Безсполучникове складне речення. Повторення матеріалу.

Здобудеш освіту побачиш більше світу.

Стихла пісня тихо стало над степом.

Подивилась ясно заспівали скрипки.

Подивись з початку року на землі лежать сніги.

Ми можемо померти не вмре Батьківщина ми можемо загинуть не загине народ!

На схід сонця квітнуть рожі будуть дні погожі.

Глянь моя мила зорі повисли над Дніпром.

Знову осінь над гаями жовтий лист сади встеля.

Дерево міцне корінням людина трудовим горінням.

Дощ давно вже перестав хмари розійшлися виплив ясний місяць заглянув у вікна а на долівці й по стінах розмалював чудні якісь виводи-узори.

Росла, росла дівчинонька та й на порі стала ждала, ждала козаченька та й плакати стала.

Поглянув я на ягнята не мої ягнята.

Утихла буря й більш валів не стало.

Посієш впору і тоді збереш зерна гору.

І здавалось розтає сніжинка.

З-поміж клекоту звичайних гармат і мінометів виразно чувся такий знайомий Максимові зловісний гуркіт „Катюш” батарея їх стояла десь, певно, зовсім близько.

Папір високої якості виготовляють із целюлози, отриманої хімічним способом дерев’яний брус ріжуть на дрібні тріски, які занурюють у хімічний розчин і нагрівають під тиском.

Підвелася, потягнулася, подивилася спросоння навкруги що воно робиться, що діється?

Дихнула перший раз весна поплив у повітря блакиттю золотавий сонячний човен.

По городах була теж немала клопотнеча мазалися, білилися та прибиралися, готуючись уже до зими.

Мороз притискує зривається північний вітер мете сніг через рейки.

Знаю з попелу сходять квіти.

Вірю з каменю б’є джерело.

В осінній час сім погод у нас сіє віє туманіє шумить гуде і зверху йде.

Я бачу ту кору пробивавють зелені голови жаб розкривають широкі рожеві роти, а відтак плямкають мокрими губами, немов старі ласунки.

хотілося дочекатися сонячного сяйва.

сонце сходило.

розстелилася по травах перша вранішня роса, і зсідався туман.

вітаючи чорну землю з ранком.

обліплене з усіх боків чорними хмарами.

А вгорі вже блідли зорі і западала пізня осіння ніч.

То не хмара біла пташка хмарою спустилась.

Коли на Юр’їв день мороз то і під кущем овес.

Що за літо заробить Мотря те за зиму і проживуть.

Тепло було й вишні цвіли рясно.

Говорять думи і діброви говорять гори луг, ріка говорять птиці вечорові розмова точиться струнка.

Знову цвітуть каштани хвиля дніпровська б’є.

Небо прорізали вогняні стріли ударив грім на пильних дорогах знявся вихор закрутився клубком і помчав у жита.

Спріває Маланці колос сміється лука ранніми росами дзвоном коси кличуть городи синім листом тучна земля диха на неї теплом.

Весла прибрали човен поволі плив за течією.

Весною ровів, земля квіточки викида, буяє травка молода, все мертве ожива.

Із-за лісу випливає місяць і оживають срібні вінки на Черемоші, озеречко і земля.

Я люблю дивитись як гаї синіють, як пташки співають, – слухати люблю.

Зацвіли в саду гвоздики, осінь тільки починається.

Бачу здалека, хвиля іскриста грає вільно по синьому морю.

Тут, за хатою на осонні, росли вишні вздовж дерев’яної огорожі за ними купчилися кущі малини та смородини.

Дзвенить у зорях небо чисте палає синім льодом шлях.

Ось і сонце вся природа радіє йому сміються поля дзвенять у повітрі бджоли птахи розспівалися в діброві.

Пригріло сонечко обсохла земля потягло орача в поле.

З нього можна було писати лицарів богів апостолів великих учених чи сіятелів він годивсь на все.

Думав доля зустрінеться спіткалося горе.

Я входжу в ліс трава стає навшпиньки кошлатий морок лапу подає.

Вдаримо гучно ми в дзвони всесвіт обійде луна.

Лише бувало розплющиш очі ласкавий світ б’є у вікно у шибку зазирає веселий поранок озивається лагідний материний голос.

Минають дні минає літо настала осінь.

Арфами, арфами – золотими, голосними обізвалися гаї самодзвонними йде весна запашна, квітами, перлами закосичена.

Колись я думав що радощі – це путь у світ незнаний із моїх Покуть; тепер я знаю що радість – то дорога до яблунь, що в Стопчатові цвітуть.

Мати рідна моя! Знай по бурі тяжкій перемога засяє дзвінка і лагідна.

Стоїш високо не будь гордим, стоїш низько не гнися.

Я не боюся сивини, глибоких зморщок не боюся дуби сріблясті восени, є зморшки навіть у Ельбруса.