Тексти для читання "Покровителька 2020 року"

НВК «Маневицька загальноосвітня школа I-III ступенів  №2-гімназія»

Покровителька 2020р.

(Тексти для читання)

                                                                Учитель початкових класів,

                                                          «учитель-методист»

                                                             Хомич Ніна Андріївна

2020 р.

Перше, що чує в житті маленька людина після ніжної

маминої  колискової – це казка.

 Малята дуже люблять слухати казки.

Любов до  казки  не  повинна  згасати  і в шкільному  віці. А це багато

залежить від  вчителя.

 Казка  завжди  піднімає  настрій. Коли  дитина  слухає, читає  та 

складає  казки, її  сердечко  наповнюється  чуйністю і любов’ю. А

така людина сіє навколо себе тільки зерна  добра.

Авторами  цих  казок  є  мої вихованці, учні  3-4-их  класів.

Оскільки талісманом 2020 року є Миша (Пацюк ), то я підібрала дитячі

казки про цих маленьких гризунів, тексти яких рекомендую для читання

та обговорення дітям  молодшого шкільного  віку.

Василь  Лисий

Жив  у  ста-рень-ко-му  бу-дин-ку  гріз-ний  кіт  Грім. Він  ду-же  не

 лю-бив  ми-шей. Кож-но-го  ра-зу,  ко-ли  їх  ба-чив, то  злив-ся  і 

няв-чав. Грім  го-нив  ми-шок  до  ні-рок, щоб  сі-рень-кі  ні-чо-го  в 

до-мі  не  на-шко-ди-ли. Вар-ту-вав  і  вдень  і  вно-чі.  Ні-ко-ли  не 

до-си-пав.

Од-но-го  ра-зу  кіт  ду-же  за-хво-рів. Шкря-бо-туш-ка  ви-ліз-ла  із  нір-ки  і  по-мі-ти-ла  Грі-ма. Він  на  не-ї  зов-сім  не  ре-а-гу-вав, а  тіль-ки  ди-вив-ся  сво-ї-ми  жов-то – зе—ле-ни-ми  о-чи-ма.  Ле-жав  со-бі  спо-кій-но  і  важ-ко  ди-хав.  Миш-ка  зро-зу-мі-ла,  що  ко-тик  за-хво-рів.

У миш-ки  доб-ре  сер-це  і  во-на  ви-рі-ши-ла  ви-лі-ку-ва-ти  сво-го 

во-ро-га.

Спо-за-ран-ку  пі-шла  в  ліс, на-зби-ра-ла  лі-кар-ських  трав,

 ді-ста-ла  мед-ку  і  по-вер-ну-ла-ся  до  бу-дин-ку.

Зва-ри-ла  Сі-ро-ман-ка  за-паш-но-го  ча-ю, на-по-ї-ла  ко-ти-ка  і

 теп-лень-ко  ук-ри-ла  ков-дро-ю.

Грім  швид-ко  о-ду-жав. Він  щи-ро  по-дя-ку-вав  миш-ці  за  її

 тур-бо-ту.

Грім  і  Сі-ро-ман-ка  по-то-ва-ри-шу-ва-ли.

От  і  ка-зоч-ці  кі-нець, а  хто  дру-жить — мо-ло-дець!

Ірина  Мефанік

Жи-ли со-бі ко-тик і миш-ка. Во-ни хо-ча і меш-ка-ли під од-ним да-хом,

а-ле по-дру-жи-тись ну ні-як не мог-ли. Ко-тик був уже ста-рень-кий, а

 миш-ка -  мо-ло-день-ка і жва-ва.

Тіль-ки Сі-ро-ман-ка по-чи-на-є у ша-фі ша-ру-ді-ти, ко-тик  шу-го-не  за  не-ю, та  дар-ма. Миш-ка  шусть у шпар-ку і зни-кне. Ні-як не мо-же  Мар-тин

 ї-ї  у-пій-ма-ти.

А-ле  все  ж  та-ки  ко-ти-ко-ві  по-вез-ло.  Од-но-го  ра-зу, ко-ли  Сі-ро-ман-ка  ла-су-ва-ла  сир-ком, він  ти-хень-ко  під-крав-ся, і миш-ка  о-пи-ни-лась  у  Мар-ти-но-вих  лап-ках.

-  Від-пус-ти ме-не, ко-ти-ку. Мож-ли-во, я  то-бі  ко-ли  в  при-го-ді  ста-ну.  - жа-ліб-но  бла-га-ла  шкря-бо-туш-ка.

— Ну  доб-ре, я  сьо-год-ні  не  го-лод-ний. Від-пу-щу  те-бе  на  во-лю. Тіль-ки  не  по-трап-ляй  ме-ні  біль-ше  на  о-чі.

-  Зго-да. - то-нень-ким го-лос-ком за-пі-ща-ла ма-лень-ка пус-тун-ка.

Ми-ну-ло  де-кіль-ка  днів.  Ко-тик  Мар-тин  по-тра-пив  у  бі-ду.

 Йо-го спій-ма-ла  со-ба-ка  і  хо-ті-ла  ро-зір-ва-ти, бо  ко-ти  і  со-ба-ки — за-кля-ті  во-ро-ги.

По-ба-чи-ла  це   миш-ка. Во-на під-біг-ла і вку-си-ла  со-ба-ку за хвіст та

на-вті-ка-ча. Со-ба-ка  ви-пус-ти-ла ко-ти-ка із сво-їх  кіг-тів і пом-ча-лась

 за  миш-ко-ю. А  ря-тів-ни-ця  шви-день-ко  під  пар-ка-ном і в  нір-ку.

Тіль-ки  ї-ї со-ба-ка і ба-чи-ла.

Піс-ля  ці-є-ї  при-го-ди  між  Сі-ро-ман-ко-ю і

Мар-ти-ном за-в’я-за-лась міц-на друж-ба.

Ні-ко-ли ра-ні-ше не ві-рив ко-тик, що ма-лень-ка  миш-ка мо-же ста-ти  йо-му у при-го-ді.

Анастасія  Бартошик

Чому  ворогують  миші, коти  і  собаки

    Ко-лись  дав-но-дав-но  жив  на  сві-ті  о-дин  ба-гач. Мав  він  трьох  си-нів. Всі  во-ни  бу-ли  вже  до-рос-ли-ми.

   Бра-ти  по-стій-но  спе-ре-ча-лись. Ко-жен  хо-тів  до-вес-ти  бать-ко-ві,

що  він  най-кра-щий, щоб от-ри-ма-ти най-біль-шу час-ти-ну ба-гат-ства.

Нев-дов-зі  бать-ко - ба-гач  по-мер, не  за-ли-шив-ши  си-нам  за-по-ві-ту.

Не  встиг-ли  бра-ти  по-хо-ва-ти  бать-ка, як  по-ча-ли  ді-ли-ти  май-но.

 Спо-чат-ку  во-ни  тіль-ки  сва-ри-лись, а  по-тім  пі-шли  у  хід  ку-ла-ки.

   Са-ме  в  цей  час  не-по-да-ле-ку  їх-ньо-ї  ха-ти  про-їж-джа-ла  в 

ка-ре-ті  ча-клун-ка. По-чув-ши  і  по-ба-чив-ши  су-пе-реч-ку  бра-тів,

во-на  пе-ре-тво-ри-ла  їх  на  ми-шу, ко-та  і  со-ба-ку.  А-ле  на-віть  у

 та-кій  не-люд-ській  по-до-бі  бра-ти  про-дов-жу-ва-ли  ку-са-ти  і

 дря-па-ти  о-дин  од-но-го.

Від-то-ді  всі  со-ба-ки, ко-ти  і  ми-ші  по-ча-ли  во-ро-гу-ва-ти  між 

со-бо-ю.

Це  цікаво

Сло-во  «ми-ша»  по-хо-дить  від  ста-ро-дав-ньо-го  сло-ва  «муш» і 

пе-ре-во-дить-ся,  «зло-дій».

Зу-би  у  ми-шей  і  щу-рів  рос-туть  про-тя гом  у-сьо-го  жи-ття, 

ви-рос-та-ю-чи  за  до-бу  до  од-но-го  мі-лі-мет-ра,  то-му  цим

 гри- зу-нам  не-об-хід-но  пос-тій-но  щось  жу-ва-ти,  щоб  сто-чу-ва-ти 

сво-ї  зу-би.

Ми-ші  та  щу-рі  ду-же  швид-кі  тва-ри-ни.

Во-ни  мо-жуть  ру-ха-ти-ся  зі  швид-кіс-тю  де-сять  кі-ло-мет-рів

за  го-дину.

Під  час  не-без-пе-ки  ми-ші  час-то  вда-ють  із  се-бе  мер- твих.  Во-ни

ле-жа-ти-муть  не-ру-хо-мо  до  тих пір,  по-ки  не  від-чу-ють,  що 

заг-ро-за   ми-ну-ла.

Слух  зви-чай но-ї   до-маш-ньо-ї   ми-ші  при-близ-но   в   п’ять   ра-зів 

пе-ре-ва-жа-є   люд-ський.

Ми-ші – най-мен-ші  гри-зу-ни  на  пла-не-ті. Ці  кри-хіт-ні  іс-то-ти

 при-но-сять  ко-ристь,  але  і  зав-да-ють  шко-ди.  Во-ни  псу-ють  за-па-си  вро-жа-ю  і  є  роз-пов- сю-джу-ва-ча-ми  не-без-печ-них  ін-фек-цій.

Але вод-ночас  ми-ші до-по- ма-га-ють вче-ним  ро-би-ти  від-кри-ття, які

ря-ту-ють  жи-ття  лю-дей.

Ві-сім-де-сят  про-цен-тів  ге-нів  ми-шей  збі-га-ють-ся  з  ге-на-ми

лю-ди-ни.

Ось  чо-му  ми-шей  так  час-то  ви-ко-рис-то-ву-ють   у-че-ні  в 

ла-бо-ра-то-рі-ях  для  ви-най-де-ння  не-об-хід-них  лю-дям   лі-ків.

Як-що  пре-па-рат  ви-ліку-є  ми-шу,  він  до-по-мо-же  і  лю-дям.