Текст художній і нехудожній

Текст художній і нехудожній. Текст монологічний та діалогічний.

До основних ознак художньої і нехудожньої комунікації належать:присутність/відсутність безпосереднього зв’язку між комунікацією і життєдіяльністю людини;відсутність/наявність естетичної функції;експліцитність/імпліцитність змісту (відсутність/наявність підтексту);установка на однозначність/неоднозначність сприймання;установка на відображення реальної/нереальної дійсності (художні тексти представляють не модель реальної дійсності, а свідомо конструйовані можливі моделі дійсності).

Художні тексти Нехудожні текстимають свою типологію, орієнтовану на родо-жанрові ознаки;будується за законами асоціативно-образного мислення;конструктивну роль виконують емоційно-риторичні структури, які співвідносять текст з інтерпретацією дійсності. Випадання елементів емоційно-риторичних структур не впливає на загальний зміст тексту, тільки обезбарвлює його.мають свою типологію: тексти масової комунікації, наукові тексти, офіційно-ділові тексти;будується за законами логічного мислення;

Художні тексти Нехудожні текстижиттєвий матеріал перетворюється у своєрідний «маленький всесвіт», який представлений через бачення даного автора. Тому у художньому тексті за зображеними картинами життя завжди присутній підтекстний, інтерпретаційний функціональний план, «вторинна дійсність»;як правило, одноплановий і одномірний, дійсність реальна і об’єктивна;

Художні тексти Нехудожні текстидіє на емоційну сферу людської особистості; у художньому зображенні діє закон психологічної перспективи;виконує комунікативно-естетичну функцію;діє на сферу інтелектуальну;властива функція комунікативно-інформаційна;

Художні тексти Нехудожні текстибудується на використанні образно-асоціативних якостей мовлення. Образ у цих текстах є метою творчості;засоби образності залежать від естетичного ідеалу художника;важливою є образно-емоційна, суб’єктивна сутність фактів, явищ;словесна образність принципово не необхідна і за наявності є тільки засобом передачі (пояснення) інформації;

Художні тексти Нехудожні текстиформа сама по собі змістовна, вона виняткова і оригінальна, у ній полягає сутність художності, оскільки вибрана автором форма слугує матеріалом для вираження іншого змісту (наприклад, опис пейзажу може бути зайвим сам по собі, це лише форма для передачі внутрішнього стану автора, персонажів). За рахунок іншого змісту і створюється «вторинна дійсність». Внутрішній образний план часто передається через зовнішній предметний план. Саме так створюється двоплановість і багатоплановість тексту;словесний образ відіграє другорядну роль: автор за допомогою порівнянь, метафор тощо намагається передати інформаційну сутність поняття, явища;

Художні тексти Нехудожні текстиасоціативні зв’язки у художньому тексті сприяють тому, що художнє слово стає практично понятійно невичерпним. Різні асоціації викликають різні «нарощування смислу». Одні і ті ж реалії предметного світу різними художниками (авторами) можуть сприйматися по-різному, викликати різні асоціації. Наприклад, «сонце» для К. Бальмонта – символ стихійності, життєвості, а для Ф. Сологуба – символ всього висушуючого, мертвячого;аналітизм проявляється через систему аргументації, відкритого доказу;

Художні тексти Нехудожні текстидля художнього тексту важливим є не стільки предметно-понятійний світ, скільки уявлення – наочний образ предмета, який виникає в пам’яті, в уяві. Уявлення і є перехідним елементом між безпосереднім сприйманням і поняттям;аналітизм має прихований характер, він базується на індивідуально вибраних законах (художник не доводить, а розповідає);конструктивну роль виконують структури раціонально-логічні, які співвідносять текст з дійсністю. Раціонально-логічні структури відображають фактологічний бік повідомлення, елементи цих структур не можна усунути без втрати смислу.

Художні тексти характеризуються наявністю оцінних прикметників, прямою мовою, розмовно-народними формами, емоційно забарвлені; вони не лише описують певну подію, але і передають її стан, певні емоції. Основна мета – емоційна дія на читача.

Раціонально-логічна будова мовлення у нехудожньому тексті підкреслюється найбільшою експліцитністю вираження змісту і найбільшою зв’язністю. Прикладом нехудожнього тексту з раціонально-логічною структурою може бути такий текст:

Ідеологізована інформаційна норма вступала у неподолане протиріччя з цивілізованою інформаційною нормою, зокрема у двох параметрах: інформація в ідеологічно ангажованій пресі, по-перше, була, з одного боку, надмірною, а з другого – редукованою і тому недостатньою; по-друге, відрізнялась високим ступенем недостовірності.

Треба, щоб хтось прийшов, взяв мене за руку і вивів із дистресу у стрес, із стресу – у поганий настрій, і так далі, через страждання до радості. Але хто може мене вивести? Чоловік? Подруга? Інша Подруга? Машка. Кудрявцева з Костею?Дзвінок. Я переводжу очі зі столу на телефон. Телефон мовчить. Тоді я розумію, що дзвонять у двері. Я піднімаюсь і йду до дверей. І відкриваю двері. У дверях – моя сусідка по поверху, яку я кличу Белладонна, що у перекладі з італійської означає «прекрасна жінка» (В. Токарєва. Зірка в тумані). У цьому тексті немає образно вжитих слів (слів у переносному значенні), немає слів емоційно-експресивних (тільки розмовно-зменшувальні Машка і Костя), але фрази у цьому контексті емоційні: розчленовані за допомогою питальних структур, повторів, парцеляції, неповноти граматичних структур, часто відсутній сполучниковий зв’язок. Усе це говорить про належність уривку до художнього тексту.

Монолог – це форма мовлення (тексту), розгорнуте висловлювання однієї особи. Діалог – форма мовлення, яка представляє розмову двох осіб.

Форма мовлення, яка представляє розмову кількох (більше двох) осіб – це полілог. Текст монологічний – це текст, поданий від першої особи або особи-спостерігача з боку; також текст, поданий від особи неозначеної або безособистісно.

Діалогічний текст, як правило, буває представлений як сполучення реплік, які належать різним особам. Діалог існує і як самостійний публіцистичний або філософський жанр (діалоги Платона).

Власне діалог є однією з основних форм мовлення у драматичних творах, але і монологічний текст може включати в себе діалогічні фрагменти. Діалогічні вкраплення у вигляді мовлення персонажів часто супроводжує тексти художньої прози. Це пряме використання діалога.

У відкритому вигляді діалог може використовуватися в текстах науково-популярних, у яких задля створення деякої сюжетності автор звертається до прямої мови – або у вигляді цитації чиїхось слів, або шляхом конструювання умовного діалога з читачем.

У прихованій формі діалог може пронизувати монологічний текст різних видів: художній, газетний, науковий, навчальний. Форми діалогічності, які використовуються у цих текстах, якісно відрізняються від форм діалогічності художнього тексту. Їм, як правило, не властива персоніфікованість мовлення, як у художньому тексті. Діалогічність нехудожніх текстів представляється особливими засобами вираження, які допомагають автору спрямувати свій текст на читача; часто ці мовленнєві засоби слугують для встановлення контакту з читачем; вони імітують задушевність бесіди з ним, дають можливість автору акцентувати увагу читача на важливих питаннях.

Засобів діалогізації багато:питально-відповідні комплекси;різні звертання до читача;прилучення читача до спільного роздуму, міркування, дії;різні форми вираження спонукання;способи вираження рекомендації, прямо спрямовані на читача;експлікації передбачуваних реакцій читача на повідомлення автора тощо.

Різноманітні засоби діалогізації підходять різним текстам; відмінності стосуються лише розподілу у тексті, у насиченості ними тих чи інших текстів. Найпродуктивніше використовуються синтаксичні засоби діалогізації (питально-відповідні комплекси, риторичні питання, оклики; вставні і вставлені конструкції, різні форми звертання до читача); власне текстові засоби (посилання, звертання до чужої думки).