Технології активізації навчальної діяльності учнів закладів професійної (професійно-технічної) освіти

АНОТАЦІЯ

Актуальність даної теми підсумкової випускної роботи полягає в тому, що використання різних форм і методів активізації діяльності учнів на уроці дозволяють використовувати всі рівні засвоєння знань: від відтворюючої діяльності  до головної мети - творчої-пошукової діяльності. Творча-пошукова діяльність виявляється ефективнішою, якщо їй передує відтворююча і перетворююча діяльність, в ході якої учні засвоюють прийоми навчання.

Необхідність активного навчання полягає в тому, що за допомогою його форм, методів можна достатньо ефективно вирішувати цілий ряд завдань, які важко досягаються в традиційному навчанні:

•     формувати не тільки пізнавальні, але і професійні мотиви і інтереси, виховувати системне мислення фахівця;
•     учити колективній розумовій і практичній роботі, формувати соціальні уміння і навики взаємодії і спілкування, індивідуального і сумісного ухвалення рішень, виховувати відповідальне відношення до справи, соціальних цінностей і установок як колективу, так і суспільства в цілому.

ЗМІСТ

ВСТУП

1 РОЗДІЛ (Теоретична частина)

1. Психолого-педагогічна характеристика розумової

діяльності учнів

           1.2 Активізація пізнавальної діяльності учнів

  1.3 Педагогічні технології активного навчання

2 РОЗДІЛ (Практична частина)

2.1 Розробка  уроку виробничого навчання з використанням методів активізаціїпізнавальної діяльності учнів з професії: «Продавець продовольчих товарів» . Тема:«Види пакувального матеріалу, оволодіння навичками пакування товарів»

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Хто осягає нове, леліючи старе, той може бути учителем.
Конфуцій

Останнім часом науковці приділяють все більше уваги підвищенню рівня пізнавальної активності учнів, який, безумовно, забезпечує раціональність мислення; готовність ставити і розв’язувати дослідницькі задачі; посилення мобільності знань. У багатьох наукових публікаціях однією з головних цілей освіти визначається не стільки вивчення засад класичних фундаментальних наук, скільки розвиток активності, самостійності у навчанні (І.Бех, М.Євтух, П.Мíясоїд, З.Слєпкань, О.Тягло та інші). Проблемам формування пізнавальної активності у різних видах навчальної діяльності присвячені дослідження В.Гнеденка, В.Скатецького, Т.Крилової, Л.Нічуговської, М.Ядренка та ін

Питання активізації діяльності учнів належать до найбільш актуальних проблем сучасної педагогічної науки і практики. Реалізація принципу активності в навчанні має певне значення, оскільки навчання і розвиток носять діяльністний характер, і від якості навчання як діяльності залежить результат навчання, розвитку і виховання учнів.

Ключовою проблемою в рішенні задачі підвищення ефективності і якості учбового процесу є активізація навчання  учнів. Її особлива значущість полягає в тому, що навчання, будучи відштовхуючою  перетворюючою діяльністю, направлене не тільки на сприйняття учбового матеріалу, але і на формування відношення учня до самої пізнавальної діяльності. Перетворюючий характер діяльності завжди пов'язаний з активністю суб'єкта. Знання, отримані в готовому вигляді, як правило, викликають складнощі в їх застосуванні до пояснення спостережуваних явищ і рішення конкретних завдань. Одним з істотних недоліків знань залишається формалізм, який виявляється у відриві завчених  теоретичних положень від уміння застосувати їх на практиці.

Довгий час одними з найважливіших проблем дидактики є: яким чином активізувати учнів на уроці?  Які методи навчання необхідно застосовувати щоб підвищити активність учнів на заняттях? Рішення задачі підвищення ефективності учбового процесу вимагає наукового осмислення перевірених практикою умов і засобів активізації учнів.

В умовах гуманізації освіти існуюча теорія і технологія масового навчання повинні бути направлені на формування сильної особистості, здатної жити і працювати в безперервно змінному світі, яка може сміло розробляти власну стратегію поведінки, здійснювати етичний вибір і нести за нього відповідальність, тобто особи що саморозвивається і самореалізовується.

В учбовому закладі особливе місце займають такі форми занять, які забезпечують активну участь в уроці кожного, підвищують авторитет знань і індивідуальну відповідальність учнів за результати учбової праці. Ці завдання можна успішно вирішувати через технологію застосування активних форм навчання.

Класична педагогіка минулого стверджує – «Смертний гріх учителя – бути нудним». Коли учень займається з-під палиці, він доставляє викладачу масу турбот і прикростей, коли ж учні займаються з охотою, то справа йде зовсім по іншому. Активізація пізнавальної  діяльності учня без розвитку його пізнавального інтересу не тільки важка, але й практично не можлива. Ось чому  в процесі навчання необхідно систематично збуджувати, розвивати і зміцнювати пізнавальний інтерес учнів і як важливий мотив навчання, і як стійку рису особистості, і як потужний засіб виховного навчання, підвищення його якості.

В психологічних знаннях в громадському вигляді відбиті вже пізнані психологічні закономірності навчання і виховання, формування особистості на різних вікових етапах в умовах різних видів діяльності (гра, навчання, праця), істотні зв’язки в сфері педагогічних і психологічних явищ. Психолого-педагогічна наука накопичила немало цінних фактів, використання яких може збагатити зміст і організацію трудової і виробничої праці, більш повно використовувати резерв учня, забезпечити в трудовому вихованні систему і тим самим підвищити його виховну цінність.

Я вважаю, що зниження рівня знань учнів більшою мірою пояснюється якістю уроків: шаблоном, одноманітністю, формалізмом, нудьгою. Багато майстрів шукають різні способи «пожвавлення» уроку, залучення учнів до активної роботи, розмаїтості форм пояснення нового матеріалу.

Зрозуміло, ні в якому разі не можна відмовлятися від традиційного уроку, як основної форми навчання і виховання дітей. Але надати уроку нестандартні, оригінальні прийоми необхідно для активізації розумової діяльності учнів. Це не заміна старих уроків, а їх доповнення та переробка, внесення пожвавлення, розмаїтості, якими підвищують інтерес, сприяючи вдосконаленню навчального процесу.

На таких уроках учні захоплені, їх працездатність підвищується, результативність уроку зростає. Але треба зауважити, що у виборі нестандартних уроків потрібна міра. Учні звикають до незвичайних способів роботи, втрачають інтерес, успішність помітно знижується. Місце нетрадиційних уроків у загальній системі повинно визначатися самим майстром у залежності від конкретної ситуації, змісту матеріалу й індивідуальних особливостей самого майстра.

Дана проблема залишається актуальною протягом багатьох років. Накопичений досвід, написано безліч статей і книг. Це дуже допомагає майстру виробничого навчання в усвідомленні мети і задачі, у більш раціональному і чіткому плануванні поурочних планів та позакласної роботи, пошуку нових методів і прийомів для організації навчального процесу.

1 РОЗДІЛ (Теоретична частина)

Використання різних форм і методів активізації

діяльності учнів на уроці

1.1.Психолого-педагогічна характеристика розумової діяльності учнів

Пошуки теоретиків і практиків, спрямовані на створення сприятливих умов для навчання, мають на меті викликати в дітей бажання до активної розумової і практичної діяльності. Відомо, що питання розвитку в учнів самостійності, критичності мислення, здатності до творчих пошуків у педагогічній науці не є новим. Віки та епохи люди ламали голови над таємницями становлення особистості, дивом зростання паростків «я» під нестерпною спекою впливів, моделей, чітко визначених шляхів та способів становлення. У свій час Гельвецій відзначав, що люди не народжуються, а стають тими, ким вони є. А питання якими вони стануть залежить від процесу їх всебічного розвитку. Давньокитайська притча розповідає про господаря, який сумував, що сходи на його полі не ростуть, і заходився витягувати їх руками. Так, на його думку, він допомагав їм рости. А сходи врешті зів'яли. Щось схоже може трапитись і з нашим занадто нетерплячим пориванням «досягти мети навчання», забуваючи про власну природу дитини, її бажанням самостійно зростати. В.О.Сухомлинський в основі навчання учнів  вбачав виховання в них самостійності, критичності мислення, активності. Дидакт наголошував, що справжнім можна вважати лише те навчання, яке має спрямованість на розвиток дитини, її мислення, діяння у процесі пізнання, оскільки «розум не формується без розумового напруження, без думки, без самостійних пошуків».

Кожен майстер застосовує у навчальному процесі свої прийоми активізації пізнавальної діяльності учнів, але досвід роботи одного майстра виробничого навчання не може бути механічно перенесений іншим майстром в іншу групу. У зв'язку з цим виникає потреба в теоретичному обґрунтуванні системи роботи майстрів з активізації пізнавальної діяльності учнів.

Під активністю в психології розуміється здатність людини виробляти суспільно значущі перетворення навколишнього, які проявляються у спілкуванні, спільній діяльності, творчості. Постійним збудником механізму пізнання є інтерес.

Інтерес – це мотив, що сприяє орієнтуванню, в будь якій області, ознайомленню з новими фактами, більш повному і глибокому відображенню дійсності. Роль інтересів у процесах діяльності велика.

Вони змушують особистість активно шукати шляхи і способи задовольнити виникнення у неї спраги знання і розуміння. Задоволення інтересу не призводить до його згасання, а внутрішньо перебуваючи, збагачуючи і поглиблюючи його, викликає виникнення нових інтересів, що відповідають більш високому рівню пізнавальної діяльності.

Пізнавальний інтерес формується і розвивається в діяльності. Сильним стимулом пізнання є здивування. Дивуючись людина як би прагне зазирнути вперед. Вона знаходиться в стані очікування чогось нового. Але пізнавальний інтерес до навчального матеріалу не може підтримуватися весь час тільки яскравими фактами, а його привабливість неможливо зводити до уяви, що дивує і вражає.

Це швидко може набриднути учневі, необхідно змінювати форми і методи роботи на уроці, намагатися заманити його, залучаючи до творчої розумової діяльності.

К.Д.Ушинський писав, що нове несподіване завжди в навчальному матеріалі виступає на фоні вже відомого та знайомого, і тому для підтримки пізнавального інтересу важливо вчити учня вмінню в знайомому матеріалі бачити нове.

Майстру необхідно учнів переводити із ступеня його суто життєвих досить вузьких і бідних уявлень про світ – на рівень наукових понять, узагальнень, розуміння закономірностей. Зацікавленість до знань сприяє також показ новітніх досягнень науки. Зараз, більше ніж будь-коли, необхідно розширити рамки програм, знайомити учнів з основними напрямками наукових пошуків, відкриттями. Далеко не все в навчальному  матеріалі для учнів може бути цікавим. І тоді виступає ще одне, не менш важливе джерело пізнавального інтересу – сам процес діяльності.

Шлях до нього лежить, перш за все, через різноманітну роботу учнів, організовану у відповідності з особливістю інтересу.

Під час занять зі спец дисциплін дуже важливо навчати учнів доступним прийомам раціоналізації і винахідництва, конструювання і моделювання, удосконалення тих чи інших теоретичних знань.

1.2. Активізація пізнавальної діяльності учнів

Проблема використання в дидактичному процесі методів активізації начально-пізнавальної діяльності учнів особливо актуальна на сучасному етапі становлення національної системи освіти і збагачення її новим змістом. Із педагогічної практики відомо, що ефективність навчання учнів суттєво знижується, коли застосовуються пасивні методи дидактичного впливу, відсутній діалог між педагогом і учнем. З метою формування особистості учня в навчальному процесі сучасна дидактика рекомендує збагачувати традиційні методи навчання такими прийомами та способами, які сприяли б формуванню в суб'єктів учіння мотивації учіння, майбутньої професійної діяльності та змістовних життєвих настанов, високого рівня активності й емоційної заангажованості в навчально-пізнавальній діяльності, створенню умов для активного самостійного набуття учнями загальнонаукових та професійних знань, навичок та вмінь.

Використання методів активізації сприяє впровадженню в дидактичний процес технології особистісно-орієнтованого навчання та забезпечує особистісну спрямованість кожного навчального заходу. Під час проведення особистісно-орієнтованого уроку майстер повинен з повагою ставитися до будь-якого висловлювання учня з обговорюваної теми. В таких умовах учні прагнутимуть бути «почутими», без вагань висловлюватимуть свої думки, пропонуватимуть, не боячись помилитися, свої варіанти для обговорення.

Отже, сучасна дидактика вимагає від суб'єктів навчання не тільки зрозуміти, запам'ятати й відтворити отримані знання, але й, найголовніше, – вміти ними оперувати, ефективно застосовувати в професійній діяльності й творчо розвивати. Досягненню цієї мети сприяють методи активізації навчально-пізнавальної діяльності, спрямовані на розвиток в учнів творчого самостійного мислення і здатності кваліфіковано розв'язувати професійні завдання. Використання цих методів забезпечує тісний зв'язок теорії з практикою, розвиток нестандартного стилю мислення, рефлексивної сфери мислення (самосвідомості й саморегуляції розумової діяльності), створення атмосфери співробітництва, розвиток навичок спілкування.

Методи активізації навчально-пізнавальної діяльності – це сукупність прийомів і способів психолого-педагогічного впливу на учнів, що (порівняно з традиційними методами навчання) першою чергою спрямовані на розвиток у них творчого самостійного мислення, активізацію пізнавальної діяльності, формування творчих навичок та вмінь нестандартного розв'язання певних професійних проблем і вдосконалення навичок професійного спілкування.

Деякі автори, наприклад Ю. К. Бабанський, цю групу методів визначають як активні методи навчання чи методи активного навчання.

Основними факторами, які сприяють творчому ставленню учнів до дидактичного процесу і його результатів, є:

• професійний інтерес,
• нестандартний характер навчально-пізнавальної діяльності,
• змагальність,
• ігровий характер занять,
• емоційність,
• проблемність.

1.3. Педагогічні технології активного навчання

Орієнтація системи професійної освіти  на активізацію пізнавальної діяльності учнів і формування їх творчого мислення висуває  нові вимоги для організації навчально-пізнавального процесу в ліцеї. Серед способів інтенсифікації навчання особливе значення має застосування методів, форм і прийомів, що активізують творчу, пізнавальну діяльність учнів. У ліцеї знаходять широке застосування методи проблемного навчання, які сприяють розвитку творчого  мислення. Їх розгляд може служити підставою для розробки конкретних педагогічних технологій.

За ступенем активності учнів чи характером їхньої навчально-пізнавальної діяльності можна виокремити імітаційні та неімітаційні методи.

Імітаційні методи активізації навчально-пізнавальної діяльності розподіляються на ігрові та неігрові.

До ігрових належать розігрування ролей і ділові ігри різних модифікацій. Вони заповнюють ту прогалину в навчальному процесі, яку не можуть компенсувати інші методи (наприклад словесні методи, практичні заняття тощо), але не замінюють їх. Ігровий характер навчально-пізнавальної діяльності дає змогу ознайомитися зі специфікою і особливостями певної професійної діяльності, а також сприяє відчуттю своєї ролі в ній. Окрім того, вони суттєво допомагають закріпленню й поглибленню знань, отриманих під час бесід, лекцій, розповідей, семінарів, практичних занять, удосконаленню практичних навичок та вмінь, їх застосуванню, творчому використанню у вирішенні професійних проблем, створенню умов для активного обміну досвідом.

Основна функція цих занять полягає в навчанні шляхом дій (чим ближча ігрова діяльність учнів до реальної ситуації, тим вища її навчально-пізнавальна ефективність).

Основними різновидами ігрових методів активізації навчально-пізнавальної діяльності є метод інсценування і ділові ігри.

Метод інсценування має багато спільного з театром, який викликає сильні почуття і, відповідно, впливає на емоційно-вольову сферу особистості. Один із найдавніших методів навчання, він найбільш ефективний і на сьогодні, бо забезпечує умови максимального наближення дидактичного процесу до дійсності.

Можна використовувати дві форми інсценування занять: перша – це заздалегідь підготовлене інсценування; друга – імпровізоване інсценування, яке порівняно з першим виникає ніби ненавмисно, випадково і несподівано під час обговорення певних навчальних проблем.

У першому випадку педагог заздалегідь готує такі ситуації і висуває їх для обговорення під час розгляду загальної навчальної проблеми. У другому – ситуацію пропонують самі учні під час дискусії з певної проблеми, а педагог повинен вміло інсценувати цю навчальну проблему для колективного розігрування.

Ділові ігри мають багато різновидів, спільною рисою яких є елемент гри. Автор першої теорії ігор Ф. Врубель вважав гру виявом потреби самовираження дитини. Також відомі теорія відпочинку після неігрової діяльності М. Лазаруса, теорія надміру  Г. Спенсера, теорія підготовки до праці С. Л. Рубінштейна. В останні роки концепція ділової гри має тенденцію інтенсивно розвиватися.

В. Оконь виокремлює функціональні, тематичні й конструктивні ігри, а за змістом – дидактичні, спортивні і військові.

Під час ділової гри особлива увага приділяється формуванню навичок і вмінь ухвалення рішень за умови взаємодії, суперництва і конкуренції між активно діючими особами. В ділових іграх учні мають можливість виконувати ролі учасників певних ситуацій, протиборчих чи взаємодіючих сторін. Проте ці ситуації розглядаються у динаміці їх вільного розвитку.

Спрощено ділова гра може проходити так: її учасникам рекомендується взяти участь у розв'язанні конфліктної ситуації, що склалася, і на основі інформації, яка є на даний час, прийняти обґрунтоване оптимальне рішення. Під час його ухвалення ситуація постійно змінюється під впливом середовища, внаслідок дій педагога.

Після цього прийняте рішення підлягає всебічному аналізу з метою виявлення його обґрунтованості, відповідності ситуації, нарешті, його оптимальність. Ухвалене рішення і його аналіз надають можливість оцінити конкретні дії учасників цієї гри, проаналізувати хід їхніх міркувань і опрацювати певний алгоритм дій у стандартних ситуаціях, а також сприяють формулюванню певних правил ефективної діяльності в екстремальних умовах, розвиткові евристичного мислення під час вирішення складних завдань, кращому розумінню логіки дій інших людей і на основі цього спонукають діяти більш цілеспрямовано і рішуче.

Аналіз конкретної ситуації. Перші приклади використання цього методу можна знайти ще у педагогів стародавнього Риму. Наприклад, від учнів, які вивчали право, вимагали доведення особистих поглядів на основі аналізу автентичних судових прикладів.

Методична цінність цього методу полягає в тому, що він передбачає оволодіння професійними знаннями шляхом самостійного вирішення проблем, які містять дидактично обґрунтовані та відповідно підібрані ситуації, а не пасивним прослуховуванням інформації. Він також цікавий тим, що забезпечує розвиток абстрактного і творчого мислення, яке сприяє підготовці та ухваленню рішень у складних ситуаціях і формуванню вміння використовувати набуті теоретичні знання.

Аналіз конкретної ситуації, в основі якої лежить певна проблема, відрізняється від традиційних методів навчання тим, що практичних навичок учні набувають за допомогою реальних прикладів із життя країни,  а також із певної професійної діяльності. На основі цього відбувається дискусія, що сприяє вирішенню суттєвої ситуаційної проблеми.

Залежно від дидактичної мети можна провести заняття, застосовуючи такі різновиди методу аналізу конкретної ситуації:

• розв'язання ситуаційних задач – метод аналізу;
• розбір інцидентів (явищ) – метод інцидентів;
• розбір конфліктів – метод конфліктів;

Розв'язання ситуаційних задач – метод аналізу – один із ефективних методів навчання. Його дидактична цінність полягає в тому, що він навчає правильно і логічно мислити, розвиває вміння спостерігати й аналізувати проблеми, які випливають із певної професійної діяльності. Цей різновид рекомендується застосовувати тоді, коли є необхідність розвитку в учнів самостійного і творчого мислення, формування у них переконання, що немає готових проторованих шляхів ухвалення стандартних рішень. І, навпаки, кожне рішення потребує всебічного аналізу ситуації та врахування різноманітних чинників, які на неї впливають.

Безумовно, не кожну ситуацію можна розглядати як ситуаційну задачу. Така ситуація має, окрім матеріалу для аналізу, обов'язково містити і проблему, що потребує вирішення. Тільки у такому разі її використовують як навчальний матеріал для вдосконалення професійних знань, навичок та вмінь учнів у прийнятті рішень.

Широко застосовуються й інші форми проведення занять методом аналізу конкретної ситуації.

Розбір інцидентів (явищ) – метод інцидентів. Учні отримують лише коротке письмове або усне повідомлення про інцидент, але цього аж ніяк не достатньо для прийняття обґрунтованого рішення. Вони змушені шукати додаткову інформацію, звертаючись також до педагога.

Отримавши необхідну і достатню, на їхню думку, інформацію, учні можуть проаналізувати інцидент у невеликих (3-5 осіб) підгрупах, прийняти відповідне рішення й запропонувати його для обговорення в навчальній групі.

Розбір конфліктів – метод конфліктів – вимагає від педагогів уміння виокремити з практики учнів такі конфліктні ситуації, які мають для них суттєве значення і можуть стати змістовним предметом дискусії на занятті. Дидактично-виховна цінність цього методу полягає, головне, у тому, що він сприяє навчанню на конкретних життєвих прикладах шляхом всебічного аналізу і прийняття обґрунтованого рішення в обмежений термін часу і за відсутності достатньої інформації. Він також вчить учнів відповідальності та формує її під час прийняття рішень щодо різних проблем.

 Мозкова атака. Цей метод виник у 30-ті роки XX століття як спосіб колективного продукування нових ідей. Термін походить від англійського brainstorming, що дослівно означає «мозковий штурм». Деякі дослідники цей метод визначають як «банк ідей».

Він ґрунтується на груповому формуванні ідеї розв'язання певної задачі. Група, перед якою вона ставиться, висуває якомога більше нових ідей, інколи абсолютно несподіваних, що сприяє створенню атмосфери невимушеності, змагальності та співробітництва. Заохочується будь-яка пропозиція, думка, ідея, забороняється критика і насмішки щодо них. Тільки після збирання всіх пропозицій починається їх оцінка, яка полягає у всебічному та об'єктивному аналізі всіх пропозицій і виборі найбільш оптимальної з них. Практично немає сфери, де за допомогою цього методу не можна було б розв'язати будь-яку складну проблему.

Метод круглого столу. Формулюється тема, яка має неоднозначне тлумачення, і тому виникає необхідність її аналізу і обґрунтування в різноманітних аспектах. На це заняття запрошуються певні компетентні особи – спеціалісти різних галузей знань.

Учні заздалегідь готують доповіді, реферати та виступи. На занятті вони заслуховуються, після чого починається їх обговорення, аналіз, коментування, обмін думками. Щоб створити сприятливі умови для активної участі всіх учнів у цьому процесі, педагогу слід дотримуватися рекомендацій, які стосуються проведення дискусії. Також можна широко застосовувати технічні засоби, матеріали з періодичної преси, схеми, наочні приклади тощо.

Педагог має забезпечити змістовний і всебічний аналіз проблеми, намагаючись уникати поверхового її обговорення. У своєму заключному виступі він узагальнює колективну думку і визначає основні напрями самостійної роботи слухачів над проблемою, що аналізується.

Нарівні з імітаційними активними методами навчання в дидактичному процесі повинні широко застосовуватися й неімітаційні, бо, по-перше, не завжди через певні об'єктивні та суб'єктивні причини вдається організувати заняття в ігровій формі, по-друге, традиційні методи навчання потребують пожвавлення, внесення певних нестандартних методичних прийомів. З цією метою можна застосовувати різноманітні прийоми та способи активізації лекційних і семінарських (практичних) занять, метод ділових поїздок тощо.

Лекційний метод.Лекція, яка відповідає сучасним дидактичним і виховним цілям, повинна формувати інтерес і прагнення до учіння, наблизити навчальний процес до умов професійної діяльності, сприяти обмінові знаннями, досвідом і почуттями. З цією метою використовуються певні прийоми і способи активізації класичних лекцій.

• Лекція-бесіда – «діалог з аудиторією» – найбільш поширена й порівняно проста форма активного залучення учнів до навчального процесу. Вона передбачає безпосередній контакт педагога з аудиторією, що дає змогу зосередити увагу учнів на найбільш важливих проблемах теми, яка вивчається, визначити зміст і темп викладу навчального матеріалу з урахуванням рівня підготовленості та освіти аудиторії.

Участь учнів у лекції-бесіді можна забезпечити різними прийомами. Поширені в педагогічній практиці, наприклад, запитання до аудиторії (спантеличення). Вони носять інформаційний характер, тобто спрямовані не на контроль, а на з'ясування думок і рівнів поінформованості учнів з проблеми, що вивчається, актуалізації знань, необхідних для її розуміння, та визначення ступеня готовності до сприйняття матеріалу лекції. Запитання адресуються всій аудиторії. Учні відповідають з місця. З метою заощадження часу запитання слід формулювати так, щоб можна було дати однозначну відповідь. З урахуванням змісту відповідей учитель будує свої подальші дії.

Коли рівень підготовленості слухачів досить високий, можна ставити проблемні запитання, які, вказуючи на сутність навчальної проблеми, спонукають до обмірковування проблемної ситуації. Учні, замислюючись над змістом ситуації, виявляють інтерес до теми лекції, позитивно ставляться до проблем, які підлягають вивченню, намагаються самостійно або разом з педагогом розв'язати проблемну ситуацію. Таким чином, відбувається всебічний і глибокий аналіз проблеми.

Одне й те саме запитання для одного учня може бути інформаційним, а для іншого, навпаки, – проблемним. Це залежить від рівня підготовленості учнів. Тому майстер повинен вміло поєднувати як інформаційні, так і проблемні запитання, зміст яких має враховувати індивідуально-психічні особливості кожного учня. Відповідно до цього, певні лекції можуть мати виключно проблемний характер. Під час їх проведення процес пізнання учнів наближається до дослідницької діяльності. Такі лекції сприяють набуттю учнями теоретичних знань, розвиткові абстрактного мислення, формуванню мотивації навчально-пізнавальної діяльності та майбутньої професійної діяльності.

Проблемність лекції досягається послідовним створенням проблемної ситуації певної трудності, яку учні не в змозі подолати за допомогою своїх знань. Навчальна проблема – це пізнавальна задача, що має деякі протиріччя, і відповідь на неї вимагає додаткового запитання. Навчальні проблеми, які викликають в учнів певні інтелектуальні утруднення, повинні бути посильними за своєю складністю, враховувати пізнавальні можливості учнів, міститися в руслі предмета, що вивчається, і становити інтерес для майбутньої професійної діяльності.

Такі лекції звичайно мають діалоговий характер. Діалог може бути як зовнішнім (між педагогом і учнями), так і внутрішнім (самостійне мислення, обмірковування учнем навчальної проблеми). Характер і час використання діалогу педагогом повинен дидактично обґрунтовуватися.

Похідним від зовнішнього діалогу є внутрішній, який розвивається тільки за наявності в учнів навичок та вмінь активного мовного спілкування. Через те проблемні лекції повинні доповнюватися системою семінарів, ділових ігор, самостійної роботи тощо.

• Лекція-аналіз конкретної ситуації нагадує лекцію-дискусію. Тільки на обговорення педагог виносить не питання, а конкретну ситуацію. Це так звані мікроситуації, які демонструються аудиторії усно або у вигляді відео-запису, діафільму тощо. Її виклад має бути коротким, але суттєвим і змістовним, щоб його вистачило для всебічного обговорення. Учні цю мікроситуацію аналізують всією аудиторією. Педагог активізує цей діалог за допомогою спеціально спрямованих запитань, підказок, зіставленням різних поглядів, а іноді й їх зіткненням. Після цього він, спираючись на правильні та обґрунтовані відповіді, міркування і судження, аналізує цю ситуацію, надає переконливі докази щодо хибних думок і аргументовано підводить аудиторію до колективного рішення чи висновку.

• Лекція-консультація використовується під час вивчення теми суто практичного характеру. На такій лекції учні після викладу основних проблем ставлять педагогу запитання. На відповіді може відводитися до 50 відсотків навчального часу. В кінці заняття педагог робить висновки шляхом стислої дискусії і визначення правильних відповідей.

• До проведення лекції-прес-конференції залучаються спеціальні консультанти з комплексних проблем. Учнів можуть заздалегідь ознайомити з проблемами: тоді вони готують запитання, які групуються за проблемами, і для відповіді на них запрошуються фахівці високого класу.

Нетрадиційні семінарські (практичні) заняття. Семінари як традиційна форма навчання використовуються від стародавніх часів. Професійне застосування знань передбачає вільне володіння категорійно-понятійним науковим апаратом. Учні повинні навчитися виступати в ролі доповідачів і опонентів, набувати вмінь і навичок визначення інтелектуальних проблем та їх розв'язання, доведення і спростування, відстоювання своїх поглядів, демонстрування досягнутого рівня теоретичної підготовки. Якісному вирішенню цих відповідальних завдань сприяють різноманітні прийоми та способи активізації практичних занять. Хід семінару і характер обговорення на ньому складних теоретичних і практичних наукових проблем створюють сприятливі умови для їх моделювання і всебічного аргументованого аналізу. Через те педагог повинен удосконалювати методику обговорення питань, які підлягають вивченню, уникати заслуховування виступів тільки окремих, найбільш сумлінних і активних учнів, а навпаки – організувати колективну роботу, яка забезпечує активну участь в ній кожного учня.

Семінари можна проводити у формі дискусії, групового дослідження, взаємонавчання тощо.

Активізації традиційних методів навчання, розвиткові творчого і нестандартного мислення сприяють інтелектуальна розминка і сократична бесіда. Їх використовують під час проведення будь-яких занять.

Інтелектуальна розминка. Цей прийом можна застосовувати з метою привести учнів в активний «стартовий» стан за допомогою актуалізації їхніх знань, обміну думками, опрацювання загальної позиції та формування мотивації до навчально-пізнавальної діяльності. Водночас педагог має можливість з'ясувати рівень підготовленості учнів до розв'язання певних теоретичних і практичних проблем та набуття знань. Інтелектуальна розминка проводиться у швидкому темпі у формі експрес-опитування: педагог звертається до учнів із запитаннями, на які вони повинні дати коротку, але конкретну і змістовну відповідь. На проведення цього дидактичного заходу відводиться 10-15 хвилин. Розминка може передувати практично будь-яким груповим заняттям.

Сократична бесіда. Сократична бесіда здійснюється шляхом постановки педагогом перед учнями певних запитань у чіткій логічній послідовності. Вона передбачає ґрунтовну підготовку учнів до заняття, але педагог так формулює запитання, що вони повинні давати не готові відповіді, а аналізувати певні факти і явища та водночас висловлювати власні погляди. Педагог, критично оцінюючи відповіді учнів, вміло спрямовує бесіду в потрібне русло, заохочує учнів до нестандартного ставлення до проблеми та активної участі в бесіді, розвиває навички дослідницької діяльності.

Широко застосовуються й інші прийоми активізації навчальної діяльності учнів під час лекційних і семінарських (практичних) занять: «побіжне обговорення», «знайти опонента», гумористичний початок, широка орієнтація у проблемі, використання опорного конспекту, семінар «чиста сторінка» тощо.

Позитивне ставлення в учнів викликають прийоми індивідуального впливу, до яких можна віднести натяк, удавану недовіру, удавану заборону, схвалення і похвалу, довіру, стимулювання часом тощо.

Неодмінною умовою застосування вищезгаданих методів і прийомів є широка творчість та ініціатива педагога, що забезпечує нестандартне проведення занять.

2 РОЗДІЛ (Практична частина)

Розробка  уроку виробничого навчання з використанням методів активізації пізнавальної діяльності учнів з професії: «Продавець продовольчих товарів»

Тема: Види пакувального матеріалу, оволодіння навичками пакування товарів

Тема уроку: Пакування товарів

Мета уроку:

- Формування професійних знань, умінь і навичок щодо пакування товарів, вимог та способів пакування продовольчих товарів залежно від їхньої форми та розмірів;

- Розвиток пізнавальної самостійності, логічного мислення, якостей необхідних для успішного виконання професійної діяльності: уважності, майстерності, акуратності та творчих здібностей

- Виховання культури обслуговування, дбайливого ставлення до споживача

Тип уроку: урок вивчення трудових прийомів та операцій

Вид уроку: урок-практикум

Дидактичне забезпечення: папки з інструкційними карткам, завдання,  плакат «Екран результатів виконання завдань»

Матеріально-технічне забезпечення: пакувальний папір звичайний, макети вершкового масла,  пляшки різної форми, декоративний папір, стрічка, ножиці.

Між предметні зв’язки: техніка і механізація торгівлі, товарознавство продовольчих товарів, технології

Перелік практичних завдань:

1. Виготовлення конусного пакету різними способами:

- З вузьким дном, з широким дном;

- Пакування верху пакету різними способами: «трикутником», «гребінцем», «бантом»

2. Пакування вершкового масла методом «цукерка»

3. Пакування товарів циліндричної форми методом «в накат»

Використана література: Інтегрований курс підготовки продавця продовольчих товарів: Підручник/ Л.Д.Кришемінська – К.: Вікторія, 2001

Методична мета: методика проведення уроку-практикуму спрямованого на розвиток професійної майстерності та творчих здібностей учнів пов’язаних з виконанням професійних обов’язків

Хід уроку:

І. Основна частина:

- перевірка наявності учнів;

- перевірка готовності учнів до уроку

ІІ. Вступний інструктаж:

1. Актуалізація знань:

- Повідомлення теми програми і уроку

- Перевірка опорних знань з теми:

а) Які види пакувального матеріалу ви знаєте?

б) Які властивості пергаменту, під пергаменту?

в) який матеріал використовують для пакування вершкового масла, маргарину, сиру? Аргументуйте свою відповідь, чому саме цей матеріал найбільш зручний?

г) Який матеріал використовують у спеціальних пакувальних машинах? Які переваги та недоліки цього способу пакування?

д) Яке значення має пакування товарів у торгівлі?

е) Назвіть вимоги до пакування продовольчих товарів?

        -    Пояснення характеру і послідовності роботи учнів на уроці

       2. Викладання нового матеріалу:

 Пакують продовольчі товари вручну і за допомогою спеціальних машин. Пакуючи вручну, продавець має забезпечити зручність користування цією упаковкою, економічно використовувати пакувальний матеріал. Продавець має застосовувати різні методи і способи пакування товарів.

 Паперові пакети пакують «замком», «конвертом»,  «трикутником», «бантом» тощо.

 Товари прямокутної форми пакують способом «з кута». Товари циліндричної форми пакують «в накат». Масло вершкове (шматок) пакують «цукеркою». Кожен товар необхідно пакувати, враховуючи його властивості.

 На даний час у торгівельній мережі широко використовуються спеціальні пакувальні машини, поліетиленові пакети, сітки, але є таки товари, які потребують саме ручного упакування.

 Наприклад, ручне упакування товарів є найбільш доцільним при фасуванні та пакуванні  моноліту вершкового масла, маргарину, сиру. Необхідно пам’ятати, що упаковка не тільки забезпечує зберігання продуктів, а також є засобом інформування покупця.  Ручне упакування товарів надає змогу зробити товар більш привабливим, виділити його серед інших, додає естетичної привабливості.

 Продавець зобов’язаний відпрацювати навички пакування товарів різними способами.

1. Виготовлення конусного пакета

 з вузьким дном:

для пакування пакету з вузьким дном необхідно підготувати пакувальний матеріал у формі прямокутника, та дотримуватися послідовності виготовлення (інструкційна карта №1.1).

• З широким дном (інструкційна карта № 1.2.)

- Показ та пояснення майстром  приймів  виготовлення конусного пакету з вузьким  та широким дном

- Пробне виконання учнями приймів, показаних майстром

Пакування верху конусного пакету різними способами:

- «трикутником», «гребінцем», «бантом» (інструкційна карка №1.3)

- Показ та пояснення майстром  приймів пакування верху пакету різними способами

- Пробне виконання учнями приймів, показаних майстром

2. Пакування вершкового масла  методом «цукерка»

Вершкове масло зазвичай пакують методом «цукерка». Для цього необхідно підготувати пакувальний матеріал, пергамент, під пергамент, відповідно до форматів (табл..1)

- Показ та пояснення майстром порядку виконання робіт з упакування вершкового масла:

1. Відміряємо необхідну кількість паперу, відрізаємо

2. Шматок масла покладіть у центр, вздовж паперу

3. Підігніть папір з боків вздовж бруска, притисніть

4. Підігніть папір з боків по ширині, притисніть

5. Формуємо кути, та у формі трикутника притискаємо до бруска

6. Бокові частини уздовж бруска з’єднайте у центрі

7. Закріпіть  (наклейте етикетку)

- Пробне виконання приймів показаних майстром

3. Складання інструкційно-технологічної карти з описанням робіт по упакуванню вершкового масла методом «цукерка»:

-  Цю  роботу учні виконують колективно (по бригадах), оцінка за роботу виставляється самими учнями, але з розрахунку 3б. – на 4 чоловіка, в залежності від внеску кожного у спільну роботу.

4. Пакування товарів циліндричної форми методом «в накат»

Товари циліндричної форми пакують методом «в накат». Товар кладуть уздовж аркуша пакувального матеріалу, пакування країв циліндра слід починати з фіксації «шва», тобто там, де проходить край аркуша. Краї пакують «трикутником», «гребінцем», «бантом»  ( Інструкційна карта №1.4).

- Показ майстра

- Пробне виконання приймів, показаних майстром

Предмети неправильної форми потребують особливого підходу до упакування, яка б повторювала їх неправильні форми, виглядала би більш привабливо та естетично. Тому до пакування пляшки я пропоную нестандартний підхід та зробити незвичайну,  а декоративну упаковку.

(для упакування можна використати порожню пляшку, а можно і повну: нещодавно пройшло велике свято – 8 березня, День всіх жінок і ваші тата дуже старалися догодити вам та вашим мамам у цей день: дарували подарунки, готували смачну вечерю, створювали вам святковий настрій. У свою чергу ви можете їм за це віддячити подарувавши пляшечку гарного вина у такій незвичайній, дуже вишуканій упаковці).

а) Упакування пляшки:  «Дресс – код» для пляшки (інструкційно-технологічна карта №1.5)

- Учням пропонується розглянути зразок, та самостійно упакувати пляшку використовуючи інструкційно-технологічну карту

1. Розподіл учнів по робочих місцях, призначення бригадирів:

1* - бригадир

Обов’язки бригадира:

1. Слідкує за порядком на робочому місці

2. Несе відповідальність за організацію робочого міста до роботи

3. Контролює дотримання техніки безпеки членами бригади

4. Надає посильну консультацію та допомогу членам бригади щодо виконання завдань

5. Після закінчення виконання членами бригади чергового завдання – бригадир повинен робити відповідну позначку на «Екрані результатів виконання завдань»

6. Слідкує за часом відведеним на виконання завдань

7. Про порушення дисципліни та порядку доповідає майстру

ІІІ. Поточний інструктаж

1. Видання завдань для самостійної роботи учнів та пояснення алгоритму їх виконання:

2. Повідомлення про критерії оцінювання виконаних робіт;

3. Цільові обходи робочих місць учнів;

4. Прийом та оцінювання виконаних робіт;

5. Прибирання робочих місць

IV. Заключний інструктаж

1. Аналіз діяльності учнів у процесі всього уроку:

- Подякувати учням за роботу, відмітити роботу бригадирів

Перевірка виконання завдання №1 (по бригадах)

- Учні виконують роботу з урахуванням часу, якщо учень виконав роботу за 2 хв. – отримує 2 б.)

- Виставлення оцінки

Перевірка виконання завдання №2

- Що у цьому завдання вас найбільше зацікавило, з якими труднощами ви стикнулися? Опишіть процес виконання бригадою завдання.

- Що є важливим при складанні інструкційно-технологічної карти?

- Учні самостійно розподіляють отримані 3б. між членами бригади в залежності від внеску кожного учня у спільну справу.

- Обґрунтування оцінок

Перевірка виконання завдання №3

- Аналіз причин помилок учнів та пропозиції засобів по їх усуненню;

- Повідомлення та обґрунтування оцінок;

Перевірка виконання завдання №4

- Звернути увагу на якість обробки дна пляшки та швів

- Повідомлення та обґрунтування оцінок;

Перевірка виконання завдання №5

- Чи важко було самостійно виконувати завдання опираючись на зразок та інструкційно-технологічну карту?

- Що було не зрозуміло?

2. Підведення підсумку:

- Виставлення оцінки за урок

- Що нового ви дізналися, які навички ви опанували, де вони можуть знадобитися у дорослому житті та професійному ставленні?

- Чи сподобався вам цей урок?

3. Видача домашнього завдання:

Д/з: Підготувати проект декоративної упаковки (зробити ескіз, підібрати необхідний матеріал та обладнання, запропонувати зразки декоративного упакування)

ВИСНОВКИ

Застосування системи методів і засобів навчання змінює традиційність заняття, вимагає дотримання основних елементів методики, в число яких входить підготовка учнів до активного сприйняття навчального матеріалу, постановка питань і творчих завдань, проведення різних форм закріплення. Такий підхід інтенсифікує працю майстра і учня, збільшує можливості педагога, як організатора, вихователя, наставника. Звільняє його на заняттях від великого обсягу чисто технічної роботи збільшуючи час для творчої.

Таким чином технологія активного навчання вимагає активної підготовки до уроку, однак витрати зусиль окуповуються більш високою ефективністю занять, збільшують творчий потенціал майстра виробничого навчання і підвищують інтерес учня до навчання.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Волкова Н.П. Педагогіка. – К., 2001.
2. Головінський І. Педагогічна психологія. К.: Либідь, 2003.
3. Дон О. М. Ефективністьзастосуваннядидактичнихігор у навчально-виховномупроцесі/ Наша школа. - 2000. - №2-3. - С.86.
4. Красовицький М., Бєлкіна О. Сучасні уроки (інноваційні технології: тренінги, інтерактивні форми навчання, критичне мислення) // Завуч. – 2002.– №35. – С.6.
5. Огієвич О. Дидактична гра - шлях до підвищення якості навчання і виховання учнів. Анотація досвіду//Нова педагогічна думка. - 2005. - №1. - с.83.
6. Осадчук Р. І. Дидактичніігри у навчальномупроцесішколи.// Педагогіка і психологія. - 1996. - №4.- С. 102 - 110.
7. Педагогика: [учебн. пособ. для студ. пед. инст.] / [Ю.К. Бабанский, В.А. Сластенин, Н.А. Сорокин и др.]: Под ред. Ю.К. Бабанского. – М.: Просвещение, 1988. – 479 с. 
8. Пєхота О. М. Освітнітехнології: [навч.-метод. посіб.] – К.: Видавництво А.С.К., 2001. – 256 с.
9. Підгребя Н. Інноваційні технології навчання й виховання - засіб розвитку творчої активності учнів// Завуч. – 2008. – №29.– С.3 – 7.
10. Підласий І.П. Практична педагогіка або три технології. – К.: Слово, 2004. – 616 с.
11. Федорова В.Н., Кирюшкин Д.М. Межпредметные связи. - М.: Педагогика, 1972. - 152 с.
12. Шарко В.Д. Сучасний урок: технологічний аспект: [посібник для вчителів і студентів] – К.: Видавництво А.С.К., 2006. – 220 с.
13. Ягупов В.В. Педагогіка: Навчальний посібник. – К.: Либідь, 2002. – 560с.
14. http://fxmail.ru/lib/36/Торговля по правилам
15.  www.brettsteenbarger.com /БреттСтинбергер