Безсполучникові речення, розділові знаки в них

На схід сонця квітнуть рожі будуть дні погожі.

Глянь моя мила зорі повисли над Дніпром.

Знову осінь над гаями жовтий лист сади встеля.

Дощ давно вже перестав хмари розійшлися виплив ясний місяць заглянув у вікна а на долівці й по стінах розмалював чудні якісь виводи-узори.

Говорять думи і діброви говорять гори луг ріка говорять птиці вечорові розмова точиться струнка.

Знову цвітуть каштани хвиля дніпровська б’є.

Небо прорізали вогняні стріли ударив грім на пильних дорогах знявся вихор закрутився клубком і помчав у жита.

Спріває Маланці колос сміється лука ранніми росами дзвоном коси кличуть

городи синім листом тучна земля диха на неї теплом.

Весла прибрали човен поволі плив за течією.

Вночі несподівано знявся північний вітер небо скоро затяглося хмарами.

Грім гримить хліб буде родить.

Миколі схотілося їсти а потім пити в нього посохло в горлі в роті.

Сонце шукаючи броду сторожко зупинилося посеред ріки на моторному човнику зі сміхом пропливали дівчата у вінках.

Мотори гули все далі голоси все глибшали десь у степу клекіт ворожих кулеметів долітав усе глухіше.

І досі сниться під горою між вербами та над водою біленька хаточка стоїть.

Тиша тріснула ніч загриміла тисячі вогнів трасуючих куль прошиваючи темряву помчали звідусіль на перевал.

Будеш сіяти з сумом вродить печаль.

Зійде сонце утру сльози ніхто не побачить.

Пролунав постріл почалися змагання.

Весною повіва, земля квіточки викида, буяє травка молода, все мертве ожива.

Із-за лісу випливає місяць і оживають срібні вінки на Черемоші, озеречко і земля.

Я люблю дивитись як гаї синіють, як пташки співають, – слухати люблю.

Зацвіли в саду гвоздики, осінь тільки починається.

Бачу здалека, хвиля іскриста грає вільно по синьому морю.

Він вважав себе дуже багатим – є молодість, є сила, є нестримне бажання працювати.

З золота зіткане сяєво ллється – ліс в нім купається, листя сміється.

Часто сняться мені Карпати – в долах маки жаріють рясні.

Ще не розвіяв битви дим над згарищем села – ще кров’ю вражою сплива під вербами Сула.

На годину спізнишся – за рік не наздоженеш.

Так і живу я нині: матері мову шаную, море, глибоке море, в рідному слові я чую.

Є в нашім місті вулиця: там птиці гнізда в’ють.

Подивилась ясно: заспівали скрипки!

Так тихо, так любо: так ніжно у полі.

Карпатське сонце в небо йде повільно: світліє тиша між дерев глибока.

Тут, за хатою на осонні, росли вишні вздовж дерев’яної огорожі за ними купчилися кущі малини та смородини.

Дзвенить у зорях небо чисте палає синім льодом шлях.

Ось і сонце вся природа радіє йому сміються поля дзвенять у повітрі бджоли

птахи розспівалися в діброві.

Пригріло сонечко обсохла земля потягло орача в поле.

З нього можна було писати лицарів богів апостолів великих учених чи сіятелів

він годивсь на все.

хотілося дочекатися сонячного сяйва.

сонце сходило.

розстелилася по травах перша вранішня роса, і зсідався туман.

вітаючи чорну землю з ранком.

обліплене з усіх боків чорними хмарами.