійним батьком, разом хліб - сіль їли і могрич пили.

Чуб:  Ну , буде з тебе. Забудьмо все. Вставай! Ну, тепер кажи, чого тобі хочеться?'

Вакула:  Віддай, батьку за мене Оксану!

 Чуб:  Добре, присилай сватів.

Оксана: Ой!

 Вакула:  Поглянь, які я тобі приніс черевички! Ті самі, що носить цариця!

Оксана: А ти що,  в Петербурзі був?

Вакула:  Так, люба, я ж тобі обіцяв.

 Оксана:   Ні, ні, не треба черевиків, я й без черевиків...  (Вакула підходить до Оксани й цілує її.)

Чуб:  Ану, дівчатонька та  хлопці, виносьте, що наколядували  та застеляймо столи! Будемо колядувати й  Різдво зустрічати!

( Виносять столи, колядують.)