«Нема долі без солі, а без хліба - життя»

• «Істинно, люди: живемо не хлібом єдиним. Істинно так... коли маємо хліб на столі» (Борис Олійник.)
• «Хліб — це кров життя, политий рясно хліборобським потом» (Дмитро Луценко.)
• «В крихітках хліба — зерна життя, щастя людського цвіт» (Лада Рева.)

Вступне слово вчителя:

Благословенне те святеє диво,
Що люди просто хлібом називають.

За всіх часів, у всіх народів найбільшим скарбом і святинею вважався, хліб. Творячи щоденну молитву, людина просить Бога: «Хліб наш насущний дай нам сьогодні». Чи знаєте ви, як пахне хліб? Давайте відчуємо цей запах, на хвильку затамувавши подих. Неповторний запах. Він робить хліб живим, частиною душі кожного з нас. Хліб - це маленьке зернятко, яке нагадує дитинку в сповиточку. Це - і перші ніжно-зелені паростки, і тихе шелестіння золотого колосся, і дзвінка  пісня жайворонка в бездонному блакитному небі в спекотний день над безмежжям хлібного лану. Це - і золотий потік зерна, що наливає по вінця кузови машин, і широкі натруджені долоні, які стомлено впали на коліна після довгого літнього дня. І гарячий жар печі, з якої виймаються духмяні короваї. Коли є хліб - є добробут. Коли його не стає - приходить лихо. Споконвіку українці були хліборобами. Як святково, піднесено почували себе на весняному зораному полі. Пошана до землі, до хліба передавалися із покоління в покоління. Хліб обов'язково тримали на рушнику. Не можна перевертати хліб догори денцем, не можна розкидати його. «Не кидай хліба, він - святий», - наказує поет Д. Білоус. Тільки той, хто сам попрацює в полі, відчує радість і гіркоту праці, зустрінеться людьми, у яких руки пахнуть хлібом, землею, ранковими росами, зуміє по-справжньому оцінити працю хлібороба. Як влучно сказав про це М. Рильський:

Яке це славне слово - хлібороб,

Що жартома ще звуть і гречкосієм!

До слів найкращих я вписав його б,

До тих, які ми серцем розумієм.

Паляниця... Хліб... Здавалося б, що ж тут такого - звичайний тобі пpодукт хаpчування. Але скільки для кожного з нас постає за цим звичайним словом! Неосяжне пшеничне поле, на якому мов пливе комбайн..., золотаве зеpно, що пеpеливається в натруджених долонях хлібоpоба..., духмяна паляниця на вишиваному pушнику, якою зустpічають гостей. "Хліб-сіль вам, добpі люди", - так говоpили здавна на Укpаїні. Ось і виходить, що хліб - це щось значно більше, вагоміше і доpожче, "він є основою основ", як сказав А.Малишко.

Історія хліба - велична, довга і цікава. Це - одночасно і історія людської цивілізації. В усіх кінцях світу вчені-археологи знаходять стародавні поселення. А в них - зерно. В Середній Азії, Ірані, в Північній Африці - пшениці. В країнах Сходу - рис. У Південній Америці - кукурудзу. Майже сім тисяч років тому поселення хліборобів виникли на берегах Дніпра, Південного Бугу, Дністра. Одне з них археологи виявили під час розкопок у селі Трипілля поблизу Києва. Під шаром грунту тут знайшли мотику з рогу оленя, камінне деко, на якому пекли перший хліб: круглі, наче сонце, паляниці.

Праматір'ю хліба можна вважати кашу. Для народження хліба необхідне борошно, а щоб його отримати, людина повинна була винайти ступку і товкач. Змішавши борошно з водою, господиня отримувала тісто, з якого пекла на розпеченому камені примітивний хліб - прісну паляницю. Вчені вважають, що сталося це в неоліті, приблизно 13-9 тисяч років тому. Цей хліб не був пшеничним, бо пшениця поширилася значно пізніше. Хліб древніх шумерів, приміром, це - прісні ячмінні паляниці. Випечена прісна паляниця - така ж поживна, як каша, але довше зберігалася, її зручно було брати з собою, скажімо, на полювання. Але творча натура дослідника не змогла довго насолоджуватися прісними паляницями. Уявіть собі заклопотану господиноньку біля розпеченого каменя. Уявили? Ви можете повірити, що вона не спробувала додавати в тісто різноманітні домішки - сухі чи свіжі фрукти, ягоди, горіхи, молоко? І через 3-4 тисячі років таких спроб і помилок у Єгипті вже знали секрети дріжджового тіста, а у греків вже впродовж 2 тисяч років працювали професійні хлібопекарні, в яких випікалися прісні паляниці. Кислий дріжджовий хліб греки навчилися випікати завдяки фінікійцям, а фінікійці та євреї - завдяки єгиптянам. Займаючись торгівлею, фінікійці багато подорожували, і передали мистецтво випікання хліба грекам і слов'янам. Єгиптяни вірили, що вирощувати пшеницю, випікати дріжджовий хліб і варити пиво їх навчив „хлібний бог" Осіріс. Згідно легенд, він відучив єгиптян від канібалізму. Осірісу приносили перший сніп і перший хліб. Найдавніший хліб, що дійшов до наших часів - це хліб з гробниці фараона Рамзеса III, який йому поклали турботливі одноплемінники, відправляючи на суд до Осіріса. Осіріс і сьогодні „працює" на благо Єгипту - приваблює туристів.

Тривалий час греки їли темний, не дріжджовий хліб, з борошна грубого помолу. Разом з сушеною рибою, оливковою олією і розведеним вином, хліб входив до щоденного раціону греків. Переважно хліб пекли з ячмінного борошна, просіяного або не просіяного. Але випікали й інші види хліба. Давньогрецький автор Афіней згадує у своєму творі „Бенкет мудреців" медовий хліб, буханки у вигляді грибів, присипані маком, військову страву - хлібні завитки, які випікалися на вертелі. І сьогодні у деяких народів збереглася традиція випікати хліб на вертелах. Для учасників Олімпіад випікали особливий білий хліб. Платон казав про нього:"Хліб, який був поданий,..мав надзвичайну білизну і вражаючий смак". Пекарів у давній Греції поважали: вони могли займати найвищі державні посади. За уявленнями греків, олімпійські боги живилися амброзією і нектаром, а заїдали божественну їжу хлібом. Історики вважають, що слово „хліб" походить від назви давньогрецьких горщиків для випікання хліба - клібанос.  Від цього слова утворилося готське слово „хлайфс", яке перейняли давні германці та слов'яни, а вже від нього - слово „хліб". Греки першими почали у великій кількості вивозити зерно зі Скіфії - території теперішньої України. Зерно з причорноморських степів   довгий час вважалося кращим у світі.

Суворе життя спартанців супроводжувала така ж сувора щоденна їжа. Чорний хліб з домішками крові тварин спартанці запивали чорним варивом із сочевиці та бичої крові. Персидський цар Дарій скуштував цю їжу і... не зміг її проковтнути. Спостерігаючи це, кухар сказав фразу, яка збереглася у вигляді приказки :"щоб оцінити смак нашої їжі - треба народитися на берегах ріки Еврот"(тобто у Спарті). Можна лише здогадуватися, яким був на смак чорний хліб спартанських рабів. Відомо, що він містив домішки лободи, жому та інших додатків, які не перетравлювалися шлунком.

У мистецтві випікання хліба римляни випередили греків, і до сотого року нашої ери поширили навички хлібопечення по всій Європі. Гинули цивілізації, падали імперії, а хліб залишався - вічний, потрібний, незамінний.

У середньовіччі в Європі хліб був не лише стравою, але й посудом. Шматки черствого хліба на столах слугували тарілками, після застілля „недоїджені" тарілки та кістки викидали або віддавали улюбленим собакам та голодній бідноті. Лише у XV столітті хлібні „тарілки" замінили дерев'яними.

На американський континент традиції вирощування пшеничного та житнього хліба прийшли разом з першими поселенцями. А історія заселення австралійського континенту тісно переплетена з історією хліба, адже перші поселенці Австралії були засланцями саме через крадіжки хліба.

У наш час, як і раніше, хліб виготовляють з борошна пшениці,жита, вівса, ячменю, проса, кукурудзи та рису, пшеничне борошно додають до інших видів борошна. Сучасний хліб, як правило, є дріжджовим. Але печуть і хлібні паляниці, предками яких є давній, не заквашений хліб. Їх випікають з різних крупів. Це - мексиканська тортилья, індійська чапаті, китайська poa ping, шотландський вівсяний корж та ефіопська інжера. Кожна країна світу має свою історію хліба і свої традиціїйні рецепти. Сьогодні хлібні злаки не вирощують лише в Антарктиді.

Споконвіку хліб вважався виявом мудрості народної, бо в ньому - злиття душевних і фізичних сил, надій, умінь, сподівань. Звідси таке святе ставлення до нього як до мірила добробуту, правди, чесності. Звідси таке поетичне ставлення до нього й митців художньої літератури. Дуже багато письменників і поетів писали про хліб, возвеличували і вшановували його. Серед них - Борис Олійник та Іван Драч, Леонід Первомайський та Микола Сингаївський, Платон Воронько і багато інших.
            Лоскітно і приємно, тепло й затишно стає на душі і в серці, коли читаєш "Етюд про хліб" Івана Драча. Не патетичні, сповнені урочистості, звучать у творі слова про хліб, а простими, буденними рядочками складається йому хвала. Автор вважає кожну паляницю часточкою сонця, що обігріває і дає життя людині й оселі. Підтверджують цю думку рядочки:

І зачарується білена хата

З сонця пахучого на столі.

Пахнуть скориночки скиб.

Є найзначиміша дума на світі -

Дума про хліб.

Дар цей безцінний, дар ваговитий -

Варто вклониться землі б!

Найзаповітніша дума на світі -

Дума про хліб.

Багато поетів пpисвятили свої віpші хлібові і хлібоpобу, сеpед них: "Мій pодовід", "Пеpший", "Дума пpо щастя" В.Симоненка, "Уpожай", "Хліб" А.Малишка, "Спасибі" М.Рильського.

"Пеpшим був не господь і не геній,
Пеpшим був - пpостий чоловік.
Він ходив по землі зеленій
І, між іншим, хлібину спік.
І не зміг заpобить монумента
Цей наївний фpанк чи дуліб,
Бо не зміг він знайти момента,
Щоб узяти патент на хліб", -

так пише, і не без підстав,  В.Симоненко у віpші "Пеpший". 
Відчувається гоpдість автора від усвідомлення того, що пpоста людина, тpудівник скpомно лишається поза метушнею і буфонадою самовихвалянь, гідно несучи свою ношу. І в цьому її найвища сила і мудpість наголошує поет в кінцівці віpша.

Ось він, хлібоpоб, "іде сеpед хлібів і супокою, стебло погладить, гpечки медоцвіт, тоpкається смаглявою pукою зеpна тугого й чистого" ("Хома Метелик" А.Малишко), іде, як мудpий господаp, як твоpець життя на землі.

"Його змололи, і змісили вкpай, 
                                              І випікали вдосвіта у хаті -
                                             Зеpно тужаве, з піснею на святі
                                            Стpункий, достиглий уpожай
                                            На стіл поклали, як пахучий май "

("Уpожай" А.Малишко).

                              "Я навіть чую, як він дихає,                                   
                              Зеленим зводиться лицем,
                              Щоб сеpце pадувать не кpихою,
                              Не пеpецвілим сухаpцем.

І не закальцем із шкуpинкою,
                              А наливає сік і цвіт,
                             Щоб золотистою стеблинкою 
                             Оповивати цілий світ". 
                             Щасливим, pадісним і змученим
                             Він є основою основ,
                             І коpоваєм на заpучини
                             Благословляє сам любов.
                             На місяць ніччю гоpобиною,
                             Зійде людина в синій млі
                                                                                  І покладе його хлібиною
                                                                                 Як даp від матеpі землі", -

говоpить А.Малишко у віpші "Хліб".

Кpасиве поле, де зеленіють жита і пшениці, теpпким запахом паpує земля. Пpекpасне воно, коли золотом вигpає, хвилюється в сонячний сеpпневий день. Неперевершено досконалий важкий колос, що в наpоді називають його не інакше, як золотий. Чудове й зеpно, яке ввібpало в себе життєдайні сили землі. І, наpешті, як вінець хлібоpобської пpаці - хліб.

Вся ця кpаса споконвіку ствоpювалася важкою пpацею. Земля pясно полита хлібоpобським потом, кpов'ю воїнів-захисників і слізьми матеpів-вдів. Тому й став хліб символом миpу, добpа й достатку, міpилом духовності нації, символом матеpі й  Вітчизни.

"Яке це славне слово - хлїбоpоб,
Що жаpтома ще звуть і гpечкосієм!
До слів найкpащих я вписав його б,
До тих, які ми сеpцем pозумієм!
Щоб хліб, як сонце, сяяв на столі
У кожній хаті, домі та колибі...
Уклін земний пpацівникам землі!
Вам, сіячі, плугатаpі спасибі!"

("Спасибі" М. Рильський).

Земля-людина-хліб - цьому вічному сюжету людської істоpії, людських надій і pозчаpувань пpисвятили свої твоpи П.Миpний, М.Коцюбинський, О.Кобилянська, М.Куліш, О.Довженко, М.Стельмах та інші.   Це одна з вічних тем, яку не обминув жоден митець.

В дожовтневій літеpатуpі найкpащий, найпоетичніший обpаз хлібоpоба - це Маланка з повісті "Fata morgana" М.Коцюбинського. Коли вона говоpить пpо землю, то немов пісню співає, або гімн їй складає: "Яка ти pозкішна, земле. Весело засівать тебе хлібом, пpикpашати зіллям, вбиpати квітками. Весело обpобляти тебе". Земля для неї не тільки хліб, не тільки воля і спокійна стаpість - це жива істота, яка потpебує ніжного піклування.

Ніби її пpодовженням є мати Сашка в в кіноповісті "Зачаpована Десна" О.Довженка,  яка любила "саджати що-небудь у землю, щоб пpоізpостало". Це не забиті тpуднощами життя селянки, а закохані в землю люди, в pуках яких буденна pобота пеpетвоpюється в твоpчість. Тяга до твоpіння світу навколо себе хаpактеpна pиса хлібоpоба, яка відpізняє його від інших пpофесій і pіднить з митцем.

Пpаця біля землі, постійне спілкування з пpиpодою обумовлюють певне світоспpиймання, певні моpальні якості, носіями яких були і є селяни. Це люди, які беpежуть в собі кpащі, пильновані наpодом етичні заповіти, духовні цінності, збеpігають гаpмонійне ставлення до пpиpоди. Не даpма ж Маpко Безсмеpтний у pомані "Пpавда і кpивда" М.Стельмаха говоpить: "Ми, селяни. всі потpоху філософи, бо змалку ходимо біля землі, молока і меду".

З хлібом у нас зустрічають гостей,

Хліб на весіллях цвіте в короваї,

І кращих немає на світі вістей,

Ніж - хліб уродився на славу.

Щирим словом, хлібом та сіллю

Ми братів-гостей зустрічаєм,

Хлібом - новосілля й весілля,

І свято дружби-згоди квітчаєм.

Хліб здавна вважався сим­волом святості, символом радості, щастя, здоров'я та багатства. Він завжди був мірилом життя, культури. Будь-який обряд і нині не обходиться без хліба: народжується дитина - йдуть з хлібом, пізніше з хлібом ви­ряджали дитя «до Христа», а коли підросте, то з хлібом виряджали й до школи, виряджають сина в дорогу - мати дає хліб, дорогих гостей стрічають хлібом-сіллю. Молодих вітають весільним короваєм - символом добробуту й щастя. Ідучи на поминки, люди теж несуть хліб Із хлібом-сіллю зустрічають дорогих гостей. З хлібом входять уперше в новий дім.

Великою шаною хліба в Україні зумов­лене те, що господарський рік був тісно й ґрунтовно пов'язаний з усіма польовими роботами навколо ниви, навколо хлібів. Перший посів озимих зернових, як ві­домо, проводять восени до Семена, тобто до 14 вересня. Але найвідповідальніша посівна припадає на весну. До весняної сівби готувались заздалегідь. Переглядали зерно, лагодили реманент, кінську зброю.

Селяни з нетерпінням чекали тої благо­датної днини, коли вперше виїдуть у поле, щоб прокласти першу борозну. Напередодні господиня варила святочну їжу, а коли сідали гуртом за стіл, виголошувала молитву, «щоб робота спорилася і нива щедро засівалася». Перед тим як вирушити в поле, господар скроплював воза, плуга, борони та коней свяченою водою, одягав святкову сорочку, в якій ходив на останнє причастя, «щоб не було бур'янів у хлібі». Перед початком роботи розсте­ляв скатертину, викладав їство, ставив свічку і, наповнивши зерном коробок, до схід сонця читав «Отче наш». Закінчивши сіяти, господар скородив ниву. Дякував польовим духам і сонцю, розламу­вав окраєць паски і розкидав крихти по полю. По­середині лану закопував великодню крашанку, а на межі - громичну свічку. Скропивши ниву свя­ченою водою, молився й благословляв її:

Уроди, Боже, з сівка три мішка: мірочку попові, коробочку дякові, а ківшик півникові. Це йому за те, що він пісеньку співає, хазяїна врожаєм звеселяє!

Хлібороби ретельно стежили за до­зріванням зерна. Найвивіренішим способом було спробувати його на зуб: якщо зерно мало тугий прикус, то одразу приступали до жнивування.

Жнива для селянина - це все: достаток у господі, затишок у родині, щаслива пісня і ве­селе свято. Увесь рік ждав він на те велике свято. З острахом поглядав господар на небо, на хмари, спостерігав напрям вітку. Адже одна нещаслива година - і може пропасти вся річна праця.

На літо припадає найменше свят. І це цілком природно, адже настає найвідповідальніша пора у хліборобів - жнива. Починалися жнива за­жинками. До зажинків готувалися заздалегідь: назубрювали серпи, стругали цурки, якими в'язали снопи, крутили перевесла. Зажинок починали вдо­світа і обов'язково на легкий, тобто жіночий день. Вмившись та помолившись, йшли в поле, щоб, доки зійде сонце, зробити жнив'яний почин - об­рядовий сніп. У цей день годилося бути чемними: не сваритись, ввічливо звертатись одне до одного, навіть на худобу не підвищувати голосу і ситніше її годувати, «щоб жнивам не наврочити».

Перед початком роботи розстеляли на узбіччі білу скатертину, клали на неї хліб-сіль, свячену великодню цілушку від паски та інші страви. Ставали обличчям до сходу сонця, а госпо­дар читав молитву: «Сонце праведне, святі Петре і Юрію, наші святі душечки, виростили ви хлібець Божий на ниві, внесіть його в наші руки... Доко­тись, хлібцю святий, житечко наше, у наші клуні-стодолі. Хмари дощові, бур'яни, громові-блискавиці, і ти, граде б'ючий, - обходьте ниву нашою стороною й до нас не наближайтесь...».

Після кількох хвилин зосередженої мовчанки господар статечно кланявся і промовляв:

- Боже, благослови!

Зажинок завжди починали господар поля або найстаріша жінка. Нажавши дві жменьки збіжжя, складали їх навхрест. Це був зажинковий хрест, що символізував почин жниварської пори. Після цього готували непарну кількість (3 ,5 чи 7) снопів, стави­ли їх у коло колоссям догори та клали посередині ще один зажинковий хрест, потім сідали їсти.

Після їжі дорослі лягали на землю й по­тягувались, щоб під час жнив спина не боліла. По­вертались додому без серпів та цурок, їх першого дня залишали під снопами на цілу ніч «на добрий почи­нок». Брали з собою кілька колосочків. З них, якщо в родині були дівчата на виданні, годилося спекти ко­ровай. У цей день ніякої іншої роботи не починали.

Є у нашого народу ще один прекрас­ний звичай, пов'язаний із жнивами. Це-обжинки, своєрідний вінець жнивам. Завершуючи косови­цю, залишали на обочині поля жмут колосся, яке називали «бородою». Підв'язуючи пучечок чер­воною стрічкою, оздоблювали квітами, а вершок надламували, щоб колосся схилялося долі, як подяка щедрій ниві. В підніжжі клали окраєць хліба й дрібок солі, а поряд засівали вим'ятим з кількох колосочків зерном клаптик землі,       при­казуючи:

- Сійся-родися, жито-пшениця, всяка пашниця, краща, ніж торік!

Після цього жінки йшли до снопів, ви­тягували колосочки і робили з них квітку-китицю, сніп-рай або ж плели колосяний хрест і несли в село. Ці атрибути ставили на покуті - місце, де мають перебувати душі покійників та добрі польові духи. Дівчата ж вибирали з-поміж себе найкращу дівчину - «княгиню», вона ставала в коло, клала на ліве плече серпа, брала у праву руку цурку і опус­кала голову. Найповажніший жнець обв'язував її перевеслом з житніми колосками, одягав на голо­ву вінок. Всі учасники обжинок повільно залишали лан, співаючи обжинкових пісень.

Україна славиться на весь світ своїми диво-короваями. Кожне село, кожний хутір має свої традиції та секрети випікання хліба

Хліб пекли зазвичай у суботу, розраховуючи так, щоб до наступної ви­пічки його вистачило на сім'ю. Супроводжувалась випічка цілою низкою ритуальних дій. Деякі з них дійшли до наших днів. Наприклад, такі: не можна пекти хліб у п'ятницю та неділю, не можна стукати коритом чи діжею для хліба та бити по ньому руками, хліб треба качати до себе (тоді і сім'я буде при ньому), на лопату не можна класти по дві хлібини, не можна тримати відчиненими двері в хату в момент, коли хліб саджають у піч, не можна спечений хліб класти на столі, перевер­таючи його.

Хліб можна пекти з пшеничного, житнього борошна або з їхньої суміші. Крім хліба, що випі­кався для щоденного споживання, печуть ще обря­довий хліб: весільний коровай, калачі та буханці для поминальних обрядів.

Щоб хліб вдавався, треба бути у хорошому на­строї, не сперечатися, не сваритися.

У наших предків хліб завжди символізу­вав добробут, гостинність господарів, сприяв продо­вженню роду. Шматочки чи крихти хліба не вики­дали у відходи, а віддавали птиці, тваринам. Хліб, який упав, слід було підняти, очистити, поцілувати і з'їсти, а при зберіганні хліб має лежати у такому положенні, в якому саджали його в піч, - пере­вернутий хліб вважався поганим знаком. Здавна вірячи у магічну силу хліба, його прикріплювали до хомута або клали між дерев'яними держаками - це було запорукою доброго врожаю.

Притча про хліб

Якось один чоловік знайшов велику грудку зо­лота. У своєму господарстві він, звичайно, не міг його застосувати і вирішив продати, але боявся продешевити. І пішов чоловік до мудреця з про­ханням допомогти визначити вартість золота. І сказав йому мудрець:

- Ти що-небудь сьогодні їв?

- Нічого не їв.

- А вчора?

- І вчора не їв.

- А позавчора?

- Позавчора їв.

- От коли ти поголодуєш три доби, своє золото віддаси за шматок хліба.

Оповідання «Хліб і золото».

Пекли в пекарні хліб. Одна паляниця схопилася і покотилась дорогою. Прикотилася до воріт одного пана. Почала у двері стукати й говорити:-              Прийміть мене до себе! Усі будете ситі!..-              У нас і калачів досить! - каже пан.Хлібина покотилась далі.Докотилась вона на край села, до хати бідняка. Надворі бавили-ся діти. Побачили її, вхопили в обійми і радо понесли до хижі. Тут же діти почали її краятиножем і їсти. З'їли майже всю, залишився тільки окраєць. А з окрайця виросла нова хлібина, і так у хаті бідного був хліб, і не було більше голоду.

Одного разу з високої гори відірвалося золото.Покотилося золото й зупинилося перед хатою бідняка. Стукає у двері й просить, щоб його при-йняли. Вийшов бідняк, подивився і каже:-У нас тепер є що їсти. Нам тебе не треба.Покотилося золото далі й зупинилося перед палацом багача. Багач із радістю відчинив двері.З того часу діти пана почали погано вчитися в школі, панська земля перестала родити, худобина множитися, а слуга, що не робив - все було погано. Не стало в пана хліба. Як не шкодував, а взяв
кусень золота і поніс до бідняка, щоб поміняти на хліб. Бідняк не взяв золота, але відрізав половину хлібини панові, половину залишив собі. З окрайця у бідняка виросла нова хлібина. З окрайця у пана хлібина не виросла...

 Уміймо цінувати не примарне, а справжнє наше багатство - хліб. Кожного разу, беручи в руки за­пашну скибку хліба, згадуймо його творців. Ша­нуймо їхню працю!

У різні часи по-різному йшла боротьба за хліб. Хліб війни і хліб мирної праці. У мирні дні хліб - всьому голова. А в часи лихоліть? Скільки людей загинуло, не маючи шматочка хліба. Жах охоплює душу, коли згадуєш голодомор 1932- 33-го років. Який це злочин - відібрати хліб у тих, хто його вирощує, і приректи на голодну смерть! Прийдешні покоління повинні пам'ятати трагічні сторінки нашої історії, щоб цього більше не сталося. Які ми щасливі, що маємо хліба вдосталь! Поет  В. Симоненко  стверджував:

Та нехай над землею година
Чи негода лютує і рве -
Вічна мудрість простої людини
В паляниці звичайній живе.

Історія шматочка хліба часів Голодомору

Шматочок хліба, випеченого з лободи, полови, конюшини і лушпиння, дійшов до наших часів завдяки Дмитру Якимовичу Поладичу, який жив у селі Божок. Зараз це Сумщина.

Цей хліб зберігався як сімейна реліквія, передавався в покоління як пам'ять про ті страшні часи із словами: «це свідчення того, як ми жили, що їли, як ми вижили і перемогли голод».

Коли на Україну прийшов Голодомор, Дмитру Якимовичу було 34 роки. Він у ці страшні часи зумів вижити, а на пам'ять заховав шматочок хліба - так званий пайок, на який далеко не кожного дня могла розраховувати родина. Іншої їжі тоді практично не було. До 1941 року цей хліб був ретельно захований у землі. У січні 1941 р. Дмитро Якимович поклав цей шматочок хліба у банку та написав записку, якою пояснив, що це за хліб.

Це був мужній крок людини, бо якщо б записку виявила тогочасна влада, то Дмитра Якимовича запроторили б у табори. Ось її зміст:

«Зберігається цей шматок хліба, який ми їли 1932-1933 рр. Голод був зроблений спеціально (влада хліб забирала) і тому ми їли всякого роду відходи: полову, горіхові бруньки, клевер, лободу, луску, сояшничину, калачивину. Було доволі пухлих від голоду людей і багато від голоду померло, не хотіли йти до колгоспу. Цей шматок хліба залишений мною з мого пайка, хоча і цього хліба було не вдоволь. Пайок у банку покладено 1941 року января 14 дня. Я клав і підписуюся. Митро Якимович Поладич».

Після смерті Дмитра Поладича у 1949 році відповідальним за збереження хліба став його син. Більше ніж 40 років він зберігав його таємно від рідних і близьких і розказав про реліквію лише після здобуття Україною незалежності, а показав лише кілька років тому, коли правда про Голодомор заговорила на повен голос.

Напередодні 75-ї річниці Голодомору онука Дмитра Якимовича передала цей хліб Владиславу Сергійовичу Терентьєву - директору Сумського обласного краєзнавчого музею, де він і зберігається.

Цей шматочок хліба є символом життя, пам'яті про те, що Український народ не скорився, переміг голодну смерть і рухається вперед.

Були часи, коли хліб був для людини і "сонцем пахучим", і маревом, і надією, і єдиним засобом вижити. Прослідкувати це можемо у драмі Миколи Куліша "97". Всі цінності земні, навіть церковні коштовності вирішено було обміняти на хліб, щоб у грізні голодоморні тридцяті вибороти собі право під сонцем. Довго можемо сперечатися з приводу доречності такого вчинку представників нової влади, але безумовним є одне: людина і хліб - єдині. І невипадково в житті є так, що не тільки хліб дає людині життя, а й людина - хлібу. Чітко проводить цю думку в своєму творі "Хліб" Леонід Первомайський. З перших рядків поринаємо ми в чудодійну красу хлібного поля, що "...росою зросилось, і зерном сколосилось, і діждалось нового врожаю". Буяння цьому полю дало те, що вруниться воно на солдатській могилі, кожна грудочка землі його кров'ю полита. Скільки життів вмістилось у такому великому і такому маленькому слові "хліб"! Скільки вкладено в нього енергії, думок, мудрості, чесності й одержимості! Влучно про це сказав Борис Олійник у вірші "В оборону хліба":

Нас кликав хліб на добре, чесне діло
До братнього, трудящого коша,
Ми в нім шануємо не тільки тіло,
  У нім народна світиться душа.

Скільки складено казок, написано оповідань, віршів. Хліб і в пісні, і в танці. Хліб наше багатство, каша радість, наші приємні веселі усмішки. Хліб звеселяє душу.   "Хліб на столі - миp у хаті", "Хліб - всьому голова", "Хліб та вода козацька їда" - скільки пpислів'їв та пpиказок склав наpод пpо хліб, пpо хлібоpобську пpацю.

Прислів'я

Не страшна біда, коли є хліб та вода.

Лежачого хліба ніде нема.

Сій вчасно - вродить рясно.

Посій упору, будеш мати зерна гору.

Не кожух гріє, а хліб.

Яка пшениця, така й паляниця.

Земля-годівниця аж парує, та хліб людям дарує.

Поганого хліба немає - погано, як нема хліба.

А то хватай куме в міх. (як прийде літо, а до сіна граблів нема).
   Вівсяниця, просяниця — все то товарові користь.
   Він не тільки не молочений, і на тік неволочений (пропав хліб).
   Весна каже: "я уроджу"; осінь каже: "а я подивлюся".
   Давай нивці, то і нивка дасть.
   Дай Боже, на сіно гній, на скот лій, а хазяїну на здоров'я (приговорюють, як сіно привезуть для скоту).
– На скотину лій, а на сіно гній.
– На скотину лойок, а на нивку гнойок, а на мою спинку, верни Боже силку.
   Де оре сошка, там хліба трошка.
   Жито красується.
—... цвіте.
   Жито, як стіна.
   З гречки і проса — каша і паша.
   Коли цвіте біб, тоді тяжко за хліб; а ях мак, то вже не так.
   Коли ся риба ловить, тоді хліб НІ родить.
   Коли побив бич, то став могорич.
   Кукіль — то полевого дідька робота.
   Лапала, лапала і дитина плакала: налапала копу, без сорока снопів.
– ... зараня до дому прийшла, ледве двері найшла.
– ... і дитина плакала: налапала двадцять без сімнадцять, три від дороги украдено, (рідке жала).
   Ляцька борода (трава, що косячи, не захоплюють косою — "грива").
   Між дорогами орати — так як на печі.
   Ми собачу долю їмо, а колись колос ішов аж до землі.
   На новосілля берись, а за чепігу держись.
   На свободу берися, а хліба держися.

Надія в Бозі, коли хліб в стозі.
   Нам Бога не йти позивати, як хліб родити.
   Нема над ремесло, як леміш та чересло.
   Нещасливість світа — збавилося літа; прийшла зима, то й хліба нема.
   Нивко, нивко! верни мою силку.
   Пісок не родить, та з хліба не зводить.
   Пашня в полі, як лава.
   Просо вітру боїться, а дощев: кланяється.
   Рання сійба хоч не вродить, то і з хліба не зводить.
   Роди Боже і на трудящого, і на крадючого.
   Сніп на сто кіп, а хазяїну на сто літ.
– Поміг Бог нажати сніп: коли б Бог поміг нажати сто кіп, а господареві на сто літ. (кажуть нажавши перший сніп, вийшовши вперше жати).
   Стебло, стебло кличе (рідке).
   Так рідко посходив (часник), наче нечистий кіллям потикав.
   Така люба рілля, що дитина виросла б, коли б посадив.
   У хліба ноги коротенькі; а як побіжиш, то і довгими не наженеш, (кажуть, прибігши до кого хліба позичати).
   Укинь мене в болото, а я тебе вберу в золото, (ніби ячмінь так примовляє, як його сіють; тому його і сіють скоро сніг з землі).
– Топчи мене в болото, то я буду ях золото.
– Казав ячмінь: кинь мене в грязь, то будеш князь".
– Кинь мене в кал, я одіну тебе в жупан.
   Умирати збирайся, а хліба держися.
   Умирати збирайся, а хліб сій.
   Усатий ячмінь.
    Усе теє пригодиться, що на полі корениться.

Хліб усьому голова.
   Хліб святий — дар Божий: карай нас Боже, ним до віку.
   Хліб є все — роги і ноги.
   Хліб і на ноги поставить і з ніг звалить.
   Хліб убирає, хто його має.
   Хліб розбирає, хто його не має.
   Хліб роби, хліб і їдж.
Хліб їдж, і коло хліба ходи, і хліб роби (щоб було у тебе).
   Хліб святий усьому голова.
   Хоч покотись, усюди голо.
   Хто має, то нехай збирає; а хто не має, то нехай заробляє (про хліб літнього часу).
   Чекайте ціпи, прийде на вас осінь!
   Швидше жніть до обніжка, там стоїть пирогів діжка.
– ... та й до борозни, бо і там пироги.
   Як хліб буде, то і все буде.
   Як жито в оборозі, то надія в Бозі.
   Як на току молотиться, то і в хаті не колотиться; а як в стодолі не
   Як будуть ріжки, будеш їсти пиріжки; а як уродить метлиця, то буде й хліб сниться.
– Як є в хлібі ріжки, будеш їсти пиріжки, будуть і пиріжки.
   Як уродить в житі метелиця, так буде хліб і паляниця; а як уродить житець, так і хлібу конець.
   Як в житі кукіль, то хлібові покій; а як звонець, то йому конець.
   Як ще Господь колосом наллє.

Як не буде густо, то й не буде пусто.
   Як діждемо літа то нажнемо жита, поставимо в копи та вдаримо в гопи.
   Молотиться, то і в хаті колотиться.
Багато снігу — багато хліба.

Без солі, без хліба—немає обіда.

Без хліба —не обід; без капусти — не борщ.

Без хліба половина обіда.

Бублик — не хліб.

Будем постити, як хліба не стане.

Весна днем красна, а на хліб пісна.

                                                                  Глибше орати — більше хліба мати.

Давайте, що попало, як не хліб, то сало.

Де оре сошка, там хліба трошки.

Держи хліб на обід, а слово на одвіт.

Добрий хліб, коли нема калача.

Дурне й сало без хліба!

Житній хліб —пирогів дід.

Зима без снігу — літо без хліба.

З'ївши калач, знов берися до хліба.

                                               Лісу — хоч бійся, води — хоч мийся, а хлі­ба — хоч плач.

Літом сякий-такий бур'янець, а хліба буха­нець — та й ситий чоловік.

Люди мруть не від хліба, але від голоду.

Май холодний — рік хлібородний.

На чорній землі білий хліб родить.

Не буде хліба, не буде й обіда.

Не всякий паше, хто хліб їсть.

Чи знаєте ви, яких народних прикмет дотримувалися селяни під час сівби?

Не можна починати роботу, коли господар хворий - «буде мізерне зерно».

Не можна лихословити та лаятись, «щоб чорт не ходив слідом та не розсівав бур'янів».

Не можна губити крихт від їства, бо «миші трубитимуть збіжжя».

Не можна в цей день позичати посівного зер­на, «аби до нового врожаю не йти в позички».

Що посієш, те й пожнеш.

Як посієш рідко, то вродиться дідько.

Весною не посієш - восени не збереш.

Хто сіє, той віє, хто не сіє, той скніє.

Одна стара правда на світі буває: хто не посіє, той не збирає.

Народна мудрість

Хліб святий. Якщо ненавмисне окраєць впаде додолу, то його слід підняти й поцілувати.

У селянській хаті хліб завжди лежав на почесному місці - на столі, на скатертині чи рушнику: щоб хліб ніколи не покидав сім'ю, щоб не знала вона голоду.

Без хліба не можна наїстися.

Хліб не переїдається.

Як їсти хліб, то не можна лишати недоїдка, бо в ньому вся сила.

Не можна кусати з їдою шматка двом, бо будуть "кусати" (гризтися, сваритись); щоб того не було, то після укусу необхідно три рази мізинними пальцями взятися-рознятись.

Не годиться одвертати хліб надрізаним боком до стіни, бо так люди одвертатимуться од хазяїна.

Не можна хліба в сіль умочати, а треба присолювати, бо не буде хліба.

Не можна викидати хліба, бо хліб святий.

Хліб давати бідним через поріг не можна, бо сам збіднієш.

Не можна виходити з хати, коли хліб садять у піч, бо не буде урожаю на хліб.

Не можна нікого впускати в хату, коли хліб саджаєш у піч, бо станеш лисим.

Не можна кусати з великого шматка хліб, бо вийдеш заміж дуже далеко від рідних.

Не щипай хліба з цілої хлібини, бо лика задеруться на пальцях.

Не треба нарізати хліб у молоко, бо дійки в корови поріжуться.

Коли їсти, то не можна тримати великий шматок хліба, бо на тім світі будеш тримати такий камінець.

Як печуть хліб і виймають із печі та як забудуть один, то як дитина того хліба поїсть, то буде дуже забудькувата.

Як ідеш зажинати жита, то обов'язково треба брати буханець хліба - це для того, аби цілий рік було що їсти.

Загадки

                            Кину її в грядочку, нехай моя загадочка лежить до весни. (Озимина)

Чашечка медку закопана в льоду до нового :год-ку. (Озимина)

Ноги на полі, середина надворі, голова на столі. (Корінь, стебло, зерно)

Що то за твір, що ні чоловік, ні звір, а має вуса? (Ячмінь)

У хлів іде без шкіри, а виходить із шкірою. (Хліб у піч та з печі)

Ріжуть мене ножакою,

Б'ють мене ломакою,

За те мене отак гублять,

Бо всі мене дуже люблять. (Хліб)

Виріс в полі дім, зерна повно в нім, стіни позо­лочені, ще не обмолочені. (Колос)

Без рук, без ніг, а підперезаний. (Сніп)

Не золотий, а жовтий, не дід, а з вусами, не сам буває, а з друзями розмовляє. (Колос)

Б'ють мене, товчуть, ріжуть, а я все терплю, усім добром плачу. (Хліб)

Круглий, мов сонечко, щедрий, мов літечко, на черінь просунеться, стоїть - красується. З печі - на блюдо, їжте мене, люди, на здоров'ячко. (Коровай)

•                               В Іспанії хліб називають «пан», і ця країна має найбільше видів хліба на землі ─ 315
•                               У Британії і США найпопулярніший м'який хліб з тонкою скоринкою, який продається нарізаним у пакетах. Цей хліб виготовляють на фабриках, які здатні виробляти до 10 000 буханок за годину
•                               У південній Азії їдять роті та чапаті (різновидності плаского хліба). Їх найчастіше готують із гірчичного борошна. Інший вид ─ пурі, тонкий плоский хліб, який смажать, а не печуть і під час смаження дують на нього.

Типи хліба

Хліб - один з найпоширеніших продуктів харчування.

                    Бейгл (США)

Бісквіт (Західна Європа)

                       Брецель (Німеччина)

Бриошь   (Нормандія, Франція)

•                                      Наан (Індія)
•                                      Лаваш (Кавказ)

                                   Пита (Близький Схід)

•                                      Піца (Італія)
•                                      Тортилья (Мексика)
•                                      Фолар (Португалія)
•                                      Французький багет (Франція)

Чапати (Індія)

•                                                     Чорний хліб (СНД)

У Львові відкрито музей Хліба. Серед багатьох його колекцій є колекція національного хліба різних народів, яка містить білоруські плетенки, грузинські валіпурі, азербайджанські чуреки, вірменські лаваші, латвійські світку-мейзе, російські баранки, а також і моравські і сандомирські хлібини.

На Русі ж хліб завжди асоціювався з домівкою. На свята наші далекі прабабусі пекли і пшеничні візерунчасті короваї і Паски. А на кожен день подавали до столу «грубуватий» житній хліб. За обідом або вечерею після молитви його урочисто розрізав глава сімейства.

Підсумок заняття

 Хліб - це саме життя.   Його духмяність дарує сподівання. І навіть суха скоринка будить силу в людині. Возрадуйся йому, віддай шану тим, хто зростив його, зібрав, змолов. Хай буде хліб завжди, свіжий і святий. Хай ніколи не черствіє, бо, як кажуть, коли черствіє хліб, то черствіють душі.