Тест до теми "Суспільно-політичне у 1907-1914 роках"

У 1906 р. цар Микола II підписав указ, згідно з яким кожен селянин отримував в особисту приватну власність земельний наділ, що перебував у розпорядженні сільської общини. Селяни, які виходили з общини, повинні були або переселятися із села на хутір, або, зберігаючи садибу в селі, перенести своє господарство на відведену індивідуальну ділянку (відруб). Від 1907 р. до 1911 р. в Україні виділилося на хутори та відруби 226 520 селянських господарств, що становило майже половину їхньої загальної кількості. Проте більшість хуторян мали вбогі господарства, які руйнувалися й занепадали. Для малоземельних селян вихід з общини означав цілковите розорення. Він позбавляв їх можливості користуватись общинними вигонами, водопоями та іншими угіддями, без яких вони не могли довго протриматися на відведеній ділянці землі. Тому біднота чинила опір руйнуванню общини. Біднота, одержавши надільну землю у власність, продавала її за безцінь заможним селянам і остаточно пролетаризувалася. У 1906—1912 рр. в Україні продали свої наділи близько 263 тис. селянських дворів. Це ще більше посилило процес розшарування села на заможних селян і бідноту. В Україні унаслідок концентрації земельних наділів у руках заможних власників, використання ними машин, добрив, розширення посівних площ збір зерна збільшився майже у півтора разу (1909-1913). Важливою ланкою нової аграрної політики було заохочення переселення селян на малоосвоєні регіони Російської імперії. Найбільше трудових мігрантів з України - майже 1 млн осіб - виїхало до Південно-Західного Сибіру й Північного Казахстану (Сірий Клин) і Далекого Сходу (Зелений Клин). Незабаром близько 70 % переселенців повернулося в Україну.