Текст до презентації «Діяльність СП в межах інклюзивного класу та індивідуально з дітьми з ООП»

ХЛ № 107 Юріна Д.Д.

 

РМО соціальних педагогів адміністрації Київського району

Лекція-роз’яснення: «Діяльність СП в межах інклюзивного класу та індивідуально з дітьми з ООП»

1 слайд Привітання.

2 слайд Прохання відповісти на запитання будь-яким зручним способом за для налагодження зв’язку Наприклад: «Чи є у вашому навчальному закладі діти з ООП?».

3 слайд Передмова. Закон України «Про освіту»

Кожна дитина має право на отримання освіти в тій формі, яка відповідає її розвитку.

«Доступність для кожного громадянина всіх форм і типів освітніх послуг, що надаються державою…»

«Рівність умов кожної людини для повної реалізації здібностей…»

1. Інклюзивна освіта: завдання соціального педагога (супровідна презентація)

Слайд 4

Термін «інклюзія» відмінний від терміна «інтеграція» за своїм концептуальним підходом. Зокрема в документі «Міжнародні консультації з питань навчання дітей з особливими освітніми потребами» вказується на те, що інтеграція визначається як зусилля, спрямовані на введення дітей у регулярний освітній простір. Інклюзія – це політика і процес, який дає змогу всім дітям брати участь в усіх програмах. Відмінність у підходах полягає у визнанні того факту, що ми змінюємо суспільство, аби воно врахувало й пристосувалось до індивідуальних потреб людей, а не навпаки.

Поняття «інтеграції», «інклюзії» розглядаються як антонімічне щодо «сегрегації». Сегрегація – виключення людей з особливими потребами від більшості .

Інклюзивна освіта – це система освітніх послуг, що ґрунтується на принципі забезпечення основного права дітей на освіту та права здобувати її за місцем проживання, що передбачає навчання дитини з особливими освітніми потребами в умовах загальноосвітнього закладу.

1. Постанова КМУ від 15.09.2021 № 957 «Про затвердження Порядку організації інклюзивного навчання у закладах загальної середньо освіти»»
2. У листі Міністерства освіти і науки, молоді і спорту №1/9-1 від 02.01.2013 «Про визначення завдань працівників психологічної служби системи освіти в умовах інклюзивного навчання» визначено наступні завдання соціального педагога щодо організації інклюзивного навчання у загальноосвітньому навчальному закладі:

1.     Захист і забезпечення прав і свобод дитини з особливими освітніми потребами в умовах навчального закладу та під час перебування дитини в сім’ї.
2.     Виявлення дітей, у яких виникають труднощі спілкуванні та взаємодії з оточуючими або які проживають у сім’ях, які опинилися у складних життєвих обставинах.
3.     Визначення соціальних питань, які потребують негайного вирішення причин та труднощів; при потребі, скерування до відповідних фахівців з метою надання відповідної допомоги.
4.     Визначення статусу дітей з особливими освітніми потребами в колективі, класному керівникові щодо шляхів ефективної інтеграції такої дитини в колектив однолітків, формування позитивного мікроклімату в дитячому колективі.
5.     Поширення інформації про засади інклюзивного навчання серед педагогів, батьків, дітей з метою формування дружнього та неупередженого ставлення до дитини з особливими освітніми потребами.
6.     Участь у складанні розгорнутої психолого-педагогічної характеристики на дитину та її індивідуального плану розвитку; участь в роботі психолого-педагогічного консиліуму.
7.     Забезпечення дитини з особливими освітніми потребами та її батьків інформацією про інфраструктуру позашкільних навчальних закладів у мікрорайоні, місті, сприяння щодо участі дитини в гуртках, секціях з урахуванням її можливостей.
8.     Представлення інтересів дитини з особливими освітніми потребами у відповідних органах і службах.

5 слайд

3. Порядок організації інклюзивного навчання у загальноосвітніх навчальних закладах Пункт 4 в редакції Постанови КМУ № 588 від 09.08.2017

Керівник загальноосвітнього навчального закладу на підставі заяви батьків або законних представників дитини з ООП, висновку ІРЦ* та за підтримки відповідного органу управління освітою організовує клас з інклюзивним навчанням, створює необхідну матеріально-технічну базу та навчально-методичну базу, здійснює добір відповідних педагогічних працівників.

6 слайд Інклюзивно-ресурсний центр

ІРЦ є установою, що утворюється з метою забезпечення права осіб з особливими освітніми потребами на набуття освіти.

Положення Про інклюзивно-ресурсний центр (Постанова КМУ від 12.07.2017 № 545, зі змінами, внесеними постановами КМУ від 22.08.2018 № 617, від 21.07.2021 № 765)

2. Види інклюзії (коротко):

7 слайд Згідно з українськими нормативно-правовими документами до категорії дітей з порушеннями психофізичного розвитку відносять:

 

1. Дітей з порушеннями слуху.

До категорії дітей з порушеннями слуху відносяться діти, які мають стійке (необоротне) двостороннє (на обидва вуха) порушення слухової функції, при якому звичайне мовне спілкування з оточуючими утруднене (приглухуватість) або неможливо (глухота).

3.               Дітей з порушеннями зору.

На сьогодні в Україні порушення зору посідають перше місце серед інших розладів. Сліпими вважаються особи, у яких повністю відсутні зорові відчуття або ж ті, котрі мають лише незначну частку світловідчуттів (гострота зору до 0,004). Слабозорими – ті, хто має значне зниження зору (в межах від 0,05 до 0,2 при використанні коригуючих окулярів).

Організовуючи навчальний процес для таких учнів, педагог має враховувати офтальмологічні дані щодо ступеня зниження зору, характеру захворювання, особливостей його перебігу та прогнозу на майбутнє (можливість погіршення чи покращення) .

4.               Дітей з порушеннями інтелекту (розумово відсталі, із затримкою психічного розвитку).

Розумова відсталість – це виразне, незворотне системне порушення пізнавальної діяльності, яке виникає внаслідок дифузного органічного пошкодження кори головного мозку .

Зокрема, це: спадкова схильність, порушення функціонування мозку в період внутрішньоутробного розвитку, пологові ускладнення, хронічні й тривалі захворювання в ранньому дитинстві, невідповідні умови виховання тощо.

Залежно від цих факторів виділяють різні форми затримки:

- конституціонального та соматогенного походження – дитина мініатюрна і зовні тендітна, структура її емоційно-вольової сфери відповідає більш ранньому вікові, часті хвороби знижують вимогливість батьків, загальна слабкість організму знижує продуктивність її пам'яті, уваги, працездатності, гальмує розвиток пізнавальної діяльності;

- психогенного походження – зумовлена невідповідними умовами виховання (надмірна опіка чи недостатнє піклування про дитину). Розвиток затримується внаслідок обмеження комплексу подразнень, інформації, що надходить з оточуючого середовища;

- церебрально-органічного походження – найстійкіша і найскладніша, зумовлена ураженням головного мозку дитини внаслідок патологічних впливів (переважно у другій половині вагітності). Характеризується зниженою научуваністю з огляду на низький рівень розумового розвитку і проявляється у труднощах засвоєння навчального матеріалу, відсутністю пізнавального інтересу та мотивації навчання.

Значна частина дітей із затримкою психічного розвитку, отримавши своєчасну корекційну допомогу, засвоює програмовий матеріал і "вирівнюється" по закінченні початкової школи. Водночас, чимало учнів і в наступні роки шкільного навчання потребують особливих умов організації педагогічного процесу через значні труднощі у засвоєнні навчального матеріалу .

4. Дітей з мовленнєвими порушеннями.

- дислалія (порушення звуковимови);

- порушення голосу (дисфонія та афонія);

- ринолалія (порушення звуковимови і тембру голосу, пов'язане з вродженим дефектом будови артикуляційного апарату);

- дизартрія (порушення звуковимови та мелодико-інтонаційної сторони мовлення, зумовлені недостатністю іннервації м'язів артикуляційного апарату);

- заїкання;

- алалія (відсутність або недорозвиток мовлення у дітей, зумовлене органічним ураженням головного мозку);

- афазія (повна або часткова втрата мовлення, спричинена органічним локальним ураженням головного мозку);

- загальний недорозвиток мовлення;

- порушення письма (дисграфія) та читання (дислексія) .

Більшість цих порушень усувається в дошкільному та молодшому шкільному віці. Водночас, трапляються випадки, коли і в середніх та старших класах ці розлади не подолані. Ефективність роботи значною мірою визначається своєчасністю вжитих заходів та вибором оптимального методу й темпу навчання.

5. Дітей з порушеннями опорно-рухового апарату.

Такі розлади спостерігаються у 5-7 % дітей і можуть бути вродженими чи набутими. Серед порушень опорно-рухового апарату виділяють:

• захворювання нервової системи: дитячий церебральний параліч; поліомієліт;

• вроджені патології опорно-рухового апарату: вроджений вивих стегна, кривошия, клишоногість та інші деформації стоп; аномалії розвитку хребта (сколіоз); недорозвиток і дефекти кінцівок: аномалії розвитку пальців кисті; артрогрипоз (природжене каліцтво);

• набуті захворювання та ураження опорно-рухового апарату: травматичні ушкодження спинного мозку і кінцівок; поліартрит; захворювання скелету (туберкульоз, пухлини кісток, остеомієліт); системні захворювання скелету (хондродитрофія, рахіт).

У всіх цих дітей провідним порушенням є недорозвиток, порушення або втрата рухових функцій. Домінуючим серед цих розладів є дитячий церебральний параліч (близько 90%) .

Для пристосування соціального середовища, необхідно підготувати вчителів та учнів школи, класу до сприйняття ними дитини з такими порушеннями як звичайного учня.

 

6. Дітей зі складною структурою порушень (розумово-відсталі, діти з синдромом Дауна, сліпі або глухі; сліпоглухонімі).

 

7. Дітей з емоційно-вольовими порушеннями та дітей з аутизмом.

Обмежена товаристкість дитини може бути наслідком різних причин:

1) невміння організовувати спільну гру та встановлювати дружні стосунки з однолітками;

2) відсутність чуйності до людей, байдужість до проявів любові, фізичного контакту;

3) уникнення емоційних прихильностей, негативістичні реакції на прохання;

4) недостатність очного контакту і мімічного реагування;

5) підвищений рівень тривоги від контакту з іншими людьми ;

Ці особливості можуть бути спричинені специфічним психічним станом – ранній дитячий аутизм.

 

Таким чином, маємо чіткий алгоритм дій соціального педагога:

1. Ознайомлення з особовою справою дитини, історією та особливістю протікання захворювання, співбесіду з представником висновок ІРЦ );

 

2. Бесіду з дитиною та її батьками, метою визначення рівня можливостей дитини (самообслуговування, спілкування, пізнавальних можливостей, самоконтролю поведінки, емоційно-вольової сфери тощо);

 

3. Оцінку освітнього середовища, визначення щодо його відповідності до потреб і можливостей дитини;

 

4. Вивчення індивідуальних особливостей та психічного розвитку дитини;

 

5. Проведення психолого-педагогічного консиліуму з метою розробки індивідуальної програми розвитку;

 

6.               Проведення зустрічі з батьками і учнями класу (школи), педагогами з метою формування їх психологічної готовності до взаємодії з дитиною з особливими освітніми потребами;

 

7. Проведення психокорекційної роботи з метою розвитку потенційних можливостей дитини та відповідного формування особистості;

 

8. Відстеження соціально-психологічного клімату в колективі та статусу дитини в групі;

 

9. Сприяння соціальній інтеграції дитини: залучення в позакласну і позашкільну діяльність;

 

10.          Моніторинг рівня адаптованості й інтегрованості учня, адаптація відповідних індивідуальних програм, планів.

 

Важливо, щоб не нашкодити дитині, педагогічні працівники, які працюють в інклюзивних або спеціальних класах, мають виконувати лише посадові обов’язки, які відповідають їх фаховій підготовці. Дитина з ООП має право на допомогу асистента вчи теля.

Процес соціального захисту сім’ї , де виховується дитина з ООП, повинен ґрунтуватись на принципі ненасильницького спілкування та взаємодовіри.

8, 9 слайд (уривок мультфільму, чек-лист мультфільмів)

3. Складові моделі інклюзивної освіти:

• командний підхід;
• задоволення індивідуальних потреб дітей;
• співпраця з батьками;
• створення сприятливої атмосфери в дитячому колективі.

Командний підхід є запорукою успішної реалізації моделі інклюзивної освіти; він передбачає ефективну співпрацю вчителів, відповідних фахівців, батьків та учнів. Усі спеціалісти з проблем розвитку дітей є важливими помічниками та партнерами вчителів.

С. Сабельнікова пише: «...діти з особливими потребами адаптуються до загальноосвітніх закладів краще, ніж до спеціалізованих установ. Особливо помітна різниця у набутті соціального досвіду» .

10 слайд Переваги спільного навчання

№	Категорія	Зміст переваг
1	Для дітей з особливими освітніми потребами	виникає прагнення наслідувати здорових дітей, досягти кращих результатів у навчанні, творчості, бажання нічим не вирізнятися;  формуються демократичні настанови щодо ціннісного ставлення до кожної людини;  руйнуються комплекси, виникає вільне спілкування, набувається досвід подолання труднощів;  посилюється інтерес до життя, з’являється додаткова мотивація до навчання;  з’являється можливість розвиватися на рівні зі здоровими дітьми, формуються звички до життя в колективі, зникає відчуття самотності в житті;  створюються додаткові можливості розвитку, формується відчуття причетності до життя суспільства та почуття ідентичності («Я такий, як інші»);  відбувається процес самоствердження як повноцінної людини, компенсація своєї недуги, подолання комплексу неповноцінності, розвиток комунікабельності;  з’являється можливість почуватися не ізольованим, а повноцінним, здоровим і щасливим;  відбувається підготовка до умов реального життя;  створюється більше можливостей брати участь у різних видах діяльності;  підвищується позитивна самооцінка;  урізноманітнюється спілкування.
2	Для інших дітей	виховуються моральні почуття до інших: повага, співчуття, доброзичливість, прихильність, симпатія; уміння знаходити підходи в спілкуванні з іншими;   формується розуміння того, що всі діти різні, але всі рівні, незважаючи на фізичні та психічні вади;  з’являється почуття відповідальності за себе та за інших, розуміння того, що є люди, які потребують допомоги, співпереживання, співчуття;  набувається досвід взаємодії з іншими в процесі спільних ігор, праці, спілкування;  з’являється можливість набуття досвіду моральної поведінки: допомоги, опікування;  виховується здатність цікавитися не лише собою, а й перейматися інтересами інших, брати їх до уваги, розуміти їхні проблеми;
3	Для педагогів	створюються умови для постійного професійного вдосконалення (педагоги вчаться на практиці здійснювати індивідуальний підхід, складати індивідуалізовані навчальні програми, апробовувати різноманітні методи навчання й виховання, враховувати особливості стилів навчання, здійснювати різнорівневе оцінювання знань дітей, розробляти завдання різного ступеня складності тощо);  з’являються сприятливі умови для ефективного виховання всіх дітей (завжди є можливість створити ситуації, де діти можуть виявити увагу, терпіння, співпереживання);  опанування мистецтва побудови гармонійних взаємин з дітьми: не принизити жалістю, не дозволити образити, «не зіпсувати» підвищеною увагою
4	Для батьків	з’являється можливість кращого розуміння своєї дитини, її соціальної суті;  починає руйнуватися комплекс неповноцінності, пов'язаний із народженням і вихованням хворої дитини;  з’являється відчуття рівноваги, усвідомлення, що суспільство прийняло тебе; задоволення від того, що дитина живе повноцінним життям, доглянута та перебуває серед доброзичливих людей;  формується відчуття власної причетності до процесу виховання та навчання завдяки участі в складанні індивідуалізованих навчальних планів, підборі завдань для дитини;  з’являється можливість працювати, реалізовувати себе поза родиною (в улюбленій справі);  створюються можливості для взаємодії з іншими родинами і, зокрема, із сім’ями, які виховують дітей з особливими потребами;  поступово з’являється впевненість у завтрашньому дні (де навчатися, що робити далі), надія на повноцінне дитинство;  мають змогу постійно отримувати інформацію про сильні та слабкі сторони своєї дитини та як навчати її вдома;  переконуються, що навчальне середовище є безпечним для їхньої дитини
5	Для батьків інших дітей	створюються сприятливі умови, коли можна виявити свою моральну сутність (допомогти, підтримати);  складаються сприятливі умови для виховання у своїх дітей практичних умінь виявляти співчуття, милосердя, доброзичливість;  починає руйнуватися егоцентричне ставлення до світу: з’являється розуміння проблем інших, формується ціннісне ставлення до життя, підвищується соціальна чутливість;  починають більше розуміти сім’ї, де є діти з особливими освітніми потребами

 

Особливої уваги соціальний педагог має надати просвітницькій роботі з батьками. Адже проблема у тому, що значна частина батьків, намагається приховати ваду своєї дитини, примушуючи відвідувати уроки у навчальному закладі за загальною навчальною програмою, сподіваючись, що ситуація зміниться на краще сама по собі. При цьому не усвідомлюючи, що власними діями вони заганять дитину у глухий куток, не створюють необхідних умов для розвитку та самореалізації. Такі діти приречені на самотність та соціальне відчуження.

4. Особливості реалізації функцій соціального педагога у роботі з дітьми з особливими освітніми потребами

Так, виконуючи діагностичну функцію, соціальний педагог виявляє індивідуальні та спеціальні особливості дітей, які мають порушення розвитку; виявляє проблеми та потреби дітей; оцінює особливості розвитку відносин між учнями класного колективу, шкільного середовища навчального закладу в цілому. Ретельно вивчає рішення ІРЦ та рекомендації.

Виконуючи консультативну функцію соціальний педагог надає рекомендації (поради), професійну консультативну соціально-педагогічну допомогу дітям, їх батькам, учням, учителям, адміністрації та іншим особам у пошуку шляхів розв’язання проблемної ситуації; забезпечує налагодження взаємодії між учнями, батьками та педагогічними працівниками в умовах загальноосвітнього навчального закладу.

Соціальний педагог забезпечує реалізацію прав та інтересів дітей з особливостями психофізичного розвитку на основі державних та міждержавних документів; відстежує надання їм необхідних пільг, представляє їх інтереси в різних інстанціях; співпрацює з органами соціального захисту та допомоги, медичними закладами.

Здійснюючи реалізацію профілактичної там просвітницької функції соціальний педагог запобігає проявам соціальної дезадаптації дітей з особливостями розвитку; конфліктної поведінки серед учнів, їх батьків; переконує дітей в доцільності дотримання соціально значущих норм та правил поведінки; забезпечує умови для формування їх соціально позитивної спрямованості.

Соціально-педагогічний супровід навчально-виховного процесу; соціально-педагогічний патронаж дітей з особливостями розвитку; надає соціальні послуги, спрямовані на задоволення соціальних потреб та інтересів учнів у різних видах діяльності: культурно-дозвіллєвій, спортивно-оздоровчій, художньої творчості тощо; розширює адаптивні можливості суб’єкта соціалізації, здатність бути адекватним у нових умовах, управляти своїм життям.

Соціально-педагогічний патронаж сім’ї, яка виховує дитину з особливими потребами, – це система регулярної допомоги батькам у вихованні дитини, догляді за нею, організації міжособистісних стосунків, нормального ритму життя, індивідуального фізичного комфорту, правового захисту.

Таким чином, процес соціального супроводу дітей з особливими потребами – це система передавання соціального досвіду з урахуванням особливостей і потреб різних категорій дітей із порушенням розвитку за активної їх участі й забезпечення адекватних умов, у результаті чого діти залучаються до роботи в усіх соціальних системах, структурах, беруть активну участь в основних сферах життя і діяльності суспільства, готуються до повноцінного дорослого життя, самореалізації та розкриття себе як особистості.

5. Ресурсна кімната

12 слайд

Усі послуги, які надає соціальний педагог дитині з ООП повинні проходити в спеціальному приміщенні – ресурсній кімнаті.

Адміністрація закладу та соціально-психологічна служба повинна бути ознайомлена з наказом Міністерства освіти і науки України 23 квітня 2018 року № 414 Про типовий перелік допоміжних засобів для навчання (спеціальних засобів корекції психофізичного розвитку) осіб з особливими освітніми потребами, які навчаються в закладах освіти та поступово намагатись заповнювати її всім необхідним для надання якісної допомоги дітям з ООП.

Саме в цій кімнаті діти з особливими освітніми потребами, під наглядом педагогів або з їхньою допомогою, набувають навичок самообслуговування, які допоможуть їм адаптуватись у соціумі.

 

7. Практичне завдання. Педагогічна задача.

ФОРМУЛА. Проблема – об’єкт, суб’єкт – мета – завдання – форми, методи роботи – очікуванні результати

13 слайд

Задача 1. У звичайному класі навчається дівчина-підліток з ООП. Опікун дівчини звертається до соціально-психологічної служби за допомогою: дівчинка перестала хотіти ходити до школи через те, що вона дуже малого зросту (наслідки захворювання), а також важко засвоює навчальний матеріал через інтелектуальні порушення. Відносини з однокласниками не погані, але друзів нема. Дівчинка захоплюється виготовленням поробок власними руками. Розробіть власний алгоритм дій, використовуючи формулу.

 

 

14 слайд

Задача 2*. В інклюзивному класі навчається хлопчик з інтелектуальними порушеннями. Соціально-психологічною службою було проведено соціометричне дослідження серед дітей цього класу, щоб дізнатися, як сприймають однокласники свого товариша, чи з’явився комунікативний зв’язок. Майже ніхто з дітей не написав прізвища цієї дитини у «позитивному» виборі, але й у «негативному» його зовсім не було. У «негативному» виборі лідером стала зовсім інша дитина з класу (як згодом пояснили діти, вона завжди порушує дисципліну та ображає їх). Які висновки можна з цього зробити? Які заходи слід провести?

15 слайд

Задача 3. У першому класі навчається дитина з ООП. Порушення слуху та зору. Мама дівчинки звертається до адміністрації за допомогою: «Донька не встигає за програмою». Хоче замість уроків з фізичної культури записати її на додаткові заняття з математики та української мови, а також залишатися додатково після уроків.

Дівчинка дуже кмітлива, швидко навчилась читати по губам. Має друзів у класі. Яка насправді проблема цієї сім’ї? Розробіть рекомендації.

 

16 слайд «Як встановити контакт з дитиною ООП»

1.               Приклади праймінгу: підготовка дитини до початку навчального року в новій школі. Тоді батьки чи опікуни можуть напередодні привести дитину в школу, пройтися класами та коридорами, познайомитися з вчителями та асистентом, посидіти за партою.
2.               Спілкування через дзеркало.
3.               Усі матеріали мають містити не лише текстову частину, але і яскраві картинки, фотографії, схеми.

 

4.               Коли відомо про уподобання та зацікавлення дитини з ООП, варто використовувати образи, характеристики та предмети з цього списку. Наприклад, дитина цікавиться птахами або звірятками – отже, у візуальних матеріалах треба використовувати саме ці ілюстрації. Якщо серед уподобань – мультфільми чи комп’ютерна гра, то акцент робиться на героях та їхніх характеристиках тощо.
5.               Використовувати діалоги та сюжети улюблених мультфільмів для пояснення теми уроку – також ефективно. Як і виконання завдань за допомогою комп’ютера (наприклад, якщо дитині складно писати ручкою, але вона вміє й хоче висловлювати свою думку письмово).
6.               Варто надавати інформацію в такій формі, яка пускає в дію органи чуття, що найбільш розвинені в цієї дитини (наприклад, дозволяти користуватися аудіокнигами замість друкованих, якщо сприйняття аудіотексту більш ефективне, ніж читання).
7.               Також можна надавати такій дитині змогу обирати методику виконання завдання (методику, але не зміст самого завдання!): писати ручкою чи олівцем, відповідати на запитання усно чи письмово, читати чи слухати тощо.
8. Використовувати прийоми арт-, казко- , арома-терапії.

17 слайд Список використаної літератури

18 слайд Рефлексія «5 пальців»