Безсполучникове складне речення

Незабаром форкання коней, Степанова лайка, тягуче рипіння журавля й плескіт води в кориті розтанули, згинули у вечоровій безвісті.

У душі хлопець непокоївся: весна видалася засушливою.

У гущині заростей, де повітря стояло непорушно, було жарко.

Майстрували лави з добре виструганих жовтих дощок.

Перед ним відслонилося море і було воно фосфорично осяяне мерехне повне німого руху й трепету.

Реве Дніпро й лани широкополі медами пахнуть.

Подивлюся серце защемить.

У гущині заростей де повітря стояло непорушно було жарко.

В любові грішних не буває сама любов гріхи вбиває.

Я знав що хоч і не доведеться більше побувати мені в цьому лісі згадка про нього заспокоюватиме мою зболілу душу.

Іноді коли я сплю час приходить і до мене...

Сердега так перелякався що аж тремтить.

Нелегко готуватися до зовнішнього незалежного оцінювання.

Спинилось літо на порозі і дише полум'ям на все і грому дальнього погрози повітря стомлене несе.

Я у думках до мами пригорнулась і стало гарно й затишно мені.

Вода вже не хлюпотіла не капотіла не лилася ласкаво вона вдарила загрозливо й важко.

Це ще не сльози це квітуча вишенька.

Берись дружно не буде сутужно.

Вже й дикі гуси в небі пролітали вже й лебеді кричали крізь туман.

Поглянув я на ягнята не мої ягнята.

Натужно шуміли ялиці потріскували на морозі стовбури.

Не спіши язиком квапся ділом.

Глянь моя мила зорі повисли над Дніпром.

Сумно місяць поглядає в нього братика нема.

Сашко не повірив своїм очам на стежці перед ним стояв Сіроманець!

Вони люди знають на Шептала можна покластися.

Летять з гори санки і ґринджолята в очах мигтять занесені тини.

Міцна сім'я міцна держава.

Скрипне хвіртка висунеться з неї дитяча голівка стригне очима по вулиці.

Йти йому з лісу не хочеться звик тут за літо серед зеленого шуму дерев тиші та ясного сонечка.

То не хмара біла пташка хмарою спустилась

Щасливиця я маю трохи неба і дві сосни в туманному вікні.

Нема письмен є дивне сяйво казки.

Климко підвівся ноги одразу загули і налилися гарячим.

Вони були зодягнені чистенько і просто дівчатка ходили в спідничках з блузочками хлопці в широченних відпрасованих штанях.

Ще сонячні промені сплять досвітні огні вже горять.

Раптом моє серце тенькнуло невдалік від отруйного стебла воронячого ока стоять два близнюки-красноголовці.

Зійшло сонце ляшки-панки покотом лежали.

Лід тріщав лускався крижини лізли одна на одну.

Зійде сонце Катерина по садочку ходить.

Не щебече соловейко в лузі над водою не співає чорнобрива стоя під вербою.

Перед досвітком вовк насторожився здалеку почувся скрип коліс по нерівній дорозі.

У прибережних вербах щебече птаство зелений комиш стоїть нерухомою лавою.

Впаде мороз на яблуневий цвіт залишимося без врожаю.

Повалило снігом потонули в ньому хати і дерева невидима собачня потягнула свої зморені голоси по своїх домівках.

І солома і трісочки крутились і десь зникали так вертіло там воду.

За суздальцями йшли володимирці у високих гостроверхих залізних шоломах в мідяно-червоних калантарях з широкими мечами на поясах коні у всіх були невеличкі але жваві широкогруді твердокопиті.

З дерев нечутно спурхували й сідали на намети пухкі легенькі кім'яхи снігу крізь голе гілля трохи навскоси світило сонце.

Усміх пославши в останнім промінні згинуло радісне літо дощик уїдливий дощик осінній сіється наче крізь сито.

Тепер деревцятам ні гайворони ні вепри не страшні гайворони не подужають висмикнути вепрам зміцніле коріння не смакує.

Проходячи мимо очам своїм не повірив кругла крона горобини геть чисто вся основана тілами великих пташок.

Цвіт королевий нагідки жовті барвінок хрещатий стелеться високими стеблинами рожа червона стоїть.

тире

кому

крапку з комою

двокрапку