Безсполучникове речення

частини безсполучникового складного реченння завжди є синтаксично рівноправними

частини безсполучникового складного реченння поєднуються за допомогою коми, крапки з комою, двокрапками або тире

у безсполучниковому складному реченні тире ставиться, коли друге речення називає прчину того, про що йде мова в першому реченні

у безсполучниковому складному реченні ставиться тире коли друге речення розкріває або доповнює зміст першого

у безсполучниковому складному реченні ставиться двокрапка, коли зміст речень зіставляєть

А джерельця-ключі живуть, виструмовують всюди: чи з тріщини берега, чи з-під кореня, а то й прочто з землі.

Я стою посеред хати, не знаючи, де й що шукати.

Кузька потяг носом повітря, і враз йому забулися і живий гайворон, і той, що снився: повітря смачно пахло димком і кашею.

Перед водохрещами господарі й парубки пробували на річці ополонку, випилювали з льоду велкий хрест, стапили його над водою і обливали буряковим квасом.

Дрозди-чикотні зникли поміж дерев, а гілля горобини, ставши вільним і випроставшись, явило моєму поглядові якусь диву голизну.

І солома, і трісочки крутились і десь зникали - так вертіло там воду.

А ясновельможний на воронім коні блисне булавою - море закипить.

Млостиво, гаряче-духмяно дихає тамариск, туя дурманить своїм запахом.

Зайде сонце - Катерина по садочку ходить.

Щаслива голубка: високо літає.

Летить з гори санки і ґринджолята, в очах мигтять занесені тини.

Погасне степ, попобуріє, злиняє, осінь роздягне посадки, шквиря-завійниця покотить мряку полями, хуга засвистиь поземкою.

Повалило снігом, потонули в ньому хати і дерева, невидима собачня потягнула свої зморені голоси по своїх домівках.

Діти намостили птахові м'яку постіль з вати у старій коробці; її поставили біля Чубарикового ліжка.

Ось упала галузка, ось розігнулася гілка, ось розігнулася гілка, оь з-під листка грабованого вивільнилась мережана лопать папоротію

Одразу невидимим став ліс тільки стогін його охоплював і перекочувався через нас.

За суздальцями йшли володимирівці у високих гостроверхих залізних шоломах в мідяно-червоних калантарях з широкими мечами на поясах коні у всіх були невеличкі але жваві широкогруді твердокопиті.

Пусто немає нікого все поховалось.

З дерев нечутно спурхували й сідали на намети пухкі легенькі кім'яхи снігу крізь голе гілля трохи навкоси світило сонце.

А наступний день починається для них знову працею тільки цього разу їхній клас працює на шкільному винограднику.

Перед досвідком вовк насторожився: здалеку почувся скрип коліс по нерівній дорозі.

Не було того дня, щоб хто-небудь не жалівся на Федька: там шибку з рогатки вибив; там синяка підбив своєму "закадишному" другові; там перекинув діжку з дощовою водою.

І в такі миті особливо гостро відчувалось: так це твоя мати!

У хлопця аж мурашки пішли поза спиною; маляр видався йому за чарівника.

Навіть і Віталик трохи торопіє: ні живої душі ніде.

Собака починає хвилюватись: вона лізе до мого обличчя, з вдячністю лиже мені руки й верещить.

Сашко навшпиньках зайшов у свою кімнату, хутко ліг, заплющив очі: в синьому океані біля Сашкової хати повз голу грушу пропливали голі айсберги.

Так і бігають по двору ці білі леггорни: в одних крильця помічені чимось червоним, а в других шийки обведені школярським фіолетовим чорнилом.

Нелі махає хвостом і дивиться на мене ласкавимм очима : вона просить допомоги їй забратись на верхню полицю.

Чогось завжди так виходить: гарного гриба не знайдеш, а поганка сама в очі лізе.

Тоді у мене не було вже тата мені зробила мати ковзани.

В самій Одесі Сіроманець занервував на вулиці траплялися собаки і собачата.

Кричать сови спить діброва зіроньки сяють понад шляхом щирицею ховрашки гуляють.

В товаристві лад усяк тому рад.

Землю поважай вона дасть урожай.

Буріють вишні-петриківочки, шовковиця сиплеться.

Ми не раби його - ми люде!

Мовчить гора, грає море, могили сумують.

Без діла жить - тільки небо коптить.

Зілля дива наробило - тополею стала.

Це ще не сльози - це квітуча вишенька.

Здушили сльози - не виходь на люди.

Проїхали сани - зімкнулися хижі ряди степовиків.

Пішли б же я утопилась - жаль душу згубити.

Закрутивши чорні уси, за ухо чуприну, підняв шапку - човни стали.

Не спіши язиком - квапся ділом.

Розпочалися жнива - закосуй рукава.

А слово скаже - з пам'яті не викинеш.

Бджоли раді цвіту - люди літу.

Гроза пройшла - зітхнули трави, квітки голівки підняли.

Вже й дикі гуси в небі пролетіли вже й лебеді кричали крізь туман.

Проходячи мимо очам своїм не повірив кругла корона горобини геть чисто вся основана тілами великих пташок.

Хвиля застогнала, розкрилася, закрилася і сліду не стало.

Такі в них порядки одні сплять, інші мурашник сторожують.

Тепер деревцятам ні гайворони, ні верпи не страшні гайворони не подужають висмикнути, вепрам зміцніле коріння смакує.