Текст лекції на тему "Культура Полтавщини в 19- поч. 20-го століття"

Славетні будівничі нашого міста

Кожен з мешканців нашого міста стверджує, що Полтава – найкраще місто в Україні. Справді,  в нашому місті безліч унікальних споруд і пам’ятників. Але, на жаль, захоплюючись красою архітектури, майже ніхто на цікавиться її творцями.

Однією з найунікальніших споруд є будівля краєзнавчого музею, яка споруджена в особливому українському стилі. І саме в січні 2018 року минуло 145 років з дня народження творця цього унікального архітектурного дива Василя Григоровича Кричевського. З іменем Кричевського пов’язана не лише архітектурна унікальність нашого міста, а й ціла доба українського духовного відродження.

Трагічним було життя Василя Григоровича. Двічі в житті, - в середині і в кінці творчого шляху, - довелося йому бути свідком цілковитого знищення всіх найкращих його робіт, творчих здобутків цілого життя. В мистецтві інших народів важко знайти подібну аналогію долі творця.

Народився Василь Григорович 31 грудня 1872 року (за старим стилем) в селі Ворожба біля Лебедина на Сумщині в родині повітового земського фельдшера. Мистецьку освіту здобував самотужки. Достатки земського фельдшера були занадто малі для родини, де росло восьмеро дітей. Тому батько не міг платити за освіту хлопця.

Дитинство Василя Григоровича пройшло у Ворожбі. В Лебединському повіті зберігалось багато козацьких традицій. Не так далеко були Ніжин, Стародуб, Конотоп - історичні міста Гетьманщини. Ще стояли чудові козацькі хати своєрідної оригінальної краси та естетики, оздоблені різьбою, орнаментами, з цікавими інтер’єрами.

Малювати Василь почав з раннього дитинства. Закінчивши двокласну сільську школу в селі Велика Сироватка, 13-літнім хлопцем Кричевський склав іспит у Харківське технічно-залізничне училище, де міг навчатися за казенний кошт. Це училище дало йому неабияку підготовку в кресленні та малюванні.

Ще під час навчання в школі, помітивши здібності хлопця, кресляр Харківської Міської Управи Бабкін взяв його до себе на повне утримання. Потім талановитим 16-літнім юнаком зацікавився харківський архітектор та професор архітектурного планування Харківського технологічного інституту С.І.Загоскін і взяв його до себе технічним помічником, поселивши в своєму домі разом із синами на правах члена родини. Пізніше, в Харківському університеті, Василь Григорович слухав курс лекцій з історії України, етнографії і народного мистецтва, які в той час там викладали Д. Багалій, Є. Рєдін, М. Сумцов.

Живучи в родині Загоскіна, Кричевський мав нагоду зустрічатися з видатними діячами мистецтва і культури. Частими гостями Загоскіна були художники М.Врубель, Г.Мясоєдов, Л.Жемчужников – приятель Т.Г.Шевченка. Саме зустріч з ним справила на 20-літнього Кричевського незабутнє враження, остаточно оформивши його мистецький світогляд.

Л.Жемчужников був дуже цікавою постаттю. Російський аристократ, що в 24 роки потрапив в Україну, одразу ж захопився її історією та культурою. Він вивчив українську мову, одружився на дівчині-кріпачці. В селянській свиті ходив по селах України, збирав український фольклор, змальовував народний одяг, посуд, будівлі, приятелював з кобзарями.

Зустрівши у Загоскіна молодого Кричевського, якого господар представив як молодого оригінала, що захоплюється українським народним мистецтвом і оглянувши зібрані ним матеріали, Жемчужніков відчув, що цей талановитий молодий архітектор може здійснити його мрію про створення українського національного стилю в архітектурі. Поради Жемчужнікова глибоко запали в душу юнакові.

Пробувши у Загоскіна три роки і закінчивши своє навчання в нього, Кричевський перейшов до майстерні академіка архітектури О.Бекетова Працюючи в його майстерні, зробив проект будинку Товариства гірничопромисловців у Харкові, який згодом — у 1899 — одержав першу нагороду на конкурсі. 1897 року він вперше зі своїми роботами виступив на виставці харківських художників. Його дебют був дуже успішним. Акварельні краєвиди Криму зустріли схвальними оцінками як глядачі, так і критики. Саме цей час Кричевський і вважав далі початком своєї мистецької діяльності.

У 1902 році Кричевського обирають членом Підготовчої комісії до проведення ХІ Всеросійського Археологічного З’їзду в Харкові. Для етнографічної виставки цього з’їзду він будує типову селянську хату Слобожанщини з усіма її етнографічними деталями.

Влітку того самого року, за підтримки голови Полтавської Земської Управи Ф.А.Лизогуба та харківського художника С.Васильківського, почав роботу над проектом будинку нової Земської Управи.  Симпатизуючи Москві, частина земців почала чинити організований спротив роботі Кричевського. Почалась боротьба, в яку виявились втягненими широкі кола громадськості, зчинилась полеміка в полтавській, харківській та київській пресі. Голова будівельного відділу Управи Є.Саранчов почав будову на власну руку, звівши фундамент, щоб завадити реалізації «мазєпинського проекта малороса Кричевского». Земське зібрання будівництво припинило, але надалі було оголошено конкурс для будівництва вже на існуючому фундаменті.

Конкурс відбувся в червні 1903 року. Спеціальна комісія Управи в складі Ф. Лизогуба (голова), С. Бразоля, Д. Квітки, В.І. Мезенцева, Д. Милорадовича, Є. Шейдемана, М. Ерістова, П. Бровка, О. Старицького, Г. Данковського, за участю І. Шамраєвського, О. Сластіона, С. Васильківського розглянула 8 проектів, авторами яких були Є. Ширшов, В. Ніколаєв (два), І. Жолтовський (два), Віденський, П. Волков, В. Кричевський і прийняла рішення десятьма голосами проти одного про присудження премії та затвердження проекту В.Кричевського.  Ось так і постала ця унікальна будова в центрі Полтави, форми, пропорції і деталі конструкцій якої походять з традицій народної архітектури,  яка була побудована за планами В.Г.Кричевського і стала зразком нового архітектурного стилю - український архітектурний модерн.

За будинок Полтавського Земства Імператорська Академія Мистецтв вирішила надати Кричевському звання Академіка Архітектури. Та Кричевський, обравши свій власний український шлях і ствердивши, що український стиль не є утопія, що він існує реально і його основні риси вже самим Кричевським практично вироблені, від запропонованого звання Академіка відмовився.

Сьогодні у будинку знаходиться Полтавський краєзнавчий музей.

Ким тільки не був і з ким тільки не працював В.Г. Кричевський! У 1904 р. за його проектом було зведено Народний дім у Лохвиці. Від 1907 р. почав виготовляти декорації та костюми для київського театру М. К. Садовського. У 1908 р. виконав проект надгробного пам’ятника М. Милорадовичу в Києві. Від 1910 р. оселився в домі М. Грушевського, перевіз туди свої колекції, зокрема вироби українського народного мистецтва та старовинні українські килими. У 1911 р. разом із М. Грушевським подорожував Італією; працював над оформленням низки книжок, у тому числі й праць М. Грушевського («Ілюстрована історія України», побачила світ у 1912—1913, «Культурно-національний рух на Україні в XVI — XVII століттях», надрукована у 1912). Цього ж року познайомився і потоваришував із Д. Щербаківським, а також почав співпрацювати зі школою килимарства, яку відкрила Варвара Ханенко (у дівоцтві — Терещенко) у селі  Геленівці  Васильківського повіту Київської губернії і керамічною школою в Миргороді. Фактично до 1913 р. він був керівником цієї килимарні, сам зробив чимало композиційних рисунків до килимів. У 1913 р. оформив книжку В. Винниченка «Краса і сила».

Після Лютневої революції 1917 р. став одним із організаторів Української академії мистецтв. Після створення академії обраний її ректором, однак відмовився від посади, і першим ректором академії став його молодший брат Федір, а він сам керував у ній майстернею архітектури та орнаментики.

У 1918-му до влади в Києві прийшла Центральна Рада. Михайло Грушевський доручив Кричевському розробити державну символіку. Грушевський вважав, що знання історії і культури України допоможе художникові знайти найлаконічніші символи, що передавали б суть молодої держави. 28 березня 1918 року офіційним гербом України затверджено тризуб київського князя Володимира, перероблений і оформлений. Водночас Кричевський брав участь у роботі підготовчої комісії проектів великої та малої Державних печаток Української Народної Республіки, прапору для Богданівського полку. У січні 1918 р. почав працювати над проектами паперових грошей і поштових марок УНР (згодом у грошовий обіг була випущена виготовлена за його проектом банкнота 2 гривні).

Протягом довгих років збирав предмети української народньої творчості і, будучи тонким знавцем української етнографії, зумів укомплектувати одну з найбагатших колекцій в Україні. У лютому 1918 р. під час наступу на Київ військ М. Муравйова обстріляли будинок М. Грушевського, там почалася пожежа, в якій загинула більшість колекцій як М. Грушевського, так і Кричевського, зокрема й значна частина проектів паперових грошей і поштових марок. Під час пожежі ледь не загинули друга дружина Кричевського — Євгенія — та донька, якій на той час ще не виповнилося й місяця.

За часів правління гетьмана П. Скоропадського Кричевський перебрався до м. Миргород, деякий час керував там керамічною школою. Невдовзі створив на її базі керамічний інститут. Його двічі заарештовували, взимку 1919 р. він був ув’язнений, однак після втручання студентських та громадських делегацій звільнений. Влітку цього ж року повернувся до Києва і продовжив свою педагогічну діяльність в Академії мистецтв, проте невдовзі радянська влада закрила академію (на її базі створили Інститут пластичних мистецтв).

Від 1922 р. — професор Архітектурного інституту (у 1924 р. інститут об’єднали з Інститутом пластичних мистецтв і створили Київський художній інститут). Ще одне захоплення Кричевського — книжки, оформленню яких віддано півстоліття. Першою роботою була обкладинка альбому малюнків до “Енеїди” Котляревського (1903), останньою — обкладинка для українського православного календаря 1953 року.  У 1923 р. оформив книжку М. Грушевського «Історія української літератури».

У двадцяті — тридцяті роки Василь Кричевський з ентузіазмом займається вивченням і збереженням української культури. В 1925 році він знайшов та відреставрував будинок Шевченка в Києві, потім домігся відкриття в ньому музею. 

Від 1925 р. був консультантом кінофабрики ВУФКу в Одесі. Співпрацював там з Ю. Яновським та О. Довженком. Оформив низку історичних фільмів, зокрема, «Тарас Шевченко», «Тарас Трясило». «Борислав сміється» та «Звенигора» (до речі, ідею знаменитої стрічки Довженкові подарував саме Кричевський) в 1925—1927. У 1935—1936 оформив фільм «Назар Стодоля», а в 1937 — перший в Україні кольоровий фільм «Сорочинський ярмарок». Всього Василь Григорович оформив дванадцять фільмів.

У 1939 р. йому присвоїли звання доктора мистецтвознавчих наук, а у 1940 р. — заслуженого діяча мистецтв УРСР. З цієї нагоди була влаштовано виставку його робіт. До початку Великої Вітчизняної війни 1941—1945 рр. був керівником кафедри малярства Київського художнього інституту. Його учнями стали, зокрема, А. Петрицький та В. Заболотний. 

Нова негода захопила Василя Григоровича на 69 році життя. Йому пощастило уникнути примусової евакуації. Війну Кричевський пережив у Києві, де пізнав усі біди  окупації: голод, холод, поневіряння по чужих помешканнях.

1943 року художник з родиною, разом з багатьма утікачами попрямував на Захід. Валізи з цінними рукописами та матеріалами вкрадено було відразу.

Певний час Кричевський працював у Львові, під покровительством владики Андрея Шептицького. Восени 1943 р. разом зі дружиною та донькою емігрував спочатку до Чехословаччини, потім до Австрії, пізніше до Німеччини. У липні 1945 р. з родиною оселився у свого сина від першого шлюбу Миколи, який жив у Франції ще з 1929 р. Дорогою в Словаччині митець втратив скриню зі своїми художніми творами та гравюрами. Нарешті, на  початку 1948 р., у 75-літньому віці переїхав до доньки Галини де Лінде, яка з чоловіком мешкала у Венесуелі, в м. Каракас.

Продовжував малювати: з натури — переважно місцеву природу, з пам’яті — рідне село Ворожбу на Сумщині, дідове обійстя в Лебедині, працював над альбомом українських селянських хат.  У Каракасі його твори експонувалися на трьох оглядових виставках.  В Україні його картини зберігаються в музеях у Києві, Львові, Сумах, Полтаві, Каневі.

 Тут, 15 листопада 1952 року завершився земний шлях майстра, на якому він пізнав і радість творення, і гіркоту втрат, надії та розчарування, визнання й гоніння. В 1975 році прах художника та його дружини Євгенії один з його учнів Вадим Павловський переніс до українського цвинтаря в Баунд–Бруці поблизу Нью–Йорка, бо виникла загроза перепоховання в загальну могилу.

Роль, яку відіграв Василь Григорович Кричевський у відродженні та розвиткові українського мистецтва та культури, його вплив і значення були настільки великі, що радянський режим змушений був посмертно його реабілітувати у всіх наданих йому званнях і титулах.

Творчість Кричевського належить до золотого фонду української культури житиме так довго в історії українського мистецтва та культури, доки існує українська земля і житиме українська нація.