Тема:Символи моєї держави

Тема:Символи моєї держави

розвивати  прагнення бути свідомим громадянином України, її патріотом,бажання спілкуватися рідною мовою. Розвивати увагу,пам’ять. Сприяти розвитку пізнавальної активності , творчих здібностей учнів.Виховувати любов до рідного краю,шанобливе ставлення до державних символів,повагу до українського народу,гордість за красу і велич нашої Батьківщини,патріотичні почуття.

Фонетична зарядка:

ДА_ДА_ДА____ Дай. Дам.

ДУ_ДУ_ДУ____ Дуб. Дупло.

ДО_ДО_ДО____ Дон.

ДИ_ДИ_ДИ____ Дим. Диня.

Розмовна 10-хвилинка

1. Як називається Країна в якій ми живемо?

2. Які державні символи ви знаєте?

3. Ви, знаєте, що означають ці символи?

Виховна година:

У нашого народу на його землі глибоке тисячолітнє коріння. Українці, як і інші народи, пройшли довгий шлях розвитку, що зафіксувався а усіх сферах життя - культурі, мові, побуті. Україна може пишатися своєю древ­ньою величною історією.

Найбільшим святом для українського народу став день 28 червня 1996 року - день прийняття Основного Закону - Конституції України.

У статті 20 цього документа записано: «Державними символами України є Державний Прапор України, Державний Герб і Державний Гімн України».

Велична й трагічна історія пісні-гімну «Ще не вмерла Україна». Втра­тивши свою державність, Україна кілька століть не мала свого національного гімну» його заступали патріотичні пісні, часто регіонального характеру, що не охоплювали долі всього народу, розмежованого кордонами австро-угорської та російської монархій..

Волелюбний дух українського народу, його прагнення до незалежності ніко­ли не зникали. Вони жили в історичних піснях і думах, у творчості Тараса Шевченка, Івана Франка, Михайла Старицького, Лесі Українки, Миколи Вороно­го, Олександра Олеся та багатьох інших. Високими ідеалами соціального і на­ціонального визволення народу, його духовного відродження пройнята діяльність діячів «Руської трійці», зокрема Маркіяна Шашкевича, членів Кирило-Мефодіївського братства, молодшого покоління борців за волю України - Миколи Махновського, Івана Липа, Ольги Басараб, Олени Теліги та інших.

Яскравим виявом патріотично-національних почуттів українців стала поява вірша поета і етнографа Павла Чубинського «Ще не вмерла Україна». Жодному іншому творові не судилася така велична і трагічна доля. Велична, бо в ньому втілена споконвічна мрія народу стати суверенним, здобути волю, виражена незламна віра у відродження України. А трагічна, бо понад сто­ліття пісню-гімн переслідували, забороняли, знищували - але не знищили.

Функцію національного гімну пісня «Ще не вмерла Україна» виконувала протягом усього часу існування Української держави. Однак державне зат­вердження отримала лише згодом - 15 березня 1939 року - як офіційний гімн

Карпатської України, що виникла 1939 року. Цим актом було підкреслено зв'язок традицій державності України. Але, на жаль, Карпатська Україна про­існувала недовго. Разом з її упадком гімн «Ще не вмерла Україна» був заборо­нений шовіністичним угорським урядом, так само, як більше сімдесяти років був заборонений на Радянській Україні. З 1 січня 1950 року тут офіційним гімном був затверджений казенно-фальшивий текст «Живи, Україно».

Та настав час відродження, воскресіння. Воскресла Україна, відроджу­ються національні традиції, її символіка, патріотичні і духовні гімни, а се­ред них і «Ще не вмерла Україна». Тисячі і тисячі вірних синів народу з цією піснею на устах боролись за волю України, страдали у царських і сталінсько-беріївських тюрмах, ішли на заслання, гинули героїчною смер­тю у повстанських загонах. Студенти-герої Крутів (ми вже згадували про них), котрі уціліли, потрапили в полон, і їх майже всіх жорстоко замучили банди Муравйова. Коли побитих, замордованих другого дня вели на розстріл, гімназист Пінський, родом із Західної України, заспівав «Ще не вмерла Україна», його підтримали й інші полонені, та ворожі постріли назавжди обірвали нескорені юнацькі голоси.

А сьогодні це символ, який затверджений Конституцією України. І, зви­чайно, найкращі сьогодні слова про її автора Павла Чубинського та компо­зитора Михайла Вербицького.

З довідкою про них нас ознайомлять члени довідкової групи. Учень. Народився Павло Чубинський 27 січня 1839 року в Борисполі по­близу Києва. У Петербурзі здобув юридичну освіту. Своє життя Чу­бинський пов'язав із вивченням народного побуту, збиранням і дослі­дженням українського фольклору. За наукові праці був удостоєний високих нагород. Визнання заслуг Чубинського в галузі народознав­ства супроводжувалось переслідуванням його як українського патріо­та, який мав сміливість демонструвати свою любов до України, її мови, культури. Своєю збірочкою поезій «Сопілка», виданою під псевдонімом Павлусь Чубинський, засвідчив свої симпатії до художнього слова, вбо­лівання за його долю. Та найяскравішим виявом патріотичних по­чуттів автора було створення вірша «Ще не вмерла Україна», за що поет поплатився засланням в Архангельську губернію. Чубинський сім літ був відірваний від України, «карався, мучився, але не каявся». Ні постійні переслідування уряду, ні заслання не змогли охолодити його відданості Україні.

Помер Чубинський 26 січня 1884 року в Києві, а місцем вічного спо­чинку став родинний хутір.