Складнопідрядні речення

а) одне просте речення за змістом і граматично залежить від іншого і з’єднується з ним за допомогою сполучника або сполучного слова;

б) прості речення рівноправні за змістом і пов’язні сурядним сполучником

в) наявний лише один головний член

г) три головні члени

а) Моя душа так ближчає до Бога, як людській і не снилося душі

б) Доки буде жити дух наш запорізький, доти Україна буде в світі жить

в) Гріш ціна усім банкам і депутатам, якщо просить дитина копійку на хліб

г) Ми працю любимо, що в творчість перейшла

а) Він розуміє, що ця байдужість страшніша за стогони і сльози.

б) Та Степан вже знав, що ніяка сила не поверне його у море.

в) Струмками, що рвалися з-під снігових підошов, бринів березень.

г) Артем розповідав, що ночували на острівці, верст за десять від Славгорода.

а) Я вірю в ті чари, я вірю,в ту силу бо серцем я їх почуваю

б) Хоч не рідний, син Ярема а щира дитина

в) І слухайте ж щоб дітям розказати, щоб і діти знали

г) Солодко слухати йому цю одвічну музику степу, що її ні на яких інших планетах не буде.

а) Лесі теж кортіло вибігти, погратися з дітворою, з котрою через погану погоду давно не стрічалася, або просто стати і дивитись, як кружляють у повітрі й нечутно падають на землю, на дахи будинків, на луг і річку легенькі зірчасті сніжинки.

б) Неприємно, коли п’явка впивається в жижку, чи коли гавкають на тебе чужі пси, або гуска сичить коло ніг і червоною дзюбкою скубе за штани.

в) Я люблю, щоб гріло сонце, щоб гукали скрізь громи, щоб нове життя будило рух і гомін між людьми.

г) Втомившись, вони забирались на біле каміння і лячно зазирали звідти у прірву, з якої стрімко підіймався у небо чорний привид гори і дихав синню, що не хотіла тануть на сонці.

а) Ще густіший морок виповняв глибокі чорториї, що збігали в долину схилом прибережного узгір’я

б) Якась дивовижна сила жила в тому тридцятирічному чоловікові, що був чимось схожим на Прометея

в) Юрби народу, що стояли на схилах, принишкли в нетерплячому заціпенінні.

г) Як добре знати, що тебе веде твій власний шлях – єдиний із можливих.

а) Гнат правив у нас за старшого, бо в нього вже не тільки вуса посіялись, а й борода закучерявилася.

б) А може, просто оці чотири роки потроху зникло, наче роса на сонці, висохло палке кохання.

в) Все свідчило про те, що дід був у місті

г) Якщо бажаєш стать заможним, у праці будь непереможним.

а) Щодалі доводилося все частіше звертати з колії, аби дати дорогу автомашинам

б) Якби мені черевички, то пішла б я на музики.

в) Рубка на шхуні була така маленька, що в ній разом могли спати тільки двоє.

г) Тепер його ніхто не бачив, бо він сам на сам із річкою.

а) Розкажи, як за горою сонечко сідає, як у Дніпра веселочка воду позичає.

б) Сизий бузок, котрим обсаджені були стежки, переліз на їх гладеньке місце і вільно ріс собі там, де ходили людські ноги.

в) Діти не знали, скільки минуло часу відтоді, як вони полізли в підземний хід.

г) Якби не жовте листя в садках, то можна було б подумати, що надворі не бабине, а справжнє літо.

а) Щасливий, чудесний край, де навіть вода могла приносити людині статки!

б) Треба зараз вертатися, поки вона далеко недалеко одійшла й не забула дороги.

в) Над порогом,там, де зустрічається холодний потік з хатнім теплом, клубки білої пари.

г) Народ сам скує собі долю, аби тільки не знати.

Місяць світив так, що зорі засмутилися

Рік був досить мирний, дарма що високосний

Я намагаюсь вигадати осінь, якої не було в книжках

Місяць світив, так що зорі засмутилися

хоча надворі була вже рання весна

тому що не була розчищена від заметів

оскільки вчора була сильна хуртовина

так що не можна доїхати до міста

який курився над дорогою, піднятий поривами вітру.

Скільки зір у високому небі, стільки співів у серце моїм.

Слава народу, що йде у вікнах велетня сміливим кроком.

Сказати мусить кожен з нас , чи вірний син.

Для того, щоб любити власний народ, не треба нам ненавидіти інший народ.

Знаєш ти, що таке Батьківщина?

Нема для вчителя більшого щастя, ніж чути про своїх учнів тільки добре слово.

Щоб жить , ні в кого права не питаюсь.

Хто винен з них, судить не нам.

Як батька покинеш, той сам пропадеш.

Одваживсь Вовк у Лева попросити, щоб старшиною до Овець наставили його служити...

способу дії

міри і ступеня

часу

умови

мети

Завжди збираємося того вечора,...

Нагадай час, … .

Я дуже люблю день, …

Я обов’язково зайду,...

Відчуття свята посилюється,...

Стежина неначе лоза виноградна пнеться по білій стіні дороги.

У дівчини після тих слів неначе крила виросли.

Іванова хата виповнилася сміхом та піснею як гай навесні наповнюється пташиним співом.

Тут всім на радість Бровко вискочив як Пилип з конопель.

Нафіса любила їх приймаків як власних дітей.

У гаю, … , свято весни вповні.

Чекай мене біля ставу, … .

У тих місцях пісні, … , ліризм посилюється.

Виглядатиму тебе, … .

Вислів … є двоскладним реченням.

Старшого Кайдашевого сина звали Карпом, меншого — Лавріном.

За те, що він боровся за свободу, його спалили в мідному бику!

Під однією горою, коло зеленої левади, в глибокій западині стояла чимала хата Омелька Кайдаша.

Широкі рукава закачались до ліктів, з-під рукавів було видно здорові загорілі жилаві руки.

Кайдашеві сини були молоді парубки, обидва високі, рівні станом, обидва довгообразі й русяві, з довгими, тонкими, трошки горбатими носами, з рум’яними губами.

Якби мені, мамо, намисто, то пішла б я завтра на місто.

Я Нептуну півкопи грошей в руку суну, аби на морі шторм утих.

Малі дерева схожі на дорослих, як діти на своїх батьків.

Дерево благають, щоб парості розпустило в їхнім біднім краї.