Лекція №3.Тема:Основи тактики гри у футбол

Про матеріал

Лекція №3 до дисципліни "Футбол з методикою викладання"

Тема 3. Основи тактики гри у футбол

3.1. Тактика нападу.

3.2. Тактика захисту.

3.3. Навчання тактичній підготовці футболістів.

Перегляд файлу

Тема 3. Основи тактики гри у футбол

 

3.1. Тактика нападу.

3.2. Тактика захисту.

3.3. Навчання тактичній підготовці футболістів.

 

Тактика гри у футбол реалізується в індивідуальних, групових і командних діях у нападі та захисті. Тактичні завдання, що стоять перед командою, вирішуються з урахуванням особливостей ведення гри суперником, станом поля, кліматичних умов. Організованість у діях команди багато в чому залежить від чіткого розподілу функцій між футболістами. Воротар повинен досконало володіти технікою гри, уміти правильно вибирати місце, швидко оцінювати ситуацію, миттєво визначати напрямок, траєкторію і швидкість руху м’яча, рішуче і вміло керувати обороною. Йому треба поєднати гру у воротах з діями «на виходах». Воротар – перший організатор атак. Захисники повинні вільно володіти всіма елементами техніки гри, уміло протидіяти супернику з м’ячем і без нього, своєчасно взаємодіяти під час організації оборони й атаки. Розглянемо  основні вимоги до гравців захисту: колективно та індивідуально технічно грамотно діяти в зоні; своєчасно протидіяти передачам і ударам по воротах, успішно вести боротьбу за верховий м’яч; правильно здійснювати страховку партнерів і воротаря; чітко взаємодіяти, створюючи штучне положення «поза грою». Під час організації нападу захисники повинні: «відкриватися» для одержання м’яча від воротаря; після оволодіння м’ячем своєчасно й точно виконувати передачі партнерам; несподівано відкриватися на фланзі чи «підключатися» до центральної зони; уміло виконувати подачу чи «простріл» із флангу; завершувати атаку ударом по воротах. Гравці середньої лінії повинні вміти організовувати атаки, завершувати їх і переходити до оборонних дій, пам’ятаючи що успіх команди залежить від рівня їх виконавчої майстерності. Основні дії в нападі: організація переходу від захисту до нападу і подальший розвиток атаки; забезпечення раптовості в розвитку атаки за допомогою переведення м’яча на фланг і швидкісного маневру у відкриту зону; контроль середини поля й активна участь у завершенні атак. Основні дії в захисті: швидка та професійно грамотна протидія на атаку супротивника, контролю за ближнім у цій зоні чи персонально закріпленим суперником; протидія передачі й ударам по воротах; страховка партнерів і взаємодія з ними. Напад повинен вміти поєднувати індивідуальні й групові дії, правильно вибирати позиції, виконувати завершальні атаки в умовах постійного єдиноборства.

Основні дії в атаці: розташування на грані положення «поза грою» і своєчасний відхід назад для одержання м’яча; швидкий маневр по флангу з подальшою передачею чи прострілом м’яча у штрафний майданчик; активна участь у завершенні атак. При переході в оборону нападники контролюють дії захисників чи вступають у боротьбу з найближчим суперником, який володіє м’ячем. У захисті нападники беруть участь залежно від ситуації.

 

3.1. Тактика нападу

 

Організація дій команди, котра володіє м’ячем, з метою взяття воріт суперника належить до тактики нападу. Різноманітність форм побудови наступальних дій, варіювання темпу й напрямку розвитку атаки, велика кількість технічних прийомів єдиноборства – усе це створює важкі умови для суперника.

 

3.1.1. Індивідуальна тактика

Індивідуальна тактика нападу – це система індивідуальних цілеспрямованих дій футболіста, що ґрунтуються на його умінні з декількох можливих рішень у певній ігровій ситуації обрати найбільш правильне. Вона включає дії без м’яча і з м’ячем.

Дії без м’яча. Для оптимального вибору позиції з метою одержання м’яча використовують «відкривання». Від того, наскільки гравці швидко і правильно «відкриваються», скільки «пропозицій» роблять партнеру з м’ячем, залежить ефективність комбінацій. В усіх випадках необхідно керуватися такими правилами:

  •  відкривання виконувати несподівано для суперника і на високій швидкості;
  •  не рекомендують занадто зближатися з гравцем, який володіє м’ячем, – це гальмує розвиток атаки;
  •  уважно стежити за тим, щоб не опинитись у положенні «поза грою».

Ефективним маневром є відволікання супротивника, тобто демонстративне переміщення у певну зону з метою повести за собою «опікуна» й тим самим забезпечити свободу дій партнерам. Якщо атакуючий гравець не справляється в єдиноборстві із суперником, один із партнерів повинен переміститися в цю зону і створити чисельну перевагу.

Багаторазове поєднання відкривань, відволікань і створення чисельної переваги називається маневруванням.

Якщо партнери закриті й немає можливості для передачі, доцільно використовувати ведення. Треба пам’ятати, що без м’яча футболіст переміщується швидше, тому перетримування м’яча гальмує розвиток атаки.

Обведення – найважливіший засіб індивідуального подолання оборони. Розрізняють такі види обведення: за допомогою варіювання швидкості і зміни напрямку руху, з використанням відволікаючих дій. Обведення ніколи не повинне бути самоціллю.

Будь-яка атака завершуються ударами по воротах. Вибір способу виконання удару, його сили, напрямку і траєкторії польоту м’яча залежить від конкретної ігрової ситуації.

 

3.1.2. Групова тактика

Більшість тактичних завдань вирішує взаємодія двох чи кількох гравців, об’єднаних виконанням тактичної комбінації. Уся гра складається з ланцюга таких комбінацій і протидій їм. Комбінації бувають заздалегідь підготовленими в процесі тренувань та імпровізованими, що виникли в ході матчу. Комбінації при стандартних положеннях дозволяють заздалегідь розташувати гравців у найбільш небезпечних для суперника зонах. Мета комбінацій при вкиданні м’яча з бічної лінії – зберегти м’яч у своєї команда (у взаємодії з воротарем чи партнером) або вивести гравця на ударну позицію. Комбінації при кутових ударах мають два основних варіанти. У першому виконують подачу м’яча у штрафний майданчик (у зону 11-метрової позначки, на ближню чи дальню стійки), у другому – розігрування кутового удару з подальшим ударом по воротах.

Комбінації при штрафних ударах у безпосередній близькості від воріт суперника завершуються ударом по воротах або розігруванням м’яча, щоб вивести одного з партнерів на зручну для взяття воріт позицію.

Комбінації при вільних ударах пов’язані з розігруванням м’яча (відкидання для удару, гра «у стінку», передача на вихід).

Комбінації при ударах від воріт виконуються переважно за участю воротаря. Воротар (іноді польовий гравець), вибиває м’яч партнеру, який відкрився, або грає з одним із захисників і, одержавши відповідну передачу, посилає м’яч у поле.

Комбінації в ігрових епізодах поділяються на взаємодії в парах, трійках. Сполучною ланкою цих взаємодій є передачі.

Ефективність передач залежить від технічної майстерності футболіста, його тактичного мислення й уміння бачити поле, маневреності партнерів, обумовленої кількістю «пропозицій» гравцю з м’ячем.

 

 

3.1.3. Комбінації в парах

Один із найбільш ефективних способів обіграти суперника за допомогою партнера – це гра у «стінку». Футболіст, що володіє м’ячем, зближається з партнером, різко передає йому м’яч і на максимальній швидкості відкривається за спину суперника. Партнер в один дотик посилає м’яч, щойно отриманий від товариша по команді, у бік руху останнього – «на хід».

Комбінація «схрещування» застосовується на середині поля чи на підступах до штрафного майданчика. Переслідуваний суперником гравець просувається з м’ячем поперек поля, його партнер біжить назустріч. Звільнившись від опіки, у момент зустрічі він одержує м’яч і діє відповідно до ігрової ситуації.

Комбінацію «передача в один дотик» застосовують переважно з метою виграти час і простор для маневру. Вона дає можливість несподівано і швидко змінювати напрямок атаки, перегрупувати сили.

Комбінації в трійках зі «зміною місць» дозволяють обіграти суперника завдяки переходу гравця зі своєї зони в зону партнера після того, як той «вивів» звідти суперника.

Комбінація «пропускання м’яча» найчастіше застосовується при завершенні флангових атак. Активно виходячи на прострілену передачу й імітуючи удар, атакуючий несподівано пропускає м’яч партнеру, котрий розташувався у вигідній позиції.

 

3.1.4. Командна тактика

Командна тактика нападу – це організація колективних дій усієї команди для вирішення завдань атаки. При будь-яких тактичних системах командна тактика реалізується швидким чи поступовим розгортанням нападу. При швидкому нападі дії футболістів гранично насичені елементами раптовості. Маневрування на високих швидкостях має забезпечувати в найкоротший час і за допомогою найменшої кількості передач виведення одного з партнерів на ударну позицію. Основні вимоги: обов’язкове своєчасне виконання довгих передач уперед з метою «відрізати» суперників; перша передача повинна, як правило, бути направлена «диспетчеру», котрий оцінює ситуацію на полі, швидко направляє м’яч на лінію атаки; у завершальній фазі атаки використовувати награні комбінації з найкоротшим виходом нападаючих до воріт; гравці середньої лінії зобов’язані швидко створювати другий ешелон атаки.

При поступовому розгортанні нападу здійснюється тривалий контроль за м’ячем з використанням коротких і середніх передач. Організована оборона суперника вимагає від гравців нападу виконання серії багатоходових комбінацій, широкого маневру, створення чисельної переваги на окремих ділянках поля,  розраховуючи на прорив «захисних побудов» в одній із ланок.

Основні вимоги командної тактики нападу:

  •  застосування точних передач і активне маневрування по всій ширині поля;
  •  постійна готовність до несподіваної передачі в передню лінію атаки, тобто до швидкісного прориву;
  •  варіювання напрямку атаки з одного флангу на інший;
  •  ешелоноване розташування футболістів з підключенням на ударну позицію гравців середньої лінії й захисників.

 

1.5. Основні принципи організації нападу

При системі 1-4-3-3 (рис. 2.3.1) команди звичайно грають із двома крайніми й центральним нападаючим або з двома центральними і крайнім.

 

Opera Снимок_2019-03-10_161535_www  Opera Снимок_2019-03-10_161643_www

 

Рис. 2.3.1. Система 1-4-3-3  Рис. 2.3.2. Система 1-4-4-2

 

Основне завдання крайніх нападаючих – обіграти своїх «опікунів» у єдиноборстві чи за допомогою партнера. Надалі доцільні вихід до лінії воріт і подача м’яча верхом чи простріл уздовж воріт, «зрізання кута», тобто вихід на ударну позицію.

Центральний нападаючий під час «включення» в атаку гравця середньої лінії повинен обманним маневром вивести «опікуна» з центральної зони. Нападаючі маневрують по ширині поля, а їх зони займають партнери. Два гравці середньої лінії (атакуючий і «диспетчер») висуваються на передній рубіж, третій – діє трохи позаду, забезпечуючи разом із крайніми захисниками ешелоновану атаку. Головне в діях гравців середньої лінії – безперервне підключення в атаку і зміна її напрямку. Захисники беруть участь у нападі епізодично. При відсутності одного з крайніх нападаючих його зону часто займає крайній захисник. При системі 1-4-4-2 (рис. 2.3.2) обов’язкова наявність не менше двох гравців, котрі постійно знаходяться в середній лінії, і диспетчера. Один з основних тактичних варіантів – штучне звільнення того чи іншого флангу для активного підключення в атаку гравців середньої лінії чи крайніх захисників. Нападаючі багато маневрують по ширині поля, створюючи цим можливість одержання «гострої» передачі або утворюючи своєрідні «вікна» – вільні зони для підключення партнерів. Крайні захисники систематично беруть участь у нападі, діючи як крайні нападаючі, або підтримують атаку в другому ешелоні. Активніше підключаються центральні захисники, які несподівано виходять на ударну позицію в центрі.

 

3.2. Тактика захисту

 

Гра в захисті припускає організацію позиції та дій гравців з метою запобігти чи ускладнити нападникам можливість наблизитися до воріт і завдати точного удару. Усі дії команди, що обороняється, є «відповіддю» на дії атакуючих та обумовлюються особливостями тактики суперника. Гра в обороні різноманітна, багатопланова і спрямована на захист воріт, на активну боротьбу за оволодіння м’ячем і організацію успішної атаки.

 

3.2.1. Індивідуальна тактика

Ефективність захисту багато в чому залежить від індивідуального уміння кожного гравця діяти проти суперника – і коли він володіє м’ячем, і без нього. Боротьбу проти суперника, котрий не володіє м’ячем, футболісти в захисті здійснюють закриванням і перехопленням.

Перехоплення – дія гравця з метою оволодіти м’ячем. Успіх перехоплення залежить від правильної оцінки ситуації, умілого вибору позиції, своєчасного виходу до м’яча, швидкості.

У єдиноборстві з гравцем, котрий володіє м’ячем, ті, що обороняються, повинні відібрати його чи перешкодити передачі, веденню, удару по воротах. Для відбирання м’яча, коли цього вимагає ігрова ситуація, варто зблизитися з тим, хто володіє м’ячем, переслідувати його і зберігати атакуючу позицію. Щоб протидіяти передачі, удару, веденню, гравець розташовується в безпосередній близькості від того, хто володіє м’ячем, і перекриває зону найбільш гострої передачі, небезпечного удару по воротах чи прагне відтіснити суперника до бокової лінії.

 

3.2.2. Групова тактика

Основою реалізації групової тактики в захисті є організована взаємодія двох чи більше гравців для надання допомоги партнерам чи руйнуванні комбінацій суперника.

Щоб безпосередньо допомогти партнеру, котрий програв єдиноборство, використовують страховку. Протидія комбінації «гра в стінку» обумовлюється місцем виконання. Іноді доцільно відмовитися від щільної опіки і грати в зонному захисті, у більшості випадків треба розташуватися так, щоб мати можливість перехопити першу передачу, утруднити наступну чи змусити відмовитися від комбінації. При протидії комбінації «схрещування» ті, що обороняються, повинні особливо уважно контролювати дії гравця, у якого опинився м’яч, щоб перепинити йому шлях до воріт.

Протидіючи комбінації «пропускання м’яча», захисники готові перехопити «пропущений» м’яч або швидко переключитися на єдиноборство з гравцем, якому цей м’яч адресований.

Ефективним методом оборони є створення штучного положення «поза грою». Захисник, який знаходиться ближче за інших до своїх воріт, уважно стежить за розташуванням суперника й керує діями партнерів. Найбільш доцільно створювати положення «поза грою» в зоні між центральною лінією та штрафним майданчиком.

Побудову «стінки» виконує команда, у ворота якої призначений вільний чи штрафний удар. Головна мета тих гравців, що обороняються, – убезпечити від прямого удару ближній кут воріт. Звичайно, в «стінку» стають 4 – 5 гравців (як правило, два захисники, два півзахисники і нападаючий). Чим далі від воріт призначається удар, тим менше футболістів безпосередньо протидіє йому.

 

3.2.3. Командна тактика

Командна тактика в захисті зводиться до організації колективної взаємодії, котра дозволяє успішно відбивати атаки суперника й після цього переходити в наступ. На оборонному етапі цих дій необхідно швидко сконцентрувати сили в небезпечній зоні, перегрупуватися й забезпечити взаємну страховку захисних ліній.

 

3.2.4. Захист проти швидкого розгортання нападу

При втраті м’яча варто рішуче атакувати суперника, який оволодів м’ячем, намагаючись перешкодити першій передачі та змушуючи його помилитися чи зробити мало результативні передачі найближчим партнерам.

Якщо суперник починає активне маневрування, потрібно щільно «закрити» своїх «підопічних» або протидіяти розвитку атаки в зонах. При атаці по центру гравці захисних ліній концентруються в районі штрафного майданчика. Якщо ж напад ведеться по флангу, вони переміщуються в бік напрямку атаки. У першому випадку головну роль в обороні грає задній центральний захисник, у другому – у страховці бере участь і крайній захисник протилежного флангу, який займає позицію позаду лінії оборони.

 

3.2.5. Захист проти поступового розгортання нападу

При здійсненні командних дій проти поступового розгортання нападу ті, що обороняються, відходять на свою половину поля без активної боротьби. Гравці оборони концентруються в напрямку атаки чи розосередження нападаючих по фронту й активно беруть участь у боротьбі за м’яч з неодмінною організацією страховки.

Командні дії в обороні розділяють на персональний, зонний і комбінований захист.

Персональний захист – це така організація оборони, коли кожен гравець особисто відповідає за дорученого йому суперника. При такому захисті розташовуються від суперника на відстані, що дає можливість перехопити адресовані йому м’ячі, атакувати його в момент прийому м’яча.

При зонному захисті гравці захисної лінії контролюють певну ділянку поля і вступають у єдиноборство з будь-яким суперником у межах зони. Необхідним елементом оборонних дій є «передача» суперників один одному.

Комбінований захист – найбільш поширений у сучасному футболі. Він гармонійно й раціонально поєднує принципи персонального і зонного захисту; одні гравці можуть, за завданням, тільки «опікувати» своїх суперників, а інші – грати переважно в зоні.

 

3.3. Тактична підготовка футболіста

 

Тактична підготовка здійснюється в процесі теоретичних і практичних навчаль­но-тренувальних занять. Під теоретичною підготовкою футболістів варто розуміти навчання системі знань, необхідних для ведення гри. Вона повинна бути спрямована на використання отриманих знань на практиці.

При підготовці до проведення теоретичних занять з юними футболістами вчителю рекомендовано:

а) визначити форму проведення теоретичного заняття (бесіда, опитування, розбір гри, настанова);

б) визначити кількість часу для певної теми;

в) підготуватися до проведення заняття, склавши короткий конспект.

Пояснення, теоретичний матеріал вчитель підкріплює наочними посібниками (схемами з різними тактичними комбінаціями, макетом футбольного поля, тактичною дошкою). Учням пояснюють окремі компоненти гри (дії футболіста в атаці, обороні, взаємодія в різних ситуаціях). Особливе місце теоретичних занять з тактики займають настанови щодо майбутньої гри і розбір попередньої. Учитель розкриває учням загальний план гри з урахуванням сильних і слабких сторін команди та окремих гравців. Визначають як тактику всієї команди, так і завдання кожному гравцеві, обговорюють варіанти взаємодій, комбінації при стандартних положеннях. Під час розбору гри, що відбулася, учитель аналізує й оцінює позитивні та негативні дії всієї команди, її ланок і окремих футболістів щодо виконання наміченого плану. При цьому варто активізувати й розвивати самостійне тактичне мислення юних футболістів, заохочувати їх, залучати до обміну думками. Основний метод навчання тактики й удосконалення її – це багаторазове повторення ігрових і спеціальних вправ на освоєння індивідуальних і групових тактичних дій у конкретній ситуації. Використовуються різноманітні тренувальні вправи.

 

Середня оцінка розробки
Структурованість
5.0
Оригінальність викладу
5.0
Відповідність темі
5.0
Загальна:
5.0
Всього відгуків: 1
Оцінки та відгуки
  1. Ільченко Микола Миколайович
    Загальна:
    5.0
    Структурованість
    5.0
    Оригінальність викладу
    5.0
    Відповідність темі
    5.0
docx
Додано
26 жовтня 2020
Переглядів
805
Оцінка розробки
5.0 (1 відгук)
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку