Безсполучникове складне речення

А навколо ні лялечки, усі жнивують у полі, теперішній день годує рік. 

 У рухах отаман був неквапливий, навіть забарний, одначе то було оманливе враження. 

 Уночі була гроза, а ранок видався ясний на диво. 

 Із-за лісу, з-за туману місяць випливає, червоніє, круглолиций, горить, а не сяє. 

Впізнав ту мелодію: тільки-но слухав її біля свого серця. 

 Пожени конем — доскачеш на край світу. 

Ось упала галузка, ось розігнулася гілка, ось з-під листка грабового вивільнилась мережана лопать папорот

 І мати одразу зрозуміла його: Андрій задумав убити свого брата Остапа. 

Скрипне хвіртка, висунеться з неї дитяча голівка, стригне очима по вулиці. 

Від гарячого лоба та теплого дихання на шибці утворилась проталина, Хуржик глянув крізь неї на подвір’я. 

Мокрі мітлиці лоскотали черево та груди, кінь нагнув шию, занурив голову у трави. 

 Гірко поробиш — солодко з’їси. 

Собака починає хвилюватись: вона лізе до мого обличчя, із вдячністю лиже мені руки й верещить. 

Коні шарпалися з рук, хропли: видно, зачули Сіроманця.

Перед досвітком вовк насторожився: здалеку почувся скрип коліс по нерівній дорозі.

У самій Одесі Сіроманець занервував: на вулиці траплялися собаки та собачата. 

У Тараса було багато пісень: завжди то одна, то друга бринить у грудях. 

У неї була лиш одна думка: як би не стрінути лісничого. 

В одну мить Сироватка із жахом зрозумів: уже не подати знаку. 

 Йти йому з лісу не хочеться: звик тут за літо серед зеленого шуму дерев, тиші та ясного сонечка. 

 А ти співаєш — душу всю проймає. 

 Здушили сльози — не виходь на люди. 

Нема письмен — є дивне сяйво казки. 

 Висипали запорожці — лиман човни вкрили. 

 Посієш у грязь — будеш князь. 

 Минув рік, минув другий — козака немає. 

Зійшло сонце — ляшки-панки покотом лежали. 

Климко підвівся — ноги одразу загули і налилися гарячим. 

 Вітер в гаї не гуляє — вночі спочиває. 

Захочеш свіжини — приходь на вечерю до нас. 

То не хмара — біла пташка хмарою спустилась. 

Земля без снігу — літо без хліба. 

Десь тихо подзвонюють журавлі чистим струменем спадає згори жайворова пісня. 

Сідало сонце за тухольські гори тонучи в легеньких червоних хмарах темні смерекові ліси довкола Тухлі шептали тихо таємниче. 

Наступав вечір небо на овиді облягли тугі сірі хмари косі промені сонця пронизали їх і погасли. 

 Командир глянув на годинник інші глянули теж. 

 Чумаки не могли оминути Кременчука тут була переправа з лівого берега на правий. 

Сій вчасно вродить рясно. 

Горобців боятися проса не сіяти. 

Літа мої молодії марно пропадають очі плачуть чорні брови од вітру линяють. 

 Проходячи мимо очам своїм не повірив кругла крона горобини геть чисто вкрита пташками. 

Не дивись високо запорошиш око! 

Міняється колір степу червоність меншає трава здається золотисто-зеленою. 

 Моє діло теляче наївся і в хлів. 

Гроза пройшла — зітхнули трави, квітки голівки підняли. 

 Защебетав соловейко — пішла луна гаєм. 

Вони люди знають, на Шептала можна покластися. 

 Дяк повернув хлопця на наймита: велів йому дрова рубати, носити воду, дітей глядіти.