Презентація ТЕМА №4: КОРОЛІВСТВО РУСЬКЕ (ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКА ДЕРЖАВА). МОНГОЛЬСЬКА НАВАЛА

ТЕМА №4: КОРОЛІВСТВО РУСЬКЕ (ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКА ДЕРЖАВА). МОНГОЛЬСЬКА НАВАЛА

ДАТИ:1199 р. – утворення Галицько-Волинської держави;1223 р. – битва біля р. Калка;1264 р. – правління Данила Романовича;

ДАТИ:1240 р. – захоплення м. Київ монголами;1245 р. – битва біля м. Ярослав; поїздка Данила Романовича в Золоту Орду;1253 р. – коронування Данила Романовича.

ПЕРСОНАЛІЇ: Роман Мстиславович, Данило Романович, Лев Романович, Юрій І Львович, Юрій ІІ Болеслав.

ТЕРМІНИ ТА ПОНЯТТЯ: Ярлик – письмові документи, що видавалися від імені монголо-татарських ханів. Під Ярликами Ханськими мали на увазі дипломатичні ноти й тексти міжнародних договорів та угод. Однак найчастіше — це пільгові грамоти ханів Золотої Орди, казанських і кримських ханів, видані підвладним їм світським і духовним феодалам. Ярлики Ханські утверджували руських князів на стіл (князювання). Баскак - чиновник високого рангу адміністрації Монгольської імперії та Золотої Орди.

ІСТОРИЧНО-КУЛЬТУРНІ ПАМ’ЯТКИУспенський собор у м. Володимир – 1160р., сучасний вигляд;

ІСТОРИЧНО-КУЛЬТУРНІ ПАМ’ЯТКИЦерква святого Пантелеймона поблизу м. Галич – кінець 12 ст.;

ІСТОРИЧНО-КУЛЬТУРНІ ПАМ’ЯТКИХолмська ікона Богородиці – 12 ст.;

ІСТОРИЧНО-КУЛЬТУРНІ ПАМ’ЯТКИДорогобузька ікона Богородиці – остання третина 13 ст.

КАРТОСХЕМИ

Королівство Руське (Галицько-Волинська держава) за правління Романа Мстиславовича та Данила Романовича;

Напрямки походів монголів на південно-західні землі Русі.

ПЛАН: Об’єднання Галицького та Волинського князівств. Розбудова Галицько-Волинської держави (Королівства Руського) в 1238-1264 рр. Монгольська навала на південно-західні землі Русі. Королівство Руське (Галицько-Волинська держава) за нащадків Данила Романовича.

1. Об’єднання Галицького та Волинського князівств. У різні періоди до складу Галицько-Волинської держави входили Галицьке, Перемишльське, Звенигородське, Теребовлянське, Володимир-Волинське, Луцьке, Белзьке, Берестейське та інші удільні князівства. Майже впродовж півтора сторіччя Галицько-Волинська держава відігравало надзвичайно важливу роль в житті східних слов'ян. Виникненню та піднесенню Галицько-Волинської держави сприяв ряд чинників:

1. Об’єднання Галицького та Волинського князівств.а) вдале географічне положення (віддаленість від Києва послаблювала вплив центральної влади, природні умови робили ці землі важкодоступними для степових кочівників; крім того, Галицько-Волинське князівство розташовувалося на перехресті стратегічно важливих торгових шляхів);б) необхідність спільної боротьби двох князівств (Галицького і Волинського) проти агресії з боку Польщі та Угорщини, а згодом і проти монголо-татарської навали на Русь (Київська Русь);в) енергійна об'єднавча політика князів Романа Мстиславича (1199-1205 рр.) та Данила Романовича Галицького (1238-1264 рр.);г) існування на території князівства багатих родовищ солі, що сприяло економічному росту та інтенсифікації торгівлі.

1. Об’єднання Галицького та Волинського князівств. Державний розвиток Галицько-Волинського князівства відбувався в декілька етапів: I етап (1199-1205 рр.) - утворення і становлення Галицько-Волинського князівства. 3 ослабленням Київської Русі в 1141 р. виникло Галицьке, а в 1146 р. - Волинське князівство. Першими в Галицькій землі правили Ростиславичі - нащадки онука Ярослава Мудрого. Тим часом на Волині до влади прийшли Мстиславичі, що вели свою родовід від Володимира Мономаха. Галицьке князівство досягло найвищої могутності при Ярославі Осмомислі (1152-1187 рр.), а Волинське - при Романі Мстиславовичі (1170-1205 рр.). Особливістю політичного життя Галицького князівства був великий вплив на управління ним свавільних, багатих, могутніх бояр. На відміну від бояр в інших князівствах, що у більшості походили з княжої дружини, галицьке боярство вело свій початок, насамперед, від місцевої родоплемінної знаті. Свої маєтки вони одержали не від київського князя, а завдяки захопленню общинних земель. Тому їхня влада в Галицькому князівстві була дуже велика. Прийшовши сюди, перші Рюриковичі наштовхнулися на відсіч місцевої знаті, готової у будь-який спосіб відстоювати власні інтереси.

1. Об’єднання Галицького та Волинського князівств. Боярство Волинського князівства, на відміну від Галицького, за походженням, становищем і політичними поглядами було більш схожим із боярами основної частини Київської держави. Більшість із них прийшла па ці землі у складі дружин своїх князів, які найчастіше призначалися і наймалися Великим київським князем. Ці бояри одержували земельні володіння за службу князю. Волинська знать залежала від щедрості князя, і тому була більше віддана йому. Саме через це волинські князі, а не галицькі, змогли об'єднати обидва князівства в єдину державу. Після смерті останнього Ростиславича в 1199 р. Роман Мстиславич, спираючись на підтримку дружинників, частину боярства та міщанства, які були незадоволені силою та свавіллям галицьких бояр, зайняв Галич. Він об'єднав Галицьке і Волинське князівства. У своїй об'єднаній державі князю довелося вести досить рішучу боротьбу з галицьким боярством, яке виступало проти посилення княжої влади. Князь Роман здійснив два успішних походи проти половців. У 1203 р. Роман Мстиславич захопив Київ і прийняв титул великого князя. Він також скорив князів чернігівських, приєднав до своїх володінь Переяславщину та Київщину. Територія майже всієї Південно-Західної Русі була під владою Романа Мстиславича. Роман княжив усього шість років (1199-1205 рр.). Під час війни з поляками він загинув у бою під Зивихостом 19 червня 1205 р.

1. Об’єднання Галицького та Волинського князівств. II етап (1205-1233рр.) - тимчасовий розпад єдиної держави. Після смерті Романа Мстиславича єдність Галицько-Волинського князівства була тимчасово порушена. Розпочався майже сорокарічний період міжусобних воєн та іноземного втручання у справи галицьких і волинських земель. Не допустити відновлення єдності Галицько-Волинського князівства прагнули верхівка галицького боярства, окремі удільні князі та правлячі кола Угорщини і Польщі. Першими розпочали боротьбу за владу у Галицькому князівстві Володимир, Святослав і Роман Ігоровичі, сини оспіваного у «Слові о полку Ігоревім» новгород-сіверського князя Ігоря Святославовича. Вони утримувались тут впродовж майже шести років (1206-1212 рр.). Однак внаслідок боротьби з боярською верхівкою зазнали поразки, і у 1213 р. на княжому престолі у Галичі засів боярин Володислав Кормильчич, а після його вигнання, у 1214 р. правителі Угорщини та Польщі домовилися про поділ галицьких земель. У результаті довготривалої боротьби, яка закінчилась у 1221 р., чужинців було вигнано і князем став Мстислав Удатний, який походив з дрібних київських князів, а до того князював у Новгороді. У 1228 р. Мстислав Удатний покинув Галицьке князівство і передав його угорському королю. Цього часу, укріпившись на Волині, боротьбу за Галицьке князівство розпочав князь Данило Романович.

Андроник I Комнин приезжает к Ярославу Осмомыслу. Андроник I Комнин уезжает от Ярослава Осмомысла

Роман Галицкий принимает послов папы Иннокентия III. Картина Н. В. Неврева (1875 г.)

2. Розбудова Галицько-Волинської держави (Королівства Руського) в 1238-1264 рр. III етап (1238-1264 рр.) - об'єднання та піднесення князівства, активна боротьба із золотоординським ярмом. Тільки в 1238 р. волинський князь Данило, син Романа Мстиславовича, остаточно оволодів Галичем, став князем галицьким і відновив єдність Галицько-Волинського князівства. Наприкінці 1239 р. Данило Романович поширив свою владу на Київ, де залишив воєводою свого тисяцького Дмитра, який очолював оборону міста від орд хана Батия у 1240 р. Після завоювання Києва монголо-татари продовжили свій похід на захід і зруйнували більшість міст Галицько-Волинського князівства, завдавши йому важких втрат. Послаблення внаслідок цього княжої влади спричинило початок міжусобиць. У внутрішні справи держави знову почали втручатися іноземці. Край цьому поклала битва під Ярославом, у якій 17 серпня 1245 р. Данило та його брат Василько розгромили війська угорських і польських загарбників і загони бунтівних галицьких бояр. Боярська опозиція була остаточно знищена.

2. Розбудова Галицько-Волинської держави (Королівства Руського) в 1238-1264 рр. Данило Романович проводив активну зовнішню політику. Ще у 1238 р. він розгромив німецьких рицарів під Дорогочином, які надовго залишили спроби завоювання руських земель. Припинили втручання у справи князівства і польські князі. Було укладено мирний договір з Угорщиною. Внаслідок поїздки до Золотої Орди (1245-1246 рр.) Данило Романович змушений був визнати зверхність хана, але добився підтвердження своїх справ на Галицько-Волинське князівство. Вінцем політичної діяльності Данила Романовича Галицького було прийняття ним королівського титулу. Коронація відбулася в 1253 р. в м. Дорогочині, де Данилу Романовичу були вручені королівські регалії. 3 цього часу не лише фактично, а й юридично Галицько-Волинське князівство набуло статусу самостійної Української держави, який визнавався Папою Римським і країнами Східної та Центральної Європи. Саме королівство в очах європейської громадськості було державою руського народу, Руссю, спадкоємницею Київської Русі. Само воно на руїнах останньої стало єдиною політичною силою, спроможною об'єднати навколо себе решту українських земель.

2. Розбудова Галицько-Волинської держави (Королівства Руського) в 1238-1264 рр. Данило Романович продовжував активно вести воєнні дії з військами Золотої Орди. Одночасно він втрутився у боротьбу за Австрію та вів війни з литовськими князями. У 1250-х г. Данило Романович збудував місто Львів, назвавши його на честь свого сина Лева, а раніше - в 1240 рр. на річці Угорці він заснував місто Холм. За його князювання галицько-волинська держава стала найбільшою державою в Європі. У 1264 р. Данило Романович занедужав і помер в м. Холмі, де і був похованій у церкві святої Богородиці, яку сам і збудував.

Кордони Руського королівства (1300)

Галицько-Волинське князівство, Королівство Русі (1245-1349)

Князь Даниил Галицкий в ставке Батыя.

Папский нунций подносит князю Даниилу Романовичу королевскую корону.

3. Монгольська навала на південно-західні землі Русі. На початку 13 ст. в центр. Азії відбувалися процеси і явища, яким судилося зіграти величезну і визначальну роль у долях Середньої Азії, Кавказу, Ірану і Східної Європи. Вони справили помітний вплив на хід світової історії взагалі. На межі 12 і 13 ст. об'єдналися численні племена монгольських скотарів, що кочували на величезних просторах Сибіру, у Забайкаллі. Новоутворене об'єднання союзів монгольських племен, майбутню державу, 1206 очолив енергійний і здібний політик і воїн Чингізхан. У джерела цей народ увійшов під ім'ям монголів або татар. З самого початку ця квазі-держава зорієнтувалася на грабунок близьких і далеких сусідів та завоювання неосяжних просторів Азії і Європи з метою створення світової імперії. Однією з перших увагу Чингізхана і його оточення привернула Східна Європа. Уже 1207 він послав старшого сина Джучі підкорювати племена і народи, що жили на північ від р. Селенга (впадає в оз. Байкал) і в долині р. Іртиш (притока Обі). До складу майбутнього "улусу Джучі" були заздалегідь включені й землі Східної Європи, які йому ще планувалося завоювати. Спочатку монгольська верхівка не мала досить сили, щоб підкорити Східну Європу. Основні сили Чингізхана надовго застрягли в Китаї та інших країнах Азії, які вони почали завойовувати. Лише наприкінці 2-го десятиліття 13 ст. монголи перейшли Волгу. В історичній літературі час від часу повторюється думка, ніби вторгнення полчищ Монгольської держави на Русь було несподіванкою для її князів. Цим пояснюється неузгодженість дій руських государів перед лицем ворога, розпорошеність сил, непідготовленість до оборони міст і фортець. Та джерела свідчать про інше. У Північно-Східній Русі заздалегідь стало відомо про підготовку монгольських ханів до вторгнення за Волгу.

3. Монгольська навала на південно-західні землі Русі.1237 кіннота під проводом онука Чингізхана Батия вдерлася в державу болгар волзьких, а далі – в Північно-Східну Русь. На початку зими завойовники подолали південний рубіж і зупинилися на р. Онуза. Батий відправив посольство до рязанського князя Юрія Ігоровича з вимогою покори і сплати десятини. Зібрана князем рада одностайно постановила дати відсіч ворогові. Рязанське військо зустрілося з монгольським поблизу південних кордонів князівства. Протягом зими 1237–38 монголо-татарське військо завоювало і сплюндрувало Владимиро-Суздальське князівство, Рязанське князівство та всі ін. північноруські князівства. 1239 Батий привів свою кінноту в південноруський степи. У березні 1239 численний загін кочовиків штурмом здобув Переяславл і перебив усіх його жителів. Мало не миттєве здобуття ворогом Переяслава досі дивує істориків і археологів, адже він був надійно укріпленим містом і багато десятиліть захищав Руську землю від печенігів, а далі – й половців. У жовтні 1239 військо Батия за два дні захопило й Чернігів, фортифікації якого поступалися в Південній Русі хіба що Києву.

3. Монгольська навала на південно-західні землі Русі. Пізньою осінню 1240 монголо-татарське військо з'явилося біля валів Києва. На шляху воно зруйнувало численні міста й укріплені замки Київської землі, що захищали її з півдня: Василів, Білгород, Витачів фортецю на Княжій Горі поблизу Канева та ін. Уперше для здобуття руського міста Батий зібрав усі свої війська й облогову техніку. Київ мав укріплення, яким не було рівних у східнослов'янському світі. На величезних земляних валах висотою до 12 м височіли дубові стіни. Всередині зовнішнього пояса укріплень Ярослава міста знаходився внутрішній – Володимира місто, де, у свою чергу, стояла цитадель, "Ярославів двір". У Києві сиділа випробувана у битвах залога на чолі з намісником князя Данила Галицького Дмитром, котрого князь посадив у місті напередодні Батиєвої навали. Головний удар загарбники спрямували на південне укріплення Києва, в районі т. зв. Лядських воріт.

3. Монгольська навала на південно-західні землі Русі. Ворог підтягнув стінобитні машини впритул до валів. "Пороки" жбурляли кам'яні брили і дерев'яні колоди, щоб збити заборола, тарани безперервно били в брами, до стін приставили драбини. Розпочався штурм. Після 2-х тижнів штурму монголо-татари на початку грудня 1240 змогли здобути Київ, знищивши переважну більшість його захисників і городян, вони майже повністю зруйнували його (особливо Верхнє місто). У перші місяці 1241 полчища Батия завоювали Галицьку землю і Волинську землю, далі спустошили Угорщину і Польщу. У 2-й пол. 1241 – на поч. 1242 вони розграбували Хорватію, Трансильванію (історична область на пн. Румунії), Молдову, частину Сербії та Болгарії і повернулися до Східна Європи. Батий заснував у пониззі Волги свою державу із столицею в м. Сарай, яку джерела називають просто Ордою (пізніше її стали іменувати Золотою Ордою).

3. Монгольська навала на південно-західні землі Русі. Завоювання і поневолення Давньої Русі полчищами Батия стало можливим насамперед завдяки багаторазовій чисельній перевазі ворога над руськими дружинами і народним ополченням. Князі діяли розрізнено, не бажали допомагати один одному (великий князь володимиро-суздальський Юрій Всеволодич відмовив у допомозі рязанському князю Юрію Ігоровичу), сперечались за командування об'єднаним військом. Більшість міст Русі була погано укріплена, фортифікації навіть головних з них: Києва, Владимира на Клязьмі (нині м. Владимир, РФ), Чернігова, Рязані застаріли і не витримали ударів облогової техніки загарбників. Під час штурмів міст, заволодіння селами безжальні кочовики винищували тисячі людей, залишаючи часом серед живих лише ремісників і міцних молодих людей, яких перетворювали на рабів.

3. Монгольська навала на південно-західні землі Русі. Наслідки золотоординського ярма (щоб оцінити наслідки монгольської навали на українські землі, варто пам’ятати, що йдеться не лише про руйнівні походи 1238–1242 рр., а й головним чином – про столітнє перебування під владою монгольських ханів):• Величезні людські та матеріальні втрати, що їх зазнали українські князівства під час першого – найпотужнішого удару, з роками зростали, адже монгольські орди час від часу хвилями накочувались на завойовані землі грабіжницькими походами.• Дослідники зауважують, що під час таких набігів українські землі втрачали князів, священиків, ремісників, воїнів, а це завдавало великої шкоди поступальному розвиткові народу, гальмувало господарське й культурне життя.

3. Монгольська навала на південно-західні землі Русі.• Втрата політичної незалежності, виконання князями ролі слухняних виконавців волі золотоординських зверхників притлумлювали державотворчі традиції, що далося взнаки впродовж наступних століть.• Ослабленням Русі внаслідок монгольської навали поквапилися скористатися західні сусіди, передусім Польща, Угорщина, Литва, Тевтонський орден, а знекровлені українські землі не мали снаги до належного опору. Це, зрештою, призвело до розподілу українських земель між кількома державами – і в цьому найтрагічніший наслідок золотоординського лихоліття.

На карті територія города Ярослава позначена світло-зеленим кольором, позначені поряд також темно-зеленим місто Володимира та синім — Городок Кия

Памятник «Лядские ворота» на Площади Независимости

4. Королівство Руське (Галицько-Волинська держава) за нащадків Данила Романовича. IV етап (1264-1323 рр.) - початок поступового занепаду держави. Після смерті Данила Романовича галицькі і волинські землі формально лишились однією державою, але всередині її відбувалося суперництво між Волинню, яку очолювали Василько Романович (до 1269 р., а згодом його син Володимир (1269-1289 рр.) та Галичиною, де князював Лев Данилович (1264-1301 рр.). Розпочався поступовий занепад Галицько-волинської держави. Від неї відходили окремі землі. На початку XIV ст. син Лева Даниловича король Юрій I Львович відновив єдність Галицько-Волинської держави, зосередивши в своїх руках владу над Волинським і Галицьким князівствами. Він переніс столицю з Холма до Володимира, домігся утворення окремої Галицької митрополії (1303 р.). Юрій I, скориставшись послабленням Золотої Орди, відсунув південні кордони королівства до гирла Південного Бугу та Дністра, встановив дружні відносини з Польщею та з Тевтонським орденом. Після його смерті Галицько-Волинська держава перейшла до синів Юрія I Андрія Юрійовича і Лева Юрійовича.

4. Королівство Руське (Галицько-Волинська держава) за нащадків Данила Романовича. V етап (1323-1349 рр.) - занепад. Після смерті Андрія Юрійовича і Лева Юрійовича (Лева II) останнім галицько-волинським князем був Юрій II Болеслав, син дочки Юрія I Марії та мазовецького князя Тройдена. Правив він у 1323-1340 рр. і продовжував політику своїх попередників. Юрій ІІ Болеслав зумів врегулювати відносини із Золотою Ордою, Литвою, Тевтонським орденом. Однак напруженими залишилися стосунки і Польщею та Угорщиною, які в 1339 р. домовилися про спільний наступ на Галицько-Волинську державу. У внутрішній політиці Юрій II сприяв розвитку міст, надаючи їм магдебурзьке право, прагнув обмежити владу боярської верхівки. Ці заходи князя викликали невдоволення його політикою, і у квітні 1340 р. його було отруєно у Володимирі-Волинському.

4. Королівство Руське (Галицько-Волинська держава) за нащадків Данила Романовича. Відразу після смерті Юрія II у внутрішні справи Галицько-Волинської Держави втрутились іноземці. Польський король Казимир III Великий здійснив грабіжницький похід на Львів, але не зміг утвердитися у Галичині. Влада перейшла до боярської олігархії на чолі з Д. Дедьком (1340-1114 рр.), який титулувався «управителем і старостою Руської землі». Восени 1349 р. польське військо вторглося в Галичину і Волинь і захопило їх (за винятком Луцької волості). 3 цього часу Українське королівство припинило своє самостійне існування. Розпочалась тривала й запекла боротьба Литви і Польщі за територіальну спадщину королівства. У 1352 р. між ними було укладено мирну угоду, згідно з якою Польща зберігала права на Галичину, а Литва - на Волинь. Значення галицько-волинської державності:

4. Королівство Руське (Галицько-Волинська держава) за нащадків Данила Романовича.- Галицько-Волинська держава стала новим, після занепаду Києва, центром економічного та політичного життя.- Вона модернізувала давньоруську державну організацію.- Галицько-Волинська держава врятувала Україну від поневолення її Польщею,- Галицько-Волинська держава продовжила славні дипломатичні традиції Київської Русі і ще 100 років після встановлення золотоординського ярма представляла східнослов'янську державність на міжнародній арені.- Водночас, відкриваючи західноєвропейській культурі шлях на українські землі, ця державність допомогла уникнути однобічної орієнтації на Візантію, запобігти утвердженню монгольського впливу.- Галицько-Волинська держава стала також важливою культурною межею. Вона виступала або як східний форпост католицького Заходу, або як західний - православного Сходу.- Галицько-Волинська держава стала головним політичним осередком майбутньої України.

Лев Данилович на фоні Львова

Казимир III

Галицький боярин початку 13 століття у західноєвропейському озброєнні з візантійським шоломом