5 жовтня о 18:00Вебінар: Використання дитячого фольклору на уроках іноземної мови

Тема: Походження (витоки) слов’янських народів. Природно-географічні умови історичної прабатьківщини слов’ян.

Про матеріал
Проблема походження слов’ян, процес формування етнічної спільноти, суспільний устрій, розвиток господарства.
Перегляд файлу

Тема: Походження (витоки) слов’янських народів. Природно-географічні умови історичної прабатьківщини слов’ян.

Мета: ознайомити учнів з проблемою походження слов’ян, процессом формування етнічної спільноти, суспільним устроєм, видами господарства; сформувати основні поняття: етнічна спільнота, етногенез; розвивати вміння аналізувати факти і події, працювати з джерелами інформації, зіставляти її, робити висновки, працювати з історичною картою; виховувати свідомого громадянина Європи.

Обладнання: підручники, дидактичні матеріали, карта, атласи.

Терміни: велике розселення слов’ян,капища, ідоли, городища, вожді, племена, військові союзи, автохтонний , міграція авари,  каганат.

Основні дати:

ІІ–І тис. до н. е. - поява слов`ян на історичний арені.
І–ІІ ст. н. е. – перші письмові згадки про слов`ян в творах римських авторів Плінія Старшого, Тацита, Птоломея.
ІІ–IV ст. – експансія готів і поділ венедів на антів і склавинів (східних і західних слов`ян).
Кінець IV – середина V ст. – занепад черняхівських племен, пов`язаний з навалою кочовиків-гунів.
ІV–VI ст. – Велике переселення народів.
V–VII ст. – велике розселення слов`ян.
VI ст. – проникнення слов`ян на південний берег Дунаю у володіння Візантії. Балканські війни слов`ян.
602 р. – остання згадка про антів.
VIII–IX ст. – відокремлення у слов`ян ремесла від землеробства.

Тип уроку: урок засвоєння нових знань.

Інтернет-ресурси:

Підручник - https://pidruchnyk.com.ua/1458-istoriya-6-klas-bandrovskiy-2019.html - пункт 3 параграфа 49

https://www.youtube.com/watch?v=UZNzsdS-swUдо 6 хв.10 сек!!!!!!!!   Або

https://www.youtube.com/watch?v=wtHglHBmn4Q

https://www.youtube.com/watch?v=KGewEt9gCP4– велике переселення

 

ХІД УРОКУ

І. Актуалізація опорних знань і умінь учнів

Репродуктивна бесіда за запитаннями

1. Назвіть слов’янські народи сучасної Європи?

2. До якої мовної сім’ї народів належать слов’яни?

ІІ. Мотивація пізнавальної діяльності

Давніх слов’ян візантійський автор Прокопій Кесарійський характеризує як численний народ, що мав вплив на історичні події Південно-Східної Європи.

ІІІ. Повідомлення теми, мети й завдань уроку

IV. Сприймання та усвідомлення навчального матеріалу

Проблемне завдання: довести, що давні слов’яни є предками українців.

План

1.Давні слов’яни. Прабатьківщина слов’ян.

3.Початок Великого розселення слов’ян.

4.Суспільне та господарське життя 

5. Духовний світ давніх слов’ян.

 

 

1.Давні слов’яни. Прабатьківщина слов’ян.

Проблема походження слов’ян

Етногенез (походження народів) слов’ян - питання доволі дискусійне. Історична наука накопичила дуже багато концепцій походження слов’ян, які дуже часто протилежні одна одній. Такий стан речей зумовлений браком джерел та значною політизацією питання. Перш ніж зупинитися на основних концепціях походження слов’ян потрібно визначити: хто такі слов’яни та народи, які можна назвати слов’янськими?

Слов’яни – це велика група споріднених за мовою та культурно індоєвропейських народів, які проживають в Центральній та Східній Європі, і частоково в Азії (Північна Азія). Чисельність слов’янських народів, за різними данними, сягає від 300 до 350 млн. осіб.

Також, необхідно визначати етимологію (історія походження слова ) слова слов’яни. Одні історики вважають, що термін слов’яни походить від слів “слово” або “слава”, інші вчені виводять поняття слов’яни від слова раб яке звучить англійською – slave або німецькою – der sklave. Цікавою є гіпотеза рядянського мовознавця М. Марра, який вважав, що слово слов’яни походить від самоназви скіфів - сколоти. І нарешті, видатний чеський мовознавець Л. Нідерле визначив, що взагалі неможливо визначити етимологію слова слов’яни.

Теорії походження слов´ян:

Міграційна. Автохтона. Балканська (дунайська). Балтійська. Вісло – Дніпровська. Вісло – Одерська.

Автохтонний— той, що виник чи зародився на місці сучасного проживання певного народу.

Міграція — переселення, переміщення.

Тепер перейдемо до основних концепцій походження слов’ян. Як уже зазначалося, на сьогодні, вчені не можуть дійти до єдиної концепії. Така невизначеність сприяє різним політичним та псевдоісторичним спекуляціям.

Перший, хто звернув увагу на проблему походження слов’ян, був Нестор Літописец. Який вважав прабатьківщиною слов’ян басейн Дунаю – сучасну Угорщину, звідки потім слов’яни емігрували на землі сучасних південних, східних та західних слов’ян. Не дарма в українському фольклорі роль великої ріки, відіграє не Дніпро, а саме Дунай. Нестора Літописця вважають засновником Дунайської концепції походження слов’ян.

Польські та чеські славісти запропонували Вісло-одерську концепцію – найдавнішою прабатьківщиною слов’ян було межиріччя Вісли та Одеру.

Радянські історики (Б. Рибаков) запропонували Вісло-Дніпровську або Дніпровсько-Одерську (розширену) концепцію, в якій слов’яни зародилися в мижіріччі Дніпра та Вісли (Одера), причому центром слов’янської прабатьківщини було Придніпров’я.

В часи Середньовіччя популярною була Азійська концепція походження слов’ян, послідовником якої був відомий тюрколог М. Гумільов. Сучасні послідовники цієї теорії вважають, що предками слов’ян були або скіфо-сармати або слов’яни прийшли в Європу разом з гуннами.

Як уже зазначалося, слов’яни переважають в Центральній та Східній Європі та в Північній Азії.

Записати у зошит

Традиційно, слов’янські народи можна поділити на три великі групи:

1. Західні слов’яни. До цієї групи належать – чехи, поляки, словаки, лужичани. Інколи в літературі можна прочитати, що до цієї групи належать – кушуби, сілезці, моравани, яких класична наука розглядає як етнографічні групи: кашуби (поляки), сілезці (поляки), моравани (чехи).

2. Східні слов’яни. До ціє групи належать – українці, росіяни, білоруси. Також, як і у випадку з західними слов’янами, інколи виділяють – русини (етнографічна група українців), поліщуки (українці або білоруси), липовани, помори, козаки (росіяни).

3. Південні слов’яни. До цієї групи належать – словенці, серби, хорвати, чорногорці, боснійці, македонці, болгари.

Писемні джерела про слов’ян

Мешкаючи на віддалених від виру тогочасної європейської історії територіях і не маючи власної писемності, слов’яни досить пізно потрапили на сторінки книжок.

Найдавніші свідчення про них відносять до початку нової ери. Вони належать римським історикам 1–2 ст. Плінію Старшому, Тацитові та географові Птолемею (2 ст.).

Усі троє називали слов’ян венедами і розповідали про них як про окремий народ, що мешкав на схід від Вісли, в оточенні германців, фракійців, сарматів, балтів.

Птолемей, між іншим, з-поміж венедів називав також племена ставанів. У цій назві дехто з мовознавців вбачає перекручену самоназву «слов’яни».

Загалом свідчення римських істориків – скупі на факти й досить суперечливі.

Докладніше розповідають про слов’ян джерела 6 ст. й наступних століть. Велику увагу їм, зокрема, приділив автор історії ґотів Йордан у книзі «Про походження та діяння гетів» (інша назва тієї книги – «Гетика») 551 р. «Ці венеди походять від одного кореня і сьогодні відомі під трьома назвами: венедів, антів, склавинів…» – говоривЙордан про слов’ян.

Назви «склавини» та «анти» щодо слов’ян поряд із назвою «венеди» трапляються і в інших джерелах. Вони засвідчують поділ давніх слов’ян на різні племінні об’єднання. Так, за Йорданом, венеди мешкали в басейні Вісли, анти – у Подніпров’ї, склавини між Дністром і Дунаєм.

На думку археологів, було ще одне племінне об’єднання слов’ян, що мешкало у верхній течії Дніпра. Та через віддаленість тих племен від римсько-візантійського світу їхня назва, нехай і умовна, не збереглася.

Про походження назв, що їх уживали щодо слов’ян давні історики-чужинці, українські вчені дотримуються такої думки: дві з них – венеди та анти – є іншомовними (перша – германського, друга – іранського походження); третя, склавини, – видозмінена самоназва «слов’яни». Отож, етнонім «слов’яни» вживається в джерелах від 6 ст.

 

3.Початок Великого розселення слов’ян.

Під владою ґотів і гунів

  • https://geomap.com.ua/images/uh7a/Thumbnails/0506_36.jpgУ 3 ст. ґоти остаточно утвердилися в причорноморських степах. Їхня держава об’єднала численні народи тих земель, у тому числі й слов’ян-антів.
  • Ґотське панування впало під час навали гунів. За їх підтримки анти подолали ґотів.
  • У складі гунського об’єднання слов’яни торували собі шляхи в Подунав'я і на Балкани, виступаючи то як союзники кочовиків, то як їхні підлеглі.
  • Найбільшої могутності гуни досягли за часів Аттіли, та після смерті його в 453 р. швидко знесилились.
  • Позбувшись залежності від гунів, слов’яни могутнім потоком рушили на землі Візантії. Так було започатковано Велике розселення слов’ян.

  Воєнні походи слов’ян проти Візантії. Переселення на Балканський півострів

  • Перші самостійні походи слов’ян на Візантію відбулися наприкінці 5– початку 6 ст.
  • https://geomap.com.ua/images/uh7a/Thumbnails/0506_180.jpgМайже щороку траплялися слов’янські воєнні експедиції на Балкани за імператора Юстиніана (527–565 рр.).
  • А після походу 550–551 рр. почалося масове переселення слов’ян-антів на Балкани. Тогочасні джерела свідчать, що, перш ніж закладати поселення, слов’яни здійснювали воєнні операції, під час яких руйнували фортеці.
  • Наприкінці 6 ст. постійні слов’янські поселення трапляються скрізь на Балканському півострові.

https://geomap.com.ua/images/uh7a/Thumbnails/0506_215.jpgОтож, наслідком воєнних походів проти Візантії сталося переселення слов’янських племен на землі Балканського півострова.

  • Наприкінці 6 ст. у відносини антів із Візантією втрутилися авари  кочовий народ тюркського походження, що утворив свою державу  каганат – у Середньому Подунав’ї.
  • Потреба протидіяти аварам спонукала колишніх суперників до об'єднання.
  • Року 601 анти разом із Візантією виступили проти аварів, на боці яких, одначе, билися склавини.
  • Наступного року авари здійснили ще один похід проти антів.
  • Тогочасні джерела мовчать про те, хто став переможцем. Проте ім’я антів від 602 р. більше не згадувалося.
  • Існує думка, що могутній антський військовий союз розпався, а для слов’янських племен, що входили до його складу, почався новий етап їхньої історії – життя на балканських землях, в оточенні інших народів, яке дало початок сучасним південнослов’янським народам.

Розселення слов’янських племен на Дунай

  • Археологічні пам’ятки свідчать, що в переселенському потоці на Дунай і Балкани брали участь не лише анти, а й частина склавинських племен.
  • І коли анти опанували землями Балкан, оселяючись там досить часто разом із аварами та болгарами, склавини переселялися на береги Дунаю, прокладаючи собі шлях Дунаєм вгору на захід.
  • Із часом вони просунулися аж до верхів’я Ельби, змішалися зі слов’янськими племенами, що просувалися туди з території Польщі, і в оточенні германських племен дали початок сучасним західнослов’янським народам.

Зверніть увагу!

Поділ слов’ян на західних, східних і південних відповідає сучасному станові слов’янства. Як зауважують дослідники, у 8–9 ст. не існувало ні східної, ні західної, ні південної слов’янської спільності, а були східні, західні та південні слов’янські племена або їх союзи, на основі яких постали численні слов’янські народи.

Розселення на північ. Зародження сучасних східнослов’янських народів

  • Уже йшлося про те, що у верхній течії Дніпра, на Лівобережжі, у 5–7 ст. також мешкали слов’янські племена. Їхнє життя засвідчене археологічними знахідками, проте назва тих племен не збереглася.
  • Давніх слов’ян – мешканців верхів’їв Дніпра – оминули увагою візантійські автори, бо їхні племена не брали участі в походах на південь.
  • Живучи поряд із балтським населенням, вони були втягнуті в події, центром яких виступала Балтика.
  • Поступово ці племена розселилися далеко на північ.
  • Ті з них, що просувалися в північно-західному напрямку, згодом дали життя білоруському народові. Ті ж, що попрямували на північний схід, стали предками росіян.

Довгий час у науці панувала думка, що предками українців були анти.

  • Проте новітні археологічні знахідки доводять, що пам’ятки пізнішого часу, які можна назвати власне українськими, постали не лише на основі антських пам’яток, а здебільшого на основі пам’яток, що їх залишили склавини.
  • Бо саме склавини були тим населенням, котре мешкало у 5–7 ст. на більшій частині українського Правобережжя.
  • Анти, про яких тогочасні джерела свідчать, що жили вони в Подніпров’ї, від 6 ст. почали переселятися на південь, на Балканський півострів.
  • Частина антської людності, що не брала участі в переселенні, була поглинена склавинами, а на згадку про антів на подніпровських теренах залишилася назва, якій, як вважає чимало дослідників, завдячують своїм етнонімом сучасні українці.
  • Іраномовне слово «анти» означає «крайні», «окраїнні». Ним степові скіфо-сарматські племена споконвіку називали порубіжне зі Степом місцеве хліборобське населення. Тисячолітнє сусідство з іраномовними народами закріпило назву, яку, одначе, місцеві мешканці озвучували по-своєму. Так постала, як вважає дехто з істориків і мовознавців, назва Україна.

https://geomap.com.ua/images/uh7a/image001.gif

https://geomap.com.ua/images/uh7a/image001.gif

https://geomap.com.ua/images/uh7a/image001.gif

Отже, велике переселення народів мало непересічне значення для подальшої долі слов’ян. Підхоплені ним,  слов’янські племена перемішалися і на нових територіях дали початки сучасним слов’янським народам.

4.Суспільне та господарське життя 

Суспільний устрій

  • Археологічні знахідки переконують, що слов’яни від самого початку своєї історії виступали як окремі, хоч і споріднені, більші чи менші групи – об’єднання родів – племена, союзи племен.
  • Племена очолювали обрані громадою вожді. Вождів обирали з-поміж вихідців із найзаможніших сімей.
  • Саме за вождями закріплювалася верховна влада, до повноважень якої належали перерозподіл додаткової продукції, що вироблялася, організація оборони під час воєнних подій, спорядження військових дружин тощо. Згодом влада вождів стала спадковою.
  • Коли з’являлася потреба боронитися від сильного ворога, слов’янські племена об’єднувались у великі військові союзи. Прикладом такого союзу може бути антське об’єднання.

https://geomap.com.ua/images/uh7a/image001.gif

https://geomap.com.ua/images/uh7a/image001.gif

https://geomap.com.ua/images/uh7a/image001.gif

Утворення великих союзів племен учені вважають таким рівнем суспільних відносин, що передує державі. Отже, давні слов’яни в 5–7 ст. упритул наблизилися до створення держави.

Давні слов’яни в 5–7 ст. упритул наблизилися до створення держави.

  • https://geomap.com.ua/images/uh7a/Thumbnails/0506_Lancug.jpgПро переддержавний рівень суспільних відносин у давніх слов’ян свідчить влаштування ними своїх поселень. Менші з поселень скупчувалися навколо більших – своєрідних племінних центрів.
  • Останні були й ремісничими осередками. Згодом такі великі поселення перетворювалися на укріплені городища.
  • Залишки великого слов’янського міжплемінного центру археологи знайшли, приміром, на Волині – це Зимненське городище.
  • Про досить складні суспільні відносини у слов’ян, формування в них племінної верхівки – еліти – свідчать джерела 6 ст.
  • Так, в одному з них підкреслюється, що у слов’ян багато вождів. Інший автор, згадуваний уже ґотський історик Йордан, розповів про розправу ґотського короля над слов’янським ватажком Божем, його синами та 70 прибічниками-старійшинами.
  • Не суперечать розповідям давніх істориків і археологічні знахідки скарбів на слов’янських територіях, володіли якими за життя, безперечно, найзаможніші та наділені владою представники слов’янських племен.
  • З-поміж таких пам’яток і Мартинівський скарб, що, за припущеннями вчених, належав комусь із антських вождів.
  • Багато свідчень вказує на особливу роль у житті слов’ян спільних рад, на яких ухвалювалися найважливіші рішення. «Ці племена, склавини й анти, не підлягають одній людині, – писав у 6 ст. Прокопій Кесарійській, – а з давніх-давен живуть у демократії, тому про все, що для них корисне чи шкідливе, вони обмірковують спільно».

Господарство

  • Давні слов’яни жили зі землеробства та осілого скотарства.
  • Вони вирощували просо, ячмінь, пшеницю, жито, овес, льон і коноплі, віддаючи перевагу ярим сортам.
  • Сіяти озимину навчились у другій половині 1 тис. 
  • З тварин розводили велику й дрібну рогату худобу, овець, свиней, коней.
  • Живучи поміж лісів, у краю річок та озер, слов’яни не нехтували тисячолітнім мисливським і рибальським досвідом.
  • З-поміж ремесел особливого розвитку досягли ливарна справа й ковальство.
  • З-поміж ковалів давні слов’яни особливо шанували майстрів-ювелірів.
  • Своєрідним у слов’ян було виробництво глиняного посуду.
  • Тривалий час, навіть після того, як від інших народів було запозичено гончарний круг, кераміка, особливо та, що застосовувалася для приготування їжі, лишалася ліпною.
  • Розквіт гончарного виробництва припав на наших землях на 3–4 ст. – на часи черняхівської культури.
  • Під час Великого переселення народів гончарство занепало, тож гончарний посуд у слов’ян поступився перед ліпним аж до 10–11 ст.
  • Розвиток торгівлі засвідчують численні знахідки монет різних народів. Слов’яни залюбки торгували з населенням Подунав’я, Центральної Європи й Прибалтики, а згодом – із мешканцями римських і візантійських провінцій та античних міст Північного Причорномор’я.
  • У слов’янські землі за тих часів потрапляли посуд, вироби зі скла, бронзи, срібла й золота, вина, олія.
  • Натомість вивозилися хутро, мед, віск, шкури, зерно.
  • У 6–7 ст. слов’янські племена Подніпров’я контролювали торгівельний шлях Дніпром, що сполучав Балтійське й Чорне моря.

 

5. Духовний світ давніх слов’ян.

  В основі релігійних уявлень давніх слов'ян, органічно пов'язаних із землеробством і навколишньою природою, було уявлення про боротьбу двох начал - світлого і темного, доброзичливого і ворожого людині, благотворного і злого; в природі постійно тривали змагання родючості з неплідністю, літа із зимою, світла з темрявою.                               Слов'янський народний календар і народні звичаї дають для цього багатий матеріал. Увесь круговорот сучасних слов'янських свят є відголоссям і пережитком старих язичницьких уявлень, пов'язаних з чергуванням творчих сил природи.

Давні слов'яни сповідували поганство, що охоплювало всю сферу духовної культури й значну частину виробничої, мисливської та збиральницької діяльності. Тогочасна людина була переконана в постійній присутності надприродних сил в усіх життєвих процесах. Поганство слов'ян мало чим відрізнялося від вірувань інших тогочасних етносів. Воно містило в собі не тільки притаманні ранній стадії розвитку релігії аніматичні уявлення (переконаність, що всі речі в природі є живими), а й анімічні (про душу).

Згодом ці уявлення поєдналися з переконаннями про трансцендентність душі (здатність переходити до іншої плоті) та про спроможність над-продуктивних сил до метаморфоз - перетворення на собаку, кішку, цапа, копицю сіна, немовля тощо. Ці надприродні сили, на думку слов'янина-язичника, населяли всесвіт; саме з ними доводилося мати справу, вони таїли в собі небезпеку. Однак їх можна було задобрити або залякати за допомогою певних ритуалів.

До VI ст. у слов'ян сформувався пантеон богів і низка місцевих пантеонів. Навіть більше, вони вже наблизилися до монотеїзму, до віри у верховного (не християнського) Бога. Так, Про-копій Кесарійський свідчить, що слов'яни поклонялися єдиному Богу-громовержцю й приносили йому в жертву рогату худобу. Водночас елементи єдинобожжя не витіснили багатобожності разом з вірою в духів природи й домашнього вогнища, демонів хвороб і лиха.

Окремі слов'янські уявлення про всесвіт виходили ще з індоєвропейського періоду. Наприклад, землю уявляли пласкою чи такою, що плаває у воді або спирається на чотирьох биків. Небо вважали за натягнену над землею шкуру бика, на якій проявляються зірки, сонце й місяць. Назви зірок відбивали землеробські вподобання. Утіленням грізної небесної сили, що викликала жах і поклоніння, у слов'ян виступали природні явища, що супроводжувалися громом і блискавкою. Так, у сербів ще досить довго зберігалося уявлення про хмари як про небесні стада великої рогатої худоби (зокрема молочних корів); про дощ як "небесне молоко", що запліднює й годує землю. Крім культу вогню та соломи, хліба, у давніх слов'ян існував культ води.

Слов'янські народні обряди, пов'язані з народженням, весіллям, похованням ще досить тривалий нас відбивали поганські уявлення про долю людини, про перспективу потойбічного існування, про стосунки між людиною і природою. Обряди нагадували про давні слов'янські свята. Так, прихід весни вітали веснянками та іграми, в яких славили поворот сонця до літа й пробудження природи. Русалчин тиждень присвячувався русалкам, які нібито виходили в цю пору з води на берег. Відзначали також Великдень, присвячений пам'яті померлих предків. У купальську ніч молодь сплітала вінки, розкладала багаття, стрибала через них і танцювала. Вважалося, що в цю ніч, коли цвіте папороть, можна знаходити скарби, розуміти мову звірів і вільно спілкуватися на любовних ігрищах. Напередодні настання осені святкували день Коструба. Люди прощалися з літом, ховаючи ляльки, що символізували вмирання природи.

Пантеон давньослов'янських богів становив вищий рівень релігійно-міфологічної системи поганства. Його характеризував досить узагальнений тип функцій (магічно-правнича, військова, господарсько-природна) головних богів. У цілому, структура компетентних діянь, яких чекали від божеств, достатньою мірою сприяла реалізації релігійно-міфологічних уявлень давніх слов'ян.

Язичництво заохочувало людину до спілкування у сфері сакрального. Богів при цьому наділяли нездоланною силою, безмежною владою, неперевершеними можливостями й розглядали як найвищу сакральну цінність. Від їхнього ставлення залежав добробут людини, яка у відповідних ситуаціях мала звертатися до богів по допомогу.

Відомості про поганських богів досить суперечливі і малоймовірні: здебільшого це певні середньовічні тексти, усна народна творчість (казки, пісні, прислів'я) та археологічні знахідки.

Пантеон богів у поганстві був досить численний. Одне з перших місць у ньому посідав Перун - "творець грому та блискавки, єдиний володар усього", якого слов'янські племена сприймали здебільшого не просто як "першого", а як "Бога" взагалі. Бога неба та світла називали Сварог. Вважалося, що Сварог - це батько сонця та вогню, і вже від нього походять усі інші боги - Сварожичі. Богом сонця та вогню вважався також Дажбог (Хоре). Чим вони відрізнялися один від одного сьогодні встановити важко. Стрибога одні племена шанували як бога вітру, в інших він відповідав за розподіл багатств.

Одним із найшановніших у давніх слов'ян був бог Велес (Волос) - "скотній бог". У багатьох племен Велес - бог багатства й добробуту, торгівлі, заступник купців. Він не тільки охороняв череди худоби на землі, а й випасав небесні стада (хмари). Ідола Перуна завжди ставили на горі, а Волоса - в низовині,

Серед поганських богів одним з найповажніших був Святовит (Свентовит) - бог неба та світла, якого також ототожнювали з сонцем. Святовит виконував дві функції: військову та магічно-правничу. Головні атрибути ідола Святовита - меч, спис, прапор тощо. У західних слов'ян він мав чотири голови на чотирьох шиях, які дивилися вперед, назад, ліворуч і праворуч. До святилищ Святовита приносили різноманітні дари.

Деякі слов'янські племена вважали, що всі нещастя походять від Чорнобога. Серед жінок був надзвичайно поширеним культ Мокоші, з яким пов'язувалися численні заборони, що стосувалися виховання дітей, взаємин між подружжям, прання та ін.

До богів, яких шанували практично всі слов'янські племена, належали Перун і Велес. Відомості про них є у всіх частинах слов'янського світу. За міфологією, вони доповнювали один одного. Інші популярні боги - Ярило, Лад, Диво, Дідо, Доля, Купайло, Лель, Полель, Переплут, Похвиста, Тур, Троян, Рад та ін.

У південних слов'ян верховне почесне божество ймовірно мало ім’я Бог. Про це свідчить той факт, що сонце - сина Бога - тут називали Божичем. У сербів, хорватів, словенців день Різдва Христового (25 грудня), астрономічне збігається з початком збільшення сонячного дня і називається Божич, у болгар - Божик.

У пам'ятках болгарської писемності трапляється ім'я верховного небожителя - Дій, котрий, як і римський Юпітер, був богом дня та світла. Дій згадується поряд з іншими слов'янськими богами - Перуном, Хорсом, Трояном.

У лужицьких сербів верховне божество носило ім'я Прабог, а другорядних вони називали Прибогами. У інших племен цього регіону бог сонця мав ім'я Ясонь (Несень) - ясний, білий бог, Білобог.

Поморські слов'яни Балтики головним богом вважали Триглава. Його зображували триголовим вершником на коні. Такий ідол із золота й срібла стояв на пагорбах поблизу Щецина. Культ Триглава поширювався аж до Волині.

Серед інших язичницьких богів прибалтійських слов'ян виділявся Яровит - бог війни та родючості. Його головний атрибут - золотий шолом - під час воєнних дій виносили перед військом, а прапори розставляли вздовж периметра поселень під час свят. На островах Балтійського узбережжя особливо шанували бога війни Руєвита, якого зображували з сімома мечами на поясі та восьмим у руці.

Окрім богів, давні слов'яни шанували богинь - Ладу, Весну, Морану, Діву, Сиву (Жилу), Припечалу, Подагу, Мокош та ін. Дехто схильний зіставляти Ладу з Венерою як богинею кохання, тепла й любощів. Весна та Морана персоніфікувалися з порами року, а Діва і Дівана ототожнювалися з весною.

Давні слов'яни також ушановували як божества сонце, місяць, зірки, вогонь, воду, гори, дерева.

Особливе ставлення склалося в давніх слов'ян до істот, які населяли ліси, річки, багна, домівки. В існування лісовиків, водяних, польовиків, русалок, мавок, домовиків вони щиро вірили, й усіляко намагалися їх задобрити.

Язичницький культ давніх слов'ян був певним чином регламентований, про що свідчать археологічні розкопки культових святилищ і храмів, а також зображення власне небожителів. Релігійні ритуали передбачали існування організації священнослужителів, або жерців, якоюсь мірою спеціалізованої і досить розгалуженої.

Християнізація слов'ян, що тривала протягом VII-ХІІІ ст., сприяла руйнації поганства й ліквідації культу богів як представників вищого рівня релігійно-міфологічної ієрархії. Християнізація в усіх слов'янських землях розпочиналася зі знищення ідолів. Згодом язичницьких богів або зовсім забували, або різко обмежували сферу їхнього функціонування. В одних випадках відбувалися "деномізація" та перейменування, під час яких багато рис, що належали "язичницьким" богам, зберігалися (тільки їхні імена замінювали на християнські). В інших випадках богів "понижували в ранзі", що призводило до різкого звуження сфери впливу культу. Інколи поганських богів ототожнювали з "нечистою силою".

Прийняття християнства для більшості слов'ян сприяло зміцненню власної державності й означало прилучення до візантійсько-православної або латинської (католицької) конфесіонально-культурних традицій. Для інших, насамперед полабсько-балтійських племен, християнізація обернулася катастрофою - вони були підкорені місіонерами, піддані асиміляції й згодом узагалі зникли з історичної арени.

Визначною пам'яткою традиційної культової скульптури є також ідол Світовида, знайдений у 1848 р. в річці Збруч біля села Личківці на Тернопільщині. Нині сама статуя зберігається в Краківському археологічному музеї, а її копії — в Києві та Москві. Кумир, названий Збруцьким ідолом, має багату символіку цілого давньоруського пантеону. Відшліфований впродовж кількох століть водою, він вже втратив чіткість деяких знаків, а тому різними істориками тлумачиться не однаково. На думку дослідників ідол має зображення п'яти богів: Мокоші, Лади, Перуна, Дажбога й Велеса. Чотиригранна й триярусна статуя поділена на 12 сфер. Верхній ярус (небесний) — це чотири обличчя богів під однією шапкою. Мокоша тримає в руках ритуальний ріг. Лада — обручку, під Перуном — зображення коня та зброї (меча чи шаблі), Дажбог - має солярний знак у вигляді кола з шістьма спицями (колесо). Другий ярус — світ людей: тут бачимо своєрідний хоровод, який можна помітити, тільки обійшовши навколо всієї статуї (по одному чоловіку з розведеними в різні боки руками на кожній з чотирьох граней). Це ритуал, присвячений богам, який здійснюють земні істоти. Нижній ярус — триликий Велес (на трьох гранях статуї), що стоїть на колінах, тримаючи інші світи. Остання дванадцята сфера порожня — тут немає жодних зображень (спина Велеса?). Всі три обличчя Велеса зображені з вусами.

Джерело:https://spadok.org.ua/zvychayi-i-obryady/kapyscha-davnich-slov-yan
Культурно-історичний портал СПАДЩИНА ПРЕДКІВ

 

V. Узагальнення отриманих знань

Бесіда:

  1. Які теорії походження слов’ян є?
  2. Які групи словян існують?
  3. Які давні автори писали про словян?
  4. Як давні автори називали словян?

VІ. Підведення підсумків

Тож, давайте спробуємо відповісти на головне питання: «Чи є давні слов’яни предками українців?»

VІІ. Завдання: опрацювати п.3 параграфа 49, записати і вивчити терміни, дати, заповнити таблицю «Три гілки словян» ( у довільній формі).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

docx
До підручника
Всесвітня історія. Історія України 6 клас (Бандровський О.Г., Власов В.С.)
Додано
7 червня
Переглядів
206
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку