1 жовтня о 18:00Вебінар: Музей, школа, інклюзія: інструкція користувача

Тема:Українські землі у складі Великого князівства Литовського та Польського королівства.

Про матеріал
У конспекті уроку розглядаються питання щодо становища українських земель, які перебували у складі Угорщини, Молдавії, Московії, Османської імперії, Кримського ханства в ХІV - ХV ст.
Перегляд файлу

Тема:Українські землі у складі Великого князівства Литовського та Польського королівства.

Мета: з’ясувати причини польсько-литовської експансії на українські землі; охарактеризувати суспільно-політичний устрій та значення Кревської унії 1385 р. для українських земель; розвивати здатність до самостійного аналізу історичних подій на основі опрацювання наукової та науково-популярної літератури; виховувати цілеспрямовану громадянську позицію учнів, національно-патріотичні почуття.

Цільові завдання:

  • з’ясувати причини та обставини встановлення влади литовських князів на Волині, Чернігово-Сіверщині, Київщині, Переяславщині;
  • визначити наслідки приєднання; розкрити політику литовських князів;
  • охарактеризувати Кревську унію;
  • визначити особливості Литовсько-Руської держави;
  • розвивати вміння користуватися картою, складати таблиці, схеми, вміння давати оцінку подіям, порівнювати, робити висновки;
  • виховати почуття патріотизму, готовності до захисту Батьківщини, зацікавити учнів глибше зрозуміти історію Української держави.

Очікуваний результат:

Після уроку учні зможуть:

  • назвивати причини та обставини встановлення влади литовських князів на Волині, Чернігово-Сіверщині, Київщині, Переяславщині;
  • визначити наслідки приєднання; розкрити політику литовських князів;
  • характеризувати Кревську унію;
  • визначати особливості Литовсько-Руської держави;
  • користуватися картою, складати таблиці, схеми, вміння давати оцінку подіям, порівнювати, робити висновки.

Основні поняття: експансія, литовсько-татарський кондомініум, унія, інкорпорація.

Інтернет-ресурси:

Підручник - http://testlib.meta.ua/book/264645/view/?page=187

Атлас    http://www.osvitanet.com.ua/atlases/atlas_uh_7/atlas_simple.php?map=7_26

https://www.youtube.com/watch?v=ZBk-7mOOCBg   -  цікавий виклад Наталі Яковенко -  д.і.н., професорки кафедри історії Національного університету « Києво-Могилянська академія»

https://www.youtube.com/watch?v=EJxdGrF2kEYкоротко про головне

https://znohistory.ed-era.com/m1/l5 - виклад головних подій, до теми «Кримське ханство

Інкорпорація Великим Князівством Литовським решти  руських удільних князівств - https://www.youtube.com/watch?v=j_SHV_VXr84

Кревська уніяhttps://www.youtube.com/watch?v=vIu3P693pEY

                            https://www.youtube.com/watch?v=SFTvRHbzH84,

                 https://www.youtube.com/watch?v=JPKeRmbo30A,

Тип уроку:  засвоєння нових знань на основі умінь та навичок.

Хід уроку:

І. Актуалізація опорних знань учнів та мотивація діяльності

  1. Коли був зруйнований Київ?
  2. Чому розпалося Галицько-Волинське князівство?
  3. Хто з Галицько-Волинських князів коронувався і отримав титул короля?
  4. Хто був останнім князем Галицько-Волинського князівства?

5. Знайдіть на карті, використовуючи електронний атлас - http://www.osvitanet.com.ua/atlases/atlas_uh_7/atlas_simple.php?map=7_20:

- Межі Галицько-Волинської держави;

-Київські та Чернігово-Сіверські землі.

ІІ. Вивчення нового матеріалу

Мотивація – перегляд відео – про суть процесів в Україні, які відбувалися в ХІІІ – ХІv ст..

 Пропоную до перегляду - https://www.youtube.com/watch?v=ZBk-7mOOCBg   -  цікавий виклад Наталі Яковенко -  д.і.н., професорки кафедри історії Національного університету « Києво-Могилянська академія» ( Відео 2015 року)

https://drive.google.com/file/d/1Vevp_L8V0K_Paz0c8oDy1CDsl3XopnbX/view?usp=sharing

План уроку:

1.Становище в українських землях в ХІІІ – ХІV ст.

2.Суспільно-політичний устрій Великого князівства Литовського та зовнішня політика литовських князів у XІV р.

3.Кревська унія

4. Суспільно-політичний устрій Великого князівства Литовського та зовнішня політика литовських князів у XV р. Велике князівство Руське. Вількомирська битва та її наслідки. Київське і Волинське удільні князівства.  Виступи руської православної знаті. Польське панування в українських землях.

 

1. Становище в українських землях в ХІІІ – ХІV ст.

У XIV-XV ст. Україна стала об'єктом уваги іноземних держав — Литви, Польщі та Угорщини, які прагнули територіального розширення за рахунок українських земель.

ДЛЯ ВИВЧЕННЯ 1  ТА 2 « ПИТАННЯ ПРОПОНУЮ ПЕРЕГЛЯНУТИ ВІДЕО:

1-2.Відео: становище в Галицько-Волинських землях в 40-х роках 13 століття. Боротьба за «Галицьку спадщину». Політика Литви , Польщі і Угорщини за Галицько-Волинські землі.

https://drive.google.com/file/d/1ugFL8vPUxGyJ9DW6oLd-uvHeV6-XxSih/view?usp=sharing

https://drive.google.com/file/d/1TVCd1gw3aAvJEDBYIx-YZqGjGpChoE57/view?usp=sharing

Записуємо у зошит окремими словами чи словосполученнями те, що запамяталось після перегляду відео.

Додаткова інформація

Закарпаття, розташоване на південних схилах Карпатських гір та в басейні р. Тиси, у X-XI ст. входило до складу Київської Русі. Занепад Київської держави, монголо-татарська навала активізували загарбницькі наміри Угорщини. У XII ст. вона поширила свою владу на території сусідніх держав, у тому числі і на Закарпаття. Остаточно ці українські землі було включено до складу Угорщини у другій половині XIII ст.

Інша українська земля — Буковина, розташована між середньою течією Дністра та Головним Карпатським хребтом у долинах верхньої течії річок Пруту і Серету, у 1349 р. також була загарбана Угорщиною. З 1359 р. Буковина увійшла до складу Молдавського князівства. У першій половині XVI ст. Буковина разом із Молдавією підпала під владу Туреччини.

Незважаючи на загарбання іноземними державами, наприкінці XIV ст., як і в наступні століття, на українських землях відбувався процес розвитку феодалізму, товарно-грошових відносин. Це підривало натуральне господарство, наслідком чого було посилення визиску селян феодалами, збільшення повинностей, закріпачення селян.

Чернігово-Сіверщина

У першій половині 13 століття, в наслідок подальшого дроблення на уділи та довгої боротьби чернігівських князів за Київ і Галич, що велася з перемінним успіхом, Чернігівське князівство занепало. В 1223 році у битві на Калці загинув чернігівський князь Мстислав Святославич.

18 жовтня 1239 Чернігів захопили монголи, а князь Мстислав Глібович урятувався лише втечею до Угорщини. Його наступник Михайло Всеволодович був убитий монголами під час відвідин Орди (леґенда зробила з нього мученика за віру). Чернігівське князівство, розділене на низку уділів, на довгий час потрапило у безпосередню залежність від Золотої Орди. Частина населення відійшла на північ, де постав новий центр  Брянськ. Останнім знаним чернігівським князем з лінії Ольговичів був Леонтій (бл. 1300).

Відомо, що в Чернігові був удільним князем Роман Михайлович (імовірно, з руської династії), який загинув у Смоленську в 1401 році. Протягом перебування в складі Великого князівства Литовського і Руського землі Чернігівського князівства кілька разів змінювали господаря.

У 13551356 роках Чернігів був звільнений від влади Золотої Орди литовсько-руськими військами під керівництвом литовського князя Ольгерда Гедиміновича, який приєднав землі Чернігівського князівства до Великого князівства Литовського і Руського.

 Прагнення Литви об’єднати під своєю владою «всю Русь» наштовхнулося на протидію Московського князівства, яке проводило т.зв. політику «собирания русских земель». Водночас із воєнними діями на заході в середині 50-х років XIV ст. Литва розпочинає активний наступ на чернігово-сіверські землі. Активну роль в експансії Литви на схід і південь відігравав син Гедиміна — великий князь литовський Ольгерд (1345—1377). Доручивши своєму брату Кейстутові оборону Литви на заході від німецьких рицарів, Ольгерд енергійно продовжував політику свого батька — приєднання давньоруської спадщини. У 1350-х роках він прилучив північну частину Чернігово-Сіверщини з містами Брянськ, Чернігів, Новгород-Сіверський, Трубчевськ, Стародуб, створивши тим загрозу Московському князівствуВідкритий конфлікт між обома державами спалахнув у 1368 р., коли Ольгерд втрутився у боротьбу московського і тверського князів на боці останнього. Несподівано литовське військо вступило у межі Московського князівства і підійшло до Москви, оточивши в кремлі князя Дмитра Івановича. Проте здобути кремль не вдалося. Спустошивши навколишню місцевість, Ольгерд був змушений відступити. Ця литовсько-московська війна (1368 — 1372) стала початком упертої і довголітньої боротьби між Московським князівством і Литовською державою за гегемонію на сході Європи.

У 1496 році Великий князь Литовський Олександр Казимирович надає Чернігів «для годування» князю-московиту Семену Можайському, який попросив політичного притулку в Литві, тому що ворогував із великим князем Московським Іваном III. Але вже 1500 року цей князь, вчинивши державну зраду, разом з іншими сіверськими князями-емігрантами з Московії, переходить на державну службу до московського князя Івана III, що спровокувало чергову московсько-литовську війну. У квітні 1500 року Чернігів було окуповано московськими військами. За мирним договором 1503 р. всі сіверські міста відійшли до Московської держави.

2. Суспільно-політичний устрій Великого князівства Литовського та зовнішня політика литовських князів у XІV р.

Досліджуємо події, які склалися у Європі в ХІІІ- XIVст. і  спонукали до об'єднання литовських племен та утворення єдиної держави – Великого Князівства Литовського

 

 

 

 

 

Переглядаємо наступне відео : Велике князівство Литовське. Інкорпорація ним

решти  руських удільних князівств.-

https://www.youtube.com/watch?v=j_SHV_VXr84

Додатково – прочитати підручник: параграф 19,  пункт 1

Зверніть увагу!

 1.   У сучасній історичній літературі підпорядкування Литвою руських земель розглядають не як завоювання, а як "мирне приєднання". Причини цього були такі:

• Успіху литовців сприяло те, що руські землі були ослаблені золотоординським пануванням.

• Більшість місцевого населення розглядало литовців не як завойовників, а як визволителів від татар.

• Руські князі та боярство не намагалися боротися з литовцями, а в більшості випадків добровільно визнавали їхню владу.

• Золота Орда в цей час була ослаблена боротьбою за владу і усобицями між ворогуючими ордами.

Вирішальним у підкоренні українських земель Литві став 1362 р. Цього року військо трьох сусідніх народів – литовського, українського та білоруського – розгромило військо монголо-татар на Синіх Водах, давши початок звільненню українських земель від монгольського іга.

2.   Працюємо з таблицею : «Значення битви на Синіх Водах для входження руських земель до складу Князвства Литовського»

Учасники                            Причини                                 Наслідки

обєднані                              залежність                               1.Ольгерд відвоював у татар

литовсько-руські                руських                                    Київ і Поділля

війська  на чолі                   удільних                                 2. Рзширив свої володіння

 з Ольгердом                       князівств від                           далеко на південь у напрямку

Гедиміновичем                  Золотоординського                 до Чорного моря

                                             ярма                                         3. У новоутвореному

                                            2. Бажання литовських            Подільському

                                            князів поширити свою             воєводстві Ольгерд

                                            владу на руські землі                посадив князями своїх

                                                                                                 племінників

3. Політичні наслідки битви на Синіх Водах (1362):

• Територіальні межі Золотої Орди було відсунуто в пониззі Дністра й Південного Бугу до прибережної смуги, а на Дніпрі – до порогів.

• Суттєве послаблення політичного впливу татарських орд, розташованих на захід від Дніпра, і загострення суперечностей в Золотій Орді.

• Переважна більшість українських земель була закріплена за Литовською державою.

Таким чином, у другій половині XIV ст. під владою Литви опинилась уся Білорусь, частина земель Росії та значна частина території України – майже вся Волинь, Чернігово-Сіверщина, Київщина, Переяславщина, Поділля. Велике князівство Литовське стало однією з найбільших держав Європи.

4. Після «мирного приєднання» :

Руські землі складали близько 90 відсотків усієї території Великого князівства Литовського, і приблизно таке ж співвідношення існувало щодо національного складу населення. Тому литовську державу тих часів деякі дослідники небезпідставно називають також Литовсько-Руською державою.

Литовський період історії України був новою фазою розвитку того самого суспільного організму, успадкованого від Київської Русі. Руські землі в економічному і культурному відношенні стояли вище Литви. Не випадково литовські завойовники опинилися під надзвичайно сильним культурним впливом східнослов'янських народів.

Чимало норм руського права, руські назви посад, станів, система адміністрацій та інше було сприйнято Литвою. Державною мовою Великого князівства Литовського стала мова руська, нею велося все діловодство. Навіть офіційний титул литовського князя розпочинається словами: "Великий князь Литовський і Руський...". Саме тоді з'явилась відома приказка: "Квітне Польща латиною, квітне Литва русиною".

Литовські князі переходили в православ'я, сприймали мову, культуру, звичаї Русі, охоче укладали шлюби з українськими та білоруськими княжими доньками.

Отже, спочатку литовська зверхність не була надто обтяжливою для України. За цих сприятливих для українського народу умов Волинь, Поділля та Наддніпрянщина в межах Великого князівства Литовського зберігали свою самобутність.

Але після смерті Ольгерда в зовнішньополітичному становищі Великого князівства Литовського настав перелом, що обумовив новий напрям усієї подальшої його історії. Цим переломом стала Кревська унія Литви з Польщею (1385 р.), яка поклала початок новому періоду в історії Литовської держави – поступового витіснення руських впливів польськими.

5. Працюємо зі схемою: «Соціальний устрій населення в ХІІІ – ХІV»

_______________________________________________________________________

Феодали                            Селяни ( переважна більшість               Міщани

                                                       населення)

Князі                                             Вільні                                            Біднота

Бояри                                            Смерди                                          Купці

Шляхта                                         Закупи                                          Лихварі

Магнати                                        Раби                                              Ремісники

Вище духовенство

ТЕЗИ:

В Литовсько-Руській державі – 80% території складали східно-слов’янські землі. На них права слов’янського населення визнавалися рівними з правами литовського. Були збережені  звичаї, традиції, культура українського народу.

Українці беруть участь в управлінні державою на всіх щаблях. Православна і католицька церкви оголошені рівними у правах, Литовці пр цьому масово приймають православя. На українських землях, також, був збережений устрій, тасистема господарювання; характерний для часів Київської Русі.

Сильний культурний та релігійний вплив з боку східно-слов’янського населення позначається на суспільно-політичному устрої, культурі і побуті всього князівства Литовського.

Висновок: велика Литовсько-Руська держава була багатонаціональною литовсько-українсько-білоруською державою, де литовцям належала провідна політична роль, а українцям і білорусам – культурна та економічна

Додаткова інформація
Литовські князі одними з перших рушили на українські землі, які були роздроблені та ослаблені золотоординським ігом. 

Засновником Великого князівства Литовського був Міндовг, який у середині XIII ст. об’єднав під своєю владою Аукштайтію, Жемайтію, частину Ятвягії та оволодів частиною Західної Русі. На початку 60-х років XIII ст. Міндовг зробив спробу захопити також Чернігово-Сіверщину.

Швидке зростання Литовської держави почалося при Гедиміні (1316-1341). Добре зміцнивши тили, він узявся за розширення своїх володінь. Цьому сприяло те, що литовські князі дуже ретельно подбали про розбудову військової справи. Вони постановили за правило: хто має землеволодіння, той мусить служити у війську; хто ж відмовляв­ся від військової повинності, у того забирали землю. Це правило поширювалось на всі суспільні верстви - від князів до селян. Можна сказати, що Литва на той час мала велике організоване військо. Гедимін завершив приєднання білоруських земель, розпочате його попередниками, і приступив до приєднання українських земель. Експансія Литви на схід і північ Русі натрапила на сильний опір з боку Московського князівства. Вирішальна роль у захопленні українських земель належить сину Гедиміна - Ольгерду  (1345-1377), який заволодів Чернігово-Сіверщиною, а в 1362 р. зайняв Київ.

Переломним у підкоренні українських земель Литвою став 1362 р. Цього року військо трьох сусідніх народів - литовського, українського та білоруського розгромило монголо-татар на Синіх Водах, давши початок звільненню українських земель від монголо-татарського іга.

Таким чином, у другій половині XIV ст. під владою Литви опинилась уся Білорусь, частина земель Московії та значна частина території України - майже вся Волинь, Чернігово-Сіверщина, Київщина, Переяславщина, Поділля. Велике князівство Литовське стало однією з найбільших держав Європи.

Землі Білорусії та частково України й Московії складали тоді 90 відсотків усієї території Великого князівства Литовського, і приблизно таке ж співвідношення існувало щодо національного складу населення, тому Литовську державу тих часів деякі дослідники небезпідставно називають також Литовсько-Руською державою.

Руські землі в економічному і культурному відношенні стояли вище Литви. Не випадково литовські завойовники опинилися під надзвичайно сильним культурним впливом східнослов’янських народів, тому Литва, приєднуючи землі Русі, «старини не рушила, а новини не вводила». Все це сприяло тому, що приєднання українських земель до Литви відбулося мирно, без значного опору. Українці загалом схвально ставилися до цього акту ще й тому, що він сприяв обороні країни від набігів монголо-татар.

Чимало норм руського права, руські назви посад, станів, система адміністрацій тощо були прийняті Литвою. Державною мовою Великого князівства Литовського стала руська, нею велися всі ділові папери. 

Литовські князі переходили у православ’я, сприймали мову, культуру, звичаї Русі, охоче укладали шлюби з українськими та білоруськими княжими доньками.

Отже, можна виділити такі особливості статусу українських земель у складі ВКЛ:

  • приєднання відбувалося переважно мирним шляхом через бажання князівств позбутися монгольського ярма;
  • система управління залишалася незмінною: руські князі сплачували щорічну данину та надавали збройну допомогу;
  • руська мова стала державною;
  • православна церква зберігала панівне становище;
  • збереглося руське законодавство;
  • литовці приєднувалися династичними шлюбами з українцями;
  • панувала українська культура.

До середини XIV ст. Велике князівство Литовське цілком сформувалося, як держава та значно розширило свою територію. Це розширення відбувалося, в основному, за рахунок входження до складу ВКЛ білоруських та українських князівств.

Політичний устрій Великого князівства Литовського

До середини XV ст. влада зосереджувалась у Великому князівстві Литовському в руках великого князя, який здобував престол, пройшовши через процедуру обрання батьком та Радою Панів (Пани-Рада). Ним ставав один з представників династії, не обов’язково найстарший. Великий князь зосереджував у своїх руках законодавчу, виконавчу та судову владу, керував військом, здійснював зовнішню політику.

Він радився з великими феодалами (магнатами) лише з власної волі. З другої половини XV ст. Рада Панів поступово перетворилась у другий за значенням елемент державної влади, з яким великий князь повинен був радитись обов’язково. Сприяла цьому унія між Литвою та Польщею, внаслідок якої глава обох держав — великий князь литовський та король польський — Казимир тривалий час вимушений був перебувати в Польщі, не маючи змоги займатись поточними справами у Литві. Більше того, Пани-Рада отримала повноваження захищати місцеві інтереси перед самим Казимиром як польським королем. Так Пани-Рада стала “вищим урядом країни”. Вона розділила з князем права на управління державою, що було підтверджено спеціальними документами-привілеями 1492 і 1506 р. Питання зовнішньої політики, оголошення мобілізації, судові справи, призначення провінційної та центральної адміністрації залежали від неї. Згідно зі Статутом 1529 р. з’їзд Пани-Ради відбувався щорічно, а з 1532 р. — двічі на рік. До неї входили представники династії Гедиміновичів, бояри, магнати, урядовці, впливові міщани, загалом до 70 осіб.

Від середини XV ст. започатковується практика скликання Вальних сеймів — загальних зборів представників усіх прошарків феодалів. В основному сейм збирався для виборів великого князя (вперше — у 1440 p.). Наприкінці століття він став головним центром боротьби проти унії, поглинання Литви Польщею. У XVI ст. Вальний сейм асоціювався у політичній свідомості шляхти з невід’ємним правом висловлюватись з проблем державного управління. У 1512 р. вперше обирали на сейм делегатів, хоча паралельно зберігалась практика вільної участі в сеймі всіх бажаючих. Тривалі війни з Москвою стимулювали політичну активність шляхти, яка намагалася впливати на встановлення податків для військових потреб, розмір військових загонів тощо. З часів Сигізмунда І шляхта активізувала сеймову діяльність, наполегливо вимагаючи виборного земського суду, обмежень щодо втручання магнатів, місцевої адміністрації в її справи. Вальні сейми 1544, 1547, 1551 і 1554 р. фактично підготували прийняття рішень і закріплення Статутом 1566 р. цієї інституції як державної установи з компетенцією, що збігалася з компетенцією великого князя та Пани-Ради.

До середини XV ст. значне місце в системі управління державою належало удільним (місцевим) українським князям або нащадкам Гедиміновичів. Кожний з них спирався на раду зі служивих бояр, представників знатних місцевих родин, єпископів. Після ліквідації удільних князівств територія країни була поділена на повіти (староства), їх очолювали намісники (старости), призначені великим князем чи Пани-Радою. У великі міста призначали воєвод, малих урядовців. Вони відповідали за збір податків, виконували поліцейські та судові функції, організовували військовий захист, управляли господарством на землях великого князя.

3. Кревська унія.

Переглядаємо відео- https://www.youtube.com/watch?v=vIu3P693pEY

https://www.youtube.com/watch?v=SFTvRHbzH84,

https://www.youtube.com/watch?v=JPKeRmbo30A,

      Записуємо:

Унія – союз, спілка двох держав. Держави інколи змушені укладати союзи, коли до цього спонукають певні обставини.

Додатково – прочитати підручник: параграф 19,  пункт 2

Додаткова інформація

1. У 1381 – 1384 рр. – у Великому князівстві відбулась перша литовсько-руська громадська війна. Для зміцнення внутрішнього та зовнішнього становища ВКЛ у боротьбі з експансією Тевтонського ордену, посилення державної влади та централізації в 1385 р. князь Ягайло уклав Кревську унію з Польщею.

Проте невдоволення частини литовської, та білоруської шляхти зближенням з Польщею призвели до початку другої громадської війни у ВКЛ. В результаті війни Великим князем Литовським став став Вітовт. Він проводив політику «великого княжіння на всій Руській землі», розбудовує на півдні українських земель систему опорних укріплень (в Брацлаві, Черкасах, та інших містах), ставить фортеці у південних степах (Дністровський лиман), здійснює у 1397-1398 рр. два переможних походи проти Золотої Орди. Під час князювання Вітовта значно поширилась українська територіальна колонізація на південь та схід, аж до Чорного моря. А з 1398р. Литовська держава стала називатися Велике князівство Литовське, Руське і Жемайтіське.

Однак, поразка литовсько-руських військ 1399 р. перекреслила мрії Вітовта про об’єднання в межах литовської державності всієї Русі. Після цієї поразка зупинилось становлення самостійної Литовсько-Руської держави, й Вітовт вимушений був йти на зближення з Польщею.

1401 року була підписана Віленсько-радомська унія. Це зближення створило умови для перемоги над Тевтонським орденом у Грюнвальдській битві (1410), приєднання Жемайтії та земель за Німаном до ВКЛ, водночас сприяючи привласненню українських земель польським панством, поширенню в Україні польського шляхетського права та фільварково-панщинної системи. Ягайлу не вдалося створити єдину державу, але унія визначила процес зближення ВКЛ і Польщі й поступове зменшення ролі руських елементів у державі, що стало ще помітнішим із переходом у католицтво правлячої верхівки ВКЛ.

В 1432-1440 рр. у Великому князівстві Литовському, Руському та Жемайтійському відбувалась ще одна громадянська війна. Протягом 4 років (1432-1435) в межах ВКЛ фактично існувало дві держави — власне Литва і Велике князівство Руське. Перше очолював Сигізмунд, друге - Свидригайло, якого проголосили Великим князем Руським (Київським). Хоча осідком Свидригайла вважався Полоцьк.

Політичний та державний устрій ВКЛ формувався у 15-16 ст. як станово-представницька монархія, влада, у якій сконцентрувалася в руках литовської магнатсько-шляхетської верхівки. Відбувається посилення влади феодалів над селянством, оформлення їх особистої залежності, втрата прав на землю.

2. Більш детально про Кревську унію.

Кревська унія (1385 року) — угода, укладена між Королівством Польським та Великим князівством Литовським, Руським і Жемайтійським 14 серпня 1385 р. у м. Крево (Білорусь).

Угода передбачала об'єднання Литви і Польщі в єдину державу шляхом шлюбу польської королеви Ядвіґи і литовського князя. За умовами унії Владислав ІІ Ягайло зобов'язувався прийняти разом з язичницьким населенням Литви хрещення за католицьким обрядом, обернути на користь Польщі свою великокнязівську казну, повернути до польської корони всі відторгнені на той час її території і, головне, назавжди приєднати до неї землі Литви і Литовської Русі.

Кревська унія сприяла об'єднанню польсько-литовських сил для боротьби проти агресії Тевтонського ордену, яка вилилася у війну 1409-1411 року. Орден на чолі з Ульріхом фон Юнінгеном після Грюнвальдської битви помітно занепав. Польські феодали намагалися використати Кревську унію для загарбання українських і білоруських земель, що були під владою Литви.

Проти Кревської унії виступила литовсько-українська опозиція на чолі з князем Вітовтом, двоюрідним братом Ягайлу, яка домоглася збереження Великого князівства Литовського як окремої незалежної держави. У 1392 за Острівською угодою Ягайло був змушений визнати Вітовта своїм намісником, a 1398 Вітовт проголошує себе повновладним Великим князем Литовським під номінальнoю зверхністю польського короля, чим фактично розриває Кревську унію.

Причини унії

Прагнення Литви і Польщі об'єднати зусилля перед небезпекою з боку могутнього Тевтонського ордену, який панував на Балтійському узбережжі, з боку Московського князівства, авторитет якого зростав після перемоги над татарами в Куликовській битві 1380 р., з боку Кримського ханства (виділилося у 1443 р. із складу Золотої Орди, з 1475 р. визнало залежність від Османської імперії).

Пошуки великим князем литовським Ягайлом (1377-1392 рр.) союзника для зміцнення свого становища. Ягайло, молодший син Ольгерда, зайнявши великокнязівський престол всупереч принципам родового старшинства, опинився у скрутній ситуації. Проти нього виступили старші Ольгердовичі і кузен Вітовт.

Зміст унії

Це була шлюбна унія – литовський князь Ягайло одружився з польською королевою Ядвігою і був проголошений польським королем; внаслідок цього припинялися сутички між Польщею і Великим князівством Литовським, а їх збройні сили об'єднувалися. Унією передбачалося приєднання Великого князівства Литовського до Польщі. Проте, у результаті прагнення литовської верхівки до політичної самостійності Литва фактично залишилася окремою державою, влада в якій безпосередньо належала кузену Ягайлу – князю Вітовту (1392-1430 рр.).

За умовами унії Литва, яка була останньою язичницькою країною в Європі, прийняла католицтво.

Наслідки унії

Позитивні – об'єднання зусиль двох держав допомогло розгромити Тевтонський орден і зупинити просування німців у слов'янські землі (битва при Грюнвальді 1410р.). 

Негативні – посилювався вплив поляків в Україні, почалося насильницьке насадження католицтва. Польща прагнула повністю підкорити Велике князівство Литовське.

Підсумовуючи цей етап уроку, вчитель перевіряє та коментує виконану учнями таблицю.

Згідно з Кревською унією (1385 р.), Велике князівство Литовське мало об'єднатися з Польським королівством, литовський князь Ягайло мав одночасно стати польським королем, одружившись із польською королевою Ядвігою, прийняти католицьку віру і навернути до неї все населення.

Позитивним наслідком Кревської унії було те, що вона дозволила Польщі та Литві об'єднати свої зусилля в боротьбі з Тевтонським орденом, який панував на Балтійському узбережжі та зупинити його просування на Схід і, зокрема, на слов'янські землі. Негативним наслідком унії було посилення польського впливу і початок насадження католицизму на українських землях.

У Литві унія була сприйнята неоднозначно. Незадоволені згуртувалися навколо двоюрідного брата Ягайла Вітовта (1392–1430 pp.), який домігся поступок із боку Польщі. Згідно з угодою 1392 р., Вітовта було визнано довічним правителем Литовського князівства, а згодом він прийняв титул Великого князя Литовського. У 1398 р. унію було скасовано.

4. Суспільно-політичний устрій Великого князівства Литовського та зовнішня політика литовських князів у XV р. Велике князівство Руське. Вількомирська битва та її наслідки. Київське і Волинське удільні князівства.  Виступи руської православної знаті. Польське панування в українських землях.

Працюємо з підручником п. 3 – 6

Додаткова інформація

Намагаючись зміцнити політичну єдність своєї держави і централізувати управління, Вітовт ліквідує південно-західні руські князівства (Волинське, Новгород-Сіверське, Київське, Подільське) і передає їх під управління своїм намісникам. Унаслідок цього посилилося соціальне гноблення і була ліквідована колишня автономія українських земель.

Подальшим планам укріплення Литви перешкодила поразка Вітовта від монголо-татар на р. Ворсклі (1399 р.). Він змушений був шукати порозуміння з Ягайлом. У 1401 р. у Вільно було укладено нову унію, згідно з якою Велике князівство Литовське визнавало васальну залежність від Польщі. Усі землі після смерті Вітовта мали перейти безпосередньо до польського короля. Ця унія викликала обурення Свидригайла Ольгердовича, молодшого брата Ягайла, який відчув можливість втратити права на литовський великокняжий стіл. Від цього часу він постійно загрожує внутрішній стабільності Литовської держави, намагаючись використати будь-який привід для позбавлення влади Вітовта.

Невдача на Ворсклі не зупинила просування Литви на Схід. У 1404 р. Вітовт приєднав до своїх володінь Смоленськ, у результаті війни з Московською державою (1406–1408 pp.) Вязьма, Козельськ, Мценськ увійшли до складу Литви, Твер і Рязань визнали свою васальну залежність. У Новгороді та Пскові до влади прийшли пролитовські сили. Свидригайло перейшов на бік Москви. Але вже наступного року, коли розпочалась війна з Тевтонським орденом (1409– 1411 pp.), він вступив у змову з хрестоносцями. За це його на дев'ять років було ув'язнено в Кременецькому замку.

У 1409 р. Вітовт втрутився в династичні суперечки в Золотій Орді й сприяв утвердженню в ній Тохтамиша. Той зрікся "історичних прав" на руські землі, а також надіслав татарські загони для участі в Грюнвальдській битві (1410 р.) на боці Литви й Польщі.

У результаті перемоги Литви й Польщі над Тевтонським орденом становище Вітовта ще більше зміцніло. У 1413 р. було укладено Городельську унію, яка чітко визнала литовську державність на чолі з великим князем. Свою самостійність Литва мала зберігати й після смерті Вітовта, проте під суверенітетом польського короля. Запроваджувався інститут спільних польсько-литовських сеймів. Унія підтвердила привілейоване становище католиків у Литві, які входили до великокняжої ради і обіймали найвищі посади. Литовська католицька шляхта отримувала ті ж права, що й польська. Зокрема литовські землевласники-католики, на відміну від православних, отримали право вільно розпоряджатися своїми землями (до цього їхнє землеволодіння мало умовний характер).

5.Протистояння Литви і Польщі

Останні пункти Городельської унії' викликали невдоволення православної шляхти і князів династії Рюриковичів та православної династії Гедиміновичів. Відчуваючи їхню могутність, уже немолодий Вітовт вирішив коронуватися і забезпечити Великому князівству Литовському незалежне існування. Однак поляки, не бажаючи перетворення князівства на самостійне королівство, перехопили корону і порубали її на частини. Церемонію коронації було відкладено, а 27 жовтня 1430 р. Вітовт раптово помер.

Усупереч Городельській унії, яка зобов'язувала обирати нового великого князя лише за згодою Ягайла, литовські й руські магнати обрали князем Свид- ригайла Ольгердовича. Це відразу призвело до війни між Литвою та Польщею. У 1431 р. війська Ягайла завдали поразки Свидригайлу, і останній змушений був укласти перемир'я, згідно з яким Західне Поділля відійшло до Польщі. Однак Свидригайло не відмовився від подальшої боротьби. У своїй політиці він спирався на українських та білоруських князів та бояр, невдоволених привілейованим становищем католиків.

У 1432 р. проти Свидригайла було влаштовано змову, у результаті якої великим литовським князем став Сигізмунд. Проте влада його поширювалась лише на власне литовські землі, Берестейщину, Підляшшя. Усі інші землі визнали своїм володарем Свидригайла. У межах Великого князівства Литовського виникли дві держави – Литва і "Велике князівство Руське", між якими розгорілася війна. Вирішальна битва відбулася біля Вількомира (1435 р.), у якій Сигізмунд здобув переконливу перемогу. Хоча Свидригайлу і вдалося врятуватися і продовжити боротьбу, але вже 1438 р. Сигізмунд оволодів усіма землями Великого князівства Литовського.

Проте через якийсь час Сигізмунд вже сам став прагнути забезпечити незалежність Литви від Польщі. У своїй політиці він намагався спертися на шляхту, що викликало невдоволення магнатів як литовських, так і українських. У 1440 р. змовники на чолі з князем Іваном Чарторийським, представником української аристократії, і воєводою Довгердом убили Сигізмунда, намагаючись проголосити великим князем Свидригайла. Проте литовська знать не могла допустити такого посилення української партії. Князем був проголошений молодший син Ягайла 13- річний Казимир (1440–1492 pp.), який в 1447 р. став і королем Польщі. На церемонії коронації в 1447 р. Казимир видав так званий "Віленський привілей", який розширював права і свободи шляхти, у тому числі й православної.

Намагаючись забезпечити внутрішній спокій у державі, Казимир визнав за Свидригайлом пожиттєвий титул великого князя і надав йому у володіння відновлене Волинське князівство. Було також відновлено Київське князівство, яке повернули династії Олельковичів, заснованій Володимиром Ольгердовичем. Проте, коли ситуація стабілізувалася, Казимир, скориставшись смертю Свидригайла і Семена Олельковичів, ліквідував Волинське (1452 р.) та Київське (1471 р.) князівства. На українські землі було поширено воєводський устрій.

Руські князі намагалися чинити опір ліквідації удільних князівств. Зокрема, відома "змова руських князів" 1481 р., коли онуки Володимира Ольгердовича Михайло Олелькович, Федір Бєльський та Іван Гольшанський спробували усунути від влади Великого князя литовського Казимира і посадити на його місце Михайла Олельковича. Змову було викрито.

Останню спробу відокремитися від Литви руська і білоруська знать здійснила в 1508 р., коли спалахнуло повстання під проводом М. Глинського. Проте воно також завершилося поразкою. Від цього часу руські бояри і князі почали втрачати роль виразника і захисника національних інтересів та дедалі більше усуватися від участі в політичній діяльності.

Отже, українські землі перебували в складі Великого князівства Литовського впродовж кількох століть. За цей час ставлення литовської влади до місцевого населення зазнало суттєвих змін. Після утворення Речі Посполитої (1569 р.) українські землі опинилися під польською владою, що спричинило форсоване окатоличення і посилення полонізації українського населення.

Словникова робота

Експансія — прагнення держави до захоплення нових територій.

Інкорпорація — приєднання, включення нових територій (земель, держав).

Литовсько-татарський кондомініум — спільне управління приєднаними українськими територіями, за якого зберігалась їх данницька залежність від Орди.

Унія — союз, спілка, об’єднання, єдність.

ІІІ. Закріплення вивченого матеріалу

Вчитель організовує колективну роботу у формі репродуктивної бесіди:

  1. Які сильні риси можна прослідкувати у політичній діяльності литовських князів?
  2. В чому полягали особливості Литовсько-Руської держави?
  3. Які наслідки для України мала Кревська унія?

ІV. Підбиття підсумків

Узагальнення вчителя. Систематизуючи матеріал назвати позитивні та негативні наслідки приєднання українських земель до інших держав. Втрата державності та розчленування українських земель мали трагічні наслідки і гальмували політичний, економічний та культурний розвиток країни. І це дає підставу творчо уявити, якою могла б бути доля України.

V. Домашнє завдання

  1. Опрацювати параграф 19. Відповідати на питання в кінці підручника, ст.187 підручника
  2. Заповнити таблицю у  зошиті:

Кревська унія

--------------------------------------------------------------------------

Умови Кревської унії         Наслідки Кревської унії

 

 

 

 

 

 

 

     

 

 

 

 

 

docx
До підручника
Історія України 7 клас (Гупан Н.М., Смагін І.І., Пометун О.І.)
Додано
17 червня
Переглядів
191
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку