Техніка читання в голос

       Неначе густим молоком облиті фруктові дерева.   Ось

7

виструнчились у весняному святковому вбранні  вишні,

13

сливи, черешні, груші. І очей од них не  одведеш. Тягне до

24

них, підійдеш, милуєшся, і не   намилуєшся.  Очі радіють. 

32

Душа радіє.

34

      Радість і для невтомних працівниць – бджіл.  Снують

 41

вони по квітах, перелазять з однієї квітки на другу, щоб

 51

швидше набрати меду. А набравши,  одна,  друга, зриваються,

 59

і, ніби, золоті шнурочки  простяглися в повітрі, мчать

 67

бджілки до своїх хаток -  вуликів. Швидко треба скласти

 75

солодкий мед  у  стільники і повернутися за новою

 83

маленькою порцією меду. Адже – це перший весняний

 90

взяток! Поспішати треба.

 93

      Здається тихо гудуть розквітлі дерева, коли бджоли,

100

джмелі,  якісь комашки кружляють над ними.  А на землі

109

синьоокі проліски,  перші фіалки соромливо піднімають

115

голівки і сила – силенна вже справжніх весняних квітів.

123

      Недаром же цей місяць зветься – квітень.

1. Про яку пору року розповідається в оповіданні?

2. Чим зайняті в цю пору бджілки – трудівниці?

3. Чому здається ніби дерева гудуть?

4. Про які весняні квіти ти прочитав в оповіданні?

129

Хто вигадав школу?

3

    Із давніх - давен старші люди передавали дітям  набуті знання. Адже

13

тільки так можна було вижити. Діти не знали якої тварини потрібно

24

боятися, яку рослину не можна їсти,  як підтримувати вогонь. Минуло

34

багато років, поки люди навчилися писати. Записані знання

42

зберігалися і передавалися дітям і онукам. Перші школи виникли після

52

виникнення писемності. Але в ті далекі часи до школи ходили не всі

64

діти. У Єгипті, наприклад, вчилися тільки ті, хто хотів стати

74

священиком, лікарем або керувати державою.

79

        У Київській Русі справами освіти займалися князі Володимир

87

Великий, Ярослав Мудрий. Для навчання грамоти вони відбирали

95

дітей старшин. Містилися школи при монастирях і церквах, а

104

першими вчителями були священики і ченці. Вищу освіту тоді

113

здобували тільки багаті і талановиті. В школах вчили не лише  читати

124

й писати, а ще основ математики і іноземних мов.

133

       Нам здається, що скло було завжди. Але це не так. Послухай

12

легенду. Якось багато століть тому на піщаному березі моряки запалили

22

вогнище і обклали його содою. Згодом на цьому місці вони знайшли

33

камінчики – краплинки. Це й було перше скло.

40

       Відомо, що на початку другого тисячоліття в Києві, у великій

50

майстерні з кольорового непрозорого  скла виготовляли скляні браслети

58

й персні. Коштували ці прикраси дорожче, ніж з коштовних каменів.

68

      Щоб виготовити скло -  пісок, соду, крейду миють, просіюють,

76

подрібнюють, змішують і варять у печі. Температура в ній дуже висока.

87

Відразу після варіння з рідкого скла формують вироби – склянки,

96

пляшки, прикраси. Робити це потрібно дуже швидко – інакше скло

105

прохолоне  і затвердіє. Найбільша вада скляних виробів – вони легко

114

б’ються.  Нині люди навчилися виготовляти багато різних видів скла.

123

     Є жаростійке скло. З нього виготовляють пательні і каструлі.  А ще з 

135

цього скла отримують тканину, яка не горить у вогні і не намокає у

148

 воді. З неї шиють костюми пожежникам.

154

     Для автомобілів винайшли інше скло. Воно складається з двох шарів

164

скла, між якими міститься пластмасова плівка. Вона не дозволяє

173

уламкам скла розлітатися при аварії, і люди не травмуються.

182

     Є скло на якому можна навіть стрибати. Це скло міцніше від сталі.

194

     Кожен вид скла має свій рецепт. Але основа усіх – пісок.

204

Легенда про святого Миколая.

4

        Давно – давно жив молодий хлопець Миколай.  Батьки  його рано

13

померли, і після них залишилася багата спадщина. Миколай мав дуже

23

добре серце і вирішив усе своє майно роздати бідним.

32

      Найближчої ночі він набрав повну торбину усякої  їжі, одягу і

42

грошей, непомітно вибрався з дому і поклав цю торбину біля порога

53

найближчої хатини, де спали діти.  Другої ночі знову вибрався

62

Миколай із повною торбиною і поклав її біля дітей. Відтепер такі

73

мандрівки він повторював щоночі.

77

       У місті ні про що інше не говорили, як лише незнайомого добродія.

89

Діти не раз бачили крізь сон постать у темному вбранні, яка клала

101

торбину, але потім швидко зникала.

106

     Минули роки ... Миколай став священиком. Усі шанували та любили

115

його. А про діток він і далі не забував. Як тільки дізнається, що якась

128

дитина в біді, зараз йшов до неї  потішити її подарунками. А коли

140

помер, душа його постала перед Господом. І Господь запитав:

149

  - Яку нагороду бажаєш, мій Миколаю, нагороду за праведне життя на

159

землі?

160

   - Нічого не бажаю, відповів Миколай, - тільки дозволь мені, Боже,

169

спускатися час від часу  на землю та відвідувати діток.

178

Усміхнувся Господь і сказав:

182

  - Знав я, яке буде твоє прохання. Щороку в день твоїх іменин зможеш

194

спускатися на землю.

197

      І відтоді щороку в день 19 грудня сходить на землю Святий

208

Миколай і розносить свої подарунки дітям.

214

Чого синичка повеселішала

3

 Рано-вранці Синичка прокинулась на гілці високого ясеня.

11

Подивилась на снігові кучугури, на заячі сліди біля старого пенька.

21

І раптом... дзвінко заспівала.

25

         Заспівала і здивувалася:

28

– Чого мені весело? Дерева ж іще чорні, зовсім голі, навіть торішнього

39

жовтого листячка нема!

42

         Пташка пурхнула з дупла й полетіла до знайомої горобини, де,

52

вона знала, ще є ягоди. Вночі вітер позбивав їх з гілок і тепер  

65

вони червоними жаринами горіли на снігу.

71

        Синичка наїлася смачних ягідок і знову заспівала ...

78

А тоді згадала, що радіти ще  нема чого, і розвела  крильцями:

89

  – Чого ж мені весело? Вітер цілу ніч віяв, ягоди позбивав, кучугури

100

під дерева насипав. Синичка пурхнула на високу берізку,

108

погойдалася на тонких гілочках. І... знов заспівала!

115

  – Чого, чого мені так весело сьогодні? – дивувалася пташка. – Треба

124

спитати когось!

126

         І вона полетіла на лісову галявину, де птахи завжди збиралися

136

обговорити останні лісові новини.

140

         Сьогодні там був справжній пташиний базар. Усі дзвінко

148

щебетали, свистіли, тьохкали й кружляли над чорною смужкою

156

посеред білого снігу. Наша Синичка глянула на смужку й теж зраділа:

167

  – Тепер я знаю, знаю, чого мені весело! Сьогодні сонечко піднялося 

177

вище, і народилася чорна таловинка. Я навіть чую, як дзвенить під 

188

снігом маленький струмок. Незабаром весна, всюди буде гарно й

197

весело! І тоді Синичка знялася в небо й заспівала найкращу пісеньку,

208

яку тільки знала:

211

  – Цінь – цінь – цінь - цінь! 

225

За Юрієм Ярмишем

Лебедина казка

2

        Мужній старий вожак - лебідь вів у небі лебединий ключ.

11

Пропливали й залишалися позаду міста, сині ріки, прикрашені

19

осінніми барвами ліси. Шлях з півночі на південь вожак  добре знав.

30

     Багато літ лише йому, найстарішому і наймудрішому, лебеді

38

довіряли вести їх до теплого моря. Цього разу він не мав спокою.

50

Молоді лебеді натомилися в дорозі,  і довше, ніж колись,

59

затримувалися на відпочинок.  А до нової зупинки було далеко.

68

  — Веселіше, молодята!— підбадьорював старий лебідь птахів, що

75

летіли позаду. — Ще трохи — і ми сядемо на тихому озері!

85

    Та разом з темрявою на небо насунулися важкі хмари. Десь

95

сердито загуркотів грім. Починалася гроза...

100

        І коли спалахнула блискавка, птахи злякались. А наступної миті

109

й  зовсім розгубили одне одного серед темряви й шуму зливи.

119

       Старий лебідь піднявся вище і почав скликати птахів:

127

—    До гурту, не бійтеся зливи! До гурту!

134

       Але навкруги була лише пітьма...

139

       Лебідь тоді злетів за хмари і побачив там птахів, що безладно

150

кидалися з одного боку в інший.

156

—    Летіть за мною, гроза вже минає! — вигукнув він. І в цю мить

168

зла блискавка вцілила в нього! Птах перетворився на сяючі зірки —

178

Сузір’я Лебедя. Інші лебеді побачили свого зоряного вожака  і,

187

визначаючи по ньому дорогу, нарешті опустилися на тихе лісове

196

озеро.

197

       Скільки років уже минуло, а лебідь, як і колись, показує

207

птахам вірний шлях у високості.

212

       Кажуть, то горить і не згорає його мужнє серце.

За Юрієм Ярмишем

221