Cамостійна робота. Складнопідрядне речення Варіант 2

незважаючи на люті морози.

якщо купимо квитки на потяг.

бо вже скучили за рідним містом.

так що неодмінно відвідаємо Лавру.

Завжди будуть питання, на які людство, вочевидь, відповіді не знайде ніколи.

Першим розповів європейцям про Єгипет мандрівник та історик Геродот.

За дорученням Київської археографічної комісії Шевченко робив замальовки пам’яток.

Письменник розповідає про внутрішній світ Івана Дідуха й чому він емігрує.

другому

третьому

четвертому

п’ятому

Радують око різнобарвні квіти, що ростуть на клумбі.

Знову бачу синицю, що перелітає з гілки на гілку.

Ми зустріли Степанову бабусю, яка купувала фрукти.

Ледь-ледь тремтять губи, що посиніли від холоду.

Сергій був дуже задоволений, що поборов своє хвилювання.

Коли згадую улюблені пісні, ноги самі пускаються в танок.

Щойно дівчина вийшла на сцену, її зустріли бурхливими оплесками.

Треба бути обережним, якщо не хочеш потрапити в халепу.

оскільки вчора була сильна хуртовина.

хоча надворі вже була рання весна.

ніби лежала товста пухова перина.

так що не можна було доїхати до міста.

бо були вони щасливими.

щоб ненадовго повернутися назад.

доки буду топтати ряст.

дарма що вони були дуже давно.

Проаналізуймо зроблені висновки попередніми дослідниками.

Науковці вони ретельно досліджують найвіддаленіші куточки планети.

Секретарка надрукувала звіт директора, що був готовий для публікації.

Доповідач наголосив на важливих моментах і узагальнив роботу семінару.

другому

четвертому

десятому

дванадцятому

 В яру шуміли верби густим, затишно-рівним співом, і бадьоро гомоніли на горі дуби.

Як усе-таки добре, що природа відроджується, зацвітає.

На вулиці нікого не видно, але село вже проснулось

Нарешті запалили свічку, та вітер одразу її погасив.

Хто знання має, той і мур зламає

Добре того вчити, хто хоче все знати.

Хто вчиться змолоду, не знає під старість голоду 

Хто п’є зілля джинджури, той забуде дорогу до лікаря 

Ще не вродився той, хто все порвати б міг, що зв’язане народами й віками.

 Лише завзяті лісоруби, яких стежина привела, присядуть біля джерела, де клен

шумить зеленочубий.

Чую, як в гніздах ворушаться птиці, як прибуває вода у криниці.

 Ота весняна золота бджілка вкинула в хату щось таке, від чого білі стіни під

низькою оселею осміхнулися.

Коли ідеш ранковим полем, то грають бризки від роси.

Ніч була довга, думалося, що ніколи вже сонце не зійде.

Люблю людей землі своєї, бо й я землі своєї вірний син.

День такий, що жалітися грішно на невдачі, нестачі, біду.

незважаючи на погану погоду.

щоб відвідати ботанічний сад.

тому що були вихідні дні.

через задушливі дні в Києві.

Проаналізуймо зроблені висновки попередніми дослідниками.

Науковці вони ретельно досліджують найвіддаленіші куточки планети.

Секретарка надрукувала звіт директора, що був готовий для публікації.

Доповідач наголосив на важливих моментах і узагальнив роботу семінару.

другому

четвертому

десятому

дванадцятому

 В яру шуміли верби густим, затишно-рівним співом, і бадьоро гомоніли на горі дуби.

Як усе-таки добре, що природа відроджується, зацвітає.

На вулиці нікого не видно, але село вже проснулось

Нарешті запалили свічку, та вітер одразу її погасив.

Зібралися діти на тому ж високому березі над Дніпром – звідки видно і

димарі і цегельні, і місто, і пристань.

Зібралися діти, на тому ж високому березі над Дніпром – звідки видно і

димарі, і цегельні, і місто, і пристань.

Зібралися діти, на тому ж високому березі над Дніпром звідки видно і

димарі, і цегельні, і місто, і пристань.

Між двома вікнами, що дивилися великими шибками на вулицю, біліла береза.

Я вірю в силу доброти, що на торжку не продається, що кривди розбива пласти,

красою тулиться до серця

Був це хлопець жвавий, за що й прозивався в школі непосидою, розбитнем.

Коли до тебе прилечу, засяє в сонці все навкруг, як після теплого дощу в росі

важкий зелений луг.

Він почував у собі якусь силу, що поривала його до діла, до громадських справ.

Якби не зима, то й літо було б довше.

Любов’ю не обділений, зігрітий, бо корінь мій у рідному краю.

Цілує сонце рушники, що ненька вміла вишивати.

Проминули сиві далекі віки над степами життя, неначе у вирій лелеки, яким не

знайти вороття.

Стояла така тиша, що чути було шепіт сніжинок із пожовклим листям.

Де обрії гойдалися вітрами, осінній ранок барви розливав.

Мені ввижається, що з тих іскорок встають водограї.