ТЕМА 3. Підготовка до ЗНО/НМТ

Тема 3. Русь-Україна (Київська держава)    Обов’язкові дати подій:

860 р. - похід Аскольда на Константинополь; укладення першого відомого договору Русі з Візантією; 

882 р.  – об’єднання північних і південних руських земель Олегом

907, 911рр. – походи князя Олега на Константинополь та підписання першої міжнародної торговельної угоди про право київських купців на торгівлю без сплати податків на території Візантії;

941, 943–944 рр. – походи князя Ігоря на Константинополь (перший – програв, бо греки використали грецький вогонь, другий – перемога та поновлення дії торговельної угоди);

988          р. – запровадження християнства як державної релігії Володимиром Святославовичем Великим;

989          р. – заснування першої школи в Києві Володимиром Великим д\ля бояр; 1019 - 1054 рр. – князювання Ярослава Мудрого в Києві;

1036 р. – розгром печенігів Ярославом Мудрим, побудова Софіївського собору на місті перемоги;

1056 - 1057 рр. – створення Остромирового Євангелія (рукописна книжка);

1097 р. - Любецький з'їзд (снем) князів (ініціював скликання Володимир Всеволодович Мономах, затвердили принцип вотчини та домовилися про спільну боротьбу проти половців);

1113 р. - укладення «Повісті минулих літ» - чернець Києво-Печерського монастиря Нестор (літопис вважається підручником із всесвітньої історії);  1113 р. - початок правління Володимира Мономаха в Києві (запросили кияни);

1187 р. - перша згадка назви «Україна» в писемних джерелах (зустрічається у Київському літописі відносно Переяславських земель за часи Володимира

Глібовича);

1187 р. - створення «Слова о полку Ігоревім» (про невдалий похід проти половців під керівництвом новгород-сіверського князя Ігоря)  Обов’язкові персоналії:

Кий, Щек, Хорив і сестра їх Либідь (VІ ст.) — напівлегендарні брати і сестра князівського роду полян. Вважаються засновниками Києва. Започаткували династію київських князів Києвичів. Пам’ятник засновникам Києва (Кий, Щек, Хорив і сестра їх Либідь) скульптора В. Бородая зараз прикрашає цент м.Києва. Князь Аскольд (? — 882 рр.) — київський князь до 882 р. нащадок Кия – за одними даними, за іншими — дружинник Рюрика. Воював з болгарами, полочанами, кривичами. Уславився своїми воєнними походами проти Візантії у 860, 866 та 874 рр. Справжнім жахом для ромеїв став світанок 18 червня 860 р., коли вони побачили 200 лодій руського флоту князя Аскольда під мурами Константинополя. Русичі взяли місто в облогу, візантійський імператор був змушений погодитися на укладання з ними угоди і сплату данини. Так уперше Київське князівство сповістило середньовічний світ про своє існування, розпочало боротьбу з Візантією за першість на Чорному морі та перетворення його на «Руське море».  В тому ж 860 р. першим з київських князів охрестився у Візантії, доказ - Акольдова могила у Києві. Князював разом з Діром, про що йдеться у «Повісті минулих літ». Був убитий в Києві у 882 р. варязькими воїнами на чолі з Олегом.

Олег  (бл. 845-912 рр.) - прибув з малолітнім Ігорем сином Рюрика. Князь, регент за малолітства Ігоря у  Київській Русі у 882—912 рр., об’єднав північні та південні руські землі, знищивши Аскольда та Діра. Проголосив, що «бути Києву матір’ю міст руських». Здійснив переможні морські походи на Візантію 907, 911 рр., уклавши вигідні для Русі договори, які надавали пільги руським купцям і послам. В знак перемоги прибив свого щита до воріт Константинополя. Ходив походами на хозар, але уклав з ними вигідний мирний договір. Отримав прізвисько «Віщий», оскільки користувався послугами віщунів.

Ігор (879–945 рр.) Рюрикович - князь Київської Русі у 912—945 рр., підкорив деревлян і уличів, зміцнив владу київського князя, здійснив походи на Візантію 941, 944 р. і уклав нову торговельну угоду, загинув під час повторного збирання данини з деревлян.

Ольга (бл. 890–869 рр.) Княгиня Київської Русі у 945—964 рр., відімстилася древлянам за смерть чоловіка – три помсти Ольги, підпорядкувала землі деревлян безпосередньо Києву, упорядкувала збирання данини, чітко визначивши її розміри (уроки) і місця зберігання (погости), поділила землі на князівські та общинні, здійснила дипломатичний візит у Візантію, прийняла християнство 

Олена – православне ім’я, підтримувала політичні зв’язки з Угорщиною і Німецькими князівствами. 

Святослав (бл. 935–972 рр.) Князь Київської Русі у 964—972 рр., розширив територію Київської держави далеко на схід, заклав принцип управління державою одноосібним монархом, розгромив Хозарський каганат і Волзьку Болгарію, здійснив два походи на Дунайську Болгарію, загинув у бою з печенігами біля о. Хортиця на Запоріжжі. Хозарський князь Куремса виготовив чашу із черепа Святослава, оздобивши її золотом та сріблом та пив з неї на великі свята, щоб сили перейшли до нього…

Цитуючи джерела: «Сам був хоробрий і легкий.  Ходячи, яко пардус, багато воєн він чинив. Возів же за собою він не возив, ні казана не брав, ні м’яса не варив, але, потонку нарізавши конину, або звірину, або воловину і на вуглях спікши, це він їв. Навіть шатра він не мав, а пітник слав і сідло клав у головах.

Такими ж і всі інші вої його були. І посилав він до інших земель послів, кажучи:

«Хочу на вас іти». 

Саме Святославові вкладено в уста вислови, яким судилося стати крилатими: «Мертві сорому не знають», «Не посоромимо землі Руської» тощо.

Візантійський історик Лев Диякон залишив словесний портрет руського князя: «Імператор згодився на переговори в позолоченій зброї, на коні приїхав до берега Дунаю в супроводі великого загону вершників, що виблискували зброєю. Святослав переїздив через ріку в човні і, сидячи за веслом, гріб разом з іншими без ніякої різниці. На вигляд він був такий: середній на зрісті, не дуже високий, не дуже низький, з густими бровами, з блакитними очима, з плоским носом, з голеною бородою і з густими вусами. Голова в нього була зовсім гола, а тільки з одного боку її висіло пасмо волосся, що означало знатність роду; шия кремезна, міцна, плечі широкі і весь стан досить стрункий. Він здавався похмурим і диким. В одному вусі стриміла в нього золота сережка, прикрашена двома перлинами, з рубіном, посеред них установленим. Одяг на ньому був білий, нічим, крім чистоти, від інших не відмінний».

Володимир Великий  (бл. 958–1015рр.) - Князь Київської Русі у 980—1015рр., завершив об’єднання руських земель, запровадив християнство як державну релігію 988 р., збудував систему укріплень для захисту кордонів від печенігів – «змієві вали», приєднав Червенські міста, налагодив відносини з Візантією, Чехією, Угорщиною, Німеччиною, Болгарією, Римом, започаткував політику «шлюбної дипломатії» - сам одружився з візантійською принцесою, а свого вина Ярослава – із норманською принцесою Інгігердою (на Русі – Іриною). 

Ярослав Мудрий (бл. 983–1054 рр.) -князь Київської Русі у 1019—1054 рр., правив із братом Мстиславом до 1036 р. віддавши йому Лівобережжя з Черніговом, знищив печенігів у 1036 році розбивши їх на околиці Києва. На цьому місці звелів побудувати Собор Св. Софії, що донині прикрашає Київ і є зображеним на 2-х гривневій купюрі. При Соборі відкрив школу і першу бібліотеку на Русі. Ярослав розширив кордони Київської Русі на заході – приєднав червенські міста, заснував м. Юріїв, прийняв перший писаний звід законів «Руська Правда» 1054 р., сприяв утвердженню християнства, установив династичні зв’язки з Візантією, Францією, Польщею, Угорщиною, Швецією, Норвегією, «тесть Європи».

Ізяслав, Святослав та Всеволод Ярославовичі (правили 1054-1073 рр.) - сини Ярослава Мудрого, Ярославичі. Склали тріумвірат. Залишили письмову пам’ятку «Правда Яросавичів» - допонення до «Руської Правди». Їх період правління припадає на часи найбільшої активності кочовиків – половців та початок роздробленості Русі. Для ведення боротьби брали постійні позики у лихварів, які вимагали великі відсотки під заклад дорогоцінностей.

Володимир Мономах (1053–1125 рр.)(Мономах – прізвище матері, візантійської принцеси, дружини Всеволода Ярославовича, Переяславського князя) - князь Київської Русі у 1113—1125 рр., тимчасово об’єднав під своєю владою більшу частину Київської держави, відновив одноосібну монархію, зміцнив міжнародний авторитет Київської Русі, здійснив переможні походи проти половців, установив династичні зв’язки з Англією, Швецією, Угорщиною.

Ініціатор Любецького з’їзду 1097 р. Автор «Повчання дітям».

Мстислав Володимирович  (1125-1132 рр. князювання) – син Володимира Мономаха, останній князь який утримував в єдності Київську Русь.

Ярослав Осмомисл (1130–1187рр.)(«осемь» - 8, знав вісім мистецтв, мав багато талантів)- Галицький князь у 1153—1187 рр., за правління якого Галицьке князівство досягло найбільшої могутності, зміцнив князівську владу й боровся зі спробами бояр утручатися в державні справи, воював з половцями, підтримував дружні відносини з Угорщиною, Польщею, Візантією та ін.

Митрополит Іларіон  (?–1088 рр.)–вибраний Ярославом Мудрим як митрополит Київський та всієї Русі, перший митрополит русин (українець) уславився також як оратор і письменник, був зарахований до Святих. Автор твору «Слово про закон і благодать»  - хвалебна ода князеві Ярославу, що написана в честь призначення Ілларіонамитрополитом.

Антоній Печерський (бл.983-1073 рр.)— святий, відомий як цілитель, чернець Києво-Печерського монастиря.

Агапіт (?-1095 рр.) - лікував за допомогою зілля, що сам збирав і готував, та молитов. Зцілив Володимира Мономаха, якому передав своє цілюще зілля. Прославився як «безміздний», оскільки не брав за лікуванння ніякої плати («мзди») і навіть князеве «принесення» звелів віддати на монастирські потреби. Іконописець Алімпій (? — 1114 рр.) - давньоруський живописець, ювелір та лікар, чернець Києво-Печерського монастиря. З 1083 р. існує припущення, що Алімпій виконував мозаїчні роботи для Михайлівського Золотоверхого собору в Києві, зруйнованого у 1934 р. 

Літописець Нестор  (бл. 1055–бл.1113рр.) - чернець Києво-Печерського  монастиря, письменник, літописець Київської Русі, автор і упорядник «Повісті минулих літ», закликав князів боротися за єдність руських земель. 

 Обов’язкові поняття і терміни:

Племінний союз – об’єднання кількох племен, що почалося ще у бронзову добу і було пов’язане районом розселення, оскільки територіальні зв’язки переважали над родовими; відомі Славія, Куявія, Артанія - ранні державні утворення східнослов’янських племен у VIII–ІХ ст., про які згадують арабські та персидські джерела.

Князь - у давніх слов’ян старший, вождь племені. Пізніше титул спадкового володаря князівства. Як титул глави держави, князівства або окремого політичного об’єднання почав вживатися після 882 р. з приходом до влади у Києві династії Рюриковичів став спадковим титулом у середовищі аристократії. Полюддя  («ходіння по людях») – збирання данини у формі натурального оброку з підлеглого населення у Київській Русі, яке здійснював князь кожної осені або його намісник у Х–ХІІІ ст.

Язичництво (політеїзм) — багатобожжя, вірування, обряди, свята, що існували у слов’ян до прийняття християнства. У східних слов’ян набуло форм обожнення сил природи, тварин і рослин, а також людиноподібних істот: русалок, мавок, рожаниць. Серед наймогутніших язичницьких богів були: Перун, Сварог, Даждьбог, Стрибог, Мокоша, Лада. Елементи язичницьких вірувань співіснували с християнством на Русі до монголо-татарської навали, після якої християнство посіло панівне становище серед релігійних уявлень населення. Окремі язичницькі елементи зберігаються в українських обрядах і до нині.

Християнство - одна з трьох (разом з буддизмом та ісламом) світових релігій, одна з найпоширеніших у сучасному світі, відоме з сер. І ст. Віра в Ісуса Христа, як сина Божого, який прийде на землю і встановить для праведників щасливе царство Боже. В 1054 р. християнство розділилося на католицизм (західну церкву на чолі з папою Римським) і православ’я (на чолі з патріархом Візантійським чи Константинопольським). У ХVI ст. від католицизму відокремився

протестантизм, який, у свою чергу, розділився на ряд самостійних напрямків (як ось лютеранство, кальвінізм, англіканську церкву та ін.). Сьогодні в Україні діють понад 14 тис. християнських громад усіх напрямків.

Шлюбна дипломатія – підписання вигідних шлюбних союзів київськими князями, які грунтувалися на політично вигідному одруженні.

Роздробленість – поділ держави на великі та менші землі, які не мали централізованої влади; з 1132 року втрата політичної єдності Київською Руссю.

Віче – народні збори в стародавніх слов’ян та у Київській Русі Х–XIV ст. Найбільшого значення віче набуло в руських містах у другій половині ХІ–ХІІ ст. На них вирішувалися важливі громадські та державні справи: запрошення та вигнання князів, прийняття законів, укладання угод з іншими землями; обмеження князівської влади.

Вотчине землеволодіння (батьківська власність) — одна з форм феодальної земельної власності в часи Київської держави, що складалася з князівських, боярських і монастирських володінь; право приватної власності на землю, яка передавалась по спадковості, від батька до сина. Власник вотчини мав право передати її у спадок, продати, обміняти, поділити тощо. 

Умовне землеволодіння – називалося «державою», надавалося князівським та боярським вільним слугам, а також дружинникам  за відбуту службу.

Боярин (воїн, вельможа) — в історії України збірна назва представників правлячого стану в Київській Русі, які після князів посідали друге місце в управлінні державою. Бояри були підданими князя, служили у його війську, але не могли переходити до іншого князя. Вони отримували земельні наділи з селянами як вотчини. Під час розпаду Київської держави у ХІІ– ХV ст. політична роль боярства помітно зростає. Так, у Галицько-Волинській державі у ХІІІ ст. з бояр утворилася боярська рада, що перетворилася на опозицію до князівської влади. Після входження українських земель до складу Великого князівства Литовського частина боярства отримала князівські титули, решта стала на військову службу та перетворилася на шляхту. З появою козацтва збіднілі бояри записувалися до реєстрового козацтва.

Смерди - переважна більшість селянства Київської держави (Русі –України) IX— XIII ст.; особисто вільні селяни, які мали власне господарство, земельні наділи, виплачували данину державі й виконували на її користь певні повинності. Ізгої - соби, котрі з певних причин випали зі своїх соціальних груп населення Київської держави ( Русі- України) й втратили з ними зв’язок; були особисто вільними, їхнє життя охоронялося високими штрафами.

Закупи - категорія залежних селян у Київській державі (Русі – Україні) XI—XIII ст.; тимчасово залежні селяни, які через різні обставини втратили власне господарство і змушені були працювати на власника землі за купу (грошову позичку).

Рядовичі - категорія залежного населення Київської держави (Русі – України), що згадується в історичних джерелах ХІ-ХІІІ ст.; селяни, які укладали із землевласником договір (ряд) про найм і відповідно до цього працювали в його господарстві.

Холопи - назва залежних людей у Київській державі (Русі–Україні), що використовувалася стосовно осіб, котрі перебували у повній залежності від свого господаря, що вживалася поряд із назвою «челядь».

Ікона - у православ’ї та католицизмі – зображення Христа, Богородиці, святих і подій зі Святого Письма, виконане в техніці живопису, мозаїки або рельєфу. Мозаїка - зображення або візерунок, виконане з окремих, щільно припасованих один до одного і закріплених на цементі різноко-льорових шматочків смальти, камінчиків тощо.

Фреска - картина, написана фарбами (водяними або на вапняному молоці) на свіжій вогкій штукатурці.

Книжкова мініатюра- невеличкий кольоровий малюнок, ілюстрація, яка оздоблювала старовинні рукописні книги («Ізборник» Святослава Ярославича – 1073р.).

Билина - народна речитативно-мелодійна епічна пісня соціально-побутового змісту, героїко-патріотичного характеру, де справжні події перемішувались із фантастичними.

Літопис – історико-літературний твір, що писався «від літа до літа»

«Із варяг у греки» — важливий водний торговий шлях Київської держави, що з’єднував Чорне та Балтійське моря системою річкових шляхів і волоків (переходами суходолом суден між річками). Загальна довжина понад 3 тис. км.

Відомий з ІХ ст. 

Огнищанин (від дв. рус. — підсіки, вогнища) — головний управитель княжого двору у Київській Русі Х–ХІІ ст., боярин. Відповідав за ведення вотчинного господарства і збереження князівського майна. За вбивство огнищанина закон передбачав виру у 80 гривень, в той час як за смерда і холопа — 5  Обов’язкові історико-культурні пам’ятки:

Софійський собор у Києві. Перша половина ХІ ст.; сучасний вигляд – закладено Ярославом Мудрим у першій половині ХІ ст., на місці знищення печенігів, тоді ще – околиці Київської Русі. Ця святиня уціліла під час навали монголо-татар у 1240 р. Тут проходили урочисті церемонії «посадження» на великокняжий престол, церковні собори, прийоми послів, прийняття політичних угод. При соборі створено першу на Русі бібліотеку, відкрито школу та скрипторій (місце переписування книг). Софія Київська прикрашена багаточисленними фресками та мозаїками. Найвідомішими з мозаїк є зображення Марії-Оранти та Христа Вседержителя.

Спасо-Преображенський собор у м. Чернігів – 1036 р., сучасний вигляд - єдина мурована пам'ятка часів розквіту Київської Русі на Лівобережній Україні, що збереглася до наших днів. Заклав Мстислав Володимирович, де і був похований в ще не добудованому храмі. 

Успенська собор Києво-Печерської лаври - 1073-1078 рр.,сучасний вигляд– названий в честь Феодосія Печерського, який на той час ігуменом Печерського монастиря. «Велика Церква Печерська» має простий і суворий вигляд. Збудована Михайлівський Золотоверхий соборМихайлівського монастиря в м. Київ – 1108-1113 рр., сучасний вигляд - діючий православний монастир на честь Архангела Михаїла в Києві, кафедральний собор Православної церкви України. Оригінальний храм був споруджений онуком Ярослава Мудрого київським князем Святополком Ізяславичем. Кожен державний діяч дбав про собор. Так, наприклад, за Б.Хмельницького у 1655 р. булопокрито міддю та позолочено верх церкви. У 1922 р. ліквідовано монастир, а у 1937 р. – зруйновано собор під приводом розширення адміністративного центру міста Києва тоді вже столиці УРСР. На початку 1990-х років одним з ініціаторів відбудови Михайлівського Золотоверхого монастиря був О.Гончар. Президент України Л.Кучма видав указ у 1995 р., який визначав відбудову Михайлівського Золотоверхого монастиря загальнодержавним пріоритетом. Відкрито собор було на день Києва у 1998 р. У ніч на 11 грудня 2013р. дзвони Михайлівського Золотоверхого монастиря вперше за 8 століть били на сполох, до цього востаннє таке відбувалось у 1240 р., під час монголо-татарської навали. Саме завдяки звуку дзвонів до центру столиці зійшлося безліч киян і спроба зачистити Євромайдан була зірвана…

П'ятницька церква в м. Чернігів – кінець ХІІ ст. - початок ХІІІ ст.– оригінальна будівля, найяскравіший зразок нового архітектурного напряму, за яким в основу композиції будівель покладено пірамідальненарощування форм. Дослідники називають її поемою в архітектурі, порівнюючи  з літературним шедевром - «Слово про полк Ігорів».

Вишгородська ікона Богородиці- шедевр візантійського малярства. У 1136 р. була привезена з Константинополя у Київ. Далі відомо, що її вивіз із Вишгорода

- володимиро-суздальський князь Андрій Боголюбський, тому далі її називають  «Володимирською». Сама картина дуже погано збереглася. Вціліли лише невеличкі фрагменти: голова Богородиці і Христа. До сьогоднішнього часу Вишгородську ікону Богородиці вважають національною святинею православних росіян.

Мозаїки Богоматері Оранти та Христа Вседержителя із Софійського собору в Києві. Богоматір Оранта. На мозаїці зображено Богоматір, яка здіймає до небес руки й возносить Синові невпинну молитву за людей: Оранта - та, що молиться. Ця велична мозаїчна постать є першим в історії українського мистецтва монументальним зображенням Богородиці, яке започатковує національну богородичну іконографію. Христос Вседержитель. Мозаїка центральної бані Софійського собору в Києві. Образ Ісуса Христа зображено в найвищій точці храму - зеніті центральної бані. Він царює над усім простором храму. Навколо нього - чотири постаті архангелів, з яких збереглася мозаїчною лише одна. Інші дописані М. Врубелем 1884 р.

Свенська ікона Богородиці зі святими Антонієм та Феодосієм Печерськими -знайдена у Свенському Свято-Успенському монастирі поблизу м. Брянська (Росія), є найдавнішою з відомих ікон київської мистецької школи. Створено, скоріше, пам'ятку напочатку ХІІ ст., а не наприкінці ХІІІ ст., як це вважалося раніше. Найочевидніше, цей твір належить до іконописної майстерні КиєвоПечерського монастиря, створеної святим Алімпієм Печерським. Близько 1288 р. ікону надіслано з Києво-Печерського монастиря брянському князеві Романові Михайловичу - від неї князеві повернувся зір. У подяку було засновано

Успенський Свенський монастир поблизу Брянська (підпорядкований Печерському), найбільшою святинею якого стала привезена з Києва реліквія, шанована надалі як чудотворна. На іконі зображено Богоматір, яка сидить на престолі з немовлям на руках. Обабіч неї - засновники Києво-Печерської лаври Антоній і Феодосій, постаті яких слугують ніби підпорою її престолу

Мініатюра «Євангеліст Лука» з Остромирового Євангелія - 1056-1057 рр. - створена на звороті 87 аркуша. Євангеліста зображено в інтер'єрі храму. Євангеліє назване Остромировим тому, що його замовив новгородський посадник Остромир, родич великого київського князя Ізяслава Ярославовича. В київському великокняжому скрипторії замовлення виконав писар Григорий із своїм помічником. Ними зроблено запис про час виготовлення книги.

Мініатюра «Родина князя Святослава Ярославича» з «Ізборника» - 1073 р. – зображена на другому аркуші книги. Це один з перших групових портретів: князь Святослав, син Ярослава Мудрого, із сім'єю: дружина, маленький син - княжич Ярослав, а у другому ряду - чотири дорослих сина від першого шлюбу: Роман, Давид, Олег, Гліб.

       Висновки (корисно для питань – причини, привід, наслідки, значееня, особливості):

1.                  У сучасній історичній науці найпопулярніші є дві теорії походження назви «Русь, Рось» - норманська (варязька) і автохтонна. Перша теорія доводить, що назва «Русь, Рось» була занесена на слов’янські землі варягами (Routsi – гребець з «Повісті минулих літ»), автохтонна (місцева) теорія - назва «Русь» походить від географічних назв середнього Подніпров’я (Рось, Росава, Роставиця). В праслов’янській мові «річка», Русь – «країна річок».

2.                  Для періоду історії Київська Русь характерні три етапи розвитку: формування кордонів держави – за князювання Олега, Ігоря, Ольги та Святослава, розквіт держави – Володимира Великого та Ярослава Мудрого,  політична роздробленість -  тріумвірат Ярославичів (Ізяслав, Святослав, Всеволод), Володимир Мономах (Всеволодович), Мстислав Володимирович.

3.                  В період створення Київської держави варто добре запам’ятати як зростає її територія: Олег проголосив Київ матір’ю міст руських об’єднавши при цьому північні і південні східнослов’янські землі. Ігор – частину земель уличів, а Святослав – збільшив Київську Русь аж до Чорного моря та Дунаю на захід, навіть мав плани перенести свою столицю у Переяславець-на –Дунаї – «…бо се є центр землі Руської...».

4.                  Розквіт Русі пов'язаний з прийняттям християнства князем Володимиром Святославовичем, який, завдяки цьому і отримав прізвища «Великий», «Красне Сонечко». Прийняття християнства на Русi справило величезний вплив на подальший розвиток держави: зміцніла влада київського князя, тісніше об’єднувалися навколо Києва різноплемінні території, поступово долалися породжені місцевими язичницькими віруваннями настрої замкненості й відокремленості від інших територій, розквітла книжна культура, розвивалося мистецтво, архітектура, живопис, золотарство, музика. Найвіддаленішими в часі є наслідки впровадження християнства у царині людських відносин. Адже й сьогодні не втратили свого значення настанови Ісуса Христа: його вчення є основою сучасної цивілізації. Наше розуміння добра і зла, милосердя й жорстокості, вірності і зради, честі й ганьби, працелюбності й лінощів, сумлінності й безвідповідальністі, справедливості й беззаконня ґрунтується на християнських цінностях. З утвердженням християнства на наших землях зміцніла сім’я, закріпилося шанобливе ставлення дітей до батьків, великої пошани набула жінка-матір. Поступово люди вчилися бути відповідальними за свої вчинки, адже кожен згідно із християнським вченням складатиме звіт про своє життя перед Богом. 

5.                  У міжнародній політиці впровадження християнства сприяло встановленню рівноправних відносин із християнськими країнами, передусім із Візантією. Київська Русь стає однією з найбільших і наймогутніших держав Європи ранього Середньовіччя, зміцнів міжнародний авторитет Русі, розширилися політичні, економічні та культурні зв'язки із європейськими державами. Ярослав Володимирович (Мудрий) «…книжним знанням засіяв Русь…» адже розвиток освіти та книжної справи за Ярослава досягли дуже великого рівня розвитку. Доповнений і закінчений збірник законів «Руська Правда» сприяв поступовій відміні смертної кари. Політика «шлюбної дипломатії» сприяла тісним міждержавним відносинам Київської Русі і свідчила про великий авторитет держави Ярослава Мудрого в Європі.

6.                  За наступників Ярослава Мудрого загострилися відносини із кочовиками. Нагадаємо, що К.Р. турбували хозари, яких розбив Святослав, печеніги, що їх подолав Ярослав на околиці Києва. Половецька загроза особливо зростає після смерті Ярослава і стає однією з причин розпаду Русі. Славнозвісний похід князя Ігоря на половців 1185 року був  наймасштабнішою каральною акцією київських унязів, що закінчилася поразкою. Половецьким набігам поклала край лише монголо-татарська навала 1240-х років.

7.                  В економіка Київської Русі велику роль зіграв шлях «Із варяг у греки», який служив водною артерією для сполучення північних князівст з Візантією та здійснення торгівлі. Русь вивозила традиційне хутро: лисиця, вовк, заєць, білка, куниця, чорно-бурка, песець та дуже рідкісне для південних країв – ведмеже. Завозилися предмети розкоші, прянощі, шовк, сукно та ін. Князівські договори сприяли захисту купецтва.

8.                  Високого рівня досягла культура Київської Русі: після запровадження християнства розвивається храмобудівництво, освіта, літописання та шкільна освіта і право. Продовженням «Руської Правди» є «Правда Ярославичів»,

«Устав» і «Заповіт дітям» Володимира Мономаха.