Безсполучникове складне речення

Угорі, над садом, у всіх напрямах прорізують закурену димом міста небесну блакить аероплани, обливаючи тишу саду лопотливим гуркотом моторів (І. Багряний).

Курява поволі вляглась, за возом наполоханими пташенятами злітав сухий лист (М. Стельмах).

У нашій мові - безсмертя духу нашого народу (А. Матвієнко).

Звісивши голову, дрімали коні, а Тимофієві і досі не спалося (М. Стельмах).

На вулиці господарчі турботи вислизають з думок Безбородька, бо приходять інші, гарячі й огнисті (М. Стельмах).

І там, де падають з калини димчасто-рожеві краплини, густіше кущується і підводиться трава (М. Стельмах).

Росла в гаю конвалія під дубом високим, захищалась від негоди під віттям широким (Леся Українка).

Місяць зійшов пізно, і розтрушені, як віхті ромашкового сіна, хмари раптом просвітилися, задимились, ожили і побігли на захід (М. Стельмах).

Од вітру тихо поскрипувала і зітхала верба, її однотонне старече квиління проникало у тіло людини, розходилося по ньому і народжувало інший відгомін і думки (М. Стельмах).

Сміятися над старістю - сміятися над собою (В. Сухомлинський).

Десь зовсім недалеко обізвалися голоси, застукотіли копита (М. Стельмах)

Сподівається, жде кожна мати: знову з'їдуться діти додому (Г. Дудка).

Видать, так завжди буває на білому світі: богам більше перепадає щастя... (М. Стельмах)

Вимерла мова в устах народу - вимер і народ (К. Ушинський).

Вийшла на берег і спинилась у подиві: уся гавань була заповнена вітрильниками, великими й малими лодіями, довбанками й човнами (Р. Іванченко).

Збагнув Олег: не сяде він більше у Новгороді на посаді... (Р. Іванченко).

Тут уже нарешті пуща не западалася донизу, вона лежала рівно, вона заспокоїлася в своїй неприступності (П. Загребельний).

Мова наша багата, їй властива розвинена синоніміка та варіантність на фонетичному, лексичному і граматичному рівнях (В. Іванишин).

І нема межі землі і неба - лиш суцільна всюди білизна (Г. Дудка).

Немає дат, немає фактів голих, усе дійшло у вимірах легенд. (Л. Костенко).

А сонце сідає за гребінь, глибшає тіней хода (В. Боровий).

багато зір у небесах, багато хвиль у морі, багато в полі квітів, немає їм числа (В. Сосюра).

Читач суворий: він ніколи не простить письменникові натяжки, фальші, брехні (Ю. Смолич).

Мішаний ліс порідшав, гостро запахло хвоєю, дорога збігла в глибокий пісок і загубилась між соснами (В. Земляк).

Рада б зірка зійти чорна хмара заступає (Нар. творчість).

Тихесенько вітер віє степи лани мріють між ярами над ставами верби зеленіють (Т Шевченко).

Прийде година достигне й калина (Нар. творчість).

Раптом Сіроманець заліг з горба вітер доніс йому запах дикого звіра (М. Вінграновський)

Сонце високо косарі далеко коси дзвенять коні пасуться (О. Довженко).

Погляне холодною водою обіллє (Марко Вовчок).

Сьогодні я маю право назвати себе щасливим я пізнав творчу радість

Настало літо настали й жнива (Нар. творчість).

Падає з вишень і слив листя вітер згрібає його у віхті (М. Малиновська)

Вкусиш гіркого пізнаєш ціну солодкого (Нар. творчість).

Мені снилось я мельник в старому млині (М. Рильський).

Мені відкрилась істина печельна життя зникає як ріка Почайна (Л. Костенко).

Берег наближався, ліс виростав, і намети в затінку дерев збільшувалися (Є. Гуцало).

Ходять хмари, ходять хвилі на північнім небосхилі, чорні хмари непрозорі затулили ясні зорі; все заснуло в сірій млі; ніч царює на землі (Г. Чупринка).

Фіалка в гаях Полісся небесний промінь розлила, там пролісок на ноги звівся, медунка ніжно зацвіла (М. Сингаївський).

Співала колосом нива, співали жайворонки над нею, лунали співи по сінокосах, співало, врешті, серце, повне надій (М. Коцюбинський).

перше, друге

друге

п'яте, шосте

третє, четверте

першого

третього

четвертого

шостого

другого

третього

п'ятого

шостого