Тема виховного заходу : Операція "Вісла"

                                          Операція «Вісла»

Сценарій

Слово вчителя. Понад 1,3 млн українців загинули під час Другої світової як вояки Червоної армії, рятуючи від нацистів, зокрема й поляків. Ще по 200 тис. українців — громадян Польщі — захищали її у вересні 1939-го та поповнили її армію 1944-го. Попри це 28 квітня 1947 року 20 тис. польських військовиків і жандармів розпочали акцію «Вісла», у ході якої змусили 140 тис. цивільних українців назавжди залишити землі, успадковані ними від пращурів, що жили там одвіку — ще за півтисячоліття до переселення туди поляків.

І був то аж ніяк не закуток України, а один з її осередків. Одне з тих міст, звідки прогнали українців, — Холм — у ті часи, коли до складу держави короля Данила входив Київ, стало її столицею. У ній Данила й поховали. А серед тих, хто народився в цьому місті, був історик і голова Української Центральної Ради Михайло Грушевський.

Неподалік іншої столиці одного з руських князівств — Перемишля, звідки також під час акції «Вісла» прогнали його автохтонів, з’явився на світ, жив і був похований автор музики Державного Гімну України Михайло Вербицький. Саме Холм став, за словами історика Ярослава Грицака, «центром першої хвилі національного відродження» західних українців. Бо в 1820-х рр. саме в ньому вперше згуртувалися українські інтелігенти й відкрили перші початкові школи для своїх співвітчизників. 1822-го один із тих інтелігентів — Іван Могильницький — видав першу в Галичині граматику, у передмові до якої вперше довів окремішність української мови, а отже — і нації.

Однак 16 серпня 1945 року керівники СРСР в угоді зі своїми колеґами з Польської Народної Республіки (ПНР), рятуючи реноме цих своїх колаборантів у очах їхніх співгромадян, подарували їм аж 19,5 тис. км2 Лемківщини, Надсяння, Підляшшя та Холмщини. А свою дружбу з ними скропили кров’ю українців. Бо після того, як 9 вересня 1944 року УРСР і ПНР уклали «Угоду про взаємний обмін населенням», до першої з них добровільно й із примусу перебралися 482 тис. українців. Але Орест Домбровський, тодішній секретар однієї з польських повітових адміністрацій, читав у таємних паперах, що в ПНР призначалося до депортації 1 млн 456 тис. українців.

Тих із них, кого польське керівництво навіть терором не змусило виїхати в державу Сталіна, колгоспів і концтаборів, депортували в ході акції «Вісла» на колишні німецькі землі, подаровані Польщі 1945-го. Туди планувалося переселити 736 350 українців. Отже, саме стільки їх було в ПНР.

Однак довезли туди, за офіційними даними, «лише» 140 575 із них. Ще 3,8 тис. осіб — ув’язнили в концтаборі Явожно. А 655 — убили. Але ті 140 575 українців, як звітував польський генштаб, депортували лише зі 795 місцевостей Польщі. А, за даними Міністерства рільництва ПНР, українці проживали тоді на польських теренах аж в 1738 місцевостях.

Куди поділася решта українців? Швидше за все, або ув’язнених і вбитих серед них виявилося більше, або ж уряд ПНР указав у незасекречених даних меншу кількість депортованих. А для того, аби й у переписах населення їх теж було небагато, інструкція для місцевих адміністрацій ПНР наказувала: «Українців розпорошити по усій Польщі, щоби не зорганізувалися й асимілювалися».

Відтак депортованих ділили на категорії: «А» — нелояльні до Польщі, «В» — її вороги, «С» — лояльні щодо неї. Записаних у вороги — розстріляли або закатували в Явожно. Нелояльних віддали на поталу холоду й вогкості в знищених війною хатах без вікон, дверей і підлоги. А в кожну спільну з поляками общину потрапило не більше за десяток депортованих: аби їх кількість, коли асимілюються, не перевищувала 10 % від числа місцевих жителів. Ще й заборонили навчати дітей рідної мови та провадити будь-яку просвітницьку діяльність. Для того, щоби цим нікому було займатися, українській інтелігенції — священикам, лікарям і вчителям — звеліли годувати свиней і пасти худобу. А на Лемківщині, Надсянні, Підляшші й Холмщині тим часом нищилися українські церкви та цвинтарі.

Ліцеїст 1.

Передісторія

У 1944 між урядами УРСР і Польщі було підписано «Угоду про взаємний обмін населенням у прикордонних районах». Це перше виселення українців зі споконвічних українських земель, що на той час належали Польщі, котре передувало "Операції «Вісла» та яке мало (за умовами Угоди) бути винятково добровільним, проводилося найчастіше примусово та із застосуванням військової сили. Польські адміністративні органи для збільшення масштабів переселення вдавалися до:

позбавлення прав українців на землю,

ліквідації рідного шкільництва,

ліквідації культурно-освітніх установ,

ліквідації греко-католицької церкви тощо.

Протягом жовтня 1944 — серпня 1946, за даними польських джерел, до України (тоді — УРСР у складі СРСР) було переселено 482 тис. осіб.

Переселення і масові репресивні акції польського уряду щодо українського цивільного населення викликали закономірну рішучу протидію національно-патріотичних сил— Української Повстанської Армії та націоналістичного підпілля Організації Українських Націоналістів на території Закерзоння, що становило серйозну загрозу для існування тоталітарного режиму в цілій Польщі.

Планування депортації 1947 року та підготовка до неї

Ліцеїсти (дівчина і хлопиць).

14 лютого — новоторгський староста Лєх Лея звертається до краківського воєводи з проханням виселити лемків. Пояснює це потребою"...створення однорідної держави з точки зору етнічної приналежності. Аби перетворити приграничні повіти на суто польські, що зрештою відповідає інтересам держави, і щоб усунути питання Лемків з питань польської політики, рекомендованим би було переселення Лемків вглиб Польщі" ...

Ліцеїсти (дівчина і хлопиць).

20 лютого — заступник начальника Генерального штабу Польського війська генерал Стефан Моссор у звіті міністру національної оборони і голові Державної комісії безпеки представляє список українців з 12 повітів Ряшівського воєводства і проект їх виселення."При розгляді ситуації на території Краківського округу виникла проблема з залишками українців. Багато осіб і навіть цілі сім'ї українців сховалися в лісах, або в прикордонних теренах Чехословаччини, а потім повернулися в свої садиби, становлячи бази для банд УПА і небезпеку на майбутнє. Оскільки Радянський Союз не приймає на даний час цих людей, здається, необхідно навесні здійснити енергійну акцію переселення цих осіб окремими сім'ями розкидуючи їх по всіх відновлених територіях, де вони швидко асимілюются."

 .Ліцеїсти (дівчина і хлопиць).

25 лютого — голова Воєводської комісії безпеки в Ряшеві полковник Вєлічко пропонує виселити українців:"Потрібно повністю виконати і завершити акцію виселення, почату в 1945 році. Якщо в даний час відсутня можливість передачі тих українців в СРСР, то необхідно їх перенаправити на захід і розпорошено розселити, аби унеможливити шкідливу діяльність. Це питання обговорювалося з воєводою, котрий звернувся з відповідним запитом до центральної влади."

27 березня — у секретному рапорті Оперативного відділу Генерального штабу Польського війська записано:"Вирішення українського питання, поширеного на територію Ряшівського, Люблінського і частини Краківського воєводства є справою надзвичайно важливою, вирішальною щодо результатів подальшої боротьби з бандами УПА (...) Оскільки СРСР на даний час не приймає цих людей на свої території, тому представляється необхідним провести енергічну акцію переселення цих людей поодинокими сім'ями на територію Повернених Земель, де вони можуть скоро асимілюватися."

Хід операції

Ліцеїсти (дівчина і хлопиць).

Формальний привід

Приводом до початку Операції Вісла стала загибель 28.03.1947 в районі с. Яблоньки (на шосе між Балигородом і Тісною) у бою з відділом УПА заступника міністра оборони (ІІ віце-міністр національної оборони) Польщі генерала К.Свєрчевського. Цього ж дня на засіданні політбюро ПРП було прийнято рішення про цілковиту депортацію українського населення у новостворені на колишніх німецьких землях воєводства — Вроцлавське, Гданське, Ольштинське, Познанське і Щецінське.

Ліцеїсти (дівчина і хлопиць).

28 березня — постанова Політбюро ЦК ПРП:«В рамках репресивної акції щодо українського народу постановлено: 1. Швидкими темпами переселити українців і змішані родини на повернені території (передусім північну Пруссію), не утворюуючи компактних груп і не ближче, ніж 100 км від кордону».

  30 березня — Воєводський комітет безпеки в Ряшеві приймає постанову про виселення і «організацію концтаборів для українців, що шкодять Державі»

11 квітня — постановою Політбюро з завданням проведення «української акції» твориться штаб оперативної групи, яку очолює генерал Моссор.

16 квітня — на засіданні Державної комісії безпеки представлено проект організації «Спеціальної акція „Схід“», згодом переіменованої на Акція "Вісла , який починався від речення:«              «Остаточно вирішити українську проблему у Польщі. З тією метою: а)провести за погодженням з Державним Репатріаційним Управлінням евакуацію з південної та східної прикордонної смуги усіх осіб української національності на північно-західні землі, розселяючи їх там, за можливості, якнайрозпорошеніше; б) евакуації будуть піддані усі українські народності з Лемками включно (…)»

20 квітня — план дій Оперативної групи «Вісла»:« «Негайно приступити до встановлення та розробки української інтелігенції та священослужителів, котрі є головним двигуном діяльності українського підпілля. Скласти детальні списки для їхнього цілковитого виселення»

22 квітня — інструкція командування Оперативної групи «Вісла» для командира конвою транспорту з виселеними українцями:«              «Не допустити до контактів тих, що виселюють, з населенням ззовні. (…) Під час всієї подорожі командир конвою повинен пильнувати, щоб всі вагони з однієї сторони були постійно зачинені. У нічний час, натомість, після вечірньої перевірки стану окремих вагонів, вагони належить замкнути з обох сторін»

22 квітня — у Сяноці починає «працювати» Військовий суд Оперативної групи «Вісла». Протягом трьох місяців засудив він 173 українців на смертну кару, 58 на довічне ув'язнення і 79 на кару до 15 років ув'язнення.

23 квітня — постанова Політбюро ЦК ПРП у справі ув'язнення «підозрілих українців» у концтаборі в Явожні.

23 квітня — з΄являється наказ для вояків перед їх виїздом на акцію «Вісла»:« «Солдати! Випала нам неземна честь,що ідемо воювати за права народу. Матері і діти, плачучи, благають про допомогу своїх синів у війську, щоби покласти край діяльності фашистських бандформувань під знаком Української Повстанської Армії, створеної гітлерівськими фашистами і керованої офіцерами СС»

24 квітня — з Варшави відправлено залізничним транспортом 15 тонн колючого дроту для побудови перехідних виселенських таборів.

28.04.1947 о 4.00 годині ранку шість польських дивізій (бл. 17 тис.чол.) та відділи Корпусу Безпеченьства Публічного (назва органів польської служби безпеки) оточили території, на яких компактно проживало українське населення. В цей же час відділи НКВС і чехословацької армії заблокували східні і південні кордони Польщі від Бреста до Нового Сончу. Операція Вісла проводилась під безпосереднім керівництвом міністра оборони Польщі маршала Р.Жимерські та ген. С.Моссора.

1 травня — командування 9 Дивізії Польського війська повідомляє, що 1 травня в Перемишлі«              „… у зв'язку з початком травневих свят в костелі отців Францісканців, один з ксьондзів у своїй проповіді виразив глибокий жаль та співчуття з приводу великого нещастя, котре спіткало «наших братів» (Українців?), сказаних з причини виселення на поневіряння; взивав він вірних до молитв за «братів», котрих спіткало лихо“.

9 травня — з Освєнціма до концентраційного табору в Явожні прибуває перша група українців. В'язнем № 1 є Марія Баран, дочка Петра й Анни, нар. 10.III.1929 р. в Луковій Ліського повіту.

6 липня — наказ командування ОГ «Вісла» № 006 про створення спеціальних військових «Grup Kontrolnych» («Груп Контрольних»), завданням яких є перевірити ще раз кожну виселену місцевість у пошуках українців:«              «Перевірити, чи на їх території не залишилися родини, особливо особи, котрі повинні бути виселені, або ж чи немає утікачів з транспортів, котрі повернулися на своє старе місце проживання. У разі підтвердження таких випадків, ці особи негайно виселити і під конвоєм передати до найближчих збірних пунктів»

29 липня — закінчує свою діяльність Оперативна група «Вісла». Її завдання переймає Оперативна група Краківської округи.