Безсполучникове складне речення (Підготовка до ЗНО)

«Три зозулі з поклоном»

«Страшні слова, коли вони мовчать»

«Пісня про рушник»

«Маруся Чурай»

«Балада про соняшник»

“Українське альфреско”

“Балада про соняшник”

“О земле втрачена, явися…”

“Задивляюсь у твої зіниці…”

“Маруся Чурай”

“Господи, гніву пречистого”

“Три зозулі з поклоном”

“Маруся Чурай”

“Страшні слова…”

“Задивляюсь у твої зіниці”

"Наша мова" Голобородька

"Пісня про рушник" Малишка

"Два кольори" Павличка

"Задивляюсь у твої зіниці" Симоненка

Впаде мороз на яблуневий цвіт залишимося без врожаю.

Натужно шуміли ялиці потріскували на морозі стовбури.

І диво дивне сталося із ним совість заговорила.

Сумно місяць поглядає в нього братика немає.

Прийде осінь у засіках буде хліб золотий.

подуває легкий вітерець.

у небі жодної хмаринки.

море виграє хвилями.

вечір доволі холодний.

сади буяють ароматами.

Здавалося на мить пливе у безвість ночі під парус хмар високий корабель.

На зеленій траві біті чайки сидять білі свічі юрять на тарелях латать.

Людство не усвідомить себе як єдине ціле, не буде йому добра.

Ще сонячні промені сидять досвітні огні вже горять.

Небо скоро затяглося хмарами стало мрячити.

На білу гречку впали роси, веселі бджоли одгули, замовкло поле стоголосе в обіймах золотої мли.

Коли тебе в саду стрічаю, сад квітне знову і цілий світ пісні вплітає в твою розмову.

Тим часом обважнілі садки півдня осипались абрикосами,

земля вже ними була встелена, що й ніде ступити.

Там повен двір любистку, цвітуть такі жоржини, і вишні чорноокі стоять до холодів.

Здоровенний дуб розлігся, розширився своїм кострубатим гіллям, так що аж темно під ним.

Вже й дикі гуси в небі пролетіли вже й лебеді кричали крізь туман.

Хвиля застогнала, розкрилася, закрилася і сліду не стало.

Тепер деревцятам ні гайворони, ні верпи не страшні гайворони не подужають висмикнути, вепрам зміцніле коріння смакує.

Такі в них порядки одні сплять, інші мурашник сторожують.

Одразу невидимим став ліс тільки стогін його охоплював і перекочувався через нас.

За суздальцями йшли володимирівці у високих гостроверхих залізних шоломах в мідяно-червоних калантарях з широкими мечами на поясах коні у всіх були невеличкі але жваві широкогруді твердокопиті.

Пусто немає нікого все поховалось.

З дерев нечутно спурхували й сідали на намети пухкі легенькі кім'яхи снігу крізь голе гілля трохи навкоси світило сонце.

А наступний день починається для них знову працею тільки цього разу їхній клас працює на шкільному винограднику.

А джерельця-ключі живуть, виструмовують всюди: чи з тріщини берега, чи з-під кореня, а то й прочто з землі.

Я стою посеред хати, не знаючи, де й що шукати.

Кузька потяг носом повітря, і враз йому забулися і живий гайворон, і той, що снився: повітря смачно пахло димком і кашею.

Перед водохрещами господарі й парубки пробували на річці ополонку, випилювали з льоду велкий хрест, стапили його над водою і обливали буряковим квасом.

Дрозди-чикотні зникли поміж дерев, а гілля горобини, ставши вільним і випроставшись, явило моєму поглядові якусь диву голизну.

1

2

3

4

5

Людей не чуть; через базар кажан костокрилий перелетить; на вигоні сова завиває (Т.Шевченко). 

В Кайдашевій хаті стала мирнота: свекруха помирилась з невісткою (І.Нечуй-Левицький). 

Здушили сльози - не виходь на люди. Болить душа - не виявляй на вид. (Л.Костенко.) 

Надворі стояла осіння негода - дощ та грязюка, грязюка та дощ (Панас Мирний).

Коли він робив якийсь поривчастий рух вони спурхували і прудко літали над спиною неначе чайки в морі понад скелею (В.Винниченко).

Сонце червоно граючи сідало захід палав наче пожежею. (Панас Мирний) 

Є у мене рідна Україна з нею я відверто говорю (Г.Гриненко). 

Побачивши плитку, Ілля всміхається, ставить біля дверей свій "баян", обтрушується, здивовано вслухаючись у співучу словацьку мову (Олесь Гончар).

Очі панни ще більш поширились потім швидко пробігли по мені здригнулись і бризнули сміхом (В.Винниченко).

Вони замкнуться за мною і надаремне клацати буде кістками залізна рука? (М.Коцюбинський).