Тема: Презентація книги М. Пасічника «Водоспадний злам»

Уроки літератури рідного краю (8 клас)

Тема: Презентація книги М. Пасічника
«Водоспадний злам»

Мета: продовжувати ознайомлювати учнів із творчістю видатного земляка; сприяти осмисленню учнями особистості М.П.Пасічника як людини і поета; вдосконалювати навички виразного читання, розвивати творчі здібності школярів, логічне мислення; виховувати любов і  пошану до Батьківщини, до матері, природи, почуття  гордості за славних земляків.

Тип уроку: вивчення творчого матеріалу.

Форма уроку: прес-конференція, урок – зустріч.

Обладнання: виставка творів поета, ілюстрації до його поезій, мультимедіа «Позаочі»

Епіграф:

Як врятувать себе від часоплину?
Як залишити пам’ять, що ти жив?
М. Пасічник

Хід уроку:

І. Організаційний момент
ІІ. Настановчо-мотиваційний етап

У ці сонячні березневі дні , коли природа прокидається від сну, нам з вами хочеться бути схожими на вічну праматір усього – природу. Саме в  ці гарні березневі дні весь світ відзначає  Всесвітній день поезії. Тож вітаю нас усіх з цим гарним святом. І якби не дошкулили нам негаразди, в цю пору ми згадуємо, що ми – люди, і можемо бути мудрими. У ній ми черпаємо наукотворення. Як ця бузкова гілочка (вчитель тримає в руках бузкову гілочку), що ось-ось відкриє своє ніжно-зелене таїнство. Вона ще раз доводить, що лиш тоді ми потрібні світові, коли творимо. Тому сьогодні ми проведемо урок літератури рідного краю, що є могутнім джерелом пізнання рідної мови , вивчення історії рідного краю.

Кожна велика річка починається з малого джерельця, яке загубилось десь серед верболозу, очерету чи калини. Чи згадує хтось про нього, дивлячись на безмежне водне плесо? Мабуть, ні. Проте варто замулитись джерелу – і  обміліє, вмираюча ріка.

Так уже влаштоване життя, що все велике починається з малого. І не треба забувати про це, особливо сьогодні, коли слова батьківщина , національна культура, народні традиції можуть в будь – яку хвилину перетворитися в абстракцію.

То саме для того, щоб очистилась душа наша, щоб зберегли її чистоту, перегорнемо сторінку книги нашого земляка, адже наша мета – відтворити сторінки минулого, зберегти безцінні уроки історії й культури нашого народу.

А сьогодні у нас презентація книги  «Водоспадний злам».
         - Ця наша зустріч не випадкова. Ми готувалися з вами до сьогоднішньої розмови.

 Нагадаємо, що в класі були сформовані робочі групи, які отримали випереджувальне завдання. У нас їх чотири:  «Біографи», «Літературознавці»
«Декламатори», «Дослідники».

Учитель: демонструє фото письменника та надає слово «Біографам».

Учень 1

Наш земляк – Пасічник Михайло Павлович народився в селі Половецьке Бердичівського району Житомирської області, 4 квітня 1953 року, в простій родині сільських трудівників. Нині покійний Павло Костянтинович – батько поета, є корінним половчанином, учасником Другої світової війни. Все життя був муляром і займався лозоплетінням; мама –  Головач Надія Омелянівна – народилася в селі Озерянка Житомирського району. У віці 16 років була вивезена на важкі роботи до Німеччини. Нині теж покійна.

Учень 2

До 1-го класу Половецької школи Михайло пішов у 1959 році.

Перші вірші Михайло написав у 1968 році, а надрукував у 1970 році, коли був десятикласником (в обласній газеті «Радянська Житомирщина», «Комсомольська зірка»).

Своїм літературним наставником Михайло вважає Михайла Клименка. Завдяки йому Пасічник дебютував зі  своєю книжкою «Робота».

Окрім нього, Михайла Павловича також підтримували такі відомі українські письменники як Степан Олійник, Платон Воронько, Абрам Кацнельсон, Михайло Слабошпицький та інші.

Учень 3

Після закінчення школи Пасічник вступає до Житомирського державного педагогічного інституту імені Івана Франка на філологічний факультет, а закінчив він його у 1974 році.

Два роки поспіль Пасічник працював учителем української мови та літератури в Дубрівській середній школі Олевського району на Житомирщині.

Уже в той час Михайло пише газетні матеріали,  які друкують в місцевих та республіканських газетах.

Учень 4

Збірка віршів «Робота» виходить у 1975 році у видавництві «Молодь».

Саме за цю збірку поета в 1977 році було прийнято до Спілки письменників України ( тоді ще Радянського Союзу).

Лише в 1976 році Михайло переїздить до Бердичева. Відразу стає завідувачем відділу листів та відповідальним секретарем цього видання.

Згодом поета запрошують на роботу до редакції обласної молодіжної газети «Комсомольська зірка» на посаду завідуючого відділом шкіл та студентської молоді.

Навесні 1977 року письменник очолює обласне літературне об’єднання. На цій посаді він пропрацював до 1985 року, а восени цього ж року повертається до Бердичева, де  працює секретарем газети «Радянський шлях». У цій газеті Михайло працював завідувачем відділу культури і моралі, заступником директора.                                                                                                                                                                                                                                                                      

Свою видавничу діяльність поет розпочав у 2000 році, якою займається по сьогодні.

Учень 6

Крім поетичних є в автора ще й художньо-документальні книги. Загалом їх понад 20.

 Пасічник друкується в газетах та журналах України, зарубіжних країн - Таджикистану, Чехії , Болгарії, США, Росії, Киргизії. За книжку віршів «Право на дорогу» (1981 рік) Михайло Павлович удостоєний обласної літературної премії  імені поета-партизана М.Шпака (1983р.).                                                                                                                                                                                                                                                       

Згодом, книги, які він написав, відправлялись на конкурси для здобуття республіканських премій імені Петра Усенка та Миколи  Островського.
У 2003 році у світ вийшло підсумкове  видання поета – вибрані твори у двох томах «Роса та іній літ і зим» ( до 50-річчя автора).

Учитель:

Хочу додати, що Пасічник – поет – лірик , поет-філософ, поет-драматург, поет-психолог. Його віршам притаманні як простота й молодість, зворушливість і дитяче подивування світом, так і глибока думка й розважливість, метафоричність та яскрава образність, зримість відчутого ним самим і переданого читачеві у слові.

Учень 7

 Наш гість – Михайло Павлович,  прозаїк, гуморист, пісняр, пише дітям.

У 2008 році в альманасі «Тет-А-Тетерів» надрукований його фантастичний роман «Три життя однієї людини, або Дзеркала, в які дивиться доля». Також окремою збіркою виходить книжечка прози для дітей «Наші з Савичем дороги», дві  збірки віршів – «Жива книжечка» і «Василькові посівайки», збірка гумору і сатири «Вказівний перст жони» (2007 р.), за яку поет отримав літературну премію імені Василя Юхимовича.

Учень 8

Михайло Пасічник завжди серед людей, багато сил віддає громадській роботі. Очолив поет організацію «Просвіта».

 З 2007 року – голова Житомирської організації Національної Спілки письменників України.

У 2010 році поет став лауреатом Всеукраїнської премії імені Олександра Олеся, а через рік Михайло Павлович стає лауреатом Всеукраїнської  премії  імені Івана Огієнка.

Учитель

Як повідомляє офіційний сайт управління, урочисте вручення Огієнківської премії відбулося 15 квітня 2011 року  в Брусилові – на батьківщині Івана Огієнка.

Учень 9
         Але не тільки вдалі, незвичні художні образи творить наш земляк, він  схильний до влучних, образно сформульованих афоризмів, про які ми поговоримо трохи пізніше.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                

Учитель:

Тож варто визначити, що Пасічник у пору своєї поетичної зрілості – майстер слова. У нього самобутнє образотворення, версифікація – бездоганна, так що навіть публіцистичні теми, які відображають наше непросте сьогодення, набувають художньо-образного вираження, вростають у форму, яка добре і легко сприймається.

Часом поет іронічний, самоіронічний  ( вірш «До клуні рубанці носив»), дотепний ( вірш «Ранет я..»), тобто відкритий, живий та органічний у спілкуванні зі своїм потенційним читачем.

Учитель:

         - Михайле Паловичу, у вас  багато справжніх друзів? Я думаю, нам цікаво буде почути, що про вас говорять давні ваші друзі….

Телепередача «Позаочі», яку веде  Ю. Литвиненко. (Уривок розповіді з «Позаочі», інтерв’ю з учителем – методистом ЗОШ №8 міста Бердичева – Костюком П.І., давнім другом поета ).
          «Літературознавці», вам слово.

Учениця 1

Книжка поезій «Водоспадний злам» має певний образний смисл. «Водоспадний злам» - то символічна межа, на якій автор відстоює самостійність у житті й творчості, здатність насолоджуватись ним.

ІV. Перегорнемо сторінки книги
І сторінка

•                   Найдорожчі й найрідніші люди хто для нас? Кажуть, що у цьому житті людина може вибрати все, крім матері й батьківщини. Вони даються нам від Бога.

Виразне читання учнем вірша
«Родовід»

Щось від батька – солдата,
Щось від матері – бранки...
Не дають мені спати
Їхні рани і ранки.

Щось від діда Омелька,
Щось від бабці Тетянки...
Кличе в квітні земелька
Зустрічати світанки.

Щось від дядька і тітки,
щось від брата й сестрички...
Родовід – це не тільки
роду код генетичний.

Над свідомістю висне
Щось неспірне і вперте:
Родовід – це щось вічне,
Щось безсмертне у смертнім.

Учитель:

Поет бачить себе від дитинства до зрілості в масштабах Всесвіту, намагаючись зрозуміти сенс свого життя та призначення.

Виразне читання вірша у виконанні учня  «Я виріс у простій сільській сім’ї»

Я виріс у простій сільській сім’ї,
Де всі проблеми звалися «немає».
З гектарів десяти картоплі з'їв,
Гектар наступний нині починаю.
Я ріс із шитих мамою штанців
І лиш в Різдво мені мастили медом,
Не мав я взимку й кепських ковзанів,
А влітку не було велосипеда.
Робив з гілляччя шахи й доміно,
У дощовій воді мене купали,
І навіть п’ять копійок на кіно,
Бувало, що батьки не видавали.
Не мав я капелюхів і піжам,
А модним шмоткам звідки було взяться?
Свій перший у житті - новий! - піджак
Одяг я лише в золоті п’ятнадцять.
Роки з життя обламують гілки,
Роки й обрубки вже мов браття рідні...
Я вдячний долі, що мої батьки
Були не духом - лиш на статки бідні.
А ще їй вдячний, що несильно б’є,
Що зорі з неба блудом не зриваю,
Що й зараз я щасливий тим , що є,
І не переймаюсь тим , чого немає.

Виразне читання вірша у виконанні учня «Знову бачу маму, як голубку»
 

Знову бачу маму, як голубку,
Знову сняться маки на столі,
Й дрова на ряднині біля грубки
В хаті дерев’яній у селі.
Знову бачу батька із морозом,
Що гостинці з торби дістає
Й розсипає по долівці лозу,
І узвар гарячий спрагло п’є.
Знову бачу братика й сестричку -
Чубчик-кущик, куці кіснички,
І буквар освітлює поличку,
І на шибках розтають казки...
Я вві сні здригаюсь і зітхаю,
В хлопчику себе не впізнаю,
І вогонь із печі пропікає
Пам’ять , підсвідомість, суть мою....

Виразне читання вірша у виконанні учня
«Старенька хата»

Старенька хата батьківська малому
Мені здавалась вищою завжди
Від хат сусідських, що вдихали дим..
Від неї буду нижчим я до скону.
Піввіку збігло - і будинок власний
Звів я окрай високого села,
Тут з рук моїх калина зацвіла
І сад вродив не фруктами , а щастям.
Я гордий, звісно, але не пихатий,
- з нуля цей дім прийшлося будувати
І всю снагу свою йому віддать...
Але я вищий від своєї хати,
Бо й на підмурку довелось стоять
і на даху вінцем букет чіпляти!

ІІ сторінка «Мала батьківщина».

- Це для вас, Михайле Павловичу, рідне село.

Виразне читання вірша учнем
«Не стало батька»

Не стало батька - й лози погустішали,
Полізли скопом на яри й рови,
I стежку до урочища , що тішило,
Літа зашили дратвою трави.
Не стало батька - й лози стали дикими,
Ніхто сюди не ходить - час не той....
Снопами запахущими великими
Не носить звідси пруття аніхто.
Не стало батька - із ясних долонь його
Не цідиться вербиченька м’яка,
Картопля глухо відрами подзвонює,
А кошики висять в чагарниках.
Я теж плести їх вмію, але ніколи
В химерних переплетах літ і зим,
Й гірку сльозу верби ковтаю інколи,
Як вічний учень Отчої лози.

«Кожному мила його сторона» – каже народне прислів’я.

Виразне читання вірша учнем 
«Йду в своє село крізь село чуже»

Йду крізь своє село в село чуже -
Нема моїх батьків на світі вже...
На Проводи лиш йти до кого є -
На двох могилках прізвище моє...
Лягли життєві дати на хрести,
Й хрести вже мов розкриті паспорти,-
В двох датах куцих - довга доля їх,
Моїх батьків - обох батьків моїх....
Ті паспорти виписував сам Бог
Для батька й матері, для них обох.

І назавжди вписалися в граніт
Прописка
Й виписка
Вже в інший світ...

Учитель :

        «Дослідники» проілюстрували творчість поета. Не тільки звукозапис, а й живопис властивий багатьом творам у новій книзі поезії. Давно помічено, що у багатьох поетів слово і малюнок часто становлять одне ціле: ословлювання малюнка, тобто малювання словом. У нас у класі є художниця, яка проілюструвала твори Михайла Павловича.

Ілюстрації учнів до поезії: Учениця : «Я прочитала вірші й побачила це так... Ось такі асоціації виникли у мене від віршів «Ходить осінь жовтокоса», «Трава» (дивись у додатку).

Учитель                      
- Сьогодні ви на чолі роду, бо найстарший у сім’ї... Пора нам почути, що говорить ваша внучка про Вас. І знову у нас в гостях передача «Позаочі»(про свого дідуся розповідає  Вікторія Лук’янюк – учениця 8 -В класу  НВК№4)

ІІІ сторінка  «Рідна природа»

 Учитель:
Людина духовно багата не може пройти повз красу природи. Автор з любов’ю приглядався до неї  очима і серцем. Прислухайтесь до цих слів:

 Мов коробка, ліс

Сосон жовті олівці

в ній стоять в розхил...

 
Учитель: «Декламатори», вам слово

«Трава»
Скрізь на землі – в лісах, полях, ровах-
Трава свої відстоює права.
Траву не витравиш – вона жива,
Трава, то наша пам’ять родова .
На всіх левадах – вигонах села
Трава крізь твої пальчики росла,

Усіх земель найкраща із обнов -
Вона згоряла і вставала знов.
Хоч виріс ти давно вже із трави,
Не відвертай від неї голови.
В житті які б не облітав світи -
До неї свої очі опусти, -
Коли вже буде нікуди літать,
Коли настане час
В траву вростать...
 

Учитель: 

-Що символізує трава? В одному із віршів є алегоричний образ споришу – як вічної всесильної трави, яка ніби підказує людині, як їй жити і виживати у цьому складному техногенному світі.

«Світить осінь щедро грішми»... (яскравість, метафоричність образів)

Світить осінь щедро грішми,
жовтий князь зіперсь на тин,
гроші падають з горішин,
з груш, із грабів, з горобин…
Гроші просто під ногами,
більше грошей – більш проблем,
курс їх падає безтямно,
девальвований дощем..

«Дослідники»: зверніть увагу на яскравість, метафоричність образів. У даному вірші виразно прослідковується алітерація, епітети.

V. Робота в групах
Учитель: Кожна група повинна була вибрати афоризми із поезій М.Пасічника. Прошу, зачитайте їх, та прикріпіть на дошці.

1 група : За минуле я спокійний,
                за майбутнє я боюсь...
2 група:  І зараз я щасливий тим, що є,
                й не переймаюсь тим, чого немає...
3 група:  Родовід – це щось вічне,
                щось безсмертне у смертнім...
4 група:  Якби пішов, знайшов би щастя ....
               якби не йшов, то б загубив

VІ. Прес-конференція з письменником
Учитель:

- Сьогодні на нашій презентації присутній автор книги, якого ви добре знаєте, бо не вперше зустрічаєтеся з ним.

Розпитаємо про його творчість. Ви, учні, в ролі журналістів, тому на ваші за- питання сьогодні  поет дасть відповідь.

1. Радовець Олександр, Газета «Шкільний світ» - Чому ви назвали свою
    збірку «Водоспадний злам»?
2. Влад Миколаєнко, Журнал «Юний філолог» - Коли ви зрозуміли, що
    поезія для вас це не захоплення, а сенс вашого життя?
3.Марія Антонюк, Газета « Всезнайко»  - З ким із композиторів ви
співпрацюєте?
4.Петро Іваненко, Газета «Бердичівські новини» - Чи є у вас улюблений вірш із цієї збірки? Чому саме цей?

ІV. Сторінка «Патріотизм»  У чому саме, на вашу думку, проявляється патріотизм?

Учитель:

- Здається, про вербу і калину так багато сказано… але послухайте, як це звучить у поезії Михайла Павловича.

Учениця  виразно читає вірш
«Верба і калина»

Вони ростуть в раю і на руїнах,
Їх жоден смерч не скрючив, не зборов...
Верба й калина на землю України
Віками проливають сльози й кров.
Вони, можливо, лиш рослини людству,
Але для українців геть усіх
Верба й калина – символ життєлюбства
І невмирущості основ своїх.
Я з ними у житті сміюся й плачу,
Священними вони є і мені:
Я у вербі плакучій маму бачу,
А в кетягові – батька на війні...
Зізнатись в почуттях не побоюся,-
Коли свій шлях звершу й помру,
Востаннє до кори їх притулюся
Й дух України в небо заберу...

Учитель:

-Михайле Павловичу, Вас вважають не тільки хорошою людиною, а й справжнім патріотом.. Послухайте, що про вас кажуть люди, які з теплом згадують давні події. Привіт Вам із юності.
Телепередача «Позаочі» ,( розповідає працівник районної бібліотеки – Михайленко  Ніна Іванівна).

V. Сторінка – Рубаї

Учитель:

 Діти, рубаї ви вивчали на уроках світової літератури, а тому ми не можемо сьогодні про це не поговорити..

Нагадаємо, що рубаї – це жанр поезії; чотиривірш, що вперше з’явилися в перській поезії 9 ст.

Жанр рубаї отримав широку популярність у зв’язку з тим, що в ньому писав свої вірші Омар Хаям.

Існують так звані «мандрівні» рубаї, які в тій чи іншій формі зустрічаються і в інших поетів. Насправді це найбільш популярні і філософськи насичені чотиривірші, які мають універсальний характер. «Втративши» свого автора, ці рубаї перейшли в розряд афоризмів, поповнили скарбницю народної мудрості.

Прошу презентувати кожну із груп підготовлені Рубаї.

* * *
Що ж заважа по-людськи жити нам? —
Щодня всіх покриває сивина.

Проблема влади?
Ні, проблема ладу.
Параска плюс Палажка — то війна.

***
В Кремлі, де поселилися діди, -
Він гонорово-молодим ходив,
Хотів систему перебудувати,
А вийшло, що до цурки розвалив!

***
Багаті всі ^— вони ще й марнославні:
Набивши гаманці — мерщій «во глави»...
Молодшають прем’єри й президенти, —
Так і в дитинство лише крок державі...

***
Я  певен — лиш вони на світі вічні —
Планети й зорі, а не квітні й січні.
Час на відрізки ділиться умовно,
А все умовне — то продукт побічний...

***
За власний кошт утяту власну книгу
Приніс мені справжнісінький індиго,
Узяв її до рук я іще теплу,
Почав читати — мов ступив на кригу.

Учитель: Така неспокійна й мудра істина буття. Щось зникає безслідно, а є речі, які носять суто філософський характер.

VІІІ. Підсумок уроку:
Рефлексія
- Я на дошці  записала речення,  а ви за бажанням продовжіть фразу

1. Мені сподобалось на уроці те, що ….
   2. Мене найбільше вразив той момент, що…
   3. Для себе я сьогодні відкрив (ла) одну річ, а саме: …
   4. Я хотів (ла) б ще дізнатись про таке….

Учитель:

Сьогодні ми презентували книгу. Звичайно ж , ви хотіли б багато що дізнатися. Ми будемо просити Михайла Павловича, щоб він прийшов до нас після канікул і ми продовжимо «Прес-конференцію»...

На початку уроку я вам нагадала, що сьогодні весна. Усе в природі оновлюється. Ви уже  восьмикласники, а тому і вам  теж, я гадаю, подобаються вірші про кохання.

Це сьогодні буде приємним сюрпризом вам, Михайле Павловичу.
Ось так по-жіночому я сприйняла цю пісню …

«Весна іде» виконує учениця.

Весна розкривається так несподівано,
Позаливало зеленню вже заводі,
Весна до світу пригорнулась дівою,
А я «люблю» ще й досі не сказав тобі...
Сказать тобі потрібно це доконче,
Допоки торжествує в небі сонце.
Допоки не вернулись ріки в русла,
Допоки світ говорить злотоусто.
Весна іде городами й долинами,
Весна у душі сіє бубки злакові,
Веселики до гнізд уже прилинули,
А я до тебе серцем лину, маку мій!
Сказать тобі потрібно це доконче,
Допоки торжествує в небі сонце.
Допоки не вернулись ріки в русла,
Допоки світ говорить злотоусто.
Весна осердя будить світлим променем,
Весні так гарно бути нареченою,
І на добро тобі, і на добро мені
Нас кропить дощ водицею священною!
Сказать тобі потрібно це доконче,
Допоки торжествує в небі сонце.
Допоки не вернулись ріки в русла,
Допоки світ говорить злотоусто.
.... Позаливало зеленню вже заводі,
А ти «люблю» ще й досі не сказав мені...

ІХ. Домашнє завдання

1. Вивчити напам’ять один із віршів письменника.
2. Написати відгук про збірку, яка була презентована на уроці.