Аудіювання "Свята Трійця"

Найпоетичнішим, що тісно ув’язується з природою, святом є Трійця. Вся сукупність дійств — звивання вінків, Клечальна субота, П’ятидесятниця (Клечальна неділя), Русалії, похорон Ярила й поминання предків — суголосні з живою природою, яка для наших пращурів була найвищим духовним самоочищенням. Традиційно в Україні до цього свята готувалися заздалегідь, вважаючи, що в тривіаті християнських празників (після Різдва та Великодня) Зелені свята посідають одне з чільних місць.

До прийняття християнства це свято відзначали протягом шести днів — три перед сьомою після Великодня неділею і стільки ж наступного тижня. Церковний календар освячує лише три дні. Власне звідси й назва — Трійця. Стосовно її походження існує кілька гіпотез, які свого часу зафіксували співробітники Всеукраїнської академії наук. У 20-ті роки у всі регіони було розіслано детальний запитальник, в якому зверталася увага і на походження назви цього празника. В одних випадках інформатори повідомляли, начебто в цей день Бог створив землю і засіяв її зеленню (від цього й Зелені свята); інші вважали, буцімто Христос, Петро та Павло, йдучи дорогою, присіли під зеленою кроною дерева, а тому й триденне свято; дехто стверджував, що Христос, в’їжджаючи до Єрусалима на осликові, обрав собі шлях не по килимах, які розіслали багачі, а по галузках, котрими прикрашали путівець бідняки,— звідси й зелене клечання. В багатьох анкетах мовиться, що триденне свято пов’язане з Богоотцем (неділя), Богосином (понеділок), Богодухом святим (вівторок).

Трійця вважається в народі одним з найбільших свят, що сформувалося в дохристиянські часи. Наші пращури пов’язували з Трійцею буйність і живосилля природи, в яку вони свято вірували. Це підтверджується всією сукупністю дійств — оздобленням помешкань травами та гілками дерев, а також русалієвими дійствами, проти яких виступала церква. Для дайбожичів літні дерева, особливо дуби, були священними, їм поклонялись, біля них влаштовували жертвоприношення й ритуальні обрядодії. Це ж стосувалося гаїв, озер, криниць і річок. Одне слово, довколишня природа була духовним опертям народної релігійної структури. Гімном та пошанівком природі призначалися й зеленосвятські дійства.

Здебільшого Зелені свята починались у п’ятницю. Жінки вдосвіта йшли до лісу, щоб заготувати лікарських трав. Дехто намагався нарвати їх «на дев’яти межах» і давав коровам, щоб було багато молока. У цей день збирали також і росу, якою лікували хворі очі.

У суботу, напередодні Трійці, селяни рвали материнку, чебрець, полин, лепеху й прикрашали запашним зіллям світлиці — обтикували лави, стіни, підвіконня, образи, а лепехою притрушували долівку. Надвечір на «клечану суботу» йшли босоніж («щоб дерево не всохло») до лісу й запасалися галузками клену, липи, ясена чи осики. Ними оздоблювали обійстя, ворота, тини, хлів, одвірки хати й стріху, а також оселю. Стежку, яка вела від дороги до порога, обтикували високими галузками. Осикове ж гілля приправляли здебільшого в глухих кутках подвір’я — «щоб відьми не заходили». Традиційно це дерево, як ми знаємо, вважається «грішним». З нього не будували хат — «бо гроза влучить», не виготовляли ритуальних речей, не цямрували криниць. У Карпатах з «клечаною суботою» пов’язаний також звичай просити вибачення у старших і найменших членів родини.

Особливо врочисто святкували П’ятдесятницю, себто п’ятдесятий день од Великодня. За дохристиянським віруванням на Зелені свята мерці вдруге з’являються на світ. Звідси назва мавок від «мерлець». Під час квітування жита (а Зелені свята здебільшого збігаються з цією порою) душі померлих, начебто, воскресають. Перевтілившись у русалок, вони намагаються оббивати на нивах цвіт, ламати жито, лоскочуть хлопців і дівчат. Тому молодь остерігалася ходити полями.

Небезпечні також потерчата та річкові мавки-дріяди. Якщо одному піти до річки чи ставка, то напасниці можуть затягти у воду й утопити. Натомість душі, що з’являються в лісі, не чинять наруг. У народі їх вважали добрими душами-ладами. Тому першого дня Трійці дівчата йшли до лісу, рвали квіти й плели віночки. Їх тримали як обереги від русалок до Петрівки.

У деяких регіонах юнки «ворожили на вінках»: відносили їх до річки й пускали за водою — якщо вони сходилися, то власниця вийде цього року заміж.

На Зелені свята організовували хресні ходи до живих джерел, які називалися безоднями. Це переважно природні животоки, котрі не замерзають за найлютіших морозів. Нерідко вони оповиті легендами й переказами про їх надприродну силу. Вважається, що жива (свята, цілюща) вода здатна виліковувати найрізноманітніші недуги.

Під цю пору припадало також очищення, освячення річок та ставків — так зване «ходіння на воду» або «в гості до води». Раніше люди вірили, що в заростях річок і ставків живуть надприродні істоти — водяник та очеретяний (болотяний). Якщо водяний вважався покровителем і наглядачем русалок, то очеретяний опікав потерчат, наказуючи їм заманювати людей у свої володіння й глумитися над ними.

Жили вони переважно в тих місцях, де стояли водяні млини. Народна демонологія зберегла чимало легенд про утаємничені сили, котрі за відсутності мірошника вчиняли шабаші: крутили колеса, свистіли, перегукувалися, здіймали сварки та бійки. Такі оргії здебільшого робили вночі напередодні Великодня, Зелених свят та Купала. Щоб застерегтися од нечистої сили, й організовували ритуальні освячення цих місць.

Напередодні чоловіки йшли до гребель, очищали їх від задавнілої зарості — очерету, закріплювали береги, ремонтували лотоки, розширювали русла, по яких збігала вода до загат та коліс. Потім — в одних випадках на Зеленому тижні, в інших — у перший понеділок Петрівки — до сходу сонця на вигоні чи перехресті доріг збиралися в гурт і під супровід пісень, магічних ігор, танців ішли до ставу чи річки. Назустріч їм з хлібом-сіллю виходили власник млина та його дружина, виголошували ритуальні тексти про роль і святість води, яка дає людям життя, зверталися до добрих духів за поміччю, а лихим силам наказували йти геть. Після цього співали пісень під ритмічні танки та обрядові сценки. Ця високо поетична обрядодія мала не тільки символічний, а й практичний сенс: у такий спосіб люди не лише віддавали шану живосиллю води, згадували добрих духів, умилостивляли водяника й русалок, але й очищали та лагодили ставки, русла річок, греблі й млини (За В. Скуратівським)