Безсполучникове складне речення

А ти трошки мене обійми, і я не змерзну (У. Самчук)

Свіча затріпотіла – світло, мов голуб, пустилося в лет… (В. Стус).

Безмірно жаль, що ніжність вже не в моді (Л. Костенко).

Така собі, а всього у ній потроху (Л. Костенко).

Все густіші на душі тумани, все лютіша на душі зима (Т. Мельничук).

Ніч запропонувала дивну забаву – змусила мільйон зірок шукати собі на землі люстерко (Люко Дашвар).

Насправді ж людина неповторна в усьому: у в найвищому щасті, і в горі, і в біді вона найкраща.

Зорі крізь щілини в клуню дивились поглядом тихим, далеким, глибоким, бо холодно вночі усім одиноким (Л. Костенко).

дарує красу природа

несе тепло, радість, енергію

чаруючи красою

і сонце дарує свої промінці

даруючи красу

освітлює все навкруги гострий місяць

несе сяйво в кожну хату

наповнюючи світ чарівністю

Виснажилися студені джерела, задихнулася від спраги річка й померла.

Марно воркують лагідні горлиці, тривожно голосять одинокі зозулі.

Пропливали широкі сірі неорані українські лани, розбиті возами, зруйновані міста і чорні вікна спалених домів дивились болем

Отець Лісовський лякав усіх й грозив карами всім без винятку, чіпляв гріхи до всього сущого…

Замовкла пісня поклав Музикант флейту на лаву й пішов до хати.

Гуде ліс сухо співають сосни у високості під ногами тугі мов литі жолуді.

 Поволі чвалали курними степовими шляхами сірі воли рипіли вози погейкували погоничі бігали діти.

Частина саду являє собою крутий рельєф вона найменш упорядкована й справляє враження екзотичного лісу.

І літо минуло, і осінь прийшла і листям пожовклим всі стежки покрила .

Люблю, коли в вікно розкрите шумлять безжурно дерева .

Зійшли сніги, шумить вода, весною повіва, земля квіточки викида, все мертве ожива .

Хороші у степу отакі хвилинки, коли зберуться всі разом і непомітно за розмовою почнуть пісню .

Осінній вечір морозом дихав, у небі місяць немов п’ятак.

Швидко наближався час закінчення школи, більше було в учнів тривожних розмов про майбутній фах.

Я знаю, що мова мамина — свята, в ній вічний, незнищенний дух свободи.

Гарячою зеленою барвою горить на сонці ячмінь, широко стелиться килим ясно-зеленого вівса, далі, наче риза рути, темніє просо.

Зрадів ліс, бо почався дощ.

Коли ідеш удвох, то дорога коротша.

Знаю: весна буде рання.

Мені все подабається: село, люди, природа

Раптом вовк настрожився : йому почулися постріли.

Зрубав дерево - посади два.

Знову цвітуть каштани, хвиля дніпровська б"є

Всякому місту - звичай і права

А ти трошки мене обійми, і я не змерзну (У. Самчук).

Свіча затріпотіла – й світло, мов голуба, пустила в лет… (В. Стус).

Безмірно жаль: ніжність вже не в моді (Л. Костенко).

Така собі дівчина, і всього у ній потроху (Л. Костенко).

Насправді ж людина неповторна в усьому: і в найвищому щасті, і в горі, і в біді, навіть у дурощах своїх.

(П. Загребельний).

Все густіші на душі тумани, все лютіша на душі зима.

(Т. Мельничук).

Ніч запропонувала дивну забаву – змусила мільйон зірок шукати собі на землі люстерко (Люко Дашвар).

Зорі крізь щілини в клуню дивились поглядом тихим, далеким, глибоким: холодно вночі усім одиноким (Л. Костенко).