8 клас. Зверання, вставні слова

Зласкався доле над моїм народом.

Ой не світи місяченьку не світи нікому.

Прости мені моя правдива мати душі моєї синій чистовід!

Братове той кого ми хотіли покарати за шкоду називається кротом.

Та ти мене дубе, отінив, як хмара.

Розкажи ж тепер Степане, про свою недолю.

Ой ти, дівчино, з горіха зерня, чом твоє серденько - колюче терня?

Привітай же, моя ненько моя Україно, моїх діток нерозумних, як свою дитину.

Чи може, це ввижається мені той несказанний камертон природи?

Та ще можливо, кіммерійський крук сіда коню буланому на круп.

Велика осіння тиша огортала їх, і здається. була в спромозі заворожити їхні очі.

Ви там тогруйте на великім торзі, а я, мабуть, в цю річку заверну.

І ось, нарешті, вершина.

На щастя, її запросила до себе на село наша старша тітка.

Голос його був не рокований, а, навпаки, бадьорий та глузливий.

Десть надсадно, як на заріз, ревіло теля, очевидно, забубивши мати.

Звідти було видно усю галявину.

Нам з тобою видно не щастить.

Народне прислів'я являє собою певне правило.

Видно темні хмари на горизонті.

Ой не сійтесь сніги.

На жаль у мене немає там знайомих.

Всяке трапитись може на довгім віку.

А за дверима така ніч і мабуть зоряна.

Щоправда хрумтів на зубах пісок але на нього не зважали.

Мені осіння ніч короткою здається

І ось, нарешті, вершина!

Взагалі, мені здається, Серьожка, що люди стали начебто ще згуртованішими.

Він, правду мовлячи не почував ніякої охоти вчитися.

Але шнур, очевидно не загорався, бо знову мигнув огнем.

Отже не пускайте слів попереду думки.

Ой піду я степом, лугом, заспіваю, може, пісні журливої.

Доброго кажуть, дожидати треба, а лихе - само прийде.

І мій розум і серце й віра кажуть що путь моя правдива.

Кажуть щастя приходить до того хто наповнений мрією.

Вона взагалі не могла примиритися з тим що квітку зривають.

Біліло небо білястим здавалося тонко вібруюче повітря.