Безсполучникове речення. Складне речення з кількома підрядними частинами.

Учора в дощ зайшов до мене Блок, поусміхався дивними очима, постояв трохи, тихий од думок, й пішов, знизавши мокрими плечима.

Я в людей попрошу тільки віри в кожне слово, почуте від мене, в кожний погляд очей моїх сірих, в кожну ласку рук нестудених.

Змарніє день, зіщуляться берези, замре коріння в сизій мерзлоті.

У мерехтінні маятників мідних, округлені, як очі камбали, дзигарики замовників безслідних на підвіконні цокали, ішли.

та ген під небом зеленів місточок.

душі було незатишно й самотньо.

дарма що сонце хмари розігнало.

немов у дитинство кликало мене.

Простугоніло смутком вечоровим / хитнуло тиші синій оксамит.

Усі вже звикли / геніїв немає.

Дощі наллють під хатою калюжу / стоять хороми при мілкій воді.

Я знаю / слабкість - це одна з диверсій.

Ми можем загинуть / не згине народ.

Мені відкрилась істина печальна / життя зникає, як ріка Почайна.

Здушили сльози / не виходь на люди.

Блискоче ніч перлиною Растреллі / з гори збігає Боричів узвіз.

бо йому не хочеться скидати своє пишне вбрання.

йому ось-ось треба скидати своє пишне вбрання.

і вітер несміливо грається його пишним убранням.

його пишним убранням милуються спорожнілі ниви.

Завагавсь у мряці день / сонцю бути чи дощеві?

А я пізнав риторики й інфими і так скажу / душа живе не ними.

Зима старенькі стріхи залатала / сніги рожево міняться в полях.

Заворожили ворони світанок / не сходить сонце.

вихром закружляв сухе опале листя.

задощило.

останнє листя впало додолу.

зриваючи останнє листя з дерев.

Згадайте в поспіху вагона, в невідворотності звикань, як рафаелівська Мадонна у вічі дивиться вікам!

На голови, де, наче солов′ї, своє гніздо щодня звивають будні, упав романс, як він любив її і говорив слова їй незабутні.

Любов підкралась тихо, як Даліла, а розум спав, довірливий Самсон.

Один-єдиний дотик абсолютного - моя душа відкрилась, як Сезам.

Хіба ж кого-небудь ми опечалимо тим, що пливемо там, де пливемо?

Але майбутнє тому і майбутнє, що має бути, що б там не було!

А ми по калюжах ганяли босі, бо казали мати й бабуся, що дуже добре дощ на волосся.

І хоч на світі сторони чотири, я тут живу, бо я цей край люблю.

Тільки де ж те обличчя, що личило нам, щоб дивитись на себе в ці води?

Так часом тяжко, що мені здається, що серце в грудях вже не б′ється, що залишилась по мені лиш тінь від мене на стіні.

Я поживу в малесенькій хатинці, що так притульно висить на ялинці, де заглядає в зоряні віконця Кіт у чоботях з вусами гасконця.

Чекаю дня, коли собі скажу, що ця строфа, нарешті, досконала.

Причинові

Одночасність подій

Протиставлення

Наслідкові

1

2

3

4

5