Тема: Сценарій «Україна - країна моя, Що корінням сягає віків, Україна - це тато і мама, і я, І славне минуле усіх поколінь».

Тема: «Україна - країна моя,

Що корінням сягає віків,

Україна - це тато і мама, і я,

І славне минуле усіх поколінь».

Мета: Формувати основи правових знань учнів. Ознайомити їх з історією виникнення правових норм і моральних цінностей в українському суспільстві. Підтвердити це статтями Конституції  України. Виховувати в них переконання про важливість родинних цінностей для людини. Сприяти вихованню патріотичних почуттів до рідної країни, прагнення вносити свій посильний вклад у розвиток України.

Обладнання: Плакат із темою виховного заходу; Конституція України, колаж «Цінності нашого роду», аудіо-апаратура, виставка робіт «Таланти нашого роду».

Вихователь: - Доброго дня всім присутнім! (звучать слова на фоні мелодії пісні «Родина») Ми раді бачити присутніх наших гостей. Сьогодні наш захід має назву:

«Україна - країна моя,

Що корінням сягає віків,

Україна - це тато і мама, і я,

І славне минуле усіх поколінь».

Цей напрямок ми вибрали недаремно, адже сім'я - це основа нашого суспільства, з якого починається виховання дітей. І немає нічого дорожчого, ніж мама і тато, бабуся і дідусь, братик і сестричка - все це ми називаємо сім'єю.

Сценка:

- Я хочу одягти коротеньку спідничку.

- А я кажу - треба довгу.

- А я кажу - коротеньку.

- Ні, буде так, як каже мама -довгу.

- Одягніть штани. Достойний одяг і проблем не буде.

- А я хочу сучасний танок танцювати.

- А я кажу    український - такий, як танцювали в наш час.

(таночки)

Вихователь: Ви переглянули невеличку інсценізацію і що на це можете сказати?

Кожне молоде покоління має певні непорозуміння із своїми батьками. Старші хочуть повчати, а молоді хочуть, щоб було по-їхньому. Такі ситуації бувають вдома і кожного із нас. Турбота про дітей, а пізніше обов'язок дітей допомагати своїм батькам стали моральними нормами. Нині ці норми записано в Законодавстві України. Сьогодні ми запросили взяти участь у нашому дослідженні вчителя правознавства, заступника директора по навчально-виховній роботі допомогти нам, тому що працюючи над проектом у нас виникло запитання: «А яка ж історія сучасних законів про сім'ю і які раніше були взаємовідносини між: батьками та дітьми? Які застосовувалися покарання батьками щодо дітей?» Запрошуємо її до слова.

Учень: Працюючи над проектом я замислився: «А звідки ж бере початок слово РІД». Прочитавши «Тлумачного словника» побачив, що рід - це група близьких родичів: батько, мати, діти, дідусь, бабуся і т.д .. Однокорінними є слова: рідня, родина. А прочитавши книгу «Українські народні звичаї в сучасному побуті», 1990 року видання, підтвердив, що РОД -  Першобог слов'янської міфології, зачинатель усього живого, господар Всесвіту. Культ РОДа сформувався за Бронзової доби. Про могутність цього божества свідчить велика кількість спорідненних слів. Уся народна етика нашого народу, власне, і зводиться до так званої сімейної моралі, заснованої на почутті юродства. У давнину було за обов'язок знати поіменно свій родовід від п'ятого чи навіть сьомого коліна. Пам'ять про своїх пращурів - не забаганка, а це була природна потреба триматися свого родоводу, оберігаючи в такий спосіб сімейні реліквії й традиції, передаючи в такий спосіб їх у спадок наступним поколінням. Родина - корабель, що несе її крізь буремне життєве море.

Учениця: Ознайомившись з книгою «Енциклопедія народознавства», 1996 року видання я дізналася, що українці, як і інші народи, вбачали в сім'ї найважливішу і неодмінну умову життя кожної людини. Сім'я повинна була створювати власний економічний добробут, налагодження сімейного устрою. Так, саме в родині дитина отримувала перші уроки любові до свого роду, землі, звичаїв. «Велесова книга» має спеціальну молитву – «пошановування «родителів». Протягом вшановувався педагогічний досвід народу, втілений в його мудрості, вміннях і навичках виховання наступних поколінь. У давній дохристиянській Русі багатовіковий досвід виховання втілювався в конкретні форми виховання. Найголовнішим із них було виховання молодших старшими. А коли дитина виявляла значні здібності до навчання - її віддавали на виховання до волхвів та чудесників. Наприклад: «Казка про Оха».

Учениця: В книзі В.Скуратівського «Покуть», 1992 року видання, можна прочитати, що з прийняттям християнства українська сім'я стала ще міцнішою. Рід мав свої традиції, шанував предків і в цій пошані виховував молоде покоління. Новонароджену дитину у світ приймали особливим обрядом. Це було надзвичайною подією не лише для сім'ї, в якій з'явився новонароджений, а й для всього села. Вся вулиця збиралася десь на перехресті і чекала, доки хтось із родини не почастує чимось людей, «щоб доля дитини була солодкою». Ім'я давали здебільшого на честь когось із шанованих у родині предків. Відтепер дитина вважалася продовженням їх у світі.

Учениця: У М. Ткача є книга «Перетик», 2000 року видання, і там я знайшла: «Вважалося, що народжуючи дитину, мати народжує не лише її тіло, а й душу. Тому в родинах існував культ Матері. Без її благословення не орали землю, не орали поле, не входили в нову оселю, не вирушали в дорогу. Великою різноманітністю відзначалися колисанки, забавлянки, примовки для дитини. Майже кожна жінка знала декілька десятків колискових пісень. Ще не знаючи слів, дитина вже відчувала ніжність і ласку своєї матері, вчилася розуміти та сприймати цей світ»

(Звучить колискова пісня).

Учениця: У книзі В. Скуратівського «Берегиня», 1987 року видання, написано, що коли дитина починала говорити, то відбувався обряд її відлучення від матері, дитину спроваджували «на свій хліб», відкриваючи їй дорогу в життя.Діти називали батьків на «ви», зберігаючи повагову дистанцію. Таке звертання робило неможливим для дитини казати батькам щось грубе чи непристойне, але було сповнене великої довіри, поваги та шани до батьків. Батьки, в свою  чергу, повинні були подавати добрий приклад дітям, розвивати в них доброчинні цінності, привчати їх до глибокої моралі. Наприклад, ввечері дитина повинна розказати батькам, що доброго вона зробила за день. Так змалку діти вчилися виконувати для них посильну роботу - допомогти старій людині, підмести двір, глядіти худобу чи просто сказати комусь лагідне слово. Сім'я вважалося святинею духу, благородних емоційних переживань, любові і вірності, щоденного живого спілкування, співпереживання,  синівської та дочірньої вдячності, родинної солідарності, теплоти людських сердець.             

Учень: У «Шкільному словнику народознавства», 1995 року видання читаємо: «Великому значенню у родині надавалося привчання   людини   до   праці.   Про   це   свідчать   «помани» - безвинагородна праця,  дарунок - без якого не  існувало жодної сторони людського життя. Після ритуалу «першого хліба», дитина повинна була розділити цей хліб із сусідами. Так дитині прививалася щедрість, бажання допомогти іншим. Якщо заготовляли дрова, певну частину віддавали сиротам та вдовам. Навіть у чумаків, які привозили сіль за тисячі кілометрів, часто ризикуючи життям існував прекрасний і гуманний звичай - дарувати старим, немічним і вдовам торбинку солі.

Учениця: У  О. Кіндратовича у книзі  «Народні звичаї», 2007 року видання, читаємо, що до 6-7 років дівчатка і хлопці були під опікою матері, їх починали залучати і до різних занять: хлопці починали допомагати батькові біля худоби, а дівчатка мамі біля печі, мити посуд, замітати хату. На Поліссі і в Карпатах діти збирали гриби і ягоди.

Учениця: О. Воропай в книзі «Звичай нашого народу», 1966 року видання, писав, що для становлення повноцінної людини в сім'ї  велика увага приділялася здоров'ю та фізичному вихованню. Велике значення надавали загартуванню дітей змалку. До 3-4 років дітям давали повну волю для розваг, вгамовуючи їхню жвавість різними предметами та заборонами. Батьки намагалися неодмінно прищеплювати дітям релігійність. Образи висіли в кожній хаті, церковні свята справляли в кожній родині, до місцевого храму ходили щонеділі.

Учениця: А мені розповідала моя бабуся, а їй її бабуся, що часто вчили дітей «віддавати чолом» (тобто цілували руку) родичам і знайомим. Слово старших було законом. Християнська мораль вчила дитину бути чесною, вважаючи крадіжки і брехню гріхом, який рано чи пізно доведеться спокутувати. Схильність дітей до наслідування старших дуже рано починає виявлятися в їхніх іграх та іграшках. У давнину іграшки виготовляли з дерева, глини, парафіну та полотна. Робили їх рідні чи купували на ярмарку. Виховуючи культуру поведінки в Україні застосовували методи заборони. Наприклад: «Не сідай за вугол стола, бо не одружишся», «Коли сидиш, то не дриґай ногами, бо чорта колишеш», «Не сьорбай і не клацай ложкою по зубах, бо будеш мати заїди».

Учениця: У Г. Лозко «Українське народознавство», 2005 року видання, написано, що у народі користувалися делікатними методами заохочення та покарання. Застосовувалися жартівливі примовки: «Чим ви, хлопці дома втираєтеся? Батько - рукавом, мати - подолом, а я - так на печі сохну», або «Як подивитися всі люди брешуть, одні тільки ми правди не кажемо». Як міра покарання застосовувалося і биття дітей. Щоб краще розвивалося дитяче мислення є багато пестушок, забавлянок, небилиць. Також дуже поширений жанр лічилок, скоромовки, загадки, казки - все це збагачує творчу уяву дитини, будить її фантазію. (Гра «Ой, на горі»).

Учениця:   В   «Дитячій   енциклопедії   українських традицій і звичаїв», 2005 року видання, написано, що існували ось такі прикмети:

- Порушиш гніздо пташине - грім впаде на хату;

- Розіб'єш мурашник - матимеш воші;

- Рватимеш без потреби квіти - випадатиме волосся з голови.

Найбільшим покаранням вважалося поставити дитину в куток без вечері за обман та крадіжку. Якщо пройшов повз старшу людину і не привітався - лягав спати без вечері. Підростали діти і змінювалися їхні обов'язки. Вже з 10 років діти  під наглядом дорослих виконували  чітко  розподілену  роботу:   хлопці   вчилися  орати, вибирали каміння із ріллі, вчилися вправлятися із ціпом, а згодом – і косити; дівчатка ж опановували науку вишивання, вчилися прясти, ткати, шити. І було взірцем навчитися цінувати роботу інших і самим  не  бути  ледарем.  Дітям  із  самого  дитинства також прищеплювалися елементарні гігієнічні навички: тримати в чистоті тіло, одяг, постіль.             

Учениця:   В   «Українській   минувшині», 1993   року видання, написано, що в українських сім'ях дбали не тільки про виховання дитини добрим господарем чи господинею, розумної чи фізично здорової, але й про її морально-етичні засади, які опиралися молодших до прадідівських чеснот, доглядали могили. Вулиця, досвітки, вечорниці не тільки обнародували суспільні відносини, а й дисциплінували, зобов'язували заручатися гарною славою про себе.

Учень: У В. Лучука «Дзвінок з минулого», 1991 року видання, написано, що родинні обряди охороняли цінність сім'ї, зберігали святість людських стосунків. Якщо хлопець хотів зізнатися дівчині в коханні, то він кидав їй лілію за ворота, визначаючи тим самим непорочність своїх намірів. Другим знаком вважалася ружа, кинута під час танцю. Якщо дівчина її підіймала це вважалося знаком того, що вона відповідає взаємністю. Також вихованню високо моральних цінностей сприяли і волосні суди, які у своїх рішеннях керувалися народною мораллю, звичаєвим правом. Винний міг піддаватися покаранню у вигляді грошового штрафу, або направлявся на громадські роботи, або його водили через село для «сорому і прикладу іншим».

Учениця: В «Українському народознавстві», 1994 року видання, я прочитала, що ще з давніх-давен людина особливого значення надавала своєму волоссю. Вважалося, що волосся зберігає інформацію про рід, тобто таїть у собі родову пам'ять. Дівчаткам заборонялося після річного віку відтинати волосся. Годування коси це не тільки заходи щодо охайності, чистоти та здоров'я, а й плекання у дівчини високої духовності та моральності. Мода на косу то з'являється, то зникає, але в дівочій косі є своя принада, щось ніжне, близьке, чемне і священне. І дивлячись на дівчину з гарною косою думаємо: «Гарні ж були звичаї нашого народу»

Це буває в тій родині, де всі люблять і поважають один   одного, де панує дух взаємодопомоги. Традиції завжди були
запорукою існування міцної родини. Зберегти традиції допомагали національні звичаї та обряди.

Пісня «Дорога додому».

Учень: Ми всі повинні знати і пам'ятати золоті слова Володимира Мономаха. Його «Поучєніє» - це рукописна збірка творів зрілої людини про те, як належить жити в світі, яких непорушних законів треба дотримуватись. Ось послухайте їх ще раз і запам'ятайте:

Діти мої, та й інші, хто це прочитає,

Нагодуйте убогих, захищайте вдову й сироту.

Хворих відвідуйте щедро, щедро гостей вітайте, 

Не допускайте, щоб сильні губили людину. 

Від безпечності гине воїн у колі ратному, 

Гинуть душа й тіло від брехні, пияцтва та блуду. 

Лінощі - перший початок усьому поганому. 

Щоб життя своє виправдать, хай дні ваші довгими будуть.

Можемо вмерти в озлобленні, без каяття, 

Зникнути завтра ж, як літери з аркуша смерті.

Та слова, та зневага довші за наше життя.

Остерігайтесь сорому більше, ніж смерті.

Завбачливо й мудро влаштовано світ нам ясний! 

Птахи на рідне гніздо вертаються з вирію завше.

Так і людина.

Знати повинна своє місце, свій спадок, обов'язок свій, 

А не метатись повсюди, чужого собі забажавши. 

Блаженний спочинок буває по добрих трудах, -  

На цьому тримається небо, земля і вода.

Вихователь: Пройшли віки, але поняття Людина і світ... сутність людини та сенс людського життя. Ці питання ми повинні ставити перед собою. Мало народитися людиною. Людиною треба стати.

Людське безсмертя з роду і до роду

У вись росте з корінням родоводу.

І тільки той, у кого серце чуле,

Хто знає, береже

І вміє минуле шанувать, сучасне,

Лиш той майбутнє вибере прекрасне.