Терапевтична казка для роботи з внутрішньо переміщеними особами: "Гніздечко"

Психотерапевтична казка

для роботи з дітьми та дорослими,

які були змушені залишити домівку через військові дії.

Кому буде корисна: дітям та дорослим, які були вимушені залишити домівку через війну, ця казка допоможе зрозуміти власні емоції та емоції рідних, сприятиме емоційному зближенню членів родини, допоможе  адаптуватися до нових умов. 

   Також вона може бути корисною для прочитання всім, хто спілкується з  внутрішньо переміщеними особами. Так, через казку, хоч частково, можна зрозуміти емоції після втрати домівки та труднощі, з якими доводиться стикатися людям на новому місці. 

 Хто може використовувати: психологи.

Гніздечко.

     Горобчик з мамою сиділи у чужому гніздечку.  Було темно, гніздечко здавалося Горобчику холодним, тому він тулився ближче до мами, а вона накривала його своїм крилом. Горобчик  швидко заснув, бо був дуже втомлений тривалим і тривожним перельотом.

     Прокинувшись вранці, Горобчик оглянув нове тимчасове житло. Воно виявилося хоч і стареньким, про те, досить затишним, чистим і теплим. Мами не виявилося поруч і Горобчик тільки збирався засмутитися, як мама прилетіла до гнізда з їжею у дзьобі. Вона усміхалася, намагалася виглядати веселою.

- Ти вже прокинувся, синку?! А я вже політала,  огледілася: тут гарна місцина, багато їжі, привітні птахи! Бачила школу, в якій ти навчатимешся, вона зовсім поряд – недалеко звідси…

- Мамо,  - грубо перервав син, - коли ми повернемось до додому?

     Мама стихла, зібралася з думками, стала дуже серйозною.

- Сину,  я  буду з тобою чесною – я не знаю, коли це стане можливим. Найближчим часом ми будемо жити тут, тут гарно, гарна школа…

- Я не піду до школи, я хочу додому! – закричав Горобчик до мами. Він був дуже розлючений і  його все дратувало, все довкола було чужим. Він ніколи не думав, що доведеться  залишити все і опинитися тут, він цього не хотів. Він був не готовий, бо все сталося дуже несподівано і швидко.

Мама ніжно пригорнула сина до себе.

- Синку, я знаю, як ти хочеш  додому. Але   доки ворони кружляють над нашими гніздечками, це небезпечно для нас. Добрі птахи віддали нам своє старе гніздечко, інші принесли нам необхідні речі  і ми маємо все, щоб  жити тут.

- Мамо, а якщо вони зруйнують наше гніздечко? – схвильовано запитав Горобчик.

- Ми  будемо сподіватися, що цього ніколи не станеться…

- Але ж ми бачили  зруйновані сусідні гнізда! Вони  можуть добратися і до нашого!

- Зараз головне,  що ми в безпеці, що ми разом! Війна з воронами закінчиться, ми не знаємо коли, але точно закінчиться! З кожним днем ми наближаємося до Перемоги! Наші браві Горобці роблять все, щоб прогнати ворогів-воронів з нашої території.  Коли закінчиться війна, відбудують  усі зруйновані гніздечка, відчиняться пташині школи і усі птахи повернуться додому.

-  Я так цього хочу, мамо! – з очей Горобчика покотилися сльози.

- І я синку! Давай разом будемо чекати! У мене є ти, у тебе є я! Ми сильні! Ми  справимось! – сказала мама, приховуючи сльози, що накотили. Горобчик помітив це. 

- Так мамо! Ми справимось!  Обіцяю!– вже твердо вірячи в це сказав він і обійняв маму, щоб заспокоїти її. Тільки зараз він подумав про маму, про те, що їй так само важко прийняти ситуацію, яка склалася. Що вона теж не хотіла покидати свого рідного гніздечка, але була змушена прийняти таке непросте рішення, щоб вони залишились живі. Зрозумів, що те рішення було правильне.

     Увечері Горобчик збирав портфелика до школи. І портфелик, і зошити і ручки, все було чужим. Їх принесли йому птахи з сусідніх гніздечок. Свого портфелика він не встиг забрати, коли вони з мамою тікали з рідного гніздечка.

     Його думки були тривожними. Він боявся нових вчителів, боявся, що інші птахи не приймуть його, не будуть з ним дружити і будуть сміятися з його щебету-мовлення, адже воно відрізнялося від тутешнього.

      Вранці  Горобчик з острахом вперше полетів  до школи. Вона виявилася великою і гарною. Вчителька познайомила його з класом. Вже на першій перерві до нього почали підлітати різні пташенята. Вони перші віталися, знайомилися, показували школу, розповідали про вчителів, пропонували свою допомогу і ділилися смаколиками. Були серед них і не дуже привітні, які намагалися посміятися, образити, але Горобчик просто не звертав на них уваги, бо хороших було значно більше!  Вчителі були хоч і вимогливими, але напрочуд  доброзичливими.

  І Горобчик  вирішив, що поки він  чекає на Перемогу  і повернення додому,  він дозволить собі бути щасливим вже тут. Він буде  знайомитися з новими птахами, відвідувати різні гуртки і секції, які раніше любив відвідувати, гуляти на природі , вчити мову, і, звичайно, допомагати мамі, адже їй теж було непросто на новому   місці.

     Звісно, що Горобчику ще потрібен був час, щоб звикнути до  тимчасового гніздечка, наздогнати пропущені теми,  запам’ятати імена нових однокласників і вчителів, навчитися розмовляти, як місцеві жителі. Навіть для того, щоб просто звикнути до тиші і відсутності  загрозливих звуків, потрібен був  час. Але поряд була мама!  Горобчик їй вірив - вони сильні! Вони впораються, він це вже точно знав!

Запитання для дитини:

1. Чому Горобчик та його мама були змушені залишити рідне гніздечко?
2. Як почувався Горобчик у чужому гніздечку?
3. Чому Горобчика все дратувало? Чому він був розлючений?
4. Як почувалася мама Горобчика?
5. Чому вони не могли повернутися додому?
6. Як мама заспокоїла сина?
7. Як почувався Горобчик, коли збирався до школи? Про що думав?
8. Як зустріли його в новій школі?
9. Які труднощі ще потрібно було подолати Горобчику з часом?
10. Що він вирішив робити, щоб почуватися  щасливим на новому місці?
11. Які слова підтримки ти б сказав Горобчикові?
12. Чи схожа ця історія на твою? Чим відрізняється?

Запитання для батьків, або людей, які їх заміняють (опікунів):

1. Як Ви почувалися після переїзду?
2.  Які були Ваші думки, емоції, як реагувало на події Ваше тіло?
3. Як Ви опановували себе? Що давало Вам сили?
4. Чи є у Вас ознаки посттравматичного синдрому( розповісти, що це таке, перерахувати ознаки)?
5. Чи потрібна Вам допомога психолога?

Запитання для дорослих  про  дитину:

6. Як поводилася Ваша дитина ? Як Ви реагували?
7.  Чи розуміли, як почувалася дитина?
8. Чи ділиться дитина своїми думками, емоціями, подіями в школі?
9. Чи має Ваша дитина друзів? Чи легко їй знайомитися?
10. Чи відвідує гуртки або спортивні ,секції, чи має хобі?
11. Чи турбує Вас щось у поведінці дитини?
12. Чи спостерігали у дитини ознаки ПТСР?
13. Чи потрібна дитині допомога психолога?

Важливо закрити зустріч ресурсною вправою!

Автор: Ірина Присяжнюк