Тема: Роди літератури, їхні літературні ознаки. Літературний процес. Основні літературні епохи. напрями, течії, специфіка їхнього розвитку в різних країнах.

Тема: Роди літератури, їхні літературні ознаки. Літературний процес. Основні літературні епохи. напрями, течії, специфіка їхнього розвитку в різних країнах.

Мета: формувати поняття "літературний процес", розвивати світогляд на "літературний процес", працювати зі схемами, пробуджувати зацікавленість до вершинних надбань всесвітньої літератури.

Обладнання: зошити, книжки, роздатковий матеріал.

Тип уроку: урок засвоєння нових знань.

Епіграф

«Зарубіжна література - це світ загадкового та прекрасного»

З інтернет джерел

Хід уроку

І. Актуалізація опорних знань.

Дайте відповідь на запитання та продовжіть речення:

В якому році, столітті та хто вперше запропонував термін «світова література»?

(Ґе́те на початку 19 ст. (1829 рік)  першим вжив словосполучення "світова література", яке згодом стало науковим терміном.)

Світова література - це ...

Література – це …

Вчитель: Саме так.

Література (лат. literature — написане, від litera — буква, літера)

•  сукупність писаних і друкованих творів певного народу, епохи, людства;
• різновид мистецтва — мистецтво слова, що відображає дійсність у художніх образах, створює нову художню реальність;
• результат творчого процесу автора, зафіксований у відповідному тексті за допомогою літер.

Вирізняють літературу технічну, наукову, довідкову та художню, призначену спеціально для задоволення пізнавальних, інтелектуальних та естетичних потреб.

У 8 класі ми розпочинаємо вивчати основні етапи розвитку літератури на тлі світової культури, дізнаємося про специфічні особливості різних родів і жанрів літератури, досліджуватимемо їх розвиток у хронологічній послідовності.

ІІ. Оголошення теми та мети уроку.

ІІІ. Вивчення нового матеріалу.

Слово вчителя: Сприймаючи твір мистецтва, мине просто дивимося на те, що зображено, а згадуємо життєві враження. Кожен із нас суб'єктивно сприймає твір мистецтва. Саме індивідуальність сприйняття збагачує наше бачення світу в цілому. Естетичні ідеали змінюються разом із розвитком суспільства. Кожна історична епоха має свої естетичні ідеали, свої погляди на людину. Та все ж за всіх часів залишається незмінним те основне, що робить мистецтво мистецтвом, адже людина залишається людиною. Тому ми не тільки із цікавістю, а й із співчуттям, захопленням, переживанням відкриваємо для себе твори і наших сучасників і ті яким сотні років.

Тисячолітня історія літератури довела, що найвизначніші духовні і художні пам'ятки людства так чи інакше пов'язані між собою. Це дало підстави говорити про існування літератури не лише окремого народу чи епохи, а й усього людства, тобто про всесвітню літературу.

1. Опрацювання літературознавчих термінів.

Всесвітній літературний процес - поступальний розвиток світової літератури від найдавніших часів до сьогодення. Він об'єднує літератури різних народів. У його розвитку формуються певні закономірності, внутрішні і міжнаціональні зв'язки.

Національна література -  це художня література певного народу, яка має свою історію і традиції, що формуються на основі побуту, звичок, соціально-економічних особливостей.

Ознаки національної літератури:

- власні імена та географічні назви

- опис національних особливостей зовнішності, одягу, предметів побуту, рослин, тварин, місцевості.

- згадки про події національної історії, традиції, звичаї, образи

- звертання

- назви соціальних станів, професії, посад, міри ваги та довжини, грошей

- специфічні прислів'я, приказки, фразеологізми

2. Виступи учнів за випереджальними завданнями (з додаванням мультимедійної презентації)

Стародавня література /Античність (VIII ст. до н. е. — V ст. н. е.). Одним із перших літературних творів вважають шумерський епос про Гільгамеша. Підвалини європейської літератури заклала література антична, якою прийнято називати літературу Стародавньої Греції та Риму. В античній літературі сформувалися основні жанри європейської літератури в їхніх архаїчних формах та основи науки про літературу.

Середньовічна література/Середньовіччя (IV—XV ст.). Цей період в історії літератури обумовлено традиціями народної творчості, культурним впливом античного світу та християнством. Своєї кульмінації середньовічне мистецтво досягло в XII— XIII ст. (лицарська література, героїчний епос).

Література епохи Відродження (XIV—XVI ст.). Другу назву епохи — Ренесанс — запропонував у XVI ст. італійський історик мистецтва Дж. Базарі, бажаючи підкреслити повернення образотворчого мистецтва тієї доби до античних канонів. Початок літератури Відродження традиційно ведуть від творчості Данте. У цей час розквіту досягло драматичне мистецтво (Шекспір, школа Лопе де Веги), з’‎являються гуманістичні утопії (Томас Мор, Томазо Кампанелла), гостра сатира («Ґарґантюа та Пантаґрюель» Рабле).

Літератера епохи Класицизму, бароко(XVІІ ст.)  Слово «бароко» перекладається як «перлина неправильної форми». Таку назву дано невипадково. Основними рисами бароко стали асиметрія, тяжіння до контрастів, до пишної, ускладненій форми, парадності.

Мета класицистичного мистецтва - створити художні твори за законами гармонії ї логіки, тому митці цього напряму виробляють певні правила, дотримання яких було обов’язковим.Філософським підґрунтям класицизму був раціоналізм - учення, яке стверджувало, що головний інструмент пізнання світу - це розум. Найбільшого розвитку класицизм досяг у Франції.

Література епохи Просвітництва (др. пол. XVII — XVIII ст.). Для цього періоду характерна віра у прогрес та всемогутність людського розуму. Просвітителі вірили, що саме за допомогою розуму можна буде досягти абсолютного знання про людину та природу («Мандри Гуллівера» Джонатана Свіфта, «Робінзон Крузо» Даніеля Дефо).

Література XIX ст./Романтизм. Література цього періоду розвивалася за двома художньо-стильовими напрямами — романтичним та реалістичним. Романтизм став реакцією на просвітницький реалізм та класицизм. Романтичній літературі притаманні мотив самотності, конфлікт між героєм та навколишньою дійсністю (Дж. Байрон, М. Шеллі, Г. Гейне, А. М. Стендаль) інтерес до містики (М. Шеллі, Е. Т. А. Гофман), фольклору (брати Грімм), простої людини (В. Гюго), далеких країн (Дж. Байрон, Ф. Купер).

Реалізм XIX ст. прийнято називати критичним, оскільки його світовідчуття, як і у романтиків, базувалося на неприйнятті буржуазного суспільства. Важливим елементом реалізму є всебічний неупереджений опис внутрішнього світу героїв. Типовими письменниками реалізму є О. Бальзак, Ч. Діккенс, Л. Толстой та інші.

Література модернізму (помежів’‎я XIX — перша пол. XX ст.). Тематично пов’‎язаний з індустріалізацією, урбанізацією, відтворенням жахів Першої світової війни.

Література постмодернізму (др. пол. XX ст.). Основними ознаками літератури постмодернізму називають гіпертекст, коли порядок прочитання диктує не автор, а вибирає сам читач, інтертекстуальність, що характеризується алюзіями на інші твори, а іноді й свідомим запозиченням, відсутність сюжетної розв’‎язки або наявність кількох альтернативних розв’‎язок, змішання стилів, іронія, гра і чорний гумор.

2. Робота зі схемою "Літературний процес" (відтворити в хронологічній послідовності)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вчитель: Кожен етап розвитку літератури може мати свої літературні напрямки.

Словникова робота. Літературний напрям — це конкретно-історичне втілення художнього методу, що проявляє себе в ідейно-естетичній спільності групи письменників у певний період часу. У межах одного літературного періоду може бути кілька літературних напрямів, наприклад у Просвітництві — класицизм, рококо, сентименталізм. Назва домінантного (провідного) напряму нерідко стає назвою цілого періоду, а його часові межі — межами періоду (бароко, романтизм, модернізм). Літературні напрями можуть мати складові частини. Ці розгалуження напрямів називають течіями, або школами.

3. Слово вчителя: Твори, з якими ми познайомимося цього року відносяться до певного жанру, а жанр до одного з родів літератури. І саме про це ми маємо зараз з вами поговорити.

4. Словникова робота

Жанр – це історично сформований тип художнього твору, який синтезує характерні особливості змісту та форми певного виду творів, має відносно сталу композиційну будову, яка постійно розвивається та збагачується.

Рід літератури — це частина творів літератури (у тому числі й усної народної творчості, або фольклору), для яких спільною є специфіка зображуваного в них життя й характер його подання в словесному матеріалі.

5. Робота з таблицею «Роди та жанри літератури»

Епос — один із трьох родів літератури, відмінний за своїми ознаками від лірики та драми. Основа епічного твору — розповідь від автора. І в оповіданні, і в повісті, і в романі змальовано події й образи людей; матеріал викладено у прозовій формі; різняться вони лише обсягом матеріалу та ступенем докладності зображення.

Основні особливості епосу

■ Розповідь про події як такі, що вже відбулися;

■ зображення людини через її вчинки, поведінку, особливості мовлення тощо;

■ різноманітні описи;

■ рівний («епічний») тон викладу;

■ менш інтенсивне, ніж у ліриці, використання образотворчих засобів;

■ прозова форма.

 

Лірика — 1. Один із трьох родів художньої літератури, у якому навколишню дійсність зображено шляхом передавання почуттів, настроїв, переживань, емоцій ліричного героя чи автора. 2. Певний віршовий твір або сукупність творів.

Основні особливості лірики

■ Вираження почуттів і роздумів, що викликані зовнішніми обставинами;

■ елементи розповіді, описи;

■ висока образність та емоційність;

■ інтенсивне використання образотворчих засобів;

■ стислість викладу;

■ віршова форма;

■ малий обсяг.

Для лірики є характерним ліричний герой. Ліричний герой — образ, що виникає в уяві читача під враженням від висловлених у творі почуттів, переживань, роздумів. Ліричний герой не обов'язково тотожний авторові.

Драма — 1. Один з основних родів художньої літератури, що зображує дійсність безпосередньо через висловлювання та дії самих персонажів. 2. Один із жанрів драматичного роду, нарівні з комедією, трагедією. Це п'єса соціального чи побутового характеру з гострим конфліктом, який розвивається в постійному напруженні.

Особливості драматичних творів

■ Зображення людини через її вчинки, поведінку, висловлювання;

■ рушій дії — гострий конфлікт;

■ відтворення подій як живого процесу, що відбувається в цей момент;

■ діалогічний виклад художнього матеріалу;

■ поділ тексту на дії, картини, яви;

■ наявність ремарок;

■ призначення твору для вистави на сцені;

■ прозова або віршова форма.

 

Учитель. У літературі також існують роман у новелах, роман у віршах, вірші в прозі та ін. їх ми вивчатимемо згодом. Кожен автор, кожна епоха, доба, кожен напрям має свій стиль письма того чи іншого твору.

Стиль (від латин. stylus — паличка для письма, загострений кіл, стебло) — у загальному значенні сукупність характерних ознак, особливостей, властивих чому-небудь. У вужчому значенні — сукупність характерних рис літератури або мистецтва певної епохи або науки, а також сукупність ознак, які характеризують мистецтво певного народу, країни (голландський, український стиль; східний, західний стиль).

У літературі стиль — сукупність прийомів у використанні засобів мови, притаманних певній літературній школі, властивих якомусь письменникові (авторський стиль) або літературному твору (ораторський, поетичний стиль), літературному напряму, жанру.

Стиль доби — сукупність ознак, характерних для певного часу.

 

ІV. УЗАГАЛЬНЕННЯ ВИВЧЕНОГО НА УРОЦІ МАТЕРІАЛУ

(відповідь учнів на запитання вчителя та однокласників за вивченим матеріалом)

 

Слово вчителя. Учні, попереду новий для Вас систематичний курс вивчення не окремих літературних творів, а світового літературного процесу, починаючи з найдавніших пам'яток мистецтва слова до епохи Відродження. Всі твори є класичними, тобто взірцевими, перевірені часом. Тому Ви не витратите свій час даремно, розпочнете здобувати класичну літературну освіту.

V. Домашнє завдання.

1. Знати визначення літературознавчих термінів.
2. Зробити порівняльну таблицю розвитку зарубіжної та української літератур.

Концепція розвитку української літератури має дещо інший вигляд:

• література часів Київської Русі (княжа доба);

• середньовіччя (давня українська література);

• становлення нової української літератури (кінець XVIII — поч. XIX ст.);

• перша та друга половина XIX ст.;

• із деякими застереженнями виділяють період кінця XIX — поч. XX ст. (величезний масив здобутків української літератури у XX ст. у материковій Україні та в діаспорі).