Аудіювання

Прочитати чужий текст - це, без перебільшення, розшифрувати його. Через те нам слід знати, і як текст створюється, і як він сприймається.

Що значить прочитати тест? Прочитати - це насамперед зрозуміти. Зрозуміти думку автора, те. ще він хотів сказати, його задум. Як же торується шлях від слів тексту до головної думки? Як розкривається нам авторський задум?

Найпершою відповіддю на ці питання (і з точки зору здорового глузду - найбільш очевидною) буде: осмислити прочитане, спробувати зрозуміти весь текст. Але вияв­ляється, і це було експериментально підтверджено, що для осмислення тексту чита­чеві достатньо прочитати, переробити в своїх думках лише 25% змісту. Цю чверть тек­стової інформації психологи назвали «золотим ядром змісту».

Що ж це за ядро? Як воно утворюється і як його відшукати?

Щоб розібратися в цьому, необхідно звернутися до послуг лінгвістичної науки. Спра­ва в тому, що мовознавці виявили в людській мові таке явище, як надлишковість. Суть його полягає в тому, що мовний механізм забезпечує канал зв'язку між мовцем та слу­хачем або читачем з високим «запасом міцності». Тобто інформація передається так, щоб навіть серйозні перешкоди не вплинули на смисл повідомлюваного.

Ми легко впізнаємо за окремими буквами все слово в цілому (л-ра). Ще про­стіше це вдається, коли слово перебуває в оточенні інших слів, реченні, тексті.

«Золотим ядром» називають найбільш важливу, найбільш цінну частину текстової інформації. Це ядро утворюється в результаті згортання, компресії загального змісту тексту. Читач здатний ущільнити прочитане до рівня найсуттєвішого, «екстракту».

Правилами, за якими розгортається чи згортається текст, людина оволодіває інтуї­тивно, практикуючись у створенні та осмисленні текстів. Однак така діяльність відбува­тиметься швидше, якщо ми усвідомимо ці процеси.

Вивчаючи інформацію, читач порівнює її з тим обсягом знань (тезаурусом), яким він володіє в даний момент. У результаті такого порівняння читач дає оцінку інформації, що надходить. Якщо читач не зрозумів тексту, то текст не несе для нього ніякої інфор­мації. Якщо згодом, одержавши якісь знання, читач удруге звертається до того ж тек­сту, то цього разу він уже вилучає з нього потрібну інформацію. Що ж відбувається з нею потім?

Це алгоритм процесу читання, яким важливо свідомо володіти. Інформація - це те, що даний текст передає конкретному читачеві. Процес осмислення інформації полягає в ущільненні змісту тексту, виділення з нього «золотого ядра».

Процес читання відбувається ніби в два етапи: виділення змістового ядра інфор­мації; його закріплення, фіксація. Причому, сприймаючи текстову, мовну інформацію, ми орієнтуємося не на її форму, а на зміст.

Тезами називають стисло сформульовані основні положення тексту, що вбирають суть висловленого. Під час складання плану ми обмежуємося лише переліком основ­них питань. Коли ж треба зазначити і те, які судження з приводу сказаного висловлює автор, ми складаємо тези. Якщо план допомагає нам уявити структуру тексту та назва­ти його основні теми, то тези розкривають суть всієї текстової інформації.

Обидві форми записів тісно взаємодіють: змістовні тези неможливі без попередньо складеного чіткого плану І хоча зміст та обсяг плану і тез можуть відрізнятися, вдало сформульовані тези включають у себе основні питання, які має відбивати план. Ці пи­тання в тезах доповнюються положеннями, що розкривають окремі аспекти мікротеми. Найважливішим є те, що тези подаються у формі логічних суджень, що виявляються й у мовному оформленні. Пункти плану - це здебільшого складні словосполучення, а тези - це, як правило, прості поширені речення. Звідси й різний рівень інформації цих двох форм нотування. Якщо план лише передає основні питання тексту, то в тезах формулюються основні його положення.

Що ж таке конспект? Це короткий письмовий виклад змісту книжки, статті, лекції тощо. Конспект складається з плану, стисло викладених основних положень, фактів і прикладів.

Що в конспекті є такого, чого немає в інших формах запису? Якщо обмежитись однією фразою, то відповідь буде така: у конспекті ми маємо можливість не лише занотовувати прочитане й почуте, а виражати наше ставлення до нього, записувати власні думки.

У тезах намагаються зберегти співвідношення між надфразовими єдностями (склад­ними синтаксичними цілими) і тезами: кожній надфразовій єдності, як правило, відпові­дає одна теза. Чи можливо це під час роботи над великими текстами? Можливо, але недоцільно.

Інформативна цінність різних надфразових єдностей неоднакова. У великому тексті кількість малоцінних з нашої точки зору компонентів збільшується. Проігнорувати їх не можна, адже текст - це структура, у якій частини перебувають у взаємозв'язках та взаємовідношеннях.

Під час згортання інформації виникають складнощі у мовному її переоформленні. Складаючи тези, ми в основному вдавалися до лексико-граматичного перефразування речень. Трансформуючи великі тексти, іноді доводиться в одному реченні вміщувати зміст цілого абзацу, а то й більших фрагментів.

Конспект, як правило, ведеться в окремому зошиті. На першій сторінці записують паспортні дані книжки (статті). Бібліографічний опис книжки має чітку послідовність: записуються прізвище та ініціали автора, тоді вказується назва книжки, після цього вихідні дані - місто, видавництво, рік видання і кількість сторінок.

Після цього записується план конспекту. У його основі може бути зміст книжки. Ма­теріали конспекту доречно записувати на правій сторінці зошита. Ліва сторінка - для запису власних думок, коментарів, оцінок. Згодиться вона для доповнень, уточнень, які можуть з'явитися після написання конспекту.

У конспекті використовуються літерні скорочення, умовні позначення, символи. Ча­сом доречніше не намагатися передати зміст своїми словами, а записати текст дослів­но, тобто процитувати. Як правило, цитуються ті фрагменти авторського тексту, які є найважливішими з точки зору змісту. На місці пропущених при цитуванні слів став­ляться крапки. Крім лапок, у кінці цитати обов'язково потрібно вказати її джерело. У конспекті достатньо позначити в дужках сторінку, з якої взято цитату.

(З книги «Учіться висловлюватися»)