Тексти для стислого переказу. 5-11 класи.

Розвиток мовлення здобувачів освіти – це, по суті, стратегічне завдання, яке стоїть перед кожним учителем. Перекази, усні чи письмові, є важливою формою реалізації цього напряму в роботі педагога.

Сьогодні часто трапляється так, що ми змушені працювати дистанційно. Як же виконати цю форму роботи з найбільшою ефективністю за таких умов? Пропоную для цього використовувати великі за обсягом тексти, які мають актуальний зміст, для стислого переказу. Завдання ставити таке: переказати текст (наприклад 7-8 реченнями) своїми словами. Можна також додати ще одну умову – дописати творче подовження.

Далі пропоную тексти переказів такого формату для учнів 5-11 класів (по два для кожної паралелі).

 

5 клас

Як Бог створив українські землі

Легенда

Як тільки Господь наш, Сотворитель, поселив на Землі людей, вони одразу почали просити в Бога для себе зручні та вигідні місця для проживання. Не квапилися тільки українці. Вони були відпочатку козаками: безпечно мандрували по землі, милувалися красою світу й нікому не заважали. Якось озирнулися і побачили, що повсюдно снують люди, обживають займані місцини. Тоді пішли і вони до Господа. Тихенько стали за порогом і чекали, бо  Творець саме тоді був чимось дуже сильно зайнятий. А коли Сотворитель оглянувся і побачив чубатих вояків, то здивувався:

– А чого вам треба, хлопці? – запитав Господь.

– Та землі-материзни хочемо, Боже!

– Буде вам матінка земля. Ідіть та осідайте он на тому клаптику між морями, – показавши пальцем униз.

– Та там уже іспанці, Боже!

– Ага, то біля них і селіться.

– Не можемо, Господи, там французи, а далі німці, ще якихось людей повно.

Подивився Бог згори і переконався, що все вже роздано. А козаки ну дуже йому сподобались – і не хотів Творець залишати їх без земель.

– Гаразд, – сказав Господь. – Віддам я вам он той куточок понад Дніпром, що залишив собі на земний рай. Але то незвичайний куточок. Земля там дуже родюча і пахне медом, вода – як молоко, а з неба в душу людей ллється пісня. На той куточок будуть зазіхати нечестивці, тому його треба пильнувати і боронити. Як будете інаправду такими відважними лицарями, як мені видається, то на тій землі станете господарями, а як ні – то рабами нечестивців.

– Згода. Добре, Господи! Буде так, як кажеш. Благослови в дорогу!

Поблагословив їх Сотворитель і провів до райський воріт. Відтоді орють козаки землю, а зброєю захищають її від усякої нечисті. І назвали свій райський куточок – Україна.

Історія України в дереві

Вікове дерево — це дерево, яке має біологічну, культурну або естетичну цінність, зважаючи на його значний вік, а також розміри або стан. Меморіальне дерево — дерево, назване на честь якої-небудь відомої історичної події або особи, що його відвідала (в реальності чи за легендою), у зв'язку з чим має історичну цінність і нерідко вшановується в місцевих жителів.

Екологи України розпочали на початку 21 ст. пошуки ветеранів рослинного світу України. Мета — дослідити стан справ у цій галузі. Цим займаються не тільки в Україні, а і  в багатьох західноєвропейських країнах. У прадавній історії людства зафіксоване шанобливе ставлення до окремих рослин і особливо до старих дерев. Вони віднайдені в Німеччині, Франції, в Сполучених Штатах тощо.

Екологи України на 2009 рік виявили близько ста п'ятдесяти стародавніх дерев. Зробили спробу паспортизації (наукового опису) ветеранів рослинного світу. Серед виявлених - шістнадцять старовинних дерев мають вік близько 1.000 років. Рослини зосереджені не тільки в теплому Криму. Так, вісім дубів-«тисячників» ще живі в Львівській, Рівненській, Закарпатській та Черкаській областях.

Але ветеранами є не тільки дуби. У місті Бучі росте 700-річна липа. Так, в Криму ростуть дві фісташки, суничник дрібноплідний, три тиси, два ялівці, вік яких теж досягає 1000 років.

У грудні 2009 р. наказом Міністерства охорони навколишнього середовища України було затверджено проведення конкурсу «Національне дерево України».

За його результатами, маслина, віком близько 2000 років, яка росте в Нікітському ботанічному саду, визнана найстарішим деревом України.

Липа Богдана Хмельницького, віком 800 років, яка росте в Золочівському районі Львівської області, визнана найкращим меморіальним деревом. За легендою, під цією липою відпочивав Богдан Хмельницький.

Запорізький дуб, віком 700 років, що розкошує в правобережній частині     м. Запоріжжя, став символом козацької слави.

Усі вікові дерева являють величезний інтерес, адже кожне таке дерево є свідком минулого, що вижив, і є реліктом колишнього ландшафту.

Вікові та меморіальні дерева захищені державою, відповідно до Закону України «Про природно-заповідний фонд України», і вважаються ботанічними пам'ятками природи.

 

Релікти - (лат. relictum — залишок) — рослинні та тваринні організми, що в цей час збереглися лише в окремих невеликих районах, або залишки фауни і флори минулих геологічних часів.

 

 

6 клас

Ми та екологія

Стан екології в Україні є складним і залежить від різних факторів, таких як промисловість, сільське господарство, міське будівництво та інші. Деякі з основних проблем екології в Україні включають забруднення повітря, води, ґрунту,  проблеми з відходами, утрати біорізноманіття, екологічні катастрофи.

Україна здійснює кроки для вирішення цих проблем, приймаючи відповідні закони. Але збереження довкілля - це така важлива задача, яка вимагає спільних зусиль кожної людини, уряду, підприємств та громадянських організацій.

Діти можуть зробити важливий внесок у збереження довкілля, приймаючи свідомі та екологічно відповідальні рішення у своєму повсякденному житті.

Наприклад, використовувати енергію обдумано. Вимикати світло та електроприлади, коли вони не використовуються. Розповідати батькам про важливість енергозбереження.

Використовувати ресурси, які можна відновити, такі як папір з переробленого матеріалу та товари без пластикової упаковки. Уникати використання одноразового пластику. Натомість послуговуватися багаторазовими пляшками та контейнерами для їжі, а також розділяти пластикові відходи для подальшої переробки.

Економити воду під час миття рук, зубів та використання її в господарстві. Поінформувати родину про значення збереження води.

Брати участь у акціях із посадки дерев або інших рослин на власному подвір'ї. Дерева допомагають поглиблювати вуглецевий діоксид та зберігати біорізноманіття. Також можна приєднатися до місцевих екологічних груп або учнівських ініціатив, які спрямовані на захист довкілля. Активно брати участь у збиранні сміття на вулицях, у парках та навколо власної школи.

Займатися постійною самоосвітою щодо природи та екології. Знаходити книги, ігри чи фільми, що сприяють зрозумінню важливості охорони природи.

Використовувати свої соціальні мережі та інші засоби для поширення інформації про проблеми збереження довкілля та способи їх вирішення.

Діти мають потужний вплив на свій навколишній світ, і їхні дії можуть визначати екологічні стандарти для майбутніх поколінь.

 

 Що таке сталий розвиток?

Тлумачний словник української мови дає таке значення слова «сталий» –    

це  незмінний, постійний.

Що таке «сталий розвиток»?  Сталий розвиток – це спосіб управління нашою планетою таким чином, щоб добробут сучасних людей не означав обмеження ступеня задоволення потреб майбутніх поколінь. Говорячи просторіччям, Земля, яку ми залишаємо своїм дітям, має бути принаймні в тому стані, у якому ми її отримали від предків. Ця концепція виникла як відповідь на виклики економічного зростання, яке може призводити до виснаження природних ресурсів та негативного впливу на навколишнє середовище.

Як же виникла ідея сталого розвитку? Натхненням для концепції сталого розвитку стало управління лісами. Люди потребували деревини в течії тисячоліть і активно її експлуатували. Проте в якийсь момент вони розуміють, що ключ до виживання — це встановити такий темп вирубки та посадки, щоб ліс завжди мав шанс відновитися. Сам термін «сталий розвиток» пов'язують з ім'ям прем'єр-міністра Норвегії Г. Х. Брундтланд, яка сформулювала його в звіті «Наше спільне майбутнє» для ООН (1987). Стратегію сталого розвитку проголошено на Конференції ООН з навколишнього середовища і розвитку в Ріо-де-Жанейро (1992).

Варто підкреслити, що думати про майбутнє, не обов’язково означає жертви чи обмеження в теперішньому. Методом сталого розвитку є управління наявними ресурсами таким чином, щоб потреби сучасного суспільства були повністю задоволені. Це взагалі можливо? Так, якщо дотримуватися певних принципів, правил життя.

Одним із принципів сталого розвитку є економічна стійкість. Сучасне суспільство має розвивати виробництво так, щоб забезпечити себе всім необхідним за умови розумного використання всіх ресурсів. Адже їх має вистачити й для майбутніх поколінь. Це передбачає раціональне використання землі, води, повітря та інших природних ресурсів, розробку екологічно чистих технологій, допомагає зменшити викиди та забруднення, сприяє збереженню якості повітря, води та ґрунту.

Сталій розвиток включає також у себе заходи для збереження різноманіття життя, зменшення викидів парникових газів. Вони можуть допомогти в боротьбі зі змінами клімату та їхніми негативними наслідками.

Сталий розвиток  повинен забезпечувати покращення якості життя для всіх груп населення. Це включає в себе доступ до освіти, охорони здоров'я, праці та інших потреб для всіх громадян, без дискримінації і без ушкодження прав та інтересів майбутніх поколінь.

Для активного впровадження сталого розвитку створюються освітні та інформаційні програми. Вони спрямовані на підвищення свідомості та виховання громадян у сфері сталого розвитку.

Важливість сталого розвитку визнається на всіх рівнях суспільства, оскільки він впливає на наше навколишнє середовище, економіку, соціальний розвиток та якість життя.

 

Концепція – це система доказів певного положення, система поглядів на те чи інше явище.

Дискримінація – це обмеження або позбавлення прав певних категорій громадян за расовою або національною належністю, політичними і релігійними переконаннями.

7 клас

Із глибин історії

Справжнім лихом для Києва та Київської Русі були його давні вороги – кочовики,  проте найтяжчого удару завдали не половці, а монголо-татари.

  У 1236 році величезне монголо-татарське військо, очолене ханом Батиєм,  вдерлось у Східну Європу. Татарське військо йшло смугою шириною 150 кілометрів зі сходу на захід. На Лівобережжі впали міста Чернігів і Переяслав. Захопивши Переяславське і Чернігівське князівства, орда стала навпроти Києва на лівому боці Дніпра. Зачаровані красою міста, монголи запропонували киянам здати місто без бою, але ті вирішили битися. Орда відступила, щоб наступного 1240 року величезною силою облягти Київ. Облога міста тривала кілька днів. Його захищали й вояки, і жителі, та одного дня вороги таки вдерлися до Києва. Настали страшні години. Перелякані люди ховалися по церквах у надії на порятунок. Багато людей зачинилося в Десятинній церкві, що була споруджена Володимиром Великим. Зветься вона так, через те що на її зведення й утримання було виділено десяту частину всіх прибутків князя. Чимало людей залізло на дах, та стеля церкви завалилася, й усі, хто був там, загинули. Це сталося восени 1240 р.

Від Києва монголи подалися на Волинь, а звідти на Галицьке князівство. А потім, поділивши орду на дві частини, хан послав її на Угорське князівство, Польщу, Чехію.

Уже 2 січня 1241 року передові загони Батия були біля польського Сандомира. 9 квітня відбулася битва під Лігницею. Тобто з 6 грудня до 9 квітня татари здолали величезний шлях. Завойовувати Русь вони просто не мали часу. Татари приступом узяли кілька міст (Ізяслав, Володимир, Галич), але завойовувати країну в широкому розумінні цього слова не стали. Десятки руських міст Батий не руйнував, а оминув. Тому мова йде не про завоювання й підкорення, а про військовий марш територією України.  А далі історія розвивалася так: полчища Батиям були ослаблені війною з Руссю, тому Батий осів на Волзі й заснував свою державу Золоту Орду зі столицею в місті Сарай.

Монголо-татарська навала мала дуже тяжкі наслідки для руських земель. Від багатьох міст та селищ залишилися лише назви в літописах. Значну частину населення монголо-татари винищили або взяли в полон.

Руські князівства були поставлені у васальну залежність від Золотої Орди. Хан залишив князів і бояр на їхніх місцях, але підкоряв їх своїй владі. Руське населення було обкладене тяжкою даниною на користь хана й татарської знаті.

 

Човни запорозьких козаків

Запорозькі козаки були частиною козацького війська, яке існувало в Україні в XVI-XVIII століттях. Човни грали важливу роль в їхньому житті, оскільки Запорозька Січ розташовувалася на острові на річці Дніпро.

Човни запорозьких козаків були легкими, маневреними та придатними для швидкого пересування по річці. Одним із найвідоміших видів човнів був козацький човен "чайка", який мав характерну конструкцію з вигнутою носовою та кормовою частинами, що дозволяло йому легко рухатися вздовж річки. Чайка часто використовувалася для шпигунства, а також для швидкого та неочікуваного нападу на ворогів.

Чайка — безпалубний плоскодонний човен у вигляді величезної видовбаної колоди, по бортах обшитої дошками. Довжина – близько 18-20 м, ширина й висота бортів – до 4 м. Ззовні бортів для збільшення остійності і плавучості кріпився очеретяний пояс. Човен мав поперечні переборки і лави, щоглу з вітрилом, 10-15 пар весел, носовий і кормовий рулі, уміщав до 70 козаків. Озброєння – 4-6 фальконетів (гармати калібром 30 мм). На борту був запас зброї та провіанту достатній для тривалих морських походів.

Як будували чайку? Одну чайку споруджувало впродовж пів місяця понад 60 чоловік. Техніка суднобудування, якою володіли майже всі козаки, не була надто складною. Запорожці зрубували високу липу чи вербу і, очистивши її від галуззя, видовбували днище. До нього кріпили дубові ребра, на які зверху вниз нашивали дубові дошки довжиною –  3,5 м, шириною –  30 см. На носі й кормі споруджували щось на зразок кают. Там зберігали провіант, боєприпаси й зброю. До кожного кінця човна прилаштовували окреме стерно, завдяки чому чайка в будь-який момент могла змінити курс на 180 градусів.

У центрі на спеціальному станку укріплювалась щогла з вітрилами, з обох боків човна було від 20 до 40 весел. Отже, чайки, котрі одночасно приводились у рух веслами й вітрилами, були дуже маневреними. Борти човна обкладали в'язанками очерету завтовшки від півтора до двох із половиною метрів. Ця своєрідна захисна одежина утримувала судно на поверхні й захищала від ушкоджень, ворожих стріл та куль.

Після збирання всіх частин, човен обробляли якимось захисним покриттям, наприклад смолою або воском, щоб забезпечити довговічність і захист від впливу води.

Невисокі, малопомітні, надзвичайно плавучі козацькі човни розвивали швидкість до 20 км/год, що перевищувало можливості тогочасних турецьких галер. Відтак, не маючи змоги конкурувати з турками в потужності кораблів, козаки брали швидкохідністю та маневреністю чайок, уміло використовуючи технічні хиби противника.

Цікавою є стаття сучасного історика Б.В. Черкаса «Військова організація та воєнне мистецтво українського козацтва», у якій знаходимо: «…Морські виправи козаків є унікальним явищем в історії. Чорне море було «турецьким морем». Вийти в нього козаки могли тільки через кілька річок, гирла яких контролювали турецькі фортеці з потужною артилерією. Вздовж берегів кочували татари, а на виході часто чатували османські ескадри. Пробившись на початку походу крізь ці перепони, козаки опинялися немов у заткнутій посудині, крізь шийку якої треба було ще повернутися назад. Будь-яка поломка човна становила смертельну небезпеку, оскільки безпечного берега, куди б можна було спокійно пристати, не існувало».

Такі човни стали символом вільного козацького способу життя, пов'язаного з відкритими просторами річок та вільними степами.

 

8 клас

Запорозька Хортиця

У Запоріжжі, нижче Дніпровської ГЕС, розташувався найбільший на Дніпрі острів — Хортиця, унікальність якого – у рідкісному поєднанні на одній території різноманітних природних комплексів, пам’яток геології, культури, історії…

Основу найбільшого острова на Дніпрі (довжина 12, ширина, у середньому, 2,5 км, загальна площа – 2360 га) складають граніти і гнейси, яким близько двох мільярдів років. Природна унікальність Хортиці в тому, що тут у мініатюрі представлені зразки всіх ландшафтних зон України.

Зараз це місце набуває все більшого значення для відродження української історії, адже історична спадщина цього краю є дуже важливою та значущою.  Саме тут, за однією з версій, навесні 972 р. загинув київський князь Святослав Ігорович – одна з найяскравіших постатей давньої історії України. Вважається, що з Хортиці вирушали в козацькі походи проти поляків оспівані українським народом Северин Наливайко, Криштов Косинський, Іван Сулима. Бував тут і гетьман Петро Сагайдачний зі своїм військом. Саме на Хортиці Богдан Хмельницький отримав підтримку реєстрових козаків у часи Визвольної війни в 1648–1654 рр.

 У 1965 році на острові заснований Націонáльний заповíдник «Хóртиця». За останні 15 років на острові з’явився історико-культурний центр, музей судноплавства, інтерактивний театр, а в острівних землях та водах продовжують знаходити скарби, як-от тисячолітній меч.

Узагалі перша письмова згадка про Хортицю пов’язана з порогами. Звідси до міста Дніпра на 70 км йшли дев’ять порогів. Імператор Візантії пише, що варяги, проходячи пороги на острові Хортиця, ставили святилища під тисячолітніми дубами, віддаючи шану своїм богам за вдалий спуск.

Найбільший та найстрашніший з усіх дніпровських порогів — Ненаситець, або Ревучий поріг. Чимало людей загинуло й кораблів затонуло в спробі переплисти його. Коли туди заходили лоцмани, вони одягали чисту сорочку й читали «Отче Наш». 

Частиною острівного ландшафту є скелі, висота яких сягає  40 — 50 м. На півночі Хортиці височіє гранітна скеля, що переривається глибокою ущелиною – Січові Ворота. Її назву пов’язують із переказами про випробування для тих, кого збиралися посвятити в козаки.  Щоби стати козаком, не обов’язково було показати силу. Як приймали до козаків, то перекидали через Січові Ворота дубову колоду. Хто бажав стати козаком, мав перейти через неї із зав’язаними очима. Козак починав іти, потім послизався та падав головою вниз, але його знизу ловили, бо козаки  не душогуби все ж таки. І він буде козаком, бо сміливий.

На півночі Хортиці є музей історії запорізького козацтва. Він має експонати як про історію Хортиці з найдавніших часів, так і численні артефакти, пов’язані із життям козаків.

На території Хортиці розташувався музей судноплавства «Чайка» і водночас майстерня з відновлення суден. Там зберігаються кораблі XVII століття, які місцеві науковці витягли із дна Дніпра й тепер реставрують.

На Хортиці розташований історико-культурно комплекс «Запорізька Січ», що є узагальненим образом козацьких січей. Тут зібрані найвиразніші елементи архітектури, культури та побуту запорізьких козаків. Комплекс розділений на дві частини: внутрішню (Кіш) і передмістя, де зосереджені ремісничі й торговельні об’єкти. На центральній площі (Майдані) стоїть храм Покрови Богородиці. Це найбільша споруда на Січі.

Улітку 1843 р. 29-річний Тарас Шевченко, подорожуючи Україною, побував і на Хортиці. У травні 2005 р. з допомогою краєзнавців визначено маршрут, яким ходив по Хортиці поет, та оздоблено його сімома гранітними брилами. На брилах висічені рядки із творів Великого Кобзаря, де згадується Хортиця і «Великий луг запорозький». Таким чином виник меморіально-туристичний маршрут «Тарасова стежка», який полюбився запорожцям та гостям Хортиці.

Острів Хортиця першим в Україні отримав статус національного заповідника.

Запрошує Біла Церква

Дендропарк «Олександрія» вважається найбільшим архітектурно оформленим, ландшафтним парком у нашій країні. Парк розташований у Білій Церкві біля берегів річки Рось. Він найбільший дендропарк України – площа 400,67 га; найстаріший – заснований в 1788 році. Дендропарк є найстарішою установою подібного типу не тільки в Україні, але і в Європі.

У 1784 році графиня Олександра – фрейліна Катерини Другої  й племінниця князя Потьомкіна –  отримала в дарунок від чоловіка,  польського коронного гетьмана Ф. К. Браницького, маєток. Олександра часто подорожувала й, надихнувшись європейськими парками, вирішила створити вишуканий парк на території своєї літньої резиденції. Господиня назвала його на свою честь – «Олександрія».

Автором плану забудови виступив архітектор Мюффо. Також над проєктом працювали вузькоспеціалізовані архітектори й садівники, яких графиня запросила з Європи.

Для художньої частини паркових облаштувань виділили Велику і Малу галявини. У цій частині  розташовані  ряди колон, об’єднаних горизонтальним перекриттям, арочний місток, руїни, два острови –  Троянд і Марії та акуратний китайський місток.

«Китайський місток» – невелика споруда, яка представляє собою альтанку на містку. Нижня частина містка виконана із блоків граніту й пісковику. Біля будівлі встановлені бронзові скульптури китайського мудреця та китаянки. Згідно з легендою, якщо потриматися за бороду мудреця, то збудуться всі бажання.

Територію парку прикрашають твори мистецтва: фонтани, водоспади, вази, скульптури із бронзи й мармуру. Колонада «Місяць» виконана у вигляді грецького амфітеатру у формі напівкруглої стіни. Радіус стіни досягає шістнадцяти метрів. Колонада із чотирнадцяти колон утворює галерею. Єдиний парковий ансамбль формують акуратні галявини, різних розмірів ставки й річка Рось.

У 1922 році за рішенням Київського губернського комітету парк отримав статус заповідника. Більше двадцяти років «Олександрія» входила до складу сільськогосподарського технікуму, а потім інституту.

Немалі руйнування спіткали парк в роки Другої світової війни. За час німецької окупації було зрізано понад 3 гектарів вікових дерев. Будівля палацу, флігелі, павільйони – усе це було зруйновано.

З п’ятдесятих років 20 ст. почалися активні реставраційні роботи. З роками в «Олександрії» впорядкували алеї  й забезпечили водо- і електропостачання, також оновили дубову алею, відреставрували кам’яну дамбу до горіхової галявини.

На його території зростає біля 5 тис. дерев віком понад 200 років (серед них біля 700 інтродукованих), унікальні колекції рослин нараховують більше 2500 видів та внутрішньовидових таксонів деревних та трав’янистих рослин, серед яких найбільша в Україні колекція тису, ялівцю, старовинних сортів яблуні (117 сортів). Діброва парку є найбільшою із старовікових (середній вік дубів 250 років, максимальний — понад 500 років) і чистою із заплавних дібров України (можливо навіть Європи) — площа 44,6 га;

Велика галявина (композиційне ядро парку) займає площу 10 га. На території парку ростуть найстаріші в Україні тюльпанове дерево і сосна Веймутова, сосна чорна, модрина європейська та ін.

У 2008 році дендропарк «Олександрія» номінували на проєкті «Сім чудес України». 

 

Інтродуковані – рослини, штучно переміщені за межі свого ареалу й успішно впроваджені в нові регіони.

9 клас

Ченець Нестор і його величне творіння

Нестор-літописець, святий. письменник, народився 1056 року в Києві. Сімнадцятирічним юнаком прийшов він до святої обителі. З молодих літ виявив навики в усіх чернечих чеснотах: у постійному прагненні та дотриманні тілесної й душевної чистоти, у добровільній бідності, глибокому смиренні, безвідмовній покорі, суворому пості.

  Головним його послушенством у монастирі стала книжна справа. «Велика буває користь від учення книжного,— говорив він, — книги наказують і вчать нас шляху до розкаяння, бо від книжних слів набираємося мудрості й стриманості... Той, хто читає книги, бесідує з Богом або святими мужами».

Він належав до найосвіченіших людей Київської Русі кінця XI — початку XII століття. Окрім богословських знань, мав виняткові здібності до історії та літератури, досконало володів грецькою мовою.

Тернистий свій шлях до істини Нестор яскраво й повно висвітлив у літописних працях.

Найвизначніший твір Нестора Літописця — «Повість временних літ», складений на основі раніше написаних літописів, архівних, народних переказів та оповідань, з поєднанням сучасних авторові подій. Ця виснажлива й тривала праця включала в себе й ретельну пошукову роботу. З метою глибшого й повнішого пізнання своєї історії преподобний Нестор у 1007 р. вирушає на пошуки першоджерел. Літописець відвідав інші монастирі. Наслідком подорожі стало включення майже в повному обсязі до «Повісті временних літ» Волинського літопису.

Свою титанічну працю великий подвижник завершив близько 1113 року. Це був результат майже двадцятилітнього щоденного подвигу. Хроніку подій у ньому було зведено до 1110 року. Автор літопису висвітлює історію східних слов'ян та князівської влади, утвердження християнства на Русі. Праця містить оповіді про виникнення слов'янської писемності, відбиває настрої різних суспільних верств. Записи подаються порічно. Використано перекази, оповідання, повісті, легенди.

 Оригінал цього літопису не зберігся, але до нашого часу він дійшов у списках XIV—XV ст. Найдавнішими вважають список Лаврентіївський (1377) та Іпатіївський (XV ст.). Перший здобув свою назву від імені переписувача ченця Лаврентія, а інший було знайдено у костромському Іпатіївському монастирі.

Це перший літописний твір про історію й витоки Київської держави, що зберігся. Літописець розповідає напівлегендарну версію заснування Києва, про початки Київської держави, її перших князів тощо. Твір побудований на особистих спостереженнях автора й розповідях, які він почув; містить не тільки розповідь про історичні події, але й оповідання, перекази, байки, використовує художні засоби, а отже, має художню цінність.

Основні мотиви літопису – це  заклики до єдності Руської землі, любов до неї, занепокоєння через князівські усобиці та напади кочових народів. «У «Повісті» Нестор пов’язує історію України з історією світу… Ідею єдності й політичної незалежності Української держави він проголосив у часи, коли вже йшов швидкими темпами процес розподілу тодішньої держави на окремі землі», – пише доктор історичних наук Наталія Полонська-Василенко.

Отже, у «Повісті» не лише історія.

Держава – за Нестором – єдина розумна природна організація, що робить людей суспільством. Поза державою вони перестають бути людьми і перетворюються на щось подібне до отари худоби. Нестор Літописець вважає, що всесвітнім історичним процесом керують добро і зло. Але не безпосередньо, а через діяльність звичайних живих людей – через їхні характери і вчинки. Від перших оповідань і до останніх записів древнього літопису лунає думка, що зло карається. Хто і коли б не вчинив зло – матиме покуту.

«Повість временних літ»— одна з найвидатніших пам’яток світової культури. Події, описані в ній, розгорнулися на тлі вселюдських історичних подій, охоплюючи усі пласти суспільного буття — від гридниць князів до халуп трударів. Пульс тих давніх часів відбивається в дійових особах — відомих і безіменних — і передається через орачів, сіячів, рибалок, будівничих, воїнів, іконописців, тих, хто панували, і тих, що повставали проти гніту. Ця  книга — це невичерпне джерело знань, відомостей про десятки і сотні подій, явищ, людей.

Будь-яка подія чи явище були б назавжди втрачені для нащадків, якби вони не були зафіксовані словом. Завдяки Нестору нам відкриваються немеркнучі славні сторінки минулого, аби підтримувати наступні покоління й надихати їх на благородні справи, спонукати до пошуку істини.

Шевченко і світ

      9-10 березня щорічно українці вшановують пам’ять Великого Кобзаря, українського поета, письменника, художника, громадського діяча, філософа, політика, фольклориста,  людини, яка присвятила своє життя збереженню і поширенню самобутньої народної мудрості, тісно пов’язаній зі стародавньою козацькою культурою і звичаями України.

Тарас Шевченко у своїй творчості відобразив саме ті думки і настрої, які були важливими в житті українців його часу. В історичному розвитку України Шевченко – явище незвичайне як своєю обдарованістю, так і місцем у літературі, мистецтві, культурі. З 47 років життя поет пробув 24 роки в кріпацтві, 10 -  на засланні, а решту – під наглядом жандармів.

Трагічно важкий шлях Шевченка до творчих висот визначив в образній формі І.Франко: «Він був сином мужика і став володарем у царстві духа. Він був кріпаком і став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком і вказав нові, свіжі і вільні шляхи професорам та книжним ученим».

Тарас Шевченко — одна з найпопулярніших постатей в українських культурі та мистецтві. Вшанування пам'яті Шевченка як національного героя, поета та символа відбувається не лише в Україні, а й за її межами.

     Загалом, в Україні та світі є 1384 пам'ятники Шевченкові, з них 1256 — в Україні та 128 — за кордоном у 35 країнах. Це найбільша у світі кількість монументів, встановлених діячеві культури.

Ім'я Шевченка носять назви територій. В Україні існує 25 варіацій назв міст та сіл, присвячених Шевченкові: Тарасівка, Шевченкове, Тарасівці, Тарасо-Григорівка, Кобзар тощо. У цілому ім’я митця мають 352 населених пункти. У Казахстані ім'я Шевченка носить форт. У західній частині Аральського моря є затока Шевченка.  Пік Шевченка — вершина висотою 4 200 м на північному схилі Великого Кавказу, у Боковому хребті. Вона названа на честь Шевченка українськими альпіністами, які вперше зійшли на цю вершину Кавказу 1939 року.

Чимало є в Україні та світі вулиць, площ, парків, скверів, що носять ім'я Шевченка. Ім'я Кобзаря носить низка культурних та освітніх закладів: Київський та Луганський національні університети, Чернігівський педагогічний університет тощо. Культурні заклади: Національна опера; Тернопільський, Волинський та Харківський драматичні театри; Криворізький театр драми та музичної комедії; Дніпровський, Черкаський та Чернігівський музично-драматичні театри, а також численні кінотеатри.

В Україні та за кордоном існує багато музеїв Шевченка. Найбільшим меморіальним комплексом, присвяченим поету, є Шевченківський національний заповідник на місці поховання поета на Тарасовій горі в Каневі.

У галузі літератури з 1961 року щорічно присвоюється Шевченківська премія (одна з найпрестижніших відзнак України) й пам'ятна медаль «За вірність заповітам Кобзаря» (найвища відзнака Українського фонду культури). З метою вшанування пам'яті поета, указами Президента України започатковано проведення Міжнародного мовно-літературного конкурсу учнівської та студентської молоді імені Шевченка.

Художні твори про Шевченка почали писати ще за життя письменника. У 1841 році український поет О. Афанасьєв-Чужбинський присвячує авторові «Кобзаря» свій вірш «Шевченкові», у якому він захоплено відгукується про його вражаючу поезію. Саме з цього твору прийнято вести відлік художньої шевченкіани. На сьогодні дослідники нараховують понад сім тисяч творів, у яких художньо осмислюється життєвий і творчий шлях Шевченка.

Існує близько двох десятків автобіографічних ігрових фільмів про Шевченка й створених за мотивами його творів, знятих в СРСР та Україні. Приблизно таку ж кількість складають й документальні фільми про поета.

У жовтні 2014 року в Харкові на стіні 17-поверхового будинку намалювали найбільший у світі портрет Шевченка площею понад 500 м².

Деякі космічні тіла також отримали свою назву на честь поета: в 1975 році один з кратерів на Меркурії став називатися “Шевченко”, а в 1982 році було затверджено назву “Кобзар” (2427 Kobzar) для астероїда, який рухається між орбітами Марса та Юпітера. Його ім’я носить рідкісний мінерал – тарасовіт.

З 2014 року в селі Моринці, де народився Шевченко, відбувається щорічний Усеукраїнський благодійний фестиваль «Ше.Fest», присвячений поету. 2014 року почерк Кобзаря було оцифровано як шрифт Kobzar KS.

У 2021 році команда українського рекламного агентства TABASCO у соціальних мережах презентувала проєкт, завдяки якому вдалося створити творчу реконструкцію голосу Шевченка. Для втілення ідеї було використано точні антропометричні дані, які вдалося встановити завдяки його посмертній масці. Аби голос максимально відповідав дійсності, до проєкту доєдналася група шевченкознавців. Експерти займалися пошуком та аналізом додаткової інформації за спогадами очевидців щодо зовнішності, голосу, способу життя, звичок та перенесених письменником хвороб.

Пісенна спадщина Шевченка налічує сотні пісень – від романсів до рок-композицій. А під час буремних подій, свідками чи учасниками яких ставали українці, звичні рядки його поезії набувають особливого значення.

У кожного українця в домі на книжковій полиці лежить «Кобзар». Найменше у світі видання «Кобзаря» має розмір близько половини квадратного міліметра, що менше за макове зернятко. Створив його український майстер Микола Сядристий. Гортати сторінки збірки можна лише кінчиком загостреного волоска через їхній неймовірно крихітний розмір.

 

10 клас

 

Театр корифеїв

У 1882 році письменник і драматург Марк Кропивницький став засновником першого в історії України професійного театру, також відомого як «театр корифеїв». Подія ознаменувала настання “золотого віку” національного театру, його українізації та початку відокремлення від імперського впливу. Разом зі своєю трупою Кропивницький створив школу акторської та режисерської майстерності, піднісши український театр на значно вищий щабель професіоналізму.

Звідки пішло слово «корифей»? Корифеями називали провідних акторів у хорі давньогрецького театру. Вони промовляли від імені хору, коли тому доводилося брати участь у дії п’єси. Корифей здійснював контакт між акторами і хором, двома-трьома віршами проводив підсумок почутого монологу або повідомляв про вихід нового персонажа. З часом слово «корифей» набуло переносного значення – це провідна особа, світило в будь-якій галузі.

Назва ж театру пов’язана з книгою «Корифеї української сцени», що була анонімно видана представниками київської інтелігенції у 1901 році. У ній Марка Кропивницького, Михайла Старицького, Івана Тобілевича та інших славетних акторів вперше називали “корифеями українського театру”.

  Як же виник перший професійний український театр?

Усе починається з 1876 року, коли російський імператор Олександр II підписав Емський указ про повну заборону українського письменства. Разом з Валуєвським циркуляром 1863 року він мав повністю витіснити нашу мову з культурної сфери. Згідно з його положеннями, були заборонені книжки українською, викладання у школах, концерти і театральні вистави.

Але вже 1881 року пункт Емського указу про заборону українських п'єс переглядається. Нарешті після довгих років боротьби на тлі культурного відновлення української нації ми отримали можливість ставити вистави своєю мовою. Хоча й з певними обмеженнями: виступи українською чи польською мали йти лише після того, як актори виступлять із тією самою програмою російською. Проте цей крок «легалізував» існування українського театру.

 

Цим скористався Марк Кропивницький, завдяки якому вже з 10 січня 1882 року було поставлено п'єсу Шевченка «Назар Стодоля».

До складу трупи входили брати Тобілевичі (псевдоніми: Івана – Карпенко-Карий, Миколи – Садовський, Панаса – Саксаганський), Михайло Старицький, Єфросинія Зарницька, Марія Заньковецька та інші. Чому ж театр – «професійний»? Усі артисти, крім природних голосових даних, мали ще й професійну підготовку.

Окрім професіоналів в акторському складі, театр корифеїв тісно співпрацював із такими відомими композиторами того часу. як Петро Ніщинський, Кирило Стеценко. Микола Лисенко став автором музики до 21 вистави «корифеїв» та 10 опереток, які разом охоплювали всі популярні жанри сценічної музики.

  Актори живо поєднували драму з комедією, музику з вокальними сценами і танцями. Їхні вистави були навіть популярнішими за імперський театр, тому виступи «корифеїв» із задоволенням дивилися в Москві та Санкт-Петербурзі.

Кропивницький був не тільки талановитим драматургом. Він, відчуваючи загрозу українській культурності з боку «панівної нації», своєю творчістю намагався розбудити національну самосвідомість українців.

Одним із найвидатніших діячів українського театру корифеїв був                       І. Карпенко-Карий. Він написав 18 оригінальних п’єс. Серед них –«Безталанна», «Наймичка», «Мартин Боруля», «Сто тисяч» та ін.

Із театром корифеїв також пов’язане ім’я П. Саксаганського. Панас Саксаганський — багатогранний видатний актор із надзвичайним темпераментом, даром перевтілення, блискучою технікою. За своє творче життя Саксаганський зіграв понад сто головних ролей і багато епізодичних. Також він поставив понад 80 п’єс та написав дві власні комедії «Лицеміри» і «Шандрапа».

Театр корифеїв проіснував сім років, до початку Першої світової, коли влада царської Росії закрила не тільки театр, а й усі українські газети, журнали та книгарні.

Завдяки діяльності театру корифеїв друга половина XIX ст. увійшла в історію української культури як «золотий вік» театру. Своєю плідною працею «корифеї» встигли дати поштовх подальшому розвитку професійного українського театрального мистецтва. Поєднання, здавалося б, непоєднуваних речей (драми та комедії – з мюзиклами, танцями, хоровим співом) був наповнений національної автентики, а значить був неподібним до жодного з тогочасних театрів.

Автентичний - цілком вірогідний, заснований на першоджерелах.

 

І все в ній – незвичайне …

Леся УКРАЇНКА (Лариса Косач Квітка) – геній української літератури, що входить в умовну тріаду Шевченко-Франко-Українка. Її поезію, прозу, опубліковані мільйонними тиражами, вивчають ще змалку, про творчість і життя письменниці написано надзвичайно багато праць. Кожен факт із її цікавого та нелегкого особистого й творчого життя знову й знову викликає захоплення цією дивовижною особистістю.

 Справжнє ім’я Лесі Українки – Лариса Косач Квітка. У колі сім’ї її називали Лесею, тож вона вибрала цей більш милозвучний варіант. А псевдонім «Українка», який запозичила в дядька Михайла Драгоманова, котрого любила й дуже поважала, уперше використала в 13 років. Драгоманов на початках свого творчого й політичного життя підписувався як “Українець”, а дівчина хотіла бути схожою на нього.

У родині Лесю називали по-різному: Лариса, Леся, Зея, Мишолосія. Ім’я Зея, або Зеїчок, походить від назви сорту кукурудзи «зея японіка» (тонка, як стеблина), так її називала мама. Ім’я Мишолосія ділилося навпіл – так називали Лесю і її брата Михайла, з яким письменниця була дуже близька.

У дитинстві Леся Українка була надзвичайно кмітливою та схоплювала все на льоту, тож її можна було назвати дитиною-індиго. Читати навчилася ще в 4 роки, у 5 вона почала писати драматичні твори, у 6 вже майстерно вишивала, а в 9 років написала свій перший вірш «Надія». Про рівень її розвитку свідчить і те, що всього в 19 років дівчина написала підручник «Стародавня історія східних народів» для своїх сестер.

Поетеса знала багато європейських мов: окрім слов'янських (української, російської, польської, болгарської), також англійську, німецьку, французьку, італійську, давньогрецьку та латину. Бралася за вивчення грузинської, шведської, іспанської. Багато перекладала, зокрема твори Гоголя, Міцкевича, Марію Конопніцьку, Гейне, Гюґо, Свіфта, Шекспіра, Байрона, Жорж Санд, Аду Негрі, Гергарта Гауптмана, Метерлінка, Гомера. Усе це справді ознаки геніальності, адже далеко не кожному таке дано.

Крім цього, Леся чудово грала на фортепіано. Змалку захоплювалася мистецтвом, мала неабиякий хист до музики. На жаль, хвороба прикувала її ще дівчинкою до ліжка, тому відомої піаністки з неї не вийшло. Якби не хвороба, можливо, Леся стала би ще й геніальним композитором.

Леся Українка присвятила себе у творчості поезії, прозі, епосу й драматургії - загалом написала понад 100 власних віршів і 20 драм. Випустила три збірки.

 Поетеса багато подорожувала  світом. Окрім України (Волинь, Полтавщина, Буковина, Крим, Київ, Львів, Чернівці, Одеса), Леся Українка побувала в Грузії, Польщі, Болгарії, Німеччині, Швейцарії, Австро-Угорщині, Італії, Єгипті. Правда, багато її подорожей були пов'язані не лише з її письменницькою і громадською діяльністю, а й із необхідністю лікуватися від важкої невиліковної хвороби - туберкульозу кісток.

Леся Українка ввела в нашу мову такі нові слова, як «напровесні» та «промінь». І якщо перше ще можна зрозуміти як літературний неологізм, то друге – це вже навіть науковий термін.

Усім відомий твір письменниці Л. Українки «Лісова пісня», написаний на основі дитячих вражень, які вона отримала впродовж лише кількох днів в урочищі Нечимному (біля села Скулин у Ковельському районі), коли в                       13-річному віці гостювала в домі дядька Лева Скулинського. Дядько знав дуже багато легенд і переповідав їх малій Лесі. Місцеві жителі й досі подейкують, що в Скулинському лісі живуть привиди й вряди-годи лякають туристів, які осмілюються ночувати тут. Тож, можливо, лісовики і мавки з «Лісової пісні» не такі вже й вигадані персонажі.

Хворобливу та тендітну Лесю Українку світоч української літератури Іван Франко називав «єдиним мужчиною в нашому письменстві». Хоч сама поетеса не вважала себе гідною і нігтя Франка. Її, як і Олену Пчілку, оточення вважало надзвичайно сильною духом, сильною морально жінкою. І думка така була небезпідставною.

За творами письменниці створено понад 10 фільмів, мультфільм, понад 20 вистав, 4 радіовистави, 5 радіокниг, 5 пісень. До 145 річниці від дня народження Лесі Українки компанія Google навіть створила святковий дудл (логотип пошукової системи) за мотивами її легендарної «Лісової пісні». Про неї зафільмовано 11 документальних стрічок.

Іменем відомої українки названі вулиці, бульвари, парки, площі, театри, школи, бібліотеки в Україні, є навіть школа її імені в Австралії. В її честь в 1970 р. була заснована літературна премія ім. Лесі Українки, а портрет зображено на марках, ювілейних монетах та українській банкноті в 200 гривень.

На знак пошани видатної українки в 1970 році у головному поясі астероїдів було відкрито нову одиницю. На честь письменниці він отримав назву — 2616 Леся.

Тож усі ці факти свідчать про неймовірну велич, геніальний талант і популярність найвидатнішої в усі часи в Україні жінки – письменниці Лесі Українки.

11 клас

Такі дивні козаки…

Звичаї та традиції українських козаків глибоко пронизують історію та культуру України. Козацтво, що розцвіло в XVI-XVIII століттях, стало символом волі, мужності та незалежності. Його моральні принципи, ритуали та звичаї залишаються невід'ємною частиною національної спадщини.

Одним із найвідоміших символів козацтва є козацька мова – суржик. Цей мовний мікс утворився шляхом поєднання різних діалектів української мови з польськими, турецькими та іншими слов'янськими впливами. Козаки були високоосвіченими та цінували свою мову, яку використовували як засіб комунікації та самовираження.

Одним із головних принципів, що керував козаками, була засада "Свобода і Господи", що означала незалежність та вірність Богу та Батьківщині. Козаки вважали себе захисниками православної віри та українського народу. Вони дотримувалися суворих моральних норм, які передбачали чесність, справедливість, гідність та гостинність.

Гостинність – це важлива риса козацької культури. Козаки завжди були відомі своєю радушністю та відкритістю до гостей. Кожен мандрівник, який потрапляв до козацького села, знаходив тут притулок та допомогу.

Українські козаки мали багато свят та обрядів, пов'язаних із релігією, воєнними перемогами та сільським господарством. Одне із найвідоміших свят – Запорозька січова рада, що відбувалася кожні чотири роки. Під час цього свята козаки обговорювали питання внутрішньої політики, приймали нові закони та вирішували важливі справи. Козацькі ради запорожців також проводилися у супроводі обрядових дій, як і курінні та паланкові сходки. Ради загальні намагались провести в святкові дні, наприклад, 1 січня, 1 жовтня – на свято Покрови, другій та третій день Великодня. Окремо при потребі збиралися термінові ради – якщо виникала якась важлива справа, що потребувала вирішення. Початок ради був ознаменований ударом довбиша в литаври, осавул виносив січовий прапор (хоругви) та ставив його біля церкви на площі. У центр ставала старшина, навколо розміщувались козаки, і обмінювались привітаннями, кланяючись один одному.

Особливе значення для козаків мала родина. Головою сім'ї був старший. Він відповідав за сімейне господарство, був керівником родини в суспільстві. Звичайною практикою було, що кожен член родини виконував свої обов'язки та допомагав один одному. Діти вчилися від батьків ремеслам, військовим навичкам та цінностям козацького життя.

Чільне місце в житті козаків займали весільні обряди. Весілля було не тільки подією для молодої пари, але й важливим святом для всього козацького отаманства. Воно супроводжувалося козацькими танцями, співами та забавами. Жодне козацьке весілля не обходилося без конкурсів, змагань та козацьких звичаїв, які додавали святкового настрою та сприяли об'єднанню громади.

Існували певні козацькі традиції в одязі. Традиційна козацька костюміка складалася із чоботів, широких штанів, сорочки, жупана та широких козацьких шапок-вушанок. Козацькі символи, такі як пір'я на шапці, оздоблення на жупані та пояс зі зброєю, виражали гордість та ідентифікацію з козацьким братством.

Військові дії козаків теж супроводжувались обрядами та ритуалами. Наприклад, коли вирішували починати військові дії, грала військова музика та лунав гарматний салют. Таким самим чином проводили зустріч військових послів, що приїжджали з сусідніх держав, і так же їх проводжали. Коли козаки вирушали в похід, на щоглі чайки командир ставив прапорець і ним подавав сигнали решті козаків. Поява прапора також означала початок або кінець битви. Повернення козаків з будь-яких військових походів супроводжувалось подячною церковною службою та поминанням загиблих.

Звичаї та традиції українських козаків проникли в самі глибини національної свідомості та стали складовою частиною національної спадщини. Вони надихали людей на відвагу, пробуджували силу та віру у свободу та незалежність.

Вибір професії - важливий крок в житті!

У житті кожної людини не так вже багато ситуацій, коли доводиться здійснювати глобальний вибір, який впливає на всю подальшу долю. Один із них молодим людям доводиться робити ще в школі. Це вибір майбутньої професії. І віднестися до цього вибору потрібно як до початку нового цікавого життєвого етапу, а не як до необхідності. Людині, що обирає свій професійний життєвий шлях, потрібно розібратися у величезній різноманітності сучасних професій, зрозуміти їх зміст і реально оцінити свої можливості, здібності, інтереси. Невірно обрана в молодості професія створює проблеми і самій людині, і суспільству в цілому. Сферу професійної діяльності можна змінити. Проте такий крок зробити складно. Зміна професії зазвичай пов'язана з хворобливими переживаннями, сумнівами, втратою часу і сил. Але якщо первинний вибір був зроблений правильно, то людина вчиться і працює із задоволенням, не помічаючи ні часу, ні втоми, і тоді професійна успішність людині гарантована.

Вибір професії є одним із найважливіших рішень у житті кожної людини. Від цього залежить наше майбутнє, кар'єрні можливості, фінансовий стан і навіть задоволення від роботи. Існує безліч професійних шляхів, і кожен має свої унікальні переваги та недоліки.

Перш за все, важливо визначити свої інтереси, хобі та пасії. Якщо ви займаєтеся тим, що вам подобається, ви будете більш мотивовані та задоволені в своїй роботі. Задумайтеся, які сфери діяльності вас привертають, що ви любите робити у свій вільний час. Можливо, ви захоплюєтеся музикою, мистецтвом, наукою або спортом. Приділіть час, щоб вивчити більше про ці сфери та професії, пов'язані з ними.

Крім інтересів, слід враховувати і свої здібності та навички. Кожна професія вимагає певних компетенцій і вмінь. Ретельно проаналізуйте свої сильні та слабкі сторони. Якщо ви маєте природні здібності в певній галузі, то розвивання цих здібностей може привести до успіху та задоволення від роботи. У той же час, не забувайте, що багато навичок можна набути через навчання і практику.

Рівень заробітку й можливості просування є ще одним важливим фактором. Деякі професії можуть пропонувати високу зарплату та широкі можливості для кар'єрного зростання, тоді як інші можуть мати обмежений потенціал. Ретельно вивчайте ринок праці та перспективи розвитку у вибраних сферах. Зверніть увагу на тенденції ринку, попит на фахівців у цій галузі та зарплатні рівні.

Також важливо враховувати робочий графік та баланс між роботою та особистим життям. Деякі професії можуть вимагати багато часу та енергії, особливо на початку кар'єри. Інші професії можуть мати більш гнучкий графік та дозволяти більше часу для сім'ї, хобі та відпочинку. Важливо знайти баланс, який вам підходить і враховувати свої пріоритети.

Додатково розгляньте можливості для саморозвитку та навчання у вибраній професії. Чи є можливості для постійного професійного зростання? Чи є шанси отримати нові навички та кваліфікації? Розвиток у професії може бути ключовим для досягнення успіху та задоволення від роботи.

Зрештою, не бійтеся експериментувати та робити зміни у своїй кар'єрі. Вибір професії – це не закріплення на все життя. Воно іноді приносить несподівані зміни, і важливо бути готовим до них. Не бійтеся досліджувати нові можливості, навчатися і змінювати професію, якщо цього вимагає ситуація.

А що робити тим, хто не визначився з вибором майбутньої професії? Як же в них зорієнтуватися? Як уникнути помилок і розчарувань? Універсальних способів немає, але є рекомендації.  Хочеш вибрати ту професію, яка краще всього підходить саме для тебе? Намагайся ознайомитися з максимальною їх кількістю. Важко зробити вибір, якщо не знаєш з чого! (Інформацію можна знайти в самих різних джерелах: ЗМІ, центр зайнятості, книги та ін.)

У підсумку, вибір професії є індивідуальним рішенням, яке потребує виваженості та осмисленості. Врахуйте свої інтереси, здібності, можливості для розвитку, фінансові аспекти та баланс між роботою та особистим життям. Не бійтеся брати на себе ризики та експериментувати. Ваша професія повинна відповідати вашим цілям, цінностям і принести вам задоволення і успіх у майбутньому.

 

 

 

 

Джерела

1. Легенда про Україну. https://mamabook.com.ua
2. Вікові та меморіальні дерева України. http://surl.li/ovktn
3. Ю.Стригун.  http://surl.li/ovlgm
4. Козацькі човни. http://surl.li/owiod
5. Хортиця. http://surl.li/mnyp
6. Дендропарк «Олександрія». http://surl.li/owkkp
7. «Повість минулих літ». https://zno.if.ua/?p=532
8. Повість Нестора Літописця. http://surl.li/owlxt
9. Театр корифеїв. http://surl.li/owmnz
10. Запорозькі козаки: їх звичаї та обряди. http://surl.li/ioinm
11. Вибір професії – важливий крок у житті. http://surl.li/pafhw
12. Нейросітка. https://chat.openai.com/auth/login