Безсполучникове речення

двокрапка

тире

коме

двокрапка

кома

тире

тире

кома

двокрапка

тире

двокрапка

кома

потім він натиснув на дзвінок

й почав прислухатися

двері відхилилися

воно ніби мерехтить

мама повернулася з роботи

воно входить до моєї кімнати

потім приймаю контрастний душ

це сприяє загартуванню організму

мій брат у цей час вилежується

організм протягом доби зневоднюється

споживати овочі та фрукти

спати не менше 7 годин

Посріблені ліси окуталися тінню, а небосхил горить і віти золотить.

Я Нептуну півкопи грошей в руку суну, аби на морі шторм утих.

На подвір'ї, в саду, на городі - усе тяглося до сонця і раділо йому.

На білу гречку впали роси, веселі бджоли одгули.

Хмара грізно суне за Бориспіль темна тиша опада в лиман.

Здається чую лопають каштани жовто-зелену викидають брось.

Править хтось малим човенцем в'ється стежечка злотиста.

Не русалонька блукає то дівчина ходить.

Дощ упав на жито будем краще жити.

І причувається десь пісня за горою лине.

Волосся вигоріло ходив без шапки довго.

Самотність як обірвана струна вона ніколи не буває в парі.

Згинуло радісне літо дощик уїдливий дощик осінній сіється наче крізь сито.

Назвався грибом лізь у кошик.

Рада б зірка зійти чорна хмара заступає.

Відбились зорі у воді летять до хмар тумани.

Сталось диво: камінець засіяв (В. Самійленко).

На поле синєє вечірній впав туман, над річкою пливуть його мінливі хвилі

У такі ночі довго хвилюється серце косаря: йому згадується літо

Дай серцю волю — заведе в неволю (Нар. творчість).

Навколо буяв степ, співали жайворонки, цвіли рожеві грамофончики природної березки (М. Чабанівський).

Прощання перейде колись у картини мої, розлука зів’є собі гніздо в моєму серці (О. Довженко).

Я знаю: кожній дитині потрібна ласкава увага батьків (В. Сухомлинський).

У глибині лісу стукав дятел, пищали синиці (О. Десняк).

А Огні в тій стороні погашено, щоб ворог передчасно не доглянув, що тут робиться (І.Франко)

Б Коли проб’ється там - де ти ходив потік, чи встане палац білий тоді вже ти зробиш діло господарем по цій землі пройдеш (Ю. Забашта).

В Хто хоче нехай розпитає, як сонце за степом сідає, як жито, мов хвиля, біжить (Л.Первомайський).

Г  Якщо прийде журба, то не думай її рознести у веселощах бучних за столом, де веселії друзі твої п’ють, гуляють при покликах гучних (Леся Українка).

Ґ  І тільки мати знає, яке в нього справді здоров’я (О. Гончар).

1-а, 2-в, 3-б

1-б, 2-а, 3-в

1-в, 2-а, 3-б

1-г, 2-а, 3-б

безцінне «зерно істини», пізнане автором.

а не їхня складна мова чи прозова форма.

саме вона становила сенс життя мудреця.

і ми прагнемо осягнути її глибинну суть.

прихована в алегоричних образах.

сонце сходило.

вітаючи чорну землю з ранком.

обліплене з усіх боків чорними хмарами.

Надія, наче місяць уповні, проллється в душу крізь відкриті очі...

Пташка радіє весні, а дитя — матері.

Життя — це такий товар, що на ярмарку за найгрубіші гроші не купиш.

Усміхаюсь до тебе мріями, ми з тобою не маєм слів.

І знов земля кипить у боротьбі, і знову я належу не собі.

Новітня думка — це подія теж, та думку народити лиш замало. Отож, як­що вже сієш, то простеж: чи не на камінь зернятко упало?

Хай сміється всім блакить і звитязький спів дзвенить!

Бідні ґрунти, безплідний камінь та навіть із цього безживного каменю праця ваших людей добуває золоті плоди життя.

Не вірилося, що покидає назавжди рідні місця, що йде звідси і вже ні­коли не повернеться.

Верхів'я дерев так тісно спліталося над нею, що сонячні промені не до­сягали землі і внизу стояли прохолодні зеленкуваті сутінки

Сімнадцять літ — це той час, коли журба не в силі надовго оселитися в серці, і воно сповнилося нестримною жадобою життя, радощів

І навіть весною, коли знову терпко запахло бруньками, і між пружним гіллям радісно ґвалтували горобині зграї, серце її все ще відчувало холод­ні вітри осені.

Латаття ніжилось в Озерах, хитали ряску карасі.

На вечірньому небі потьмяніли і щезли сріблясті зірки.

Національна своєрідність зближує нації, а не роз’єднує їх.

 Усе іде, але не все минає над берегами вічної ріки.